Ухвала

від 11.05.2016 по справі 814/1485/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 травня 2016 року м. Київ К/800/57381/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Олендера І.Я.,

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.05.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2013 у справі №814/1485/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Южноукраїнська атомна енергетична компанія» до Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.05.2013, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2013, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Южноукраїнська атомна енергетична компанія» до Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 20.02.2013 №0000082201.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Южноукраїнська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Миколаївській області 13.11.2013 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 03.12.2013 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.05.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2013, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Южноукраїнською об'єднаною державною податковою інспекцією проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Южноукраїнська атомна енергетична компанія» з питань дотримання вимог податкового законодавства при правових відносинах із суб'єктом господарської діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю «Международний труд» за період з 01.10.2010 по 31.01.2011.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Так, за висновками податкового органу господарські операції між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Международний труд» не мали реального характеру, а правочини укладені між ними є нікчемними.

За результатами перевірки Южноукраїнською об'єднаною державною податковою інспекцією складено акт від 28.12.2012 №42/22-01/35153970 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.02.2013 №0000082201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 656346,00грн. в тому числі за основним платежем 437564,00грн., штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 218782,00грн.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковими умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних) оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог статті 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, існування відповідних обставин у даній справі податковим органом не доведено.

Разом з тим, на підставі належних та допустимих доказів судами попередніх інстанцій встановлено, що господарські операції позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Международний труд» підтверджується належними первинними документами, які за своєю формою та змістом відповідають вимогам податкового законодавства, зокрема, договорами поставки, податковими накладними, видатковими накладними, платіжними дорученнями, журналом реєстрації довіреностей.

Судами також встановлено, що отриманий у Товариства з обмеженою відповідальністю «Международний труд» товар було використано позивачем в межах власної господарської діяльності.

Первинні і розрахункові документи, які було досліджено в процесі розгляду справи, за своєю формою та змістом відповідають вимогам податкового законодавства, що відповідачем не заперечувалося, розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності з контрагентом.

Висновок податкового органу про відсутність реального вчинення господарських операцій позивача з контрагентом ґрунтується виключно на акті перевірці одного з постачальників Товариства з обмеженою відповідальністю «Международний труд» - Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропрайд».

Разом з тим, чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів чи їх постачальників, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

До того ж , судами встановлено, що на момент вчинення господарських операцій Товариства з обмеженою відповідальністю «Международний труд» з Товариством з обмеженою відповідальністю «Агропрайд» останнє було зареєстроване юридичною особою у встановленому законодавством порядку та мало статус платника податку на додану вартість.

Жодних доказів на підтвердження фіктивності Товариства з обмеженою відповідальністю «Международний труд» чи спрямованості дій позивача з контрагентом на отримання неправомірної податкової вигоди податковою інспекцією не надано.

Враховуючи викладене, податкова інспекція не навела жодних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірних дій, а наведені Южноукраїнською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Миколаївській області у касаційній скарзі доводи є такими, що не спростовують правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту за господарськими операціями з Товариством з обмеженою відповідальністю «Международний труд».

Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог є правильним.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 220 1 , 223, 224, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.05.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2013 у справі №814/1485/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

---

Т.М. Шипуліна

Судді:

---

Л.І. Бившева

---

І.Я. Олендер