Постанова

від 01.06.2016 по справі 41/336

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" червня 2016 р. Справа№ 41/336

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рябухи В.І.

суддів: Ропій Л.М.

Калатай Н.Ф.

за участю секретаря судового засідання: Бовсунівської Л.О.,

представників:

від позивача Гаркавенко С.В., дов. від 11.11.2015 №91/2015/11/11-3,

від відповідача Острова В.В., дов. від 04.01.2016 №47-1,

розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2016 (підписане 18.04.2016)

у справі №41/336 (суддя Спичак О.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва

про стягнення 54 705,42 грн (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог)

ВСТАНОВИВ:

Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго», найменування якої змінено на Публічне акціонерне товариство «Київенерго» (далі - ПАТ «Київенерго», або позивач), звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (далі - Комунальне підприємство, або відповідач) про стягнення 152 964,49 грн, з яких: 116 341,02 грн основного боргу, 31 763,75 грн інфляційних втрат та 4 859,72 грн 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2009 зупинено провадження у справі №41/336 до вирішення пов'язаної з нею справи №8/131.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.03.2016 поновлено провадження у справі №41/336.

21.03.2016 позивач подав заяву, в порядку ст.22 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), про зменшення позовних вимог та просив стягнути з відповідача 18 081,95 грн основного боргу, 31 763,75 грн інфляційних втрат та 4 859,72 грн 3% річних.

Судом першої інстанції вказана вище заява прийнята до розгляду, виходячи з якої й вирішувався судовий спір.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.04.2016 у справі №41/336 позов задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 11 975 грн основного боргу, 31 512, 52 грн інфляційних втрат, 4 824,44 грн 3% річних, 483,12 грн державного мита та 275,98 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги частково, місцевий господарський суд виходив з того, що матеріалами справи доведений факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань по оплаті використаної теплової енергії за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.03.2004 №620051. Суд, здійснивши перерахунок з застосуванням до визначення вартості теплової енергії вірного тарифу, дійшов висновку, що заборгованість відповідача за теплову енергію за період з квітня 2006 по березень 2009 за цим договором становить 11 975,10 грн.

В частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних суд першої інстанції також здійснив перерахунок та частково задовольнив позовні вимоги.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2016 скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що на підтвердження погашення суми заборгованості за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.03.2004 №620051, в межах заявлених позовних вимог, відповідачем надано детальний контррозрахунок, а також копію акта взаєморозрахунків від 09.02.2015. Однак, місцевим господарським судом зміст зазначених документів залишено без дослідження та оцінки.

Скаржник також заперечує проти стягнення з нього інфляційних втрат та 3% річних, оскільки вважає, що заборгованість перед позивачем виникла у зв'язку з наявністю значної заборгованості кінцевих споживачів (населення) та орендарів (власників) нежитлових приміщень по даному договору. Оскільки Комунальне підприємство знаходиться у тяжкому фінансову стані, то у разі задоволення позову, відповідач буде змушений сплатити інфляційні втрати та 3% річних зі свого прибутку. Підприємство просило застосувати до спірних правовідносин ст.551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст.233 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2016 прийнято апеляційну скаргу до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі №41/336, розгляд скарги призначено на 01.06.2016. Дану ухвалу надіслано відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 №28.

Доказом належного повідомлення сторін про час і місце розгляду апеляційної скарги є повідомлення про вручення поштових відправлень (ухвали суду від 16.05.2016) - 18.05.2016 позивачу та відповідачу, долучені до матеріалів справи.

У судовому засіданні 01.06.2016 представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2016 скасувати, постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача заперечив доводи апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Згідно зі ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

01.03.2004 між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» (постачальник) та Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (споживач) укладено договір на постачання теплової енергії в гарячій воді №620051 (далі - договір), за умовами якого постачальник зобов'язується виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а споживач зобов'язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в цьому договорі.

При виконанні умов цього договору, а також при вирішенні всіх питань, що необумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською держадміністрацією, чинним законодавством України, Правилами користування тепловою енергією, нормативними актами з питань коригування, обліку та взаєморозрахунків за енергоносії (п.2.1 договору).

Згідно з п.п. 2.2.1 договору постачальник зобов'язується, зокрема, безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем (додатки 3, 4) для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку № 1.

Пунктом 2.3.1 договору передбачено, що споживач зобов'язаний дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначенні у додатку № 1, не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними в додатку №2.

У додатку №2 до договору сторони визначили порядок розрахунків, згідно з п.9 якого споживач щомісячно з 12 по 15 число отримує в МВРТ-6 за адресою: вул. Меліоративна, буд. 11 оформлену постачальником платіжну вимогу-доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо на потачок поточного м'ясця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці: табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звірки, який оформлює і повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.

