Рішення

від 02.06.2016 по справі 910/1358/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02.06.2016Справа №910/1358/16

Господарський суд міста Києва у складі судді Курдельчука І.Д ., за участю секретаря судового засідання Нечай О.Н, розглянув у відкритому судовому засіданні

справу № 910/1358/16

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Євротрансбуд», м. Київ,

до Київської міської ради, м. Київ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю «ААН «СейЯ-Кірш-аудит», м. Київ,

про визнання недійсним окремих частин угоди,

за участю представників:

позивача - Гончар О.М. (довіреність від 18.09.2015 № 18-09/4);

відповідача - Рог О.В. (довіреність від 12.04.2016 № 225-КМР-1265);

третьої особи - не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Євротрансбуд» (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - КМР) про визнання пункту 4 угоди про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 19.04.2012 недійсним з моменту укладання (далі - Угода).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2016 порушено провадження у справі; призначено судовий розгляд на 16.02.2016; залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю «ААН «СейЯ-Кірш-аудит».

15.02.2016 відповідач подав суду заяву про застосування строків позовної давності.

16.02.2016 позивач подав суду документи для долучення до матеріалів справи; відповідач - відзив на позовну заяву; третя особа - письмові пояснення у яких просила розглядати справу без участі повноважного представника.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2016 розгляд справи було відкладено на 01.03.2016, у зв'язку з неявкою представників третьої особи.

01.03.2016 позивач подав суду письмові заперечення на заяву про застосування строків позовної давності.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.03.2016 розгляд справи було відкладено на 10.03.2016, у зв'язку з неявкою представників третьої особи.

10.03.2016 позивач подав суду додаткові письмові пояснення.

У судовому засіданні 10.03.2016 було оголошено перерву до 22.03.2016, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Відповідач 22.03.2016 подав суду клопотання про долучення до матеріалів справи копії листа Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу КМР (Київської міської державної адміністрації; далі - Департамент).

22.03.2016 сторони подали суду клопотання про продовження строку вирішення спору.

Суд визнав клопотання обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.03.2016 розгляд справи було відкладено на 11.05.2016; продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів.

11.05.2016 позивач подав суду додаткові письмові пояснення, в яких заперечив проти доводів, які викладені у листі Департаменту.

У судовому засіданні 11.05.2016 було оголошено перерву до 24.05.2016, відповідно до статті 77 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.05.2016 розгляд справи було відкладено на 02.06.2016, у зв'язку з неявкою представників третьої особи та необхідністю витребування інформації у Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр).

Станом на 02.06.2016 Держгеокадастр не подав суду інформацію, яка була витребувана судом ухвалою від 24.05.2016.

Разом з тим, позивач 02.06.2016 подав суду клопотання про долучення витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Представник позивача у судовому засіданні 02.06.2016 надав пояснення по суті спору; позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача надав пояснення по суті спору; проти задоволення позовних вимог заперечив.

Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвали Господарського суду міста Києва було надіслано учасникам процесу на адреси, зазначені у позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що також підтверджується відмітками канцелярії на звороті таких ухвал та рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

У підпункті 3.9.2 пункту 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова № 18) зазначено, що, розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи наведене та з метою запобігання безпідставному затягуванню розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 02.06.2016 за наявними в ній матеріалами (стаття 75 ГПК України).

У судовому засіданні 02.06.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до статті 85 ГПК України.

Судом, у відповідності до вимог статті 81 1 ГПК України, складалися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані учасниками процесу документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

15.05.2008 КМР (орендодавець) та Товариством (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки (далі - Договір), який зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу КМР (КМДА), про що зроблено запис 15.05.2008 за №91-6-00778 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Відповідно до пунктів 1.1 та 1.2 Договору орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 26.06.2007 за №1015/1676, за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, яка розташована по проспекту Перемоги, 5-а у Шевченківському районі м. Києва, розмір - 1 069 кв. м., кадастровий номер 8000000000:88:168:0037, цільове призначення для влаштування будівельного майданчика для будівництва адміністративного будинку.

