Ухвала

від 06.09.2018 по справі 910/16209/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про відмову у задоволенні скарги

м. Київ

06.09.2018Справа №910/16209/15

За скаргоюКомунального підприємства "Житній ринок" на дії Подільського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві у справі№910/16209/15 за позовомПриватного підприємства "Кулат-К" доКомунального підприємства "Житній ринок" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача -Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцький шкірзавод" простягнення 376 470,58 грн. Суддя Бойко Р.В.

при секретарі судового засідання Бариновій О.І.

Представники учасників справи: від позивача:не з'явився від відповідача:Отцевич К.В. від третьої особи:не з'явився від відділу ДВС:Полінський Б.А.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляді господарського суду міста Києва перебували позовні вимоги Приватного підприємства "Кулат-К" до Комунального підприємства "Житній ринок" про стягнення заборгованості у зв'язку з неналежним виконанням умов договору купівлі - продажу №0405/12 від 04.05.2012 у розмірі 376 470,58 грн., з яких: 300 000,00 грн. основний борг, 24 900,00 грн. - пеня, 2 046,58 грн. - 3% річних, 49 524,00 грн. - інфляційні втрати.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.09.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2015, у справі №910/16209/15 позовні вимоги задоволено повністю та стягнуто з відповідача на користь позивача 300 000,00 грн. основної заборгованості, 24 900,00 грн. пені, 2 046,58 грн. - 3% річних, 49 524,00 грн. інфляційних втрат та 7 529,41 грн. витрат по оплаті судового збору.

На виконання вказаного рішення господарським судом міста Києва було видано наказ №910/16209/15 від 06.01.2016.

30.08.2018 через відділ діловодства суду від Комунального підприємства "Житній ринок" надійшла скарга на дії старшого державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Полінського Бориса Андрійовича, в якій скаржник просить суд частково скасувати постанову про арешт коштів боржника від 17.08.2018 у виконавчому провадженні №49990090 в частині накладення арешту на рахунок №26001300696901 в ПАТ "Державний ощадний банк України" щодо коштів, призначених для виплати заробітної плати працівникам, сплати єдиного соціального внеску, сплати земельного податку та податку на додану вартість та інших обов'язкових зборів та платежів. А також зобов'язати Подільський районний відділ державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві зняти арешт з вказаного рахунку для виплати заробітної плати працівникам, сплати єдиного соціального внеску, сплати земельного податку та податку на додану вартість та інших обов'язкових зборів та платежів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.08.2018 розгляд скарги призначено у судовому засіданні на 06.09.2018.

В судове засідання 06.09.2018 представник відповідача (боржника) з'явився, надав суду заву про уточнення скарги, примірник якої вручив в судовому засідання представнику відділу виконавчої служби, надав пояснення по суті скарги, за змістом яких скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Представник Подільського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві в судове засідання 06.09.2018 з'явився, надав суду матеріали виконавчого провадження №49990090, проти скарги заперечував та просив відмовити в її задоволенні.

Позивач (стягував) явку свого представника в судове засідання 06.09.2018 не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, хоча про місце, дату та час судового засідання був належним чином повідомлений.

Відповідно до ч. 2 ст. 342 Господарського процесуального кодексу України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Керуючись наведеною нормою та заслухавши думку присутніх представників учасників судового засідання, суд вважає за можливе розглянути скаргу Комунального підприємства "Житній ринок" без участі представника Приватного підприємства "Кулат-К".

Протокольною ухвалою господарського суду міста Києва від 06.09.2018 прийнято уточнення Комунального підприємства "Житній ринок" до скарги.

Розглянувши скаргу Комунального підприємства "Житній ринок", заслухавши пояснення присутніх представників учасників судового засідання та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд прийшов до висновку про відмову у її задоволенні з огляду на наступне.

По перше, Комунальне підприємство "Житній ринок" у своїй скарзі (з урахуванням заяви про уточнення скарги) просить суд зняти арешт з коштів скаржника, що знаходяться на рахунку №26001300696901 в ПАТ "Державний ощадний банк України", які необхідні та призначені для виплати заробітної плати працівникам Комунального підприємства "Житній ринок", сплати єдиного соціального внеску, сплати земельного податку та податку на додану вартість.

