Рішення

від 06.06.2016 по справі 314/1335/15-ц

ВІЛЬНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 314/1335/15-ц

Провадження № 2/314/179/2016

Повне рішення суду, складено 06 червня 2016 року

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Вільнянськ 01 червня 2016 року

Вільнянський районний суд Запорізької області у складі:

головуючий суддя - Кофанов А.В.,

при секретарі - Лазечна Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом прокурора Вільнянського району Запорізької області в інтересах Запорізької обласної державної адміністрації до Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області, ОСОБА_1, про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на землю, повернення земельної ділянки,

в с т а н о в и в :

Прокурор Вільнянського району Запорізької області, діючи в інтересах держави в особі Запорізької обласної державної адміністрації, звернувся до суду з позовом до Вільнянської райдержадміністрації та ОСОБА_1, в якому вимагає: визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Вільнянської райдержадміністрації № 255 від 23.05.2002 року "Про затвердження розміру земельної частки (паю) в фізичних гектарах для передачу в приватну власність членам САТЗТ "Україна" в частині надання у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_1; визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-ЗП № 011473 від 17.01.2005 року, виданий ОСОБА_1, в частині посвідчення за ним права власності на земельну ділянку, на якій розміщений курганний могильник площею 0,2525 га, охоронний № 1856; зобов'язати ОСОБА_1 повернути зазначену земельну ділянку у власність держави.

Як зазначив прокурор у своїй позовній заяві, згідно оспорюваного розпорядження голови Вільнянської райдержадміністрації № 255 від 23.05.2002 року, було вирішено передати у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 5,47 га, розташовану на території Павлівської сільської Ради Вільнянського району Запорізької області, цільове призначення - ведення товарного сільськогосподарського виробництва; у подальшому ця земельна ділянка була виділена в натурі, відповідач ОСОБА_1 отримав на неї правовстановлюючий документ - Державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-ЗП № 011473 від 17.01.2005 року . Проте, як стверджує прокурор, на вказаній земельній ділянці розташована пам'ятка археології - курганний могильник № 1856, який було взято під охорону рішенням Запорізької обласної Ради народних депутатів № 354 від 23.10.1984 року, на неї поширюється дія Законів "Про охорону культурної спадщини" та "про охорону археологічної спадщини". Отже, за думкою прокурора, земельна ділянка під цим могильником не могла передаватися у приватну власність відповідно до вимог ч.4 ст.84 ЗК України; вважаючи таку передачу незаконною, прокурор й звернувся до суду із зазначеним позовом.

У судовому засіданні прокурор Соколов М.О. підтримав позовні вимоги, просить їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, зазначаючи, що відповідачу ОСОБА_1 була передана земельна ділянка, яка за законом не може перебувати у приватній власності.

Відповідач ОСОБА_1 позов не визнав, пояснив суду, що прокурор не надав належних документів, які б підтверджували обґрунтованість заявлених позовних вимог, зокрема, факт існування кургану та знаходження його на земельній ділянці відповідача; ті документи, які надав прокурор, не відповідають вимогам законодавства, а тому не можуть бути прийняті як докази.

Представник іншого відповідача - Вільнянської районної державної адміністрації - у судове засідання не з'явився, про дату і місце слухання справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Представник третьої особи КЗ "Запорізький обласний центр охорони культурної спадщини" ОСОБА_2 позов підтримав, пояснивши, що на земельній ділянці ОСОБА_1 знаходиться могильник, який у 1982 році за часів СРСР був визнаний пам'яткою археології; восени 2014 року ним був здійснений виїзд на цей могильник, при цьому було встановлено, що він перебуває саме на земельній ділянці ОСОБА_1, та розорюється.

Суд, заслухавши пояснення сторін та дослідивши надані йому докази, підстав для задоволення позову не знаходить.

Так, рішенням виконкому Запорізької обласної ради народних депутатів № 354 від 23.10.1984 року (а.с.14), був взятий під охорону курганний могильник, розташований за 1,5 км на захід від південної околиці села Біляївка Павлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, що складається з 2-х курганів. На цей могильник як пам'ятку археології складений паспорт (а.с.12-13), та рішенням виконкому Вільнянської районної ради № 24 від 27.01.1983 року, встановлена охоронна зона та зона регулювання забудови.