Рішенням Київської міської ради VIII сесії VI скликання від 01.12.2011 №811/7047 «Про поновлення товариству з обмеженою відповідальністю «Євротрансбуд» договорів оренди земельних ділянок на просп. Перемоги, 5-а у Шевченківському районі м. Києва від 26.01.2006 №91-6-00528 та від 15.05.2008 №91-6-00778» поновлено Товариству договори оренди земельних ділянок на просп. Перемоги, 5-а у Шевченківському районі м. Києва, зокрема, Договір.

Встановлено, що розмір річної орендної плати, визначеної в Договорі підлягає приведенню у відповідність до норм законодавства.

19.04.2012 КМР (орендодавець) та Товариством (орендар) укладено Угоду, яку посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу КМР (КМДА), про що зроблено запис 26.04.2012 за №91-6-00957 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Відповідно до пункту 1 Угоди сторони узгодили поновити на підставі рішення КМР від 01.12.2011 року №811/7047 та Закону України «Про оренду землі» на 5 (п'ять) років Договір.

У пункті 4 Угоди зазначено, що підпункт 4.2 Договору оренди сторони узгодили викласти в такій редакції: «Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 11,25 ( одинадцяти цілих двадцяти п'яти сотих) відсотків від її нормативної грошової оцінки. Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством».

Позивач звернувся до третьої особи щодо здійснення перевірки діяльності Товариства.

Так, тертя особа оформила висновок від 11.06.2015 № б/н, в якому аудиторська компанія вказала таке: станом на момент підписання Угоди діяли ставки розміру орендної плати, визначені Додатком 12 до рішення КМР від 29.12.2011 №1100/7336 «Про бюджет міста Києва на 2012 рік», відповідно до пункту 28.1 якого ставка орендної плати для операцій з нерухомим майном була встановлена у розмірі 10% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а в Угоді визначена річна орендна плата за земельну ділянку у розмірі 11,25 відсотків від її нормативної грошової оцінки, що є вищим ніж встановлено в нормативно-правовому акті.

Позивач вважає, що пункт 4 Угоди не відповідає чинному законодавству України, а саме в частині визначення розміру орендної плати.

Відповідач заперечував проти доводів Товариства та заявив про застосування строків позовної давності.

У свою чергу, позивач вказував на те, що строк позовної давності не пропущено.

Статтею 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частиною першою статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України), а спливає у відповідні місяць та число останнього року строку, якщо строк визначений роками (частина перша статті 254 ЦК України).

У абзаці третьому підпункту 1.1 пункту 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» (далі - Постанова № 10) зазначено, що, оскільки закон (пункт 10 частини другої статті 16, стаття 21 ЦК України, абзац третій частини другої статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначає визнання недійсними актів державних та інших органів, що суперечать законодавству і порушують права та законні інтереси осіб, як спосіб захисту цивільних прав, то до позовних заяв юридичних осіб і зазначених громадян про визнання недійсними таких актів застосовується загальна позовна давність.

В абзаці першому та п'ятому підпункту 2.1 пункту 2 Постанови № 10 зазначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Посилання сторони на сплив позовної давності в процесі касаційного перегляду судового рішення не вважається такою заявою.

Якщо відповідачів у справі два чи кілька, суд вправі відмовити в задоволенні позову за наявності згаданої заяви лише одного з них, оскільки позовну давність законом визначено саме для позивача у справі як строк, у межах якого він може звернутися до суду.

Пунктом 2.2 Постанови № 10 визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Судом встановлено, що укладений сторонами Договір за своє правовою природою є договором оренди земельної ділянки.

Частиною першою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до пункту 2.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» на підставі статті 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

При цьому господарським судам необхідно мати на увазі, що відповідно до частини другої статті 4 ГПК України господарський суд повинен відмовити у визнанні правочину недійсним, коли ці вимоги ґрунтуються на акті державного чи іншого органу, що не відповідає законодавству.