Однак, Комунальне підприємство "Житній ринок" не зазначає яка саме сума йому необхідна для виплати заробітної плати працівникам, сплати єдиного соціального внеску, сплати земельного податку та податку на додану вартість.

Тобто, вимога скаржника є неконкретизованою, що виключає можливість її задоволення.

По-друге, скарга на дії державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві щодо винесення постанови про накладення арешту на кошти боржника мотивована тим, що даною постановою було накладено арешт на кошти, які містяться на поточному рахунку №26001300696901 в ПАТ "Державний ощадний банк України", який в свою чергу використовується боржником для виплати заробітної плати робітникам підприємства та для розрахунків із бюджетом (з податків та інших обов'язкових платежів), чим порушуються гарантоване ст. 10 Конвенції про захист заробітної плати, ч. 5 ст. 97 Кодексу законів про працю, ст. 24 Закону України "Про оплату праці" право на своєчасне одержання винагороди за працю робітників боржника.

При цьому, скаржник сам зазначає, що станом на 28.08.2018 у Комунального підприємства "Житній ринок" немає інших рахунків, окрім рахунку №26001300696901 в ПАТ "Державний ощадний банк України".

Отже, відповідач просить суд зняти арешт з його єдиного поточного рахунку, оскільки останній потребує розрахуватись із своїми працівниками та бюджетом, в той час як остаточне судове рішення у справі №910/16209/15 понад 2,5 роки залишається невиконаним.

При цьому, враховуючи, що у відповідача наявні зобов'язання (за його ж твердженнями) з виплати заробітної плати працівникам, сплати єдиного соціального внеску, сплати земельного податку та податку на додану вартість та інших обов'язкових зборів та платежів, суд констатує, що Комунальне підприємство "Житній ринок" продовжує здійснювати господарську діяльність, метою якої є одержання прибутку.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Водночас, зняття арешту з єдиного рахунку боржника надасть можливість Комунальному підприємству "Житній ринок" надалі безперешкодно здійснювати господарську діяльність та відповідно одержувати прибутки, в той час як законні важелі впливу на нього з метою спонукання до виконання остаточного судового рішення будуть нівельовані.

Більше того, така практика судів щодо зняття арешту із поточного рахунку боржника з підстав здійснення з нього виплати заробітної плати робітникам підприємства та розрахунків із бюджетом, зумовила виникнення ситуації, за якої недобросовісні боржники з метою невиконання остаточних судових рішень закривають рахунки, з яких відповідні виплати не проводяться, або здійснюють такі виплати із всіх своїх поточних рахунків, що фактично унеможливлює примусове виконання остаточного судового рішення (так як загальновідомою є обставина, що найпоширенішим та найоперативнішим способом виконання судового рішення в примусовому порядку є списання коштів з банківського рахунку боржника), що є недопустимим в силу Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

А відтак, на думку суду, ризик невиконання Комунальним підприємством "Житній ринок" зобов'язань з виплати заробітної плати працівникам, сплати єдиного соціального внеску, сплати земельного податку та податку на додану вартість та інших обов'язкових зборів, платежів та відповідно настання негативних наслідків у зв'язку з таким невиконанням має бути покладено саме на боржника (його посадових осіб).

Натомість наявність у боржника зобов'язань, у зв'язку із здійсненням ним підприємницької діяльності, не може слугувати підставою для втручання у право стягувача на одержання виконання за остаточним судовим рішенням.

По-третє, суд не ставить під сумнів норми Конституції України, Конвенції про захист заробітної плати та інших Законів України (вказаних скаржником), якими гарантовано право працівників на одержання заробітної плати, проте вважає за необхідне зазначити, що не меншої сили мають і положення Конституції України, Конвенції про захист справ людини і основоположних свобод, Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Господарського процесуального кодексу України в частині обов'язковості судового рішення.

