Постанова

від 16.12.2015 по справі 910/6605/15-г

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2015 року Справа № 910/6605/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Черкащенко М.М. (головуючий), Вовк І.В. (доповідач), Нєсвєтова Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Касан" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2015 року у справі № 910/6605/15-г за позовом дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" до товариства з обмеженою відповідальністю "Касан" про розірвання договору та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2015 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про розірвання договору на оренду нежитлового приміщення від 10.12.1998 року № 7-98, укладеного між Шляхово-експлуатаційною дільницею № 639 і товариством з обмеженою відповідальністю "Касан", та зобов'язання знести самочинно збудовані збірно-розбірні та капітальні споруди боксів.

Позов обґрунтовано тим, що Шляхово-експлуатаційною дільницею № 639 корпорації Укравтодор (правонаступником якої є ДП "Київське обласне дорожнє управління" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"), як орендодавцем, було передано відповідачу в оренду нежитлові приміщення на підставі договору на оренду нежитлових приміщень від 10.12.1998 року № 7-98, однак, в порушення п.п. 4.4., 4.5 договору, орендар не здійснив страхування орендованих приміщень, без дозволу орендодавця і без правовстановлюючих документів встановив збірно-розбірні та капітальні споруди боксів, побудував літній майданчик, у зв'язку з чим орендоване майно використовується не за цільовим призначенням та з зайняттям площі, яка перевищує орендовану.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.06.2015 року (суддя Шкурдова Л.М.) в позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2015 року (судді: Тарасенко К.В., Тищенко О.В., Яковлєв М.Л.) зазначене рішення суду першої інстанції скасовано та позов задоволено. Постановлено розірвати договір на оренду нежитлового приміщення від 10.12.1998 року № 7-98, укладений між Шляхово-експлуатаційною дільницею № 639 і товариством з обмеженою відповідальністю "Касан", та зобов'язано відповідача знести самочинно збудовані збірно-розбірні та капітальні споруди боксів.

У касаційній скарзі відповідач вважає, що судом апеляційної інстанції порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняту ним постанову скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

У відзиві на касаційну скаргу позивач вважає, що постанова апеляційного господарського суду є законною та просить залишити її без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні 11.11.2015 року було оголошено перерву на 09.12.2015 року.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 11.11.2015 року продовжено строк розгляду касаційної скарги на 15 днів.

У судовому засіданні 09.12.2015 року було оголошено перерву на 16.12.2015 року.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що 10.12.1998 року між Шляхово-експлуатаційною дільницею № 639 (орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Касан" (орендар) було укладено договір на оренду нежитлових приміщень № 7-98, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в користування нежитлові приміщення площею 207 кв.м., вартістю 271 000 грн., що розташовані на території загальною площею 1500 кв.м, і які знаходяться на балансі державного підприємства "Шляхово-експлуатаційна дільниця № 639". Приміщення знаходяться за адресою: м. Київ, Харківське Шосе, 46, і надаються для використання під офіс, магазин, підсобні приміщення та приміщення для зберігання транспортних засобів, номерних агрегатів, проведення передпродажної підготовки та сервісного обслуговування.

Згідно з п. 5.1. договору орендодавець зобов'язується та має право передати орендарю в оренду нежиле приміщення згідно з розділом 1 договору по акту прийому-передачі, в якому зазначається технічний стан об'єкта на момент передачі його в оренду.

В матеріалах справи відсутній акт прийому-передачі об'єкта оренди за спірним договором.

Пунктом 7.1 договору визначено строк дії договору - з 10.12.1998 року по 31.12.2001 року.

Відповідно до п. 7.3 договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення його строку, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Згідно з наказом Міністра транспорту України від 01.08.2001 року № 518 Шляхово-експлуатаційна дільниця № 639 реорганізована шляхом приєднання до державного підприємства Київське обласне управління по будівництву, ремонту і експлуатації автомобільних доріг (Київський облавтодор).

Наказом ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" від 27.04.2004 року № 110 та наказом ДП "Київський облавтодор" ВАТ "Державної акціонерної компанії "Автомобільні дороги України" від 18.06.2004 року № 3 майно реорганізованого ДП Київське обласне управління по будівництву, ремонту та експлуатації автомобільних доріг (Київський облавтодор) закріплено за філіями ДП "Київський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України".