У розгляді позовів про визнання недійсними правочинів, при вчиненні яких було застосовано нормативно-правові акти державних та інших органів, у подальшому скасовані (визнані нечинними або недійсними) згідно з судовими рішеннями, що набрали законної сили, господарським судам необхідно виходити з того, що сам лише факт такого скасування (визнання нечинним або недійсним) не може вважатися достатньою підставою для задоволення відповідних позовів без належного дослідження господарським судом обставин, пов'язаних з моментом вчинення правочину та з його можливою зміною сторонами з метою приведення у відповідність із законодавством.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.

Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 9 ЗК України (в редакції чинній на момент укладання Угоди) Київській міській раді надано широкі повноваження у галузі земельних відносин.

Так, зокрема КМР має такі права: розпорядження землями територіальної громади м. Києва; передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до ЗК України; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до ЗК України; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до Закону.

Згідно з пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції чинній на момент укладання Угоди) вирішення відповідно до Закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад, а за пунктом 2 статті 22 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» Київська міська рада має право визначати особливості землекористування.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Київська міська рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Частиною першою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до частини першої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Отже, право власності або право користування земельною ділянкою із земель державної або комунальної власності виникає лише за наявності рішення зазначених органів і тільки в межах, вказаних в цих рішеннях.

Вказані повноваження на території м. Києва є виключною компетенцією відповідача.

Судом встановлено, що рішенням КМР VIII сесії VI скликання від 01.12.2011 №811/7047 «Про поновлення товариству з обмеженою відповідальністю «Євротрансбуд» договорів оренди земельних ділянок на просп. Перемоги, 5-а у Шевченківському районі м. Києва від 26.01.2006 №91-6-00528 та від 15.05.2008 №91-6-00778» поновлено Товариству Договір на п'ять років.

На підставі вказаного рішення сторонами було укладено Угоду, пункт 4 якої оспорюється позивачем.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною другою статті 792 ЦК України передбачено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Так, відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Відповідно до пункту 288.1 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент укладання Угоди; далі - ПК України) підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (пункт 288.4 ПК України).

Відповідно до пунктів 288.5.1 та 288.5.2 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу:

не може бути меншою:

для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом;

для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом;

не може перевищувати:

а) для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки;

б) для земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності та надані для будівництва та/або експлуатації аеродромів - чотирикратний розмір земельного податку, що встановлюється цим розділом;

в) для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову вказував на те, що надана в оренду земельна ділянка розміщена в межах зон історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури на території міста Києва (лист Департаменту від 16.03.2016 № 05707-4949), а тому визначена в Угоді орендна плата відповідає вимогам чинного законодавства України.

Крім того, Департамент у вказаному листі зазначив. що розмір земельного податку встановлювався згідно положень статті 276 ПК України, які визначають, що податок на земельні ділянки (в межах населених пунктів) на територіях історико-культурного призначення, використання яких не пов'язано з функціональним призначенням цих територій та об'єктів, справляється у розмірі, обчисленому відповідно до статей 274 і 275 цього Кодексу із застосуванням коефіцієнту для земельних ділянок загальнодержавного призначення - 3,75.

Пунктом 276.3 ПК України (в редакції чинній на момент прийняття рішення КМР) податок за земельні ділянки (в межах населених пунктів) на територіях та об'єктах історико-культурного призначення, використання яких не пов'язано з функціональним призначенням цих територій та об'єктів, справляється у розмірі, обчисленому відповідно до статей 274 і 275 цього Кодексу із застосуванням таких коефіцієнтів: 276.3.1. міжнародного значення - 7,5; 276.3.2. загальнодержавного значення - 3,75; 276.3.3. місцевого значення - 1,5.

Таким чином, 11,25% нормативного грошової оцінки - це трикратний розмір земельного податку для земельних ділянок історико-культурного призначення, що був встановлений законодавством на момент складання розрахунку.

На вимогу суду подати документальне підтвердження віднесення спірної земельної ділянки до земель історико-культурного призначення відповідач не відреагував і жодних документів суду не подав.

