Рішення

від 26.11.2015 по справі 910/26797/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.11.2015Справа №910/26797/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОПТЕХСЕРВІС"

До Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНТИНЕНТ"

про стягнення 116 067,42 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

Від позивача: ОСОБА_1 - представник, довіреність б/н від 19.11.2015;

Від відповідача : не з'явились

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОПТЕХСЕРВІС" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНТИНЕНТ" про стягнення заборгованості у розмірі 116 067,42 грн., а також судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 741,01 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору про безвідсоткову поворотну фінансову допомогу від 18.08.2014 в частині в частині повернення наданих грошових коштів, в результаті чого утворилась заборгованість у розмірі 83000,00 грн., за наявності якої позивачем нараховано пеню, 3% річних втрати від інфляції та проценти за користування грошовими коштами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2015 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/26797/15 та призначено до розгляду на 10.11.2015.

У судове засідання 10.11.2015 уповноважені представники сторін не з'явились.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 10.11.15 р. позивач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення: 0103035310979.

Копія ухвали суду від 16.10.2015, яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 04211, м. Київ, вул. Приозерна, 2-А, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців , на час проведення судового засідання 10.11.2015 повернулась на адресу Господарського суду м. Києва з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання» та адресату не вручена.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 10.11.2015 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшли пояснення б/н від 26.10.2015 та клопотання про долучення документів до матеріалів справи б/н від 26.10.2015.

Пояснення та клопотання судом долучені до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 10.11.2015 розгляд справи відкладався на 26.11.2015.

У судове засідання 26.11.2015 з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у судове засідання 26.11.2015 не з'явився.

Копія ухвали суду від 10.11.2015, яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 04211, м. Київ, вул. Приозерна, 2-А, на час проведення судового засідання 10.11.2015 повернулась на адресу Господарського суду м. Києва з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання» та адресату не вручена.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача позивачу невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Окрім того, пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1 Постанови № 18 суд вважає, що відповідач повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час проведення судового засідання 26.11.15 р. суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань 16.10.2015 та 10.11.2015 до суду не надходило.

Документи, витребувані ухвалами суду від 16.10.2015 та 10.11.2015 відповідачем суду не надані.

Про поважні причини неявки представника відповідача суд не повідомлено.

Відповідно до 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача на час розгляду справи, а також той факт, що представник позивача проти розгляду справи без участі представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 26.11.2015 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві, відповів на питання суду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 18 серпня 2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОПТЕХСЕРВІС" (позивач у справі, позикодавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КОНТИНЕНТ" (відповідач у справі, позичальник за договором) укладено Договір про безвідсоткову поворотну допомогу (далі - договір), відповідно до якого позикодавець зобов'язується надати позичальнику безвідсоткову поворотну фінансову допомогу, а останній зобов'язується використати її за призначенням і повернути позику у визначений даним договором строком.

Відповідно до п. 2.1. Договору позика надається позичальнику з метою здійснення діяльності, передбаченої статутом позичальника.

Згідно п. 3.1. Договору сума позики за даним договором становить 83 000,00 грн..

Позика надається позичальнику разово, в строк - не пізніше 20 серпня 2014 року (п. 3.2. Договору).

Відповідно до п. 7.1. Договору даний договір набуває чинності з дати надання позичальнику першої частини суми позики і є дійсним до повного виконання зобов'язань сторонами за даними договором.

Як свідчать матеріали справи, вказаний Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором позики, який підпадає під правове регулювання норм § 1 глави 71 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Пунктами 4.1, 4.2 Договору передбачено, що позика надається у безготівковому порядку платіжним дорученням шляхом переказу необхідних коштів на поточний рахунок позичальника згідно п. 12 "Юридичні адреси і банківські реквізити сторін" даного договору. Позикодавець протягом 5 (п'яти) банківських днів після переказу суми позики позичальнику зобов'язаний повідомити останнього про переказ коштів.

Із матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору позивачем 20.08.2014 платіжним дорученням № 628 було перераховано на рахунок відповідача №26002227611 в АБ Укргазбанк грошові кошти у сумі 83 000,00 грн. із зазначенням призначення платежу зворотна безпроцентна фінансова допомога зг. договору б/н від 18.18.14 р. без ПДВ , що підтверджується випискою АТ "ОТП БАНК" за 21.08.2014, яка наявна в матеріалах справи.

Заперечень щодо факту надання поворотної фінансової допомоги відповідачем суду не надано.

Доказів пред'явлення претензій щодо термінів перерахування поворотної фінансової допомоги у відповідності до умов Договору від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з додатковою відповідальністю ТопТехСервіс умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем виконані прийняті на себе на підставі укладеного між сторонами Договору зобов'язання з надання поворотної фінансової допомоги Товариству з обмеженою відповідальністю Континент , а відповідачем, у свою чергу, прийнята ця поворотна фінансова допомога без будь - яких зауважень. Факт передачі позивачем грошових коштів належним чином підтверджено матеріалами справи.

Частиною 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до п. 5.1. Договору позичальник зобов'язується повернути позику наступним чином: суму в розмірі 27 000,00 грн. - в строк до 30.09.2014; суму в розмірі 56000,00 грн. - в строк до 30.09.2015.

За умовами п. 5.3 Договору позика повертається у безготівковому порядку платіжним дорученням шляхом переказу необхідних коштів на поточний рахунок позикодавця згідно п. 12 "Юридичні адреси і банківські реквізити сторін" даного договору.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст. 193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, підтверджено представником позивача в судовому засіданні та відповідачем не спростовано, свої зобов'язання щодо повернення Позикодавцю - Товариству з додатковою відповідальністю "ТопТехСервіс" грошових коштів в сумі 83000,00 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку позивач просив стягнути в позовній заяві

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору про безвідсоткову поворотну фінансову допомогу від 18.08.2015 або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, факт виконання відповідачем зобов'язань матеріалами справи не підтверджується, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 83000,00 грн. поворотної фінансової допомоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами ст. ст. 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено ст. ст. 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» .

З урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 8.2. Договору передбачено, що за прострочення повернення суми позики позичальник виплачує позикодавцю пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України від суми позики, що залишилась за кожен день прострочення.

Преамбула Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначає, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Вказаний закон є спеціальним з питань регулювання відносин, щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, і має пріоритетне застосування, щодо зазначених правовідносин сторін у справі.

Крім того, суд зазначає, що згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі - Постанова №14) зазначено щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини 6 статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, за висновками суду, положення п.8.2. Договору щодо нарахування пені, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочення не дає іншого (більшого або меншого) визначення тривалості періоду нарахування пені, ніж передбачений положеннями ст. 232 Господарського кодексу України та Постанови №14, а тому нарахування пені за Договором повинно здійснюватись виключно у визначеному господарським законодавством загальному порядку.

Крім того, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за поставлений товар у термін, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 13256,60 грн. за період з 01.10.14 р. по 06.10.15 р., процентів річних в сумі 850,92 грн. за період з 01.10.14 р. по 06.10.15 р., інфляційні втрати в сумі 13950,35 грн. за період жовтень 2014 р. - серпень 2015 р. та 6379,75 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 01.10.14 р. по 06.10.15 р., які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Згідно п. 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В свою чергу, відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або доказів наявності заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

Згідно п. 3 Постанови № 14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 1.9. Постанови № 14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р. при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені, процентів річних, втрат від інфляції та процентів за користування грошовими коштами судом встановлено, що розмір трьох процентів річних та втрат від інфляції, перераховані судом в межах визначеного позивачем періоду відповідають вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та Договору і є арифметично вірними, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 850,92 грн. процентів річних та 13099,43 грн. втрат від інфляції підлягають задоволенню.

Розмір пені, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства, зокрема, ч. 6 ст. 232 ГК України, в межах визначеного позивачем періоду початку нарахування пені, оскільки позивачем безпідставно збільшено період нарахування пені та невірно зазначено розмір облікової ставки НБУ, становить 4909,23 грн. та є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі, нарахованій судом, а саме 4909,23 грн..

Стосовно заявлених позивачем до стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами на підставі ст.ст. 536, 1048 ЦК України за період з 01.10.14 р. по 06.10.15 р. в сумі 6379,75 грн. суд зазначає, що договір позики може бути оплатним, тобто таким, що передбачає сплату процентів за користування сумою позики, або безоплатним - якщо виконання позичальником зобов'язання обмежується поверненням боргу.

При цьому правила щодо сплати процентів від суми позики містяться у статті 1048 ЦК України.

Так, відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, у частині першій статті 1048 ЦК України, що має диспозитивний характер, установлена презумпція оплатності позики, яка діє за умов, якщо безоплатний характер відносин позики прямо не передбачений ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором.

Указане правило спрямоване на захист інтересів позикодавця у разі, якщо договором позики розмір процентів не визначений.

Випадки, коли договір позики вважається безоплатним, зазначені в частині другій статті 1048 ЦК України. Визначене вказаною нормою правило про безоплатність договорів позики є імперативним і не може бути змінене за погодженням сторін.

Таким чином, законом передбачено право позикодавця на одержання від позичальника суми позики та винагороди (процентів за користування позикою) у разі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зокрема, суд звертає увагу, що відсутність у договорі умови про винагороду не означає, що договір є безоплатним, в цьому разі розмір відсотків визначається на рівні облікової ставки Національного Банку України. Тобто для того, щоб договір позики вважався безоплатним, необхідно прямо в договорі встановити норму, що відсотки за договором не нараховуються або інший рівнозначний вислів.

Як встановлено судом за матеріалами справи, укладений між сторонами Договір про безвідсоткову поворотну фінансову допомогу від 18.08.14 р. не містить положень щодо ненарахування відсотків, як не містить і умов щодо встановлення будь - якого їх розміру.

Отже, винагорода для позикодавця встановлюється у формі процентів від суми, що надається у позику, розмір яких визначається сторонами в договорі позики, або, якщо такий розмір процентів не встановлений, він визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Таким чином, оскільки Договором не передбачено нарахування та одержання зазначених процентів, суд доходить висновку, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики.

За результатами здійсненої судом перевірки розмір нарахованих позивачем процентів за користування коштами за період з 01.10.14 р. по 06.10.15 р. в сумі 6379,75 грн. судом встановлено , що розмір процентів за користування коштами становить 6335,38 грн., а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування коштами підлягають частковому задоволенню в сумі, нарахованій судом, а саме 6335,38 грн..

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 р. «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНТИНЕНТ" (04211, м. Київ, вул. Приозерна, 2-А; код ЄДРПОУ 32346607) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОПТЕХСЕРВІС" (40020, м. Суми, вул. Скрябіна 38; код ЄДРПОУ 32603113) 83 000,00 грн. (вісімдесят три тисячі гривень нуль копійок) поворотної безвідсоткової фінансової допомоги, 4909,23 грн. (чотири тисячі дев'ятсот дев'ять гривень двадцять три копійки) пені, 850,92 грн. (вісімсот п'ятдесят гривень дев'яносто дві копійки) процентів річних, 13099,43 грн. (тринадцять тисяч дев'яносто дев'ять гривень сорок три копійки) інфляційних витрат, 6335,38 грн. (шість тисяч триста тридцять п'ять гривень тридцять вісім копійок) процентів за користування грошовими коштами та 1622,92 грн. (одну тисячу шістсот двадцять дві гривні дев'яносто дві копійки) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 23 грудня 2015 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон