Рішення

від 08.06.2016 по справі 908/1157/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 18/29/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.06.2016 справа № 908/1157/16

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОСІРІС-ВЕТ» (69005, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 115-А)

до відповідача приватного акціонерного товариства «Агропромислова компанія» (72319, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Кірова, (вул. Героїв України), 175)

про стягнення 504047,44 грн.

суддя Носівець В.В.,

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність № 2 від 07.04.2016 р., паспорт серії СВ № 308851 від 04.01.2001 р.;

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність № б/н від 30.05.2017 р., паспорт серії СА № 120187 від 30.01.1996 р.;

СУТНІСТЬ СПОРУ:

До господарського суду Запорізької області 27.04.2016 р. звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «ОСІРІС-ВЕТ» з позовною заявою до приватного акціонерного товариства «Агропромислова компанія» про стягнення 504047,44 грн. компенсаційних санкцій за прострочення сплати боргу, які складаються з: 51032,61 грн. 3% річних за період з 16.03.2013 р. по 16.03.2016 р., 453014,83 грн. інфляційних втрат за період з квітня 2013 р. по березень 2016 р. Підставою для звернення з позовом до суду зазначено прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, що встановлено рішенням господарського суду Запорізької області від 29.05.2013 р. у справі № 908/1641/13, яке набрало законної сили 13.11.2013 р.

Ухвалою суду від 28.04.2016 року порушено провадження у справі № 908/1157/16, присвоєно справі номер провадження 18/29/16, судове засідання призначене на 19 травня 2016 року; в судовому засіданні оголошувалась перерва до 08.06.2016 р. Розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу, за наявними у справі матеріалами та закінчений 08.06.2016 р. оголошенням вступної та резолютивної частин рішення.

Представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, зазначених у позові, додаткових поясненнях до позовної заяви від 18.05.2016 р., просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив, правову позицію виклав у відзиві від 02.06.2016 р. (арк.с. 111-113) та заяві від 02.06.2016 р. (арк.с. 126-127) про застосування позовної давності. Заперечення вмотивовані пропуском строку позовної давності, оскільки на думку відповідача, трирічний перебіг позовної давності, який встановлений ч. 2 ст. 264 ЦК України, щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період з 16.03.2013 р. по 29.05.2013 р. переривався, з 30.05.2013 р. розпочато заново та сплив 30.05.2016 р. Вказував, що в силу приписів ч. 1 ст. 266 ЦК України, 07.12.2015 р. зі спливом позовної давності до основної вимоги за договором в розмірі 556266,75 грн., 07.12.2015 р. - спливла і позовна давність до додаткових вимог позивача до відповідача щодо нарахування 3% річних та втрат від інфляції на суму основного боргу. В обґрунтування зазначеного посилався на п. 5.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. Відповідач не заперечив, що позивач мав право до 07.12.2015 р. включно нарахувати за період з 16.03.2013 р. по 07.12.2015 р. суми 3% річних та інфляційних втрат за прострочення оплати товару за договором. Зазначав про відсутність правових підстав для поновлення строку на звернення з позовом до суду. Також відповідачем надано клопотання від 06.06.2016 р. про розстрочення виконання рішення суду у разі повного або часткового задоволення позовних вимог строком на 24 місяці.

Представник позивача проти клопотання про розстрочення виконання рішення суду заперечив, оскільки обов'язок по сплаті боргу відповідачем виконаний лише через три роки і шляхом примусового його стягнення на виконання рішення суду. Щодо застосування наслідків спливу позовної давності заперечив, мотивуючи, що із позовом про стягнення компенсаційних втрат позивач звернувся із дотриманням приписів статей 256, 257, 266 Цивільного кодексу України.

Заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи, суд,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Запорізької області у справі № 908/1641/13 від 29.05.2013 р. позовні вимоги ТОВ «Осіріс-Вет» про стягнення з приватного акціонерного товариства «Агропромислова компанія» 588178,24 грн., які складаються з 556226,75 грн. основного боргу за договором поставки від 01.09.2012 р. № 4, 25878,95 грн. пені, 5175,53 грн. 3 % річних та 897,01 грн. втрат від інфляції задоволені частково, а саме з відповідача на користь позивача стягнуто: 556226,75 грн. заборгованості, 5175,53 грн. 3% річних, 897,01 грн. інфляційних втрат. В частині стягнення 25878,95 грн. пені відмовлено.

Стягнення компенсаційних санкцій за вказаним рішенням здійснено станом на 15.03.2013 р.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 27.08.2013 р. у справі № 908/1641/13 апеляційну скаргу ПрАТ «Агропромислова компанія» задоволено; рішення суду першої інстанції скасовано; прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволені позовних вимог ТОВ «Осіріс-Вет» до ПрАТ «Агропромислова компанія» про стягнення 588178,24 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.11.2013 р. у справі касаційну скаргу ПрАТ «Агропромислова компанія» задоволено частково. Касаційну скаргу ТОВ «Осіріс-Вет» задоволено повністю. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.08.2013 р. - скасовано, рішення суду першої інстанції від 29.05.2013 р. залишено без змін.