На підставі розпорядження Вільнянської районної державної адміністрації № 255 від 23.05.2002 року, відповідачем ОСОБА_1 була отримана у власність земельна ділянка площею 5,47 га на території Павлівської сільської ради. На цю земельну ділянку відповідач ОСОБА_1 отримав Державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-ЗП № 011473 від 17.01.2005 року.

Згідно наданої суду ситуаційної схеми, складеної ФОП "ОСОБА_3В.", який має кваліфікаційний сертифікат інженера-геодезиста (а.с.17-18), підтверджений факт знаходження курганного могильника саме на земельній ділянці за кадастровим номером 2321586100:01:002:0037, яка перебуває у приватній власності ОСОБА_1 Зазначена схема є результатом проведення відповідних геодезичних робіт щодо отримання точних координат памяток археології, та нанесенню даних на Публічну кадастрову карту України. При цьому також встановлено, що площа курганного могильнику (який включає 2 кургани) разом з охоронною зоною складає 2525,36 м 2 або 0,2525 га.

Крім того, комунальним закладом "Запорізький обласний центр охорони культурної спадщини" Запорізької обласної ради 25.02.2014 складено Акт технічного обстеження сучасного стану пам'ятки археології - курганного могильника, охоронний № 1856 (а.с.15-16). При цьому встановлено, що курганний могильник складається з 2 курганів, являє собою земляний насип округлої форми з рівномірно пологими схилами. Поверхня насипу кургану частково задернована, на ній розташовані антропоморфні стели. Схили, охоронна зона та частково поверхня насипу піддається сільськогосподарській обробці та засіяна злаковими культурами. Курган 2 також являє собою земляний насип округлої форми з рівномірно пологими схилами. Поверхня насипу кургану піддається сільськогосподарській обробці шляхом розорювання, та засіяна злаковими культурами.

Таким чином, наведеними доказами підтверджений факт отримання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки із пам'яткою археології - курганним могильником.

Статтею 53 ЗК визначено склад земель історико-культурного призначення. Так, до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані кургани, давні поховання. Аналогічне зазначається й в ст. 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини".

Статтею 150 ЗК України встановлено, що землі історико-культурного призначення віднесено до особливо цінних земель.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про охорону культурної спадщини", об'єктом культурної спадщини є визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність).

Згідно ч.2 ст.2 Закону України "Про охорону культурної спадщини" визначено поділ об'єктів культурної спадщини за видами. Так, до археологічного виду відносяться рештки життєдіяльності людини (нерухомі об'єкти культурної спадщини: кургани, могильники, а також пов'язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації. Також ст.1 цього Закону встановлено, що пам'ятка культурної спадщини, це об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про охорону археологічної спадщини", пам'ятка археології, археологічний об'єкт національного або місцевого значення, занесений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Поряд з цим, п.3 прикінцевих положень Закону України "Про охорону культурної спадщини" передбачено, що об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури", визнаються пам'ятками відповідно до цього Закону.

Згідно ст.8 Закону Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" від 13.07.1978 року передбачалося, що виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів у межах прав, наданих законом, забезпечують виявлення, облік, охорону і використання пам'яток історії та культури, що знаходяться на території Ради. Оскільки курганний могильник, відносно якого заявлений позов, був взятий під охорону рішенням виконкому Запорізької обласної ради народних депутатів № 354 від 23.10.1984 року (а.с.14), суд вважає доведеним статус цього могильника як пам'ятки археології, і не приймає доводи відповідача ОСОБА_1 про те, що цей статус не підтверджений належними доказами і документами.

Статтею 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" встановлено, що усі пам'ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов'язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. Цією ж статтею вищезазначеного Закону визначено, що землі, на яких розташовані пам'ятки археології, перебувають у державній власності.

