Рішення

від 11.04.2016 по справі 41/336

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.04.2016Справа №41/336

За позовомПублічного акціонерного товариства «Київенерго» ДоКомунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва Простягнення 54 705,42 грн Суддя Спичак О.М. .

Представники сторін:

від позивача: Левченко В.І. - дов. № 91/2015/11/11-8 від 11.11.2015;

від відповідача: Острова В.В. - дов. № 47-1 від 04.01.2016

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва про стягнення 152 964,49 грн

Ухвалою від 01.06.2009 було порушено провадження по справі та призначено її розгляд на 15.06.2009.

В судовому засіданні 15.06.2009 представник позивача надав усні пояснення по суті спору та додаткові документи по справі.

Представник відповідача в судовому засіданні 15.06.2009 подав документи на вимогу ухвали суду та проти задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі.

В судовому засіданні 15.06.2009 судом встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва № 8/131 від 24.01.2008 визнано протиправними та скасовано розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 30.05.2007 N 640, від 30.05.2007 N 641, від 30.05.2007 N 642, від 30.05.2007 N 643.

Зазначена постанова залишена без змін Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.01.2009 по справі № 22-а 14381/08.

Статтею 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено повноваження органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг, в тому числі віднесено до їх повноваження встановлення цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги відповідно до закону, а в статті 31 цього Закону передбачено порядок формування цін, тарифів на житлово-комунальні послуги.

Таким чином, судом встановлено, що розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), якими встановлені тарифи на підставі яких позивачем визначається вартість наданих відповідачу послуг, в судовому порядку визнані протиправними та скасовані.

Проте постанова Окружного адміністративного суду від 24.01.2008 та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 09.01.2009 оскаржені до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою від 29.01.2009 Вищий адміністративний суд України відкрив касаційне провадження по даній справі та зупинив виконання оскаржуваних постанови та ухвали.

За таких обставин, враховуючи те, що справа № 41/336 та справа № 8/131 є пов'язаними, ухвалою суду від 15.06.2009 Господарський суд м. Києва зупинив провадження у справі № 41/336 на підставі частини 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 8/131 за адміністративним позовом ОСББ "Престиж" до виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) про оскарження розпоряджень від 30.05.2007 N 640, від 30.05.2007 N 641, від 30.05.2007 N 642, від 30.05.2007 N 643.

Судом встановлено, що обставини, які були підставою для зупинення провадження по справі 41/336 відпали, зокрема, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва № 8/131 від 24.01.2008 визнано протиправними та скасовано розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 30.05.2007 N 640, від 30.05.2007 N 641, від 30.05.2007 N 642, від 30.05.2007 N 643.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.01.09 у справі № 22-а-14381/08 вищевказану постанову Окружного адміністративного суду міста Києва № 8/131 від 24.01.2008 було залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України № К-2608/09 від 02.07.09 касаційні скарги Київської міської державної адміністрації та АЕК "Київенерго" задоволено частково; касаційну скаргу ЗАТ "Енергогенеруюча компанія "ДАРтеплоцентраль" задоволено; постанову Окружного адміністративного суду м. Києва № 8/131 від 24.01.08 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду № 22-а-14381/08 від 09.01.09 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 28.07.10 у справі № 2а-673/2010 провадження у справі за адміністративним позовом ОСББ "Престиж" до Київської міської державної адміністрації,третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору АЕК "Київенерго" про визнання протиправними та скасування розпоряджень КМДА закрито.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.10.10 у справі № 2а-673/10 апеляційні скарги ЖБК "Буревісник-3", ЖБК "Ремонтник", ЖБК "Суднобудівник-18", ЖБК "Алмазний", ОСББ "Мотор", ВАТ "Універсам № 14", ОСОБА-13 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 28.07.10 у справі № 2а-673/2010 задоволено частково; ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 28.07.10 у справі № 2а-673/2010 скасовано як таку, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлено справу для продовження розгляду.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 27.04.11 у справі № 2а-376/2011 залишено без розгляду адміністративний позов ОСББ "Престиж" до Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору АЕК "Київенерго", про визнання протиправними та скасування розпоряджень.