Предметом даного судового розгляду є вимоги особи, яка вважає себе орендодавцем до орендаря про розірвання договору оренди у зв'язку з порушенням його умов, та зобов'язання знести самочинно збудовані будівлі та споруди.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову в частині розірвання договору оренди, виходив з недоведеності правових підстав для його розірвання, а в частині відмови в позові про зобов'язання знести самочинно збудовані споруди - з не доведеності позивачем прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, в зв'язку з чим у нього відсутні підстави заявляти вимоги про знесення самочинно збудованих споруд.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов в частині розірвання договору оренди виходив з того, що об'єкт оренди було передано з порушенням умов договору за відсутності акту приймання-передачі, а в частині зобов'язання знести самовільно збудовані споруди - з доведеності обставин самочинного будівництва та наявності у позивача права вимоги про його знесення, оскільки він є користувачем земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво.

Розглядаючи спір, суди обох інстанцій виходили з того, що належним позивачем у даній справі є дочірнє підприємство "Київське обласне дорожнє управління" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" як правонаступник державного підприємства "Шляхово-експлуатаційної дільниці № 639".

Проте, з таким висновком погодитися не можна.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду мають право звертатися підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльної, за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Судами було встановлено, що предметом оренди спірного договору є об'єкт державної власності. Це також підтверджується і матеріалами справи.

Зі змісту статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) вбачається, що Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам.

Підприємства, установи, організації можуть бути орендодавцями лише щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна.

Подібна норма також міститься у частині 1 статті 287 Господарського кодексу України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, де також вказано, що орендодавцем щодо державного майна є Фонд державного майна України, його регіональні відділення - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом;

державні (комунальні) підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з частиною 2 пункту 4 Розділу IX "Прикінцеві положення" ГК України до господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Оскільки з 1 січня 2004 року ДП "Київське обласне дорожнє управління" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" втратило право бути орендодавцем нерухомого майна, що перебуває у державній власності, право на звернення до суду із позовом про розірвання договору оренди нежитлового приміщення належить саме регіональному відділенню Фонду державного майна України. Разом з тим, вказаний орган не був залучений до участі у справі, будь-які докази про те, що ДП "Київське обласне дорожнє управління" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", пред'являючи даний позов, діяло від імені відповідного регіонального відділення та було наділено належними повноваженнями, у матеріалах справи відсутні й судами не досліджувалися.

Разом з тим, суд першої інстанції розглядаючи позовні вимоги про зобов'язання відповідача знести самочинно збудовані збірно-розбірні та капітальні споруди боксів, не звернув уваги та те, що в позові не визначено ідентифікаційних ознак та характеристик зазначених об'єктів, що є порушенням вимог ст. 84 ГПК України.

В свою чергу, апеляційний господарський суд, не дотримавшись вимог ст. 105 ГПК України, не звернув уваги на допущені місцевим господарським судом порушення, та задовольняючи позов в зазначеній частині, не з'ясував, які саме об'єкти будівництва є предметом спору - капітальні чи тимчасові, та ким вони створені чи розміщені.

До того ж, зазначивши у своїх рішеннях, що позовні вимоги в частині зобов'язання знести самочинно збудовані споруди мотивовано встановленням додаткових споруд до орендованого приміщення без дозволу позивача, ні місцевим, ані апеляційним господарськими судами не було достеменно встановлено правову природу спірних правовідносин, чи такі вимоги грунтуються на договорі - за наслідками поліпшення наймачем речі, переданої у найм (ст. 778 ЦК України), чи є правовідносинами самочинного будівництва (ст. 376 ЦК України).

При цьому, судам слід було мати на увазі, що відповідно до п. 4 ст. 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Положеннями ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

З наведених норм права вбачається, що вимагати знесення самочинно збудованих споруд може не лише власник, а й користувач земельної ділянки.

Однак, суди обох інстанцій дійшовши протилежних висновків в цій частині позову, не дослідили обставин наявності у позивача правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій розміщені спірні будівлі та споруди, оскільки посилання апеляційного господарського суду на виписку з бази даних міського земельного кадастру від 14.05.2015 року не свідчить про права позивача на земельну ділянку, на якій розміщені спірні споруди, а інших доказів матеріали справи не містять.

Отже, висновки судів обох інстанцій не грунтуються на матеріалах справи та вимогах закону, є передчасними та зробленими без дослідження всіх фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, оскаржені судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Касан" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2015 року та рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2015 року скасувати, і справу № 910/6605/15-г передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий суддя М.Черкащенко

Судді І.Вовк

Н.Нєсвєтова