Постанова

від 22.12.2015 по справі 910/16209/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" грудня 2015 р. Справа№ 910/16209/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сухового В.Г.

суддів: Жук Г.А.

ОСОБА_1

при секретарі судового засідання: Товстенку О.Ю.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Комунального підприємства ,,Житній ринок»

на рішення господарського суду міста Києва від 15.09.2015р.

у справі № 910/16209/15 (суддя Головатюк Л.Д.)

за позовом Приватного підприємства ,,Кулат - К»

до Комунального підприємства ,,Житній ринок»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю ,,Кременчуцький шкірзавод»

про стягнення 376 470,58 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство ,,Кулат - К» (далі - позивач) звернулося в господарський суд міста Києва з позовом до Комунального підприємства ,,Житній ринок» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у зв'язку з неналежним виконанням умов договору купівлі - продажу № 0405/12 від 04.05.2012р. у розмірі 376 470,58 грн., з яких: 300 000,00 грн. основний борг, 24 900,00 грн. - пеня, 2 046,58 грн. - 3% річних, 49 524,00 грн. - інфляційні втрати.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.07.2015р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю ,,Кременчуцький шкір завод» , залучено до участі в процесі колишнього директора відповідача ОСОБА_2, директора відповідача ОСОБА_3, в зв'язку з чим викликано в судове засідання для надання пояснень.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.09.2015р. у справі № 910/16209/15 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 300 000,00 грн. основної заборгованості, 24 900,00 грн. пені, 2 046,58 грн. - 3 % річних, 49 524,00 грн. інфляційних втрат та 7 529,41 грн. витрат по оплаті судового збору.

Мотивуючи зазначене рішення, суд першої інстанції, пославшись на встановлені ним обставини та умови договору, положення ГК України і ЦК України, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі, оскільки факт невиконання відповідачем зобов'язань підтверджується матеріалами справи, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не надав.

Не погодившись із зазначеним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення господарського суду міста Києва від 15.09.2015р. у справі № 910/16209/15 скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що він не погоджується з прийнятим рішенням, оскільки судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи. Зокрема, на думку скаржника, судом першої інстанції не враховано обставини, що ОСОБА_2 з 15.09.2014р. не мав правових підстав для виконання обов'язків генерального директора КП ,,Житній ринок» .

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2015р. апеляційну скаргу прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Суховий В.Г., судді Жук Г.А., Агрикова О.В. та призначено її розгляд на 17.11.2015р.

Ухвалою суду від 17.11.2015р. апеляційну скаргу прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Суховий В.Г., судді Жук Г.А., Мальченко А.О. на підставі розпорядження секретаря судової палати суду від 17.11.2015р. у зв'язку з виходом судді Мальченко А.О., яка входить до складу постійної колегії суддів, з лікарняного.

Ухвалою суду від 17.11.2015р. розгляд скарги у справі відкладено на 22.12.2015р. у зв'язку з неявкою представників відповідача та третьої особи на підставі ст. 77 ГПК України.

В судовому засіданні 22.12.2015р. представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, представник позивача заперечив проти наведених доводів, просив оскаржуване рішення залишити без змін, представник третьої особи не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду скарги повідомлений своєчасно та належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № 0411614068566.

Заяв про відкладення розгляду справи від третьої особи не надходило, у зв'язку з цим колегія суддів, вважає за можливе здійснювати апеляційний перегляд за наявними у ній матеріалами.

Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.05.2012р. між Приватним підприємством ,,Кулат - К» (далі - продавець, позивач) та Комунальним підприємством ,,Житній ринок» (далі - покупець, відповідачем) укладено договір купівлі - продажу № 0405/12, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю, а покупець - прийняти та оплатити шкіряний напівфабрикат ,,вет-блу» із шкір ВРХ 2,6 м. кв./шт несортований за ціною, вказаній у видатковій накладній.