Споживач щомісячно: забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА; до 25 числа поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок постачальника згідно з його розрахунком (п.10 додатку №2).

Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2004 (п.4.1 договору). Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією з сторін про його припинення (п.4.3 договору).

Укладений між сторонами правочин за своєю правовою природою є договором енергопостачання.

Частина 1 ст.275 ГК України визначає, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно з ч.ч.1, 4 ст.276 ГК України загальна кількість енергії, що відпускається, визначається за погодженням сторін. У разі якщо енергія виділяється в рахунок замовлення на пріоритетні державні потреби (ліміту), енергопостачальник не має права зменшувати абоненту цей ліміт без його згоди. Строки постачання енергії встановлюються сторонами у договорі виходячи, як правило, з необхідності забезпечення її ритмічного та безперебійного надходження абоненту. Основним обліковим періодом енергопостачання є декада, з коригуванням обсягів протягом доби. Сторони можуть погоджувати постачання енергії протягом доби за годинами, а також час і тривалість максимальних та мінімальних навантажень.

На виконання умов договору з 01.04.2006 по 01.04.2009 позивач поставив, а відповідач отримав теплову енергію на загальну суму 200 633,49 грн, що підтверджується обліковими картками за спірний період.

Стаття 526 ЦК України визначає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).

Відповідно до ч.ч.6, 7 ст.276 ГК України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Пункт 1 додатку №2 до договору передбачає, що розрахунки зі споживачем за теплову енергію проводяться згідно з тарифами, встановленими постачальнику Управлінням цінової політики Київської міської державної адміністрації, затвердженими розпорядженнями Київської міської державної адміністрації від 20.06.2002 №1245 за кожну відпущену гігакалорію (1Гкал/грн) без урахуванням ПДВ.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснював розрахунок вартості спожитої відповідачем теплової енергії з 01.12.2008 по 28.02.2009 на підставі тарифів, встановлених розпорядженнями Київської державної адміністрації від 27.11.2008 №1662, від 25.12.2008 №1 780/1 та від 05.02.2009 №127.

Проте, 31.01.2007 Київською міської державною адміністрацією прийнято розпорядження №86 «Про затвердження тарифів на теплову енергію та встановлення, погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для відпуску бюджетним установам і організаціям, іншим споживачам», яким були затверджені тарифи на теплову енергію, що виробляється АЕК «Київенерго» для постачання іншим споживачам, в розмірі 205, 94 грн, з урахуванням ПДВ, за 1 Гкал.

27.11.2008 Київською міської державною адміністрацією прийнято розпорядження №1662 «Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для бюджетних установ та інших споживачів», яким були затверджені тарифи на теплову енергію, що виробляється АЕК «Київенерго» для постачання іншим споживачам, в розмірі 642,28 грн, з урахуванням ПДВ за 1 Гкал.

У п.5 розпорядження від 27.11.2008 №1662 визнано, що з набуттям чинності тарифів, затверджених встановлених (погоджених) цим розпорядженням, втрачають чинність, зокрема, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 31.01.2007 № 86.

Указом Президента України від 24.12.2008 № 1199/2008 були скасовані, як такі, що не відповідають Конституції та законам України, іншим законодавчим актам, розпорядження голови Київської міської державної адміністрації від 27.11.2008 №1661, від 27.11.2008 №1662.

25.12.2008 Київською міською державною адміністрацією прийняті розпорядження №1780 «Про погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води для бюджетних установ та інших споживачів» і № 1780/1 «Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для бюджетних установ та інших споживачів», яким затверджено тарифи на теплову енергію, що виробляється АЕК «Київенерго» в розмірі 610, 16 грн, з урахуванням ПДВ за 1 Гкал.

Пунктом 4 розпорядження від 25.12.2008 №1780 визнано таким, що втратило чинність, розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27.11.2008 №1662.

Указом Президента України від 03.02.2009 № 65/2009 скасовані, як такі, що не відповідають Конституції та законам України, іншим законодавчим актам, розпорядження голови Київської міської державної адміністрації від 25.12.2008 №1780, від 25.12.2008 № 1780/1.

05.02.2009 Київською міською державною адміністрацією прийнято розпорядження №128 «Про затвердження тарифів на теплову енергію та встановлення, погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання холодної та гарячої води і водовідведення холодної та гарячої води для бюджетних установ», яким затверджено тарифи на теплову енергію, що виробляється АЕК «Київенерго» для постачання бюджетним установам, до яких відноситься також і позивач, в розмірі 301,25 грн, з урахуванням ПДВ за 1 Гкал.

Пунктом 13 розпорядження від 05.02.2009 №128 визнано такими, що втратили чинність, з моменту введення і дію тарифів, розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації від 25.12.2008 № 1780, від 25.12.2008 № 1780/1.