Згідно з частиною 3 статті 79 ГПК України, господарський суд поновлює провадження у справі після усунення обставин, що зумовили його зупинення.

У зв'язку з тим, що відпали обставини, які зумовили зупинення провадження у справі № 41/336, ухвалою суду від 09.03.2016 було поновлено провадження у даній справі та призначено її до розгляду на 21.03.2016.

Представник позивача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подав клопотання про зміну найменування позивача на Публічне акціонерне товариство «Київенерго».

21.03.2016 до Господарського суду міста Києва надійшла заява Публічного акціонерного товариства «Київенерго» про зменшення позовних вимог, в якій позивач просив стягнути з відповідача 18 081,95 грн основного боргу, інфляційні втрати в сумі 31 763,75 грн та 3% річних у розмірі 31 763,75 грн.

В судовому засіданні 21.03.2016 представник позивача підтримав подану ним заяву про зміну найменування позивача, відповідно до якої просив суд змінити найменування Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» на Публічне акціонерне товариство «Київенерго», а також підтримав подану заяву про зменшення позовних вимог.

У судовому засіданні 21.03.2016 судом було відкладено розгляд заяви про зміну найменування позивача та заяви про зменшення позовних вимог.

Під час розгляду справи 21.03.2016 відповідачем було подано клопотання про оголошення перерви у судовому засіданні для надання можливості ознайомитись з матеріалами справи, яке було задоволено судом.

У судовому засіданні 21.03.2016 судом було відкладено розгляд заяви про зміну найменування позивача та заяви про зменшення позовних вимог.

Під час розгляду справи 21.03.2016 відповідачем було подано клопотання про оголошення перерви у судовому засіданні для надання можливості ознайомитись з матеріалами справи, яке було задоволено судом.

Згідно приписів ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 21.03.2016 було оголошено перерву до 04.04.2016.

У судовому засіданні 04.04.2016 представником позивача надано усні пояснення по суті спору, відповідно до яких останнім підтримано заявлені позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

У судовому засіданні 04.04.2016 судом було розглянуто та задоволено клопотання Публічного акціонерного товариства «Київенерго» про зміну найменування позивача. При цьому, суд виходив з наступного.

З наданих позивачем документів, а саме статуту заявника, в редакції затвердженій рішенням від 22.04.2013 загальних зборів Публічного акціонерного товариства «Київенерго», яке оформлене протоколом №2/2013, вбачається, що на підставі приписів Закону України «Про акціонерні товариства» було змінено найменування позивача на публічне акціонерне товариство.

З огляду на наведене вище, судом було змінено найменування позивача з Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» на Публічне акціонерне товариство «Київенерго».

Одночасно, під час розгляду справи 04.04.2016 судом було прийнято заяву позивача про зменшення позовних вимог.

Згідно зі ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Враховуючи, що заява позивача відповідає приписам ст.22 Господарського процесуального кодексу України, остання прийнята господарським судом до уваги під час розгляду справи та судом розглядаються остаточні позовні вимоги, викладені в останній.

Представником відповідача 01.04.2016 через канцелярію суду подано клопотання про долучення до матеріалів справи документів, яке судом розглянуто та задоволено, а у судовому засіданні 04.04.2016 надано усні пояснення по суті спору, згідно яких Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва проти задоволення позову заперечувало посилаючись на те, що тарифи на теплову енергію, встановлені розпорядженнями Київської міської державної адміністрації №№ 1662 від 27.11.2008, № 1780/1 від 25.12.2008 127,128 від 05.02.2009 скасовані Указами Президента України №№ 1199/2008 від 24.12.2008, 65/2009 від 03.02.2009, 76/2009 від 09.02.2009. Таким чином, відповідач вважає, що розрахунки за теплову енергію повинні здійснювати відповідно до тарифів встановлених розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 86 від 31.01.2007 в редакції розпорядження № 715 від 18.06.2007.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено перерву в судовому засіданні до 11.04.2016.