Так, статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до частин 2, 3, 4 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Приписами частин 1 та 2 статті 18 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Варто зазначити, що наведені приписи були розглянуті Конституційним Судом України у своєму рішенні №18-рп/2012 від 13.12.2012, в якому вказано, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Розглядаючи справу №5-рп/2013 Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26.06.2013 зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

З наведених приписів Конституції України та рішень Конституційного Суду України вбачається декларування нашою державою права кожного, на чию користь ухвалено судове рішення, на його виконання.

Законом України №475/97 від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (надалі - "Конвенція") та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу ст. 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Як вбачається із практики Європейського суду з прав людини, право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони, яка поважає верховенство права, дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справах "Горнсбі проти Греції", "Бурдов проти Росії", "Ясіун'єне проти Литви", "Руйану проти Румунії", "Совтрансавто-Холдинг" проти України", "Шмалько проти України").

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Агрокомплекс проти України" міститься висновок, що існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить майно цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу.

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу (справа "Юрій Миколайович Іванов проти України").

Тобто, практика Європейського суду з прав людини однозначно свідчить про те, що невід'ємною умовою забезпечення права на суд є виконання судового рішення.

З огляду на наведене, суд вважає, що як право на виплату заробітної плати, так і право на суд є невід'ємними та непорушними, однак права стягувача на суд, а також на мирне володінням майном не можуть бути порушені у зв'язку з необхідністю забезпечення виконання боржником своїх зобов'язань перед третіми особами, оскільки саме Комунальне підприємство "Житній ринок" має нести несприятливі наслідки у зв'язку з невиконанням ним обов'язкового судового рішення.

По-четверте, створення судової практики, яка надає боржнику можливість ухилитись від виконання остаточного судового рішення є неприпустимим, оскільки такі дії будуть підривати довіру як до системи органів державної влади на національному рівні, так і шкодитимуть авторитету держави Україна на міжнародній арені.

Так, 12.10.2017 Велика палата Європейського суду з прав людини прийняла рішення у справі "Бурмич та інші проти України", яке стосується системної проблеми не виконання державою судових рішень.

Вперше констатація Європейським судом з прав людини системності такої проблеми відбулася у 2009 році у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", саме тоді Суд вперше застосував процедуру "пілотного рішення", щоб спонукати Державу-відповідача до вирішення великої кількості індивідуальних справ, породжуваних однією і тією самою структурною проблемою, що існує на національному рівні.

Як наслідок, Європейський суд з прав людини у справі "Бурмич та інші проти України" постановив, що повторення одних і тих самих висновків у величезній кількості схожих рішень не сприятиме досягненню справедливості, і лише накладе істотний тягар на ресурси Суду. Це не сприятиме жодним чином посиленню захисту прав людини згідно з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Також Європейський суд з прав людини зазначив про те, що ці проблеми можуть бути адекватно вирішені лише між Державою-відповідачем, з одного боку, та Комітетом Міністрів Ради Європи, з іншого, оскільки останній має повноваження, відповідно до п. 2 ст. 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, контролювати виконання рішень Суду.

Тобто, Європейський суд з прав людини ідентифікував системну проблему, констатував порушення права на справедливий суд і надав вказівки щодо заходів, які слід прийняти Україні, а тому на суд, як на орган державної влади, також покладений обов'язок із недопущення порушення права на суд, яке передбачає обов'язковість виконання остаточного судового рішення.

За таких обставин, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні скарги відповідача та звертає увагу останнього, що арешт з його рахунку може бути знятий після виконання ним рішення господарського суду міста Києва 15.09.2015 у справі №910/16209/15 у повному обсязі, що є самостійною і достатньою підставою для закінчення виконавчого провадження та зняття арешту з коштів на поточному рахунку №26001300696901 в ПАТ "Державний ощадний банк України" у відповідності до положень ст.ст. 39, 40 Закону України "Про виконавче провадження".

Керуючись ст.ст. 234, 235, 328 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні скарги Комунального підприємства "Житній ринок" на дії старшого державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві відмовити.

У судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини ухвали.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена протягом десяти днів з дня складання її повного тексту шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного господарського суду або через господарський суд міста Києва.

Повний тексту ухвали складено 12.09.2018.

Суддя Р.В. Бойко