Ухвала

від 14.04.2016 по справі 638/8660/15-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2016 р.Справа № 638/8660/15-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді: Курило Л.В.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Русанової В.Б. ,

за участю секретаря судового засідання - Дудки О.А.,

представника відповідачів - Бречки С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Громадської організації "Український незалежний центр політичних досліджень" на постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 16.11.2015р. по справі № 638/8660/15-а

за позовом Громадської організації "Український незалежний центр політичних досліджень"

до Харківської міської ради , Виконавчого комітету Харківської міської ради

про визнання нечинним рішення,

ВСТАНОВИЛА:

25.05.2015р. Громадська організація "Український незалежний центр політичних досліджень" (далі - позивач, ГО "Український незалежний центр політичних досліджень") звернулась до суду з адміністративним позовом до Харківської міської ради, Виконавчого комітету Харківської міської ради, в якому просила визнати таким, що не відповідає Конституції України, Європейській конвенції з прав людини рішення виконавчого комітету Харківської міської ради № 543 від 06.06.2007 року, яким затверджено "Тимчасове положення про порядок розгляду питань щодо організації та проведення зборів, мітингів, походів та демонстрацій в м. Харкові", визнати це рішення нечинним повністю.

Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 16.11.2015р. адміністративний позов Громадської організації "Український незалежний центр політичних досліджень" залишено без задоволення.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідачів в судовому засіданні суду апеляційної інстанції просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишити без змін.

У судове засідання суду апеляційної інстанції, призначене на 14.04.2016 р., представник позивача не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, надав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, відповідно до ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши представника відповідачів, переглянувши в межах апеляційної скарги постанову суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради № 543 від 6 червня 2007 року "Про затвердження Тимчасового положення "Про порядок розгляду питань щодо організації та проведення зборів, мітингів, походів та демонстрацій у місті Харкові" затверджено Тимчасове положення про порядок проведення зборів, мітингів, походів та демонстрацій у м. Харкові ( додаток №1) (а.с. 9).

Згідно з пунктом 1 цього Положення (яке є додатком №1 до рішення міськвиконкому від 06.06.2007 року №543) Тимчасове положення про порядок розгляду питань щодо організації та проведення зборів, мітингів, походів та демонстрацій у місті Харкові розроблено відповідно до Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р., Конституції України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Указу Президії Верховної Ради СРСР "Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР" (діючого на території України відповідно до постанови Верховної Ради України від 12.09.1991 р. " Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР") та з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 19.04.2001 р. №4-рп/2001 і вимог Кодексу адміністративного судочинства України.

Пунктом 2 цього Положення передбачено порядок інформування щодо проведення масових заходів.

Зокрема, пунктом 2.1. Положення визначено, що при проведенні масових заходів повідомлення подається заінтересованими особами в письмовій формі завчасно - не пізніше, як за 10 днів до наміченої дати їх проведення. У разі проведення масових заходів членами трудових колективів підприємств за межами цих підприємств , орган (особа), який очолює захід (страйк), повинен повідомити про це не пізніше, ніж за сім днів.

Пунктом 3 вказаного Положення визначено порядок реєстрації повідомлення, його розгляд та сповіщення заінтересованих осіб.

Відповідно до п. 3.1 Положення, повідомлення про проведення масових заходів подається в двох примірниках, на одному з яких робиться відмітка про прийняття.

Згідно з п. 3.2 цього Положення, повідомлення про проведення масових заходів з дотримання терміну, передбаченого п. 2.1 цього Положення, підлягає обов'язковій реєстрації яка здійснюється Департаментом діловодства в день його подання.

Відповідно до п. 3.3. вказаного Положення, повідомлення про проведення масових заходів, подані з порушенням терміну, передбаченого п.2.1 цього Положення, Харківською міською радою не приймаються і не реєструються. У разі надходження з порушенням терміну повідомлення у формі телеграм та поштових листів спеціалістами Департаменту діловодства складаються відповідні акти у двох примірниках. Повідомлення з одним примірником акту про його надходження з порушенням терміну подачі передаються до Департаменту по взаємодії з правоохоронними органами оборонної, мобілізаційної роботи для надання роз'яснень.

Пунктом 4 цього Положення визначено, зокрема, місця проведення загальноміських демонстрацій та походів, місця проведення мітингів загальноміського значення.

Пунктом 5.1 Положення, затвердженого рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради №543 від 06.06.2007 р. "Про затвердження Тимчасового положення "Про порядок розгляду питань щодо організації та проведення зборів, мітингів, походів та демонстрацій у місті Харкові", передбачено, що загальноміські загальні заходи повинні бути припинені на вимогу представників ГУ МВС України в Харківській області або державною виконавчою службою, якщо не було подано або несвоєчасно подано повідомлення до міськвиконкому про проведення заходів.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення, яким затверджено Тимчасове положення "Про порядок розгляду питань щодо організації та проведення зборів, мітингів, походів та демонстрацій у місті Харкові", жодним чином не порушує прав громадян на мирні зібрання, а тільки регламентує порядок та процедуру їх проведення.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Досліджуючи питання строку звернення до адміністративного суду, який встановлений ст. 99 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 5 КАС України адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Частинами 1, 2 статті 99 КАС України встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Перебіг процесуального строку починається з наступного після відповідної календарної дати дня або настання події, з якою пов'язано його початок, тобто, з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Як правомірно враховано судом першої інстанції, відповідач не надав доказів щодо офіційного оприлюднення оскаржуваного рішення.

Оскільки про рішення виконавчого комітету Харківської міської ради №543 від 06.06.2007 р. "Про затвердження Тимчасового положення "Про порядок розгляду питань щодо організації та проведення зборів, мітингів, походів та демонстрацій у місті Харкові" позивач дізнався лише 27.04.2015 р., а до суду з цим позовом позивач звернувся в травні 2015 р., то колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо визнання поважними причини пропуску строку звернення до суду.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об'єднання з іншими особами, включаючи право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, поліції чи адміністративних органів держави.

Обмеження прав, гарантованих ст. 11 Конвенції, може бути застосовано за наявності таких умов: вони встановлені законом; мають законну мету, зокрема застосовуються в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання злочинам, для охорони здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб; є необхідними в демократичному суспільстві.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що наведені позивачем рішення Європейського суду з прав людини у справах Кузнецов проти Росії від 23.10.2008 року, Баранкевич проти Росії від 26.07.2007 року, Букта та інш. проти Угорщини від 17липня 2007року, від 05.12.2006 року, Вєренцов проти України від 11.04.2013 року та інші не заперечують запровадження певних обмежувальних заходів при проведенні масових заходів із залученням великої кількості людей в інтересах забезпечення безпеки людей та нормальної життєдіяльності суспільства в цілому.

Відповідно до ст.2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно з п.п.3 п.1 "а" ст.38 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження щодо вирішення відповідно до закону питань про проведення зборів, мітингів, маніфестацій і демонстрацій, спортивних, видовищних та інших масових заходів; здійснення контролю за забезпеченням при їх проведенні громадського порядку.

Статтею 39 Конституції України визначено, що громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.

Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Відповідно до ст.3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно з п. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина.

За змістом ч. 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до ч. 2 Рішення Конституційного Суду України №4-рп/2001 від 19.04.2001р. в справі за конституційним поданням МВС України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 39 Конституції України, про завчасне сповіщення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій - масових мирних зібрань, виходить з такого.

Згідно з частиною третьою статті 8 Конституції України, норми Конституції України є нормами прямої дії. Вони застосовуються безпосередньо незалежно від того, чи прийнято на їх розвиток відповідні закони або інші нормативно-правові акти.

Право громадян збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, закріплене в статті 39 Конституції України, є їх невідчужуваним і непорушним правом, гарантованим Основним Законом України.