Указом Президента України від 09.02.2009 №76/2009 скасовано як таке, що суперечать частині четвертій статті 13 та частинам третій і четвертій статті 42 Конституції України, статті 25 ГК України, пункту 2 статті 7, пункту 2 частини першої статті 20, частині третій статті 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», статті 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», постанові Кабінету Міністрів України від 10.07.2006 № 955 «Про затвердження Порядку формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води» та є економічно необгрунтованими, неефективними за очікуваними результатами розпорядження голови Київської міської державної адміністрації від 05.02.2009 №128.

02.03.2009 Київською міською державною адміністрацією прийнято розпорядження №230, яким визнано такими, що втратили чинність, розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 05.02.2009 №127 та від 05.02.2009 №128 та поновлено у дії, з 10.02.2009 розпорядження Київської міської державної адміністрації від 31.01.2007 №86 «Про затвердження тарифів на теплову енергію та встановлення, погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для відпуску бюджетним установам і організаціям, іншим споживачам» (із змінами і доповненнями, внесеними розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 18.06.2007 №715).

Частина 2 ст.4 ГПК України визначає, що господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Як зазначалось вище, споживач щомісячно: забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА; до 25 числа поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок постачальника згідно з його розрахунком.

Комунальне підприємство частково оплатило поставлену ПАТ «Київенерго» теплову енергію в сумі 182 581,54 грн.

Відтак до розрахунку вартості теплової енергії з 01.12.2008 по 01.03.2009 слід застосовувати тариф, встановлений розпорядженням від 31.01.2007 №86 «Про затвердження тарифів на теплову енергію та встановлення, погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для відпуску бюджетним установам і організаціям, іншим споживачам» (в редакції розпорядження від 18.06.2007 №715).

Суд першої інстанції, встановивши наведені вище обставини, дійшов вірного висновку, що заборгованість відповідача за спожиту теплову енергію за період з квітня 2006 по березень 2009 за договором становить 11 975,10 грн.

З наданого Комунальним підприємством контррозрахуноку вбачається, що відповідач визнав наявність у нього станом на день подання позову заборгованості в сумі 86 616,84 грн (170 939,31 грн нараховано - 84 322,47 грн сплачено).

Колегія суддів також не приймає як належний доказ на підтвердження факту відсутності заборгованості у відповідача за вказаним вище правочином акт звірки взаємних розрахунків з таких підстав.

Акт звірки не є первинним документом, в розумінні ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», адже відповідно до вказаної норми, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, акт звірки це документ, за яким бухгалтери підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами, відповідно акт звірки не може використовуватись як письмова форма визнання боргу. Первинні документи повинні містити дату здійснення господарської операції, суму платежу або суму на яку проведено залік, інші реквізити. Саме такі первинні документи, а не складені на їх підставі акти звірки взаємних розрахунків чи акти коригування, виступають належними доказами у підтвердження проведення тієї чи іншої господарської операції, здійснення тих чи інших дій, виконання цивільних прав та обов'язків.

Стосовно заявлених позовних вимог в частині стягнення 31 763,75 грн інфляційних втрат та 4 859,72 грн 3% річних, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З розрахунку заборгованості, доданого позивачем до позовної заяви, вбачається, що ПАТ «Київенерго» проводить нарахування 3% річних та інфляційних втрат з травня 2006 по березень 2009, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розд. І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, а тому поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції правомірно здійснив перерахунок заявлених до стягнення сум, з урахуванням розпорядження від 31.01.23007 №86, задовольнив вимогу частково та стягнув з відповідача 3% річних в сумі 4 824,44 грн та інфляційні втрати в сумі 31 512,52 грн.

Стосовно клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій необхідно зазначити наступне.

Право господарського суду зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання передбачено в пункті 3 частини 1 статті 83 ГПК України.

Зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредитору (п.3.1, 4.1 постанови пленум Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі № 3-65гс11.

Відповідно до ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У статті 14.1.265 Податкового кодексу України наведено поняття, що слід розуміти під штрафною санкцією (фінансова санкція, штраф), а саме - плату у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності;

Відтак зобов'язання божника зі сплати кредитору суми боргу, збільшеної на встановлений індекс інфляції та трьох процентів річних, не є штрафними санкціями.

Крім того, Комунальним підприємством не підтверджено жодними належними та допустимими доказами того, що відповідач перебуває у складному фінансовому становищі.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, колегія Київського апеляційного господарського суду не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2016 у даній справі, оскільки воно відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи.

Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2016 у справі №41/336 - без змін.

2. Матеріали справи №41/336 повернути до Господарського суду міста Києва.

Дану постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.І. Рябуха

Судді Л.М. Ропій

Н.Ф. Калатай