Представник позивача у судовому засіданні 11.04.2016 надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача надав усні пояснення по суті спору, в яких заперечив проти позовних вимог.

В судовому засіданні 11.04.2016 на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, а також заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

01.03.2004 між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», яка в подальшому змінила найменування на Публічне акціонерне товариство «Київенерго» (далі - енергопостачальна організація, позивач) та Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (далі - споживач, відповідач) було укладено договір № 620051 на постачання теплової енергії в гарячій воді (далі - Договір).

Згідно ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Пунктом 1.1 договору сторони узгодили, що постачальник зобов'язується виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а споживач зобов'язався отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в цьому договорі.

Відповідно до пункту 2.1 Договору при виконанні умов цього Договору, а також, при вирішенні всіх питань, що необумовлені цим Договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською держадміністрацією, чинним законодавством України, Правилами користування тепловою енергією, нормативними актами з питань коригування, обліку та взаєморозрахунків за енергоносії.

Відповідно до п. п. 2.2.1, 2.2.2, 2.2.4, 2.3.1, 2.3.5 позивач зобов'язувався безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем (додатки 3, 4) для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку № 1.

Щомісячно оформляти для споживача:

- величину фактично спожитої теплової енергії, визначену в гігакалоріях (табуляграму), та її вартість за кожним особовим рахунком споживача за розрахунковий період (місяць);

- платіжну вимогу-доручення, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця з урахуванням кінцевого сальдо розрахунків на його початок;

- акт звірки взаєморозрахунків та податкові накладні (платнику податку) за кожною отриманою на свій розрахунковий рахунок сумою;

- корегування величини спожитої теплової енергії в разі непередбачених перерв в теплопостачанні житлового будинку (при наявності оформленого споживачем акта за підписом повноважного представника постачальника).

Сповіщати споживача в 5- денний термін про зміну тарифів на: теплову енергію, технічне обслуговування.

Відповідач в свою чергу, зобов'язувався дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначенні у додатку № 1 не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними в додатку № 2.

Порядок розрахунків сторони погодили Додатком 2 до Договору, в п.п., 4, 8, 9 цього додатку передбачено, що дата зняття споживачем показників будинкових приладів обліку по 25 число поточного місяця.

У разі відсутності у споживача будинкових комерційних приладів обліку, кількість спожитої ним теплової енергії розрахунковому періоді визначається: - на опалення - як множення кількості годин споживання теплової енергії за місяць на величину годинного теплового навантаження, зазначеного в додатках 1, 6, 7 з урахуванням середньомісячної температури теплоносія; - на гаряче водопостачання - як множення кількості діб споживання за місяць на величину добового теплового навантаження, зазначеного в додатках 1, 6, 7 з урахуванням середньомісячної температури теплоносія.

Споживач щомісячно з 12 по 15 число оформлену постачальником платіжну вимогу-доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці, табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звірки, який оформлює і повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.

Пунктом 10 сторони погодили, що споживач щомісячно: - забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА; - до 25 числа поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок постачальника згідно з його розрахунком.

На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач за період з 01.04.2006 по 01.04.2009 включно спожив теплової енергії на загальну суму 200 633,49 грн, що засвідчується обліковими картками за спірний період.

В свою чергу, відповідач частково на суму 182 581,54 грн розрахувався за спожиті послуги, в результаті чого в останнього перед позивачем виникла заборгованість в сумі 18 081,95 грн, про стягнення якої позивач звернувся з даним позовом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 527 Цивільного кодексу України визначено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За умовами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

З наявних в матеріалах справи доказів, зокрема табуляграм ПАТ «Київенерго» вбачається, що за період з 01.12.2008 по 01.03.2009 вартість спожитої теплової енергії позивач визначав за тарифами затвердженими Розпорядженнями виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) № 1662, № 1663, від 27.11.2008 , № 1780/1 від 25.12.2008, які скасовані Указами Президента України № 1199/2008 від 24.12.2008, № 65/2009 від 03.02.2009, № 76/2009 від 09.02.2009, як такі, що не відповідають законам та Конституції Україні.

Згідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України, господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

З урахуванням наведеного, господарський суд приходить до висновку, що розпорядження, які визнані Указом Президента такими, що суперечать законодавству, не можуть застосовуватись судом з дати їх прийняття.

Таким чином, за період з 01.12.2008 по 01.03.2009 слід застосовувати тарифи встановлені попереднім розпорядженням, а саме № 86 від 31.01.2007 в редакції розпорядження № 715 від 18.06.2007.

Здійснивши перерахунок вартості спожитої теплової енергії з урахуванням наведеного вище та здійснених проплат, господарський суд приходить до висновку, що заборгованість відповідача за спожиту теплову енергію за період з квітня 2006 по березень 2009 за договором № 620051 від 01.03.2004 станом на момент вирішення спору становить 11 975,10 грн.

Разом з тим судом зазначається, що у наданому відповідачем контррозрахунку позовних вимог за період з 01.12.2008 по 01.03.2009 не враховано об'ємів споживання теплової енергії, яка була поставлена для населення.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на порушення відповідачем строків виконання грошових зобов'язань за договором № 620051 від 01.03.2004 позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в сумі 4 859,72 грн та інфляційні втрати в розмірі 31 763,75 грн.

Суд зазначає, що у застосуванні індексації слід враховувати рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі №62-97р від 03.04.1997 Верховного Суду України.

Відповідно до Листа №62-97 від 03.04.1997 Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» та Інформаційного листа №01-06/928/2012 від 17.07.2012 Вищого господарського суду України «Про практику застосування ВГСУ у розгляді справ окремих норм матеріального права» сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому, сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Вказані рекомендації щодо нарахування на суму заборгованості інфляційних втрат також викладено у Листі б/н від 01.07.2014 Верховного суду України «Аналіз практики застосування ст.625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві».

Здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат з урахуванням застосування до визначення вартості теплової енергії вірного тарифу, відповідно до умов договору та Порядку розрахунків за теплову енергію, вартості спожитої теплової енергії, здійснених проплат та прострочення відповідачем сплати грошового зобов'язання, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань підлягають частковому задоволенню у розмірі 4 824,44 грн та 31 512,52 грн відповідно.

Одночасно, посилання заявника на приписи ч.1 ст.233 Господарського кодексу України, відповідно до якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, суд вважає безпідставними з огляду на наступне.

Статтею 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право, в тому числі, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

У зазначених нормах Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), тоді як у даному випадку до стягнення заявлено 3% річних та інфляційні втрати.

Суд зауважує, що формулювання ст.625 Цивільного кодексу України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічну правову позицію наведено у Листі б/н від 01.07.2014 Верховного суду України «Аналіз практики застосування ст.625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві» та постановах від 06.06.2012 і від 24.10.2011 Верховного Суду України по справах №6-49цс12 та 6№-38цс11.

Отже, проценти, передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями, а становлять особливий компенсаційний вид відповідальності, що відрізняється від штрафної, яка полягає, наприклад, у стягнення пені.

При цьому, суд зауважує, що п. 3 Постанови № 14 від 17.12.2013 пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» передбачено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних затрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Тобто, враховуючи правову природу 3% річних та інфляційних втрат у суду відсутні підстави для зменшення їх розміру на підставі ст.83 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до вимог статті 49 ГПК України, судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м.Києва (місцезнаходження: 02002, м.Київ, вул.Челябінська, буд.9-Г, ЄДРПОУ 03366612) на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (місцезнаходження: 01001, м. Київ, Печерський р-н, площа Івана Франка, буд. 5, код ЄДРПОУ 00131305) 11 975 (одинадцять тисяч дев'ятсот сімдесят п'ять) грн 10 коп. - основного боргу, 31 512 (тридцять одну тисячу п'ятсот дванадцять) грн 52 коп. - інфляційних втрат, 4 824 (чотири тисячі вісімсот двадцять чотири) грн 44 коп. - 3% річних, 483 (чотириста вісімдесят три) грн 12 коп. державного мита та 275 (двісті сімдесят п'ять) грн 98 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

18.04.2016

Суддя Спичак О.М.