Разом з тим, позивачем подано суду Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, з якого вбачається, що земельна ділянка (кадастровий номер 8000000000:88:168:0037) має:

- цільове призначення: іншої комерційної діяльності;

- категорія землі: землі житлової та громадської забудови;

- вид використання земельної ділянки: для влаштування будівельного майданчика для будівництва адміністративного будинку;

- відомості про обмеження у використанні земельної ділянки: відомості про обмеження у використанні земельної ділянки, встановлені Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, не зареєстровані.

Отже, з інформації, що є офіційною та міститься у Державному земельному кадастрі вбачається, що земельна ділянка, яка передана в оренду за Договором не має статусу землі історико-культурного значення.

Таким чином, застосування 11,25% нормативного грошової оцінки як трикратного розміру земельного податку для земельних ділянок історико-культурного призначення, у даному випадку є порушенням норм чинного законодавства України (на момент укладення Угоди) та порушує права позивача.

Також, слід зазначити, що позивачем було подано суду перелік паям'яток культурної спадщини національного значення м. Києва, занесених до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, в якому відсутнє будь-яке посилання на спірну змелену ділянку.

Оскільки додатком № 12 до рішення КМР від 29.12.2011 № 1100/7336 була встановлена ставка орендної плати у розмірі 10%, то пункт 4 Угоди не відповідає вимогам законодавства України, а тому є підстави для визнання його недійсним.

Що ж до позовної давності, то слід вказати таке.

Відповідно до пункту 2.8 Постанови № 11 щодо вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України, з урахуванням водночас наведеного в підпунктах 2 і 3 пункту 5 Перехідних та прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20.12.2011 N 4176-VI). Для окремих видів вимог законом встановлюється й спеціальна позовна давність, наприклад, статтею 20 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)». Перебіг позовної давності починається, за загальним правилом, від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України), за винятком випадків, зазначених у частинах другій і третій цієї статті. Зокрема, за позовами про застосування наслідків нікчемного правочину (повернення коштів, іншого майна тощо) позовна давність починається не від дня вчинення такого правочину, а від дня, коли почалося його виконання.

Так, відповідач вказує, що позивач дізнався про порушення свого права з моменту укладення Угоди, тобто 19.04.2012, а тому строк позовної давності сплинув 19.04.2015.

У свою чергу, позивач вказує, що про порушення свого права дізнався лише 11.06.2015, в момент, коли було проведено повну перевірку діяльності Товариства.

Суд погоджується з доводами позивача та вважає, що перебіг позовної давності почався з 11.06.2015, а тому підстав для застосування наслідків спливу строків позовної давності в порядку статті 267 ЦК України не має.

Відповідно до частини першої статті 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Згідно з статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до пункту 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи; крім того, неподання позивачем витребуваних господарським судом матеріалів, необхідних для вирішення спору, тягне за собою правові наслідки у вигляді залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК України.

Відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти задоволення позовних вимог.

З огляду на викладене позов підлягає задоволенню.

За приписами статті 49 ГПК України судові витрати зі справи слід покласти на відповідача.

Керуючись статтями 43, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати пункт 4 угоди про поновлення та про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 19.04.2012, укладеної Київською міською радою (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; ідентифікаційний код: 22883141) та товариством з обмеженою відповідальністю «Євротрансбуд» (01135, м. Київ, проспект Перемоги, 5-А; ідентифікаційний код: 32386812), посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округа Кравченко Н.П. 19.04.2012, зареєстрованої в реєстрі за № 278 та зареєстрованої Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 26.04.2012 за № 91-6-00957 у книзі записів державної реєстрації договорів, недійсним.

3. Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; ідентифікаційний код: 22883141) з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання даного рішення суду, на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Євротрансбуд» (01135, м. Київ, проспект Перемоги, 5-А; ідентифікаційний код: 32386812) 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. судового збору.

4. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.

Відповідно до частини п'ятої статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня підписання повного рішення шляхом подачі апеляційної скарги до місцевого господарського суду.

Відповідно до статті 87 ГПК України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Повне рішення складено 07.06.2016.

Суддя І.Д. Курдельчук