Рішення

від 24.12.2015 по справі 910/27445/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.12.2015Справа № 910/27445/15

За позовом Державного публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Украгролізинг

до Міжнародної громадської організації Луганське земляцтво

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

ОСОБА_1 відділення Фонду державного майна України по місту Києву

про визнання Договору та Додаткових угод до нього недійсними

Суддя Ломака В.С.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: ОСОБА_2 за довіреністю № 14/20-98-15 від 15.10.2015 р.;

від відповідача: ОСОБА_3 за довіреністю б/н від 09.09.2015 р.;

від третьої особи: ОСОБА_4 за довіреністю № 29 від 02.07.2015 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Украгролізинг (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Міжнародної громадської організації Луганське земляцтво (далі - відповідач) про визнання Договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна № 01-10 від 01.02.2001 р. та додаткових угод до нього недійсними.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що при укладенні Договору та додаткових угод до нього такі дії не було погоджено з Фондом державного майна України, як органом уповноваженим управляти спірним майном.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.10.2015 р. порушено провадження у справі № 910/27445/15, на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 відділення Фонду державного майна України по місту Києву, розгляд справи призначено на 10.11.2015 р.

09.11.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано додаткові документи для долучення до матеріалів справи, заяву про застосування строків позовної давності, клопотання про об'єднання справ № 910/27445/15 та № 910/18851/15 за позовом Державного публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Украгролізинг до Міжнародної громадської організації Луганське земляцтво про розірвання договору та стягнення 465,01 грн. в одну справу та відзив на позовну заяву, відповідно до якого він проти позову заперечує, вказуючи на те, що п. 3 ч. 1 ст. 287 ГК України визначає, що орендодавцями щодо державного та комунального майна є державні (комунальні) підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, якщо інше не передбачено законом. При цьому, на думку відповідача, вказана норма може бути застосована до правовідносин, що виникли до прийняття Господарського кодексу України.

10.11.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представниками позивача та третьої особи подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 10.11.2015 р. суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про об'єднання справ та відклав розгляд клопотання відповідача про застосування строків позовної давності до встановлення фактичних обставин у справі.

В судовому засіданні 10.11.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 01.12.2015 р.

16.11.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

01.12.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи та доповнення до відзиву на позовну заяву.

У судовому засіданні 01.12.2015 р. від представника третьої особи надійшли письмові пояснення у справі.

В судовому засіданні 01.12.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 15.12.2015 р.

15.12.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача були подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи, письмові пояснення щодо обставин укладення спірного Договору, заперечення на відзив на позовну заяву та клопотання про продовження строку вирішення спору у справі № 910/27445/15 на п'ятнадцять днів.

В судовому засіданні 15.12.2015 р. представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі. Також, представник позивача підтримав подане через відділ діловодства господарського суду міста Києва клопотання про продовження строку вирішення спору у справі № 910/27445/15 на п'ятнадцять днів.

Представник відповідача в судове засідання 15.12.2015 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Представник третьої особи в судовому засіданні 15.12.2015 р. надав пояснення по суті спору.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.12.2015 р. в порядку ст. 69 ГПК України було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 24.12.2015 р.

У судовому засіданні 24.12.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.02.2001 р. між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) було укладено Договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна № 01-10 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене нежитлове приміщення площею 105, 6 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ-23, вул. Мечникова, 16-А на 10 поверсі (ах) адмінбудинку, що знаходиться на балансі ДЛП Украгролізинг , вартість якого визначена згідно з актом оцінкки і становить за експертною оцінкою, 399 450, 00 грн. Майно передається в оренду з метою розміщення офісу.

Відповідно до п. 2.2. Договору передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на майно. Власником майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди.

Пунктом 3.1. Договору було визначено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України і становить без ПДВ за перший місяць оренди - лютий 2001 року 998, 62 грн.

Відповідно до п. 3.2. Договору орендна плата за кожний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Згідно з п. 10.1. Договору було визначено, що його укладено строком на 24 роки, що діє з 01.02.2001 р. до 01.02.2025 р. включно.

01.02.2001 р. сторони підписали Акт передачі-приймання нежитлового приміщення за Договором.

В подальшому сторонами укладались додаткові угоди (договори) № 1 від 21.07.2008 р., № 2/509 від 22.12.2008 р., № 2/14 від 10.02.2009 р., № 3/1126 від 10.12.2009 р., № 4/1330 від 01.02.2010 р., № 5 від 31.03.2010 р., № 6/933 від 23.11.2010 р., № 7/14 від 26.01.2011 р., № 8 від 23.12.2011 р., № 9 від 03.05.2012 р., № 11 від 14.02.2013 р., №1/35/492 від 23.10.2014 р., № 12 від 24.02.2014 р., якими вносились зміни до Договору.