На виконання рішення суду від 29.05.2013 р. та постанови Вищого господарського суду України від 13.11.2013 р., в порядку ст. 116 ГПК України, 11.12.2013 р. видано наказ про примусове стягнення.

Постановою ВДВС Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області від 13.01.2014 р. ВП № 41412603 відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу суду у справі № 908/1641/13 від 11.12.2013 р. Пунктом 2 вказаної постанови боржнику наданий строк для самостійного виконання рішення до 19.01.2014 р.

Відповідно до банківських виписок АКБ «Індустріалбанк» за період з 20.01.2016 р. по 18.03.2016 р. (арк.с. 59-60), Інформації про виконавче провадження № 41412603 (арк.с. 54-58) відповідач з 19.01.2016 р. по 17.03.2016 року здійснив повне фактичне виконання рішення суду у справі № 908/1641/13 (556226,75 грн. заборгованості, 5175,53 грн. 3% річних, 897,01 грн. інфляційних втрат, 11245,96 грн. судовий збір).

Враховуючи виконання відповідачем зобов'язання щодо сплати основного боргу у розмірі 556226,75 грн. лише 17.03.2016 р., позивач, керуючись положеннями ст. 625 ЦК України, нарахував 51032,61 грн. 3% річних за період з 16.03.2013 р. по 16.03.2016 р., 453014,83 грн. інфляційних втрат за період з квітня 2013 р. по березень 2016 р.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги про стягнення компенсаційних санкцій підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного:

Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до положень вказаної статті зобов'язання припиняється не будь-яким виконанням, а лише виконанням, проведеним належним чином. Основні критерії належності виконання містяться у ст. 526 ЦКУ, відповідно до якої належно виконаним буде вважатися зобов'язання, яке виконано відповідно до умов договору, вимог ЦК та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Належне виконання також включає в себе виконання зобов'язання належними сторонами, в обумовлені строки, в погодженому або визначеному місці тощо.

Виконання, яке припиняє зобов'язання, має бути належним чином оформлене (підтверджене).

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-522, 611, 625 ЦК України.

Факт порушення покупцем (відповідачем у справі) зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати отриманого товару в рамках дії договору поставки № 4 від 01.09.2012 р. встановлений рішенням господарського суду Запорізької області у справі № 908/1641/13 і, в розумінні ст. 35 ГПК України, не потребує додатково доказування/доведення наявності протиправної поведінки відповідача, наявності порушення прав та законних інтересів позивача та має преюдиційне значення.

За змістом статей 598 - 609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні витрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, завдані знеціненням грошових коштів, а три відсотки річних - є платою за користування коштами, які не були своєчасно сплачені боржником. Вказана правова позиція викладена в інформаційному листі Верховного Суду України № 3.2-2005 від 15.07.2005 року.

Таким чином, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.11.2012 № 5011-32/5219-2012).

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 № 10/25, від 04.07.2011 № 13/210/10, від 12.09.2011 № 6/433-42/183, від 14.11.2011 № 12/207, від 23.01.2012 № 37/64.

Враховуючи фактичні обставини справи та доводи сторін, суд приймає до уваги заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, однак не з підстав, які викладені в ній, виходячи із наступного:

Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом частини другої статті 9 ЦК України та частини першої статті 223 ГК України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених статтею 175 ГК України.

Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Посилання сторони на сплив позовної давності в процесі касаційного перегляду судового рішення не вважається такою заявою.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Внаслідок неналежного виконання покупцем (відповідач у справі) зобов'язань за договором поставки № 4 від 01.09.2012 р., позивач за захистом порушених прав та законних інтересів звернувся з позовом до суду 08.05.2013 р. про стягнення вартості поставленого товару, штрафних та компенсаційних санкцій за неналежне виконання грошового зобов'язання за період прострочення з 31.10.2012 р. по 15.03.2013 р.

Тобто право на судовий захист позивачем реалізовано із дотриманням строку загальної позовної давності; строк позовної давності не сплив ні до основної вимоги, ні до додаткових вимог.

Фактична повна оплата суми боргу за вказаним договором поставки здійснена боржником - 17.03.2016 р.

За весь період прострочення з 16.03.2013 р. (наступний день, що не увійшов в розрахунок під час розгляду справи № 9085/1641/13) по 16.03.2016 р. (дата, що передує оплаті суми боргу) позивачем правомірно нараховані компенсаційні санкції.

Разом з тим, суд зазначає, що позивач за захистом порушених прав та законних інтересів щодо стягнення компенсаційних санкцій за весь час прострочення сплати суми основного боргу звернувся з позовом до суду 27.04.2016 р. , про що свідчить штамп канцелярії суду.

Таким чином, з урахуванням загального строку позовної давності, у позивача наявні правові підстави для стягнення з боржника компенсаційних санкцій за прострочення виконання грошового зобов'язання починаючи з 27.04.2013 р.