Згідно з ч.4 ст.84 ЗК України, до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під об'єктами історико-культурного призначення, що мають історико-культурну цінність.

Та обставина, що курганний могильник не був позначений на плані розподілу земель колективної власності САТЗТ "Україна" від 11.08.2003 року, оригінал якого був оглянутий у судовому засіданні, не звільняє відповідачів від обов'язку дотримання зазначених положень ст.17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" та ч.4 ст.84 ЗК України.

Виходячи з вищевикладеного, розпорядженням Вільнянської райдержадміністрації № 225 від 23.05.2002 року, земельна ділянка відповідачу ОСОБА_1 була виділена незаконно, в порушення вимог ст.ст.84, 122, 150 ЗК України та ст. 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини". У зв'язку із цим вбачаються підстави для визнання недійсними акту органу місцевого самоврядування про виділення земельної ділянки, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку та її повернення у власність держави відповідно до положень ч.1 ст.355 ЗК України, ст.ст.203, 215, 216 ЦК України.

Разом з цим, відповідні вимоги прокурора не можуть бути задоволені у зв'язку зі спливом позовної давності, і відсутності підстав для визнання причин такого пропущення поважними.

Так, згідно ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється у три роки.

Заявляючи клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності, прокурор вказав, що про порушення вимог земельного законодавства йому стало відомо у лютому 2015 року, після технічного обстеження пам'ятки археології. Проте погодитися із цими доводами суд не може.

За змістом позову, прокурор заявив позов не у власних інтересах, а в інтересах держави в особі Запорізької обласної державної адміністрації.

Згідно п.7 ч.1 ст.13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" № 586-XІV від 09.04.1999 року, до відання місцевих державних адміністрацій належить вирішення питань використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля. Відповідно до пп.3, 4 ч.1 ст.16 того ж Закону, місцеві державні адміністрації здійснюють на відповідних територіях державний контроль за використанням та охороною земель, охороною пам'яток історії та культури.

Згідно ст.3 Закону України "Про охорону культурної спадщини" № 1805-ІІІ від 08.06.2000 року та ст.4 Закону України "Про охорону археологічної спадщини" № 1626-ІV від 18.03.2004 року, передбачено створення та діяльність спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини, до яких, зокрема, належали обласні державні адміністрації та спеціальні центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Як вбачається з поданих доказів, розпорядження Вільнянської районної державної адміністрації про виділення земельної ділянки ОСОБА_1 було видано 23.05.2002 року, а Державний акт на право приватної власності на землю отриманий ним 17.01.2005 року. Тобто відповідач ОСОБА_1 протягом більш ніж 10 років до моменту подання позову відкрито володів наданою йому земельною ділянкою та публічно здійснював відносно неї всі права власника. Таким чином, держава в особі спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини та органів прокуратури мала реальну можливість виявити порушення закону при виділенні земельної ділянки ОСОБА_1, та звернутися до суду із відповідними вимогами в межах строку позовної давності, але цього зроблено не було. Належних доводів щодо причин цього у позовній заяві не зазначено. Більш того, під огляду у судовому засіданні плану розподілу земель колективної власності САТЗТ "Україна" від 11.08.2003 року, проведеного з участю спеціаліста-землевпорядника ОСОБА_4, було встановлено, що цей план погоджений представником інспекції охорони культурної спадщини.

Таким чином, суд не знаходить підстав для визнання поважними причин пропущення строку позовної давності, і приймає відповідну заяву відповідача ОСОБА_1 про її застосування.

Відповідно до ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи викладене, суд вважає, що у задоволенні позову має бути відмовлено. Питання про передачу земельної ділянки у власність держави у даних правовідносинах слід вирішувати згідно положень ст.352 ЦК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.10, 60, 212-215 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

У задоволенні позову прокурора Вільнянського району Запорізької області в інтересах Запорізької обласної державної адміністрації до Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області, ОСОБА_1, про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на землю, повернення земельної ділянки - відмовити.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Запорізької області через Вільнянський районний суд Запорізької області.

Суддя А.В. Кофанов

01.06.2016 року

06.06.2016