Як зазначає позивач, під час написання позовної заяви про розірвання укладеного між сторонами Договору в липні 2015 року він дізнався, що під час його укладення не було погоджено такі дії зі сторони Фонду державного майна України, що суперечить статті 5 Закону України Про оренду державного та комунального майна в редакції, що була чинною на момент укладення такого Договору.

З урахуванням зазначеного, позивач вирішив звернутись до суду також з позовом про визнання зазначеного Договору недійсним.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача про визнання оспорюваного Договору та додаткових угод до нього недійсними підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як наголошено в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 Про деякі питання практики розгляду справ, пов'язаних з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними , вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 ЦК УРСР (який був чинним на момент укладення оспорюваного Договору) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, який був чинним на момент його укладення.

Під час розгляду даної справи судом встановлено, а позивачем доведено наявність обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків, а саме: укладення оспорюваного Договору без погодження Фонду державного майна України всупереч приписам статті 5 Закону України Про оренду державного та комунального майна у відповідній редакції.

Так, відповідно до ст. 256 ЦК УРСР було визначено, що за договором майнового найму наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату.

Частиною 2 ст. 257 цього Кодексу визначалось, що договір найму майна державних, кооперативних та інших громадських організацій повинен бути укладений в письмовій формі, за винятком випадків, передбачених окремими правилами.

При цьому, стаття 5 Закону України Про оренду державного та комунального майна в редакції на момент укладення оспорюваного Договору визначала, що орендодавцями є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності; підприємства - щодо окремого індивідуально визначеного майна (крім нерухомого), а з дозволу органів, зазначених в абзацах другому та третьому цієї статті, - також щодо структурних підрозділів підприємств (філій, цехів, дільниць) та нерухомого майна .

Оскільки в даному випадку, доказів погодження Фондом державного майна України укладення спірного Договору немає, то суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача про відсутність необхідності відповідного погодження в силу ст. 287 ГК України та ст. 5 Закону України Про оренду державного та комунального майна в редакції Закону № 2680-III від 13.09.2001 р.

Так, дійсно, пунктом 3 ч. 1 ст. 287 ГК України в редакції Закону № 3269-VI від 21.04.2011 р. було передбачено, що орендодавцями щодо державного та комунального майна є державні (комунальні) підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна.

Аналогічні приписи були визначені статтею 5 Закону України Про оренду державного та комунального майна в редакції Закону № 2680-III від 13.09.2001 р.

Разом з тим, як зазначалось вище, відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину, а тому вказані положення не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, так як це суперечило б правилам ретроспективної дії нормативно-правових актів в часі.

Також, суд не приймає до уваги посилання відповідача на Прикінцеві та перехідні положення Цивільного та Господарського кодексів України щодо поширення їх дії на права та обов'язки, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями, оскільки відповідне правило стосується застосування ГК та ЦК України до регулювання триваючих правовідносин між сторонами, а не питання законності правочину на момент його укладення.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку щодо необхідності задовольнити заявлені позовні вимоги та визнати недійсним оспорюваний Договір та додаткові угоди до нього, що є похідними та складають невід'ємну його частину.

При цьому, суд відхиляє заяву відповідача про застосування строків позовної давності.

Так, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 79 ЦК УРСР було визначено, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України також визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до пояснень позивача, не спростованих відповідачем, він дізнався про те, що оспорюваний Договір не було погоджено Фондом державного майна України, лише в липні 2015 року.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Звертаючись до суду з заявою про застосування строків позовної давності, відповідач не надає належних та допустимих доказів того, що позивачу було більш ніж три роки тому відомо про те, що зі сторони Фонду державного майна України не надавалась згода на укладення оспорюваного Договору.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що строк позовної давності позивачем пропущено не було.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. Про судове рішення рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати недійсними Договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна № 01-10 від 01.02.2001 р. та додаткові угоди до нього, укладені між Державним публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Украгролізинг та Міжнародною громадською організацією Луганське земляцтво .

3. Стягнути з Міжнародної громадської організації Луганське земляцтво (01133, місто Київ, вулиця Мечникова, будинок 16, корпус А, офіс 1006; код ЄДРПОУ 21703674) на користь Державного публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Украгролізинг (01601, місто Київ, вулиця Мечникова, будинок 16 А; код ЄДРПОУ 30401456) 1 218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. 00 витрат зі сплати судового збору.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 29.12.2015 р.

Суддя В.С. Ломака