За умовами п. 2.2 договору покупець зобов'язався прийняти товар і розрахуватися за нього не пізніше 180 календарних днів після підписання сторонами видаткової накладної.

Відповідно до п. 4.4 договору за прострочення здійснення розрахунку за товар покупець зобов'язаний за вимогою продавця виплатити останньому пеню у розмірі 0,1 % від несплаченої суми за кожний день прострочення платежу (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня).

В ході виконання договору сторонами були підписані чотири додаткові угоди.

Додатковою угодою № 3 до договору від 19.12.2012р. сторони визначили, що продавець поставляє товар покупцю, зокрема, за адресою шкірзаводу: ТОВ ,,Кременчуцький шкір завод» , 39612, м. Кременчук, вул. Леонова, 1.

Додатковою угодою № 4 до договору від 29.12.2012р. сторони погодили викласти п. 5.2 договору в такій редакції:

,,п.5.2 Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений в п. 5.1. договору та закінчується 31.12.2014р. Якщо жодна із сторін не виявить бажання розірвати договір, договір вважається продовженим на один рік на тих же умовах» .

На виконання умов договору, протягом травня 2012р. по вересень 2014р. позивачем здійснено поставку товару на загальну суму 11 042 248, 96 грн. 18.09.2014р. позивачем поставлено товар згідно видаткової накладної № РН-0000080 від 18.09.2014р. на суму 383 000,70 грн.

На підтвердження факту поставки 18.09.2014 товару на суму 383 000,70 грн. позивачем надано в матеріали справи копію видаткової накладної № РН-0000080 від 18.09.2014, із якої вбачається, що від відповідача товар прийнято директором ОСОБА_2, підпис якого засвідчено печаткою відповідача.

У позивача станом на 18.09.2014р. знаходилася переплата у розмірі 39 677,41 грн., що підтверджується банківськими виписками (т.1, а.с. 24-26).

13.10.2014р. відповідачем частково сплачено борг в розмірі 20 000,00 грн. та 30.10.2014р. у розмірі 23 323,29 грн., що підтверджується банківськими виписками (т.1, а.с. 22, 23).

В зв'язку з неоплатою поставленої продукції, 23.03.2015р. позивач звернувся до відповідача з претензією про сплату боргу за поставлений товар в сумі 300 000,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги у даній справі, позивач зазначає, що належним чином виконав умови договору, відповідачем товар прийнятий, однак свій обов'язок оплатити товар останній не виконав, в зв'язку з чим позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за договором № 0405/12 від 04.05.2012р. у розмірі 300 000,00 грн. основного боргу та заявлено вимоги про стягнення 24 900,00 грн. пені за період прострочення з 19.03.2015р. по 09.06.2015р., 49 524,00 грн. інфляційних втрат та 2 046,58 грн. 3 % річних за період прострочення з 19.03.2015р. по 09.06.2015р.

Заперечуючи проти позовних вимог у даній справі відповідач вказував на те, що в день поставки товару 18.09.2014р. директор відповідача, який ніби прийняв товар, заборгованість за який просить стягнути позивач, перебував на лікарняному і не міг прийняти товар, а часткове здійснення оплати за поставлений товар відбулося в результаті помилки нового директора відповідача, який щойно приступив до виконання таких обов'язків.

Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги, мотивуючи рішення тим, що наявність та розмір заборгованості відповідача перед позивачем за договором підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не спростовано, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню в повному обсязі.

Колегія суддів вважає вірним такий висновок суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, підставами для виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно з ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, та є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору 18.09.2014р. поставлено відповідачу товар на суму 383 000,70 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною № РН-0000080 від 18.09.2014р. на суму 383 000,70 грн., підписаною уповноваженими представниками сторін та скріпленою їх печатками.

За змістом п. 2.2 договору покупець зобов'язався прийняти товар і розрахуватися за нього не пізніше 180 календарних днів після підписання сторонами видаткової накладної.