Згідно з перерахунком, зробленим судом, до стягнення підлягають 3% річних за період прострочення з 27.04.2013 р. по 16.03.2016 р. (1051 день) у розмірі 46598,04 грн., в решті вимог щодо стягнення 3% річних у розмірі 4434,57 грн. - відмовляється, оскільки їх заявлено поза межами позовної давності.

Стосовно вимог щодо стягнення 453014,83 грн. інфляційних втрат за період прострочення з квітня 2013 р. по березень 2016 р. суд зазначає наступне:

по-перше, позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат за квітень 2013 р., поза межами позовної давності з наведених вище підстав; однак індекс інфляції за квітень 2013 р. дорівнює 100,0, тобто втрат за цей час кредитор не зазнав, тому на суму інфляційних втрат цей місяць не вплинув;

по-друге, враховуючи лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997 № 62-97р, наслідки спливу позовної давності та пункт 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» правомірним нарахуванням інфляційних втрат є період за прострочення виконання грошового зобов'язання з травня 2013 року по лютий 2016 року. Крім того перерахунок інфляційних втрат за січень та лютий 2016 р. здійснено судом з урахуванням суми боргу, яка існувала на останній день відповідного місяця.

Позивачем, всупереч визначеним рекомендаціям ВСУ та ВГСУ, розрахунок інфляційних втрат за січень, лютий та березень 2016 р. здійснювався не за цілий місяць із застосуванням суми боргу, яка існувала на останній день місяця, та без врахування того, що індекс інфляції є показником помісячним.

Перерахувавши належну до стягнення суму інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат за період прострочення з травня 2013 р. по лютий 2016 р. (включно) підлягає задоволенню в частині стягнення 445838,87 грн., в іншій частині позову щодо стягнення інфляційних втрат в розмірі 7175,96 грн., суд відмовляє в задоволенні позову через його необґрунтованість.

Наслідки спливу позовної давності до вимоги про стягнення інфляційних втрат за квітень 2013 р. не застосовуються, оскільки кредитор таких втрат не зазнав за цей період.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Доказів оплати 3% річних та інфляційних втрат відповідач суду не надав, викладені в позові обставини не спростував.

Суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на помилковість визначення ним правових підстав для застосування судом наслідків спливу позовної давності виходячи із першого дня отримання товару, оскільки позовна давність - це строк на судовий захист свого цивільного права або інтересу, що реалізовано позивачем вчасно. Відповідач хибно застосовує поняття наведене у статті 266 ЦК України щодо спливу позовної давності до основної вимоги та додаткових, помилково ототожнюючи його із строком невиконання грошового зобов'язання.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовна давність в даному випадку становить три роки з 27.04.2016 р. по 27.04.2013 р.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення суд відхилив, оскільки не визнав наведені відповідачем обставини виключними для застосування приписів пункту 6 статті 83 ГПК України при прийнятті рішення. Відхиляючи вказане клопотання, суд виходив з такого: за сталою практикою відстрочку або розстрочку може бути надано у випадку наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. Таким чином, для застосування передбачених цією нормою заходів необхідні у наявності виняткові обставини, що ускладнюють чи роблять неможливим виконання рішення у справі. Обов'язок оплати отриманий товар за договором поставки № 4 від 01.09.2012 р. виник у 2012 р., фактична оплата здійснена відповідачем лише в березні 2016 р. Тобто, відповідач протягом тривалого часу не вживав жодних дій для виконання прийнятих на себе зобов'язань, навіть частково. Крім того, термін розстрочки - двадцять чотири місяці, не є обґрунтованим певними обставинами, заявник не надав доказів на підтвердження доводів, що впродовж терміну розстрочки поліпшиться його господарська діяльність та фінансове становище. Наданий кредитний договір № 283/16.1-К/13 від 16.10.2013 р. з додатковою угодою № 7 від 11.09.2015 р. навпаки свідчить про залучення кредитних коштів на поповнення оборотного капіталу для розвитку підприємства. Беручи до уваги факти та доводи, викладені сторонами по справі, враховуючи фінансові та інші інтереси обох сторін спору, ступінь вини відповідача у виникненні спору, тривале невиконання рішення суду, знецінення національної валюти, економічну кризу в країні, суд дійшов висновку про відхилення клопотання відповідача.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 35, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного акціонерного товариства «Агропромислова компанія» (72319, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Кірова, (вул. Героїв України), буд. 175, ідентифікаційний код 31914947) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ОСІРІС-ВЕТ» (69005, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 115-А, ідентифікаційний код 37301293) 46598,04 грн. (сорок шість тисяч п'ятсот дев'яносто вісім грн. 04 коп.) 3% річних, 445838,87 грн. (чотириста сорок п'ять тисяч вісімсот тридцять вісім грн. 87 коп.) інфляційних втрат, 7386,55 грн. (сім тисяч триста вісімдесят шість грн. 55 коп.) судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України, 14 червня 2016 р.

Суддя В.В. Носівець