Це право є однією з конституційних гарантій права громадянина на свободу свого світогляду і віросповідання, думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, на використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір, права на вільний розвиток своєї особистості, тощо.

При здійсненні цих прав і свобод не повинно бути посягань на права свободи, честь і гідність інших людей. За Конституцією України (стаття 68) кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України.

Проводити збори, мітинги, походи і демонстрації громадяни можуть за умови обов'язкового завчасного сповіщення про це органів виконавчої влади чи органів - місцевого самоврядування. Таке сповіщення має здійснюватись громадянами через організаторів масових зібрань. Завчасне сповіщення відповідних органів про проведення тих чи інших масових зібрань - це строк від дня такого сповіщення до дати проведення масового зібрання.

Статтею 1 Закону України "Про основи національної безпеки України" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що національна безпека - захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України установлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень.

Статтею 6 КАС встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

У частинах 2, 8, 11 статті 171 КАС України закріплено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було реальним.

Таким чином, у контексті статті 6 КАС, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи та інтереси. Тому завданням адміністративного судочинства є захист саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, причому захист прав, свобод та інтересів є похідним, тобто передбачає наявність установленого судом факту їх порушення.

Між тим, позивач не навів доказів, а суд не встановив фактів порушення відповідачами його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин та не довів, що рішення від 06.06.2007 р. №543 Виконавчого комітету Харківської міської ради безпосередньо зачіпає його права.

Жодного доказу про застосування до Громадської організації "Український незалежний центр політичних досліджень" норм оскаржуваного рішення матеріали справи не містять, у тому числі доказів, які б підтверджували існування будь-яких правових відносин між позивачем та відповідачами.

Судом встановлено, що 11.03.2008 р. за №345 прокурором м. Харкова винесено протест на п. 2.1, 3.2, 3.3. а також п.п. "а" п. 5.1 Додатку 1 до рішення виконавчого комітету Харківської міської ради №543 від 06.06.2007 р., за результатами розгляду якого виконавчим комітетом Харківської міської ради прийнято рішення від 04.04.2008 р. №214, яким протест прокурора часткового задоволено, а саме: п. 5.1 Додатку 1 до рішення виконавчого комітету Харківської міської ради "Про затвердження Тимчасового положення "Про порядок розгляду питань щодо організації та проведення зборів, мітингів, походів та демонстрацій у місті Харкові" №543 від 06.06.2007 р. викладено в наступній редакції:" 5.1. Обмеження щодо реалізації права на проведення загальноміських масових заходів може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки і громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам , для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей".

Колегія суддів також звертає увагу на ті обставини, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.08.2008 р. по справі №2а-5164/08 за позовом прокурора м. Харкова до Виконавчого комітету Харківської міської ради про визнання незаконним акту, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.12.2008 р. та ухвалою Вищого адміністративного суду від 09.11.2011 р., судом надана оцінка законності п.2.1, 3.2,3.3 оскаржуваного рішення та визнано незаконними пункти 2.1, 3.2, 3.3 у Додатку 1 до рішення виконавчого комітету Харківської міської ради "Про затвердження Тимчасового положення "Про порядок розгляду питань щодо організації проведення зборів, мітингів, походів та демонстрацій у м. Харкові" №543 від 06.06.2007 р. ( а.с. 74-81). Ці обставини відповідно до ч.1 ст. 72 КАС України мають преюдиціальне значення при розгляді цієї справи.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні адміністративного позову Громадської організації "Український незалежний центр політичних досліджень".

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На підставі викладеного, судова колегія апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обгрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Громадської організації "Український незалежний центр політичних досліджень" задовольнити частково.

Постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 16.11.2015р. по справі № 638/8660/15-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Курило Л.В. Судді Присяжнюк О.В. Русанова В.Б. Повний текст ухвали виготовлений 15.04.2016 р.