Ухвала

від 02.06.2016 по справі 810/4322/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" червня 2016 р. м. Київ К/800/30846/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головчук С.В. (суддя-доповідач), Ліпського Д.В., Черпака Ю.К.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2015 року

у справі за позовом ОСОБА_4 до Міністерства соціальної політики України (далі - Мінсоцполітики України) про зобов'язання призначити допомогу при народженні третьої дитини,

в с т а н о в и л а:

У червні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду з адміністративним позовом про визнання неправомірними дій та рішень і зобов'язання призначити державну допомогу при народженні дитини в іншому розмірі. В обґрунтування вимог зазначала, що у квітні 2013 року звернулася до Управління праці та соціального захисту населення Кіровської районної державної адміністрації в Автономній Республіці Крим із заявою про призначення державної допомоги при народженні третьої дитини відповідно до Закону України від 21 листопада 1992 року № 2811-ХІІ «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» (далі - Закон № 2811-ХІІ). Рішенням від 02 серпня 2013 року № 10/2154 вказану допомогу їй призначено в меншому, ніж належить розмірі, у зв'язку з чим у лютому 2014 року позивач оскаржила це рішення до Мінсоцполітики України. Листом від 18 березня 2014 року № 555/5/123-14 відповідач повідомив їй, що місцеве управління праці та соціального захисту призначило допомогу у розмірі, передбаченому чинним законодавством. Вважаючи дії відповідача неправомірними, просила суд скасувати рішення УПСЗН Кіровської РДА в АР Крим від 02 серпня 2013 року № 10/2154 і рішення Мінсоцполітики України від 18 березня 2014 року № 555/5/123-14 та зобов'язати відповідача прийняти рішення про призначення державної допомоги сім'ї позивача при народженні третьої дитини у розмірі, передбаченому статтею 12 Закону № 2811-ХІІ.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2014 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2015 року, в позові відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 порушує питання про скасування судових рішень першої та апеляційної інстанцій і ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, зокрема норм Закону № 2811-ХІІ та постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми» (далі - Порядок № 1751). Вказує, що умови призначення допомоги при народженні дитини визначені статтею 11 Закону № 2811-ХІІ, її розмір залежить від кількості народжених дітей і не залежить від їх перебування на утриманні позивача.

Відповідач у запереченнях на касаційну скаргу посилається на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, судами правильно встановлені факти, досліджені докази та наведені обґрунтовані висновки. Просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 є матір'ю трьох дітей: сина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, доньки - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 та доньки - ОСОБА_7, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 року (а.с.16-18).

26 квітня 2013 року позивач звернулась до УПСЗН Кіровської РДА АР Крим із заявою про призначення їй допомоги при народженні третьої дитини (а.с.11-12).

Згідно з повідомленням від 02 серпня 2013 року № 10/2154 ОСОБА_4 призначено цю допомогу у розмірі 60 прожиткових мінімумів, тобто у розмірі, передбаченому при народженні другої дитини, що складається з 9720,00 грн одноразової виплати та щомісячних платежів у сумі 1012,50 грн, що виплачується за період з 01 квітня 2013 року по 31 березня 2017 року рівними платежами.

Рішення мотивовано тим, що перша дитина син - ОСОБА_5 мешкає разом з батьком в м. Сімферополь АР Крим, що підтверджується довідкою про склад сім'ї від 10 квітня 2014 року № 685/02-01-01-42 (а.с. 15), тобто на утриманні позивача перебували лише дві дитини.

Не погоджуючись з розміром призначеної допомоги, 22 лютого 2014 ОСОБА_4 звернулась до Мінсоцполітики України зі скаргою на дії УПСЗН Кіровської РДА АР Крим, за результатами розгляду якої відповідач дійшов висновку, що допомогу позивачу призначено відповідно до законодавства, оскільки її син виховується іншою особою, а тому у неї відсутнє право на отримання допомоги при народженні третьої дитини у розмірі 120 прожиткових мінімумів, про що ОСОБА_4 повідомлено листом від 18 березня 2014 року № 555/5/123-14.

Вирішуючи спір та відмовляючи в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач правильно призначив ОСОБА_4 допомогу при народженні дитини у відповідності до норм Закону № 2811-ХІІ та Порядку № 1751.

Проте з такими висновками погодитись неможливо.

За приписами статті 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до абзаців 1,2 пункту 1 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 389/2011 (далі - Положення), Міністерство соціальної політики України (Мінсоцполітики України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Мінсоцполітики України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах зайнятості населення та трудової міграції, трудових відносин, соціального захисту, соціального обслуговування населення, волонтерської діяльності, з питань сім'ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, а також захисту прав депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися в Україну.

Відповідно до підпунктів 29-30 пункту 4 Положення, Мінсоцполітики України відповідно до покладених на нього завдань: організовує, зокрема, роботу щодо призначення та виплати передбаченої законодавством України державної соціальної допомоги громадянам та сім'ям (сім'ям з дітьми, малозабезпеченим сім'ям, інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме, допомоги малозабезпеченій особі, яка проживає разом з інвалідом 1 чи 2 групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду) та здійснює організаційно-методичне забезпечення контролю за правильністю надання державної соціальної допомоги.

Мінсоцполітики України з метою організації своєї діяльності контролює діяльність відповідних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій (підпункт 3 пункту 5 Положення).

Таким чином, із змісту наведених норм видно, що відповідач є органом, що здійснює свої повноваження через відповідні структурні підрозділи, які є самостійними юридичними особами, діяльність яких направлена на реалізацію повноважень центрального органу на місцевому рівні.

При цьому, Мінсоцполітики здійснює організаційно-методичне забезпечення контролю за діяльністю таких підрозділів та організовує роботу щодо призначення та виплати передбаченої законодавством України державної соціальної допомоги, проте самостійних рішень щодо таких виплат по кожній окремій особі на місцевому рівні не приймає.

За приписами частини 1 статті 5 Закону № 2811-XII всі види державної допомоги сім'ям з дітьми, крім допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами жінкам, зазначеним у частині другій статті 4 цього Закону, призначають і виплачують органи соціального захисту населення за місцем проживання батьків (усиновлювачів, опікуна, піклувальника).

Це означає, що питання щодо призначення допомоги при народженні дитини вирішується безпосередньо місцевим органом управління праці та соціального захисту.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За змістом статей 3, 6, частини 3 статті 50 КАС України відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, який на думку позивача порушив його права, свободу чи інтерес. Саме позивач зазначає особу, яка повинна відповідати за позовом.

Із матеріалів справи видно, що предметом спору є розмір допомоги при народженні дитини, встановлений позивачу за рішенням УПСЗН Кіровської РДА в АР Крим від 02 серпня 2013 року № 10/2154.

Разом з тим, у позовній заяві ОСОБА_4 відповідачем зазначила Мінсоцполітики України, яке самостійного рішення щодо призначення позивачу допомоги не приймало, а лише перевіряло правильність призначення такої виплати місцевим органом, чиї дії ОСОБА_4 фактично оскаржує.

Таким чином, вирішуючи спір, суди не дали належної правової оцінки обставинам справи та не перевірили обґрунтованість заявлених позивачем вимог до Мінсоцполітики України, виходячи із обсягу повноважень Міністерства.

Отже, неповне з'ясування судами дійсних обставин справи та допущені порушення норм процесуального права є підставою для скасування ухвалених рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Частиною 1 статті 220 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

Згідно із частиною 2 статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи наведене, рішення судів підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Судді С.В. Головчук Д.В. Ліпський Ю.К. Черпак