Згідно із частиною 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідачем свого обов'язку з оплати за поставлений товар за договором не виконано, оплату здійснено лише частково - в розмірі 83 000,70 грн., (39 677,41 грн. переплати за раніше поставлений товар, 20 000,00 грн. - оплата 13.10.2014р., 23 323,29 грн. - оплата 30.10.2014р.), що підтверджується банківськими виписками, наявними в матеріалах справи. Доказів оплати заборгованості в розмірі 300 000,00 грн. ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надано.

В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З огляду на встановлений судом факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо перерахування коштів за поставлений товар в сумі 300 000,00 грн. у встановлений п. 2.2 договору строк, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 300 000,00 грн. основного боргу підлягають задоволенню в заявленому розмірі.

При цьому, доводи відповідача щодо неотримання ним товару, поставленого 18.09.2014р. на суму 383 000,70 грн. правомірно відхилено судом першої інстанції, оскільки господарським судом міста Києва ухвалою від 30.07.2015р. залучено до участі в процесі колишнього директора відповідача ОСОБА_2 (особа, якою підписано видаткову накладну № РН-0000080 від 18.09.2014р.) та в судовому засіданні 14.09.2015р. ним надано пояснення, відповідно до яких він дійсно 18.09.2014р. перебував на лікарняному, але був на роботі і приймав товар, поставлений позивачем. Крім того, поставлений товар був частково оплачений відповідачем, а посилання на ту обставину, що часткове здійснення оплати за поставлений товар відбулося в результаті помилки нового директора відповідача, який щойно приступив до виконання таких обов'язків, є необґрунтованим та спростовується матеріалами справи.

Крім того, з листа Податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 26.08.2015р. вбачається, що відповідачем було подано звітну податкову декларацію з ПДВ за вересень 2014 року, до складу податкового кредиту якої було включену податкову накладну від 18.09.2014 № 3, виписану на користь позивача із зазначенням договору від 04.05.2012р. № 0405/12 та відповідного товару (вказану в листі дату накладної 18.09.2015р. розцінено судом, як помилка), що підтверджує оприбуткування відповідачем у вересні 2014р. спірного товару.

В частині заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача 24 900,00 грн. пені за період прострочення з 19.03.2015р. по 09.06.2015р. колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до п. 4.4 договору за прострочення здійснення розрахунку за товар покупець зобов'язаний за вимогою продавця виплатити останньому пеню у розмірі 0,1 % від несплаченої суми за кожний день прострочення платежу (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Ставка пені, встановлена сторонами в договорі, не перевищує подвійної облікової ставки НБУ у відповідний період (з 04.03.2015р. по 27.08.2015р. - облікова ставка НБУ 30%).

Перевіривши розрахунок пені, колегія суддів вважає його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому вказана вимога позивача про стягнення з відповідача пені за порушення строків виконання грошового зобов'язання за період прострочення з 19.03.2015р. по 09.06.2015р. в сумі 24 900,00 грн. підлягає задоволенню.

В частині позовних вимог про стягнення з відповідача 2 046,58 грн. 3% річних за період прострочення з 19.03.2015р. по 09.06.2015р. та 49 524,00 грн. інфляційних втрат за цей період, колегія суддів зазначає таке.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів вважає його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому вказана вимога позивача про стягнення з відповідача процентів річних в сумі 2 046,58 грн. та 49 524,00 грн. інфляційних втрат підлягає задоволенню.

За наведених вище обставин, позовні вимоги у даній справі є обґрунтованими, документально підтвердженими та підлягають задоволенню, про що вірно вказав суд першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не є обґрунтованими з підстав наведених вище, а тому колегією суддів відхиляються. У зв'язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 15.09.2015р. у справі № 910/16209/15 слід залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду міста Києва від 15.09.2015р. у справі № 910/16209/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу Комунального підприємства ,,Житній ринок» - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.

Головуючий суддя В.Г. Суховий

Судді Г.А. Жук

ОСОБА_1