Постанова

від 07.06.2016 по справі 813/1906/15

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2016 рокуҐ Справа № 813/1906/15

11 год. 08 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя Кравців О.Р.,

секретар судового засідання Приймак С.І.,

позивач ОСОБА_1,

від відповідача ОСОБА_2,

третя особа 1 ОСОБА_3,

третя особа 2 не прибув,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління державної фіскальної служби у Львівській області, треті особи - ОСОБА_3, Червоноградська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління державної фіскальної служби у Львівській області, про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення заробітку.

Суть справи.

На розгляді у Львівському окружному адміністративному суді перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_4 (далі - позивач, ОСОБА_1І.) до Державної податкової у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі - відповідач, ДПІ у Кам'янка-Бузькому районі), третя особа - ОСОБА_3 (далі - третя особа), Червоноградська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління державної фіскальної служби у Львівській області (далі - третя особа 2, Червоноградська ОДПІ) в якому позивач, з врахуванням уточнення позовних вимог від 03.06.2016 року за вх. № 14049 /Т.ІІІ, а.с.21-21а/, просить:

- визнати незаконними та неправомірними дії Державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області щодо переведення позивача на нижчу посаду - з посади завідувача юридичного сектору на посаду головного державного інспектора юридичного сектору;

- визнати неправомірним та скасувати наказ Державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області від 05.02.2015 року № 6-0 "Про переведення працівника", яким головного державного інспектора юридичного сектору ОСОБА_3 переведено на посаду завідувача юридичного сектору згідно ч. 4 ст. 36 КЗпП України;

- визнати неправомірним та скасувати наказ Державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області від 17.02.2015 року № 10-О "Про переведення працівника", яким завідувача юридичного сектору ОСОБА_1 переведено на посаду головного державного інспектора юридичного сектору згідно ч. 4 ст. 36 КЗпП України;

- поновити ОСОБА_1 на посаді завідувача юридичного сектору Державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Міндоходів у Львівській області з 17.02.2015 року;

- зобов'язати Державну податкову інспекцію у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області перевести ОСОБА_1 на посаду завідувача юридичного сектору Державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області з 17.02.2015 року;

- стягнути з Державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на користь ОСОБА_1 762,44 грн. (різницю в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи з 17.02.2015 року по 31.05.2016 року включно згідно з розрахунком ДПІ).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що переведення позивача з посади завідувача сектору на посаду головного державного інспектора юридичного сектору є незаконним та неправомірним. Зокрема, відповідачем не дотримано визначеного законом порядку вивільнення працівників при реорганізації органу, а саме: одночасно з попередженням про вивільнення не запропоновано вакантних посад. Зазначено, що позивач мав переважне право на залишенні на роботі, однак таке не враховано. Так, адміністрацією ДПІ 03.12.2014 року попереджено позивача в письмовій формі про наступне звільнення 03.02.2015 року згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України та зазначено, що пропозиції щодо вакантних посад в структурі відповідача будуть запропоновані впродовж двох місяців. Однак, в період з 03.12.2014 року по 03.02.2014 року жодної пропозиції не поступило, не зважаючи на те, що згідно з штатним розписом на 2015 рік в юридичному секторі затверджено 2 штатні одиниці, зокрема, посаду позивача скорочено не було, тобто зміна істотних умов праці не відбулася. Позивач після виходу на роботу 17.02.2015 року у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю дізнався, що на його посаду переведено іншого працівника - ОСОБА_3 згідно з ч. 4 ст. 36 КЗпП України, яка вийшла 02.02.2015 року з відпустки по догляду за дитиною по досягненню нею 6-ти річного віку. Зазначено, що на усну вимогу керівництво не пояснило, яка потреба в кадрових змінах, як можна погоджувати кандидатуру позивача на нижчу посаду, не запропонувавши жодної посади позивачу. Після вказаного, 17.02.2015 року позивачу запропоновано роботу - переведення на нижчу посаду - головного державного інспектора юридичного сектору. Із запропонованою посадою позивач погодився, оскільки на його посаду переведено іншого працівника, оскільки відмовившись від такої позивач був би позбавлений змоги заробляти на життя та утримувати свою сім'ю, в тому числі і неповнолітню дитину. Позивач підписувавши пропозицію роботи, зазначила, що не погоджується з пониженням в посаді, що буде предметом судового розгляду. Додатково зазначено, що позивач звернувся із скаргами до Головного управління ДФС у Львівській області, ДФС України, Прокуратури Львівської області, Генеральної прокуратури України, ТДІ з питань праці у Львівській області, Уповноваженого Верховної ради з прав людини, та, в результаті, до суду.

Позивач позовні вимоги підтримала повністю з підстав, викладених у позовній заяві, з врахуванням заяв про уточнення позовних вимог від 29.04.2015 року /Т.1, а.с.52-54, Т.2, а.с.207-208, Т.3, а.с.7-8, 21-21а/, пояснень у справі /Т.1, а.с.164-168, Т.3, а.с.36-41/, просила позов задовольнити повністю.

Представник відповідача проти позову заперечив повністю з підстав, викладених у запереченні на позовну заяву /Т.1, а.с.56-60, 150-152, 155-157, Т.3, а.с.22-23/. Зазначив, що про майбутнє вивільнення працівника було попереджено завчасно, а переведення позивача відбулось відповідно до вимог трудового законодавства, зокрема, за письмовою згодою на це самого позивача. Окрім, цього зазначає, що на посаду завідувача юридичного сектору Державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління ДФС у Львівській області переведено працівника, котрий має більш тривалий стаж державної служби у порівнянні з позивачем. Таким чином, оскільки переведення здійснено за особистою згодою ОСОБА_1, відсутні підстави для задоволення позову. Додатково зауважено, що вимога позивача про визнання неправомірним і скасування наказу ДПІ у Кам'янка-Бузькому районі ГУ ДФС у Львівській області від 05.02.2015 року № 6-О «Про переведення працівника», яким ОСОБА_3 переведено на посаду завідувача юридичного сектору, на даний час є неактуальною, оскільки відповідно до наказу Червоноградської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області від 11.05.2016 року № 16-О з 11.06.2016 року переведено в Кам'янка-Бузькому відділення Червоноградської ОДПІ, а посада завідувача юридичного сектору ДПІ у Кам'янка-Бузькому районі ГУ ДФС у Львівській області з 11.05.2016 року на даний час є вакантною. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Третя особа 1 проти позову також заперечила з підстав, викладених у запереченні на позовну заяву та уточнені позовні вимоги /Т.1, а.с.158-163, Т.3, а.с.24-29/. Зазначила, що позивачем не зазначено при поданні позовної заяви, що ОСОБА_1 була тимчасовим працівником за відсутності ОСОБА_3 у зв'язку з перебуванням останньої у декретній відпустці. З боку адміністрації допущено порушення трудових прав і позивача з 01.07.2013 року, оскільки у зв'язку з реорганізацією третю особу, як постійного працівника не було повідомлено про вакантну посаду завідувача юридичного сектору у новоствореній ДПІ у Кам'янка-Бузькому районі ГУ ДФС у Львівській області, а на таку переведено позивача як тимчасового представника та була прийнята на таку за відсутності ОСОБА_3 Так, після виходу останньої з декретної відпустки 02.02.2015 року, а саме 05.02.2015 року вказані порушення усунуто шляхом вжиття ДПІ заходів щодо переведення ОСОБА_3 на посаду завідувача юридичного сектору згідно з пропозицією. Звернула увагу, що покликання позивача на вчинення тиску щодо неї з боку адміністрації відповідача є безпідставними та нічим не підтвердженими. Заява про переведення та погодження із наказом написані позивачем власноручно не у присутності керівництва та без визначення часу, останню написану позивачем заяву, ОСОБА_1 особисто подала головному спеціалісту з питань кадрової роботи. Оскільки переведення позивача відбулося за її ж згодою, норми трудового законодавства додержано повністю, у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Третя особа 2 явки уповноваженого представника у судове засідання не забезпечила, про дату, час і місце судового засідання повідомлена належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи чи іншого змісту не подавала.

Відповідно до клопотання від 02.06.2016 року за вх. № 13933 /Т.3, а.с.16/ зазначено, що становм на 01.06.2016 року ОСОБА_3 з посади завідувача юридичного сектору ДПІ у Кам'янка-Бузькому районі ГУ ДФС у Львівській області переведена на посаду головного державного ревізора - інспектора сектору податків і зборів з фізичних осіб Кам'янка-Бузького відділення Червоноградської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області, а посада завідувача юридичного сектору ДПІ у Кам'янка-Бузькому районі ГУ ДФС у Львівській області станом на 01.06.2016 року є вакантною. З врахуванням викладеного вважає, що відновлення порушеного права позивача щодо її переведення на посаду завідувача юридичного сектору ДПІ у Кам'янка-Бузькому районі ГУ ДФС у Львівській області можливе без задоволення позовних вимог про визнання неправомірними дій та скасування наказу. Викладено прохання відмовити у задоволенні позову повністю.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 08.05.2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.08.2015 року, у задоволенні позову відмовлено повінстю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України у справі № К/800/41025/15 від 09.03.2016 року касаційну скаргу ОСОБА_4 - задоволено частково; постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08.07.2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.08.2015 року - скасовано; справу направлено на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.

Суд заслухав позивача та третьої особи 1, та заперечення представника відповідача, з'ясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, а також ті, які мають інше значення для вирішення справи, повно, всебічно та об'єктивно дослідив докази у справі, та -

в с т а н о в и в :

Відповідно до наказу ДПІ в Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Міндоходів у Львівській області від 01.07.2013 року №1-О позивача було переведено на посаду завідувача юридичного сектору ДПІ в Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Міндоходів у Львівській області /а.с.Т.1, а.с.74-82/.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 року № 311 «Про утворення територіальних органів державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів кабінету Міністрів України» постановлено утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної фіскальної служби, шляхом реорганізації територіального органу Міністерства доходів та зборів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної фіскальної служби, зокрема, згідно з додатком 2, постановлено утворити Державну податкову інспекцію у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління ДФС реорганізувавши шляхом приєднання до Державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління ДФС, Державну податкову інспекцію в Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Міндоходів у Львівській області.

Тобто, відбулось припинення органу виконавчої влади (ДПІ в Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Міндоходів у Львівській області) у спосіб реорганізації шляхом приєднання.

У зв'язку з реорганізацією ДПІ в Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Міндоходів у Львівській області, відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 року «Про державну фіскальну службу України» та від 06.08.2014 року № 311 «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби», відповідно до наказу ДФС України від 26.08.2014 року № 78 «Про затвердження положень про територіальні органи ДФС у Львівській області» та наказу ДПІ у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Міндоходів у Львівській області від 03.12.2014 року № 524 «Про питання реорганізації ДПІ у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Міндоходів у Львівській області та наказу ДПІ у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Міндоходів у Львівській області від 03.12.2014 року №43-0 «Про попередження про наступне звільнення», позивача 03.12.2014 року було попереджено про наступне звільнення її з посади завідувача юридичного сектору ДПІ в Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Міндоходів у Львівській області на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, з зазначенням, що пропозиції щодо можливих посад будуть запропоновані протягом 2-х місяців /Т.1, а.с.83/.

02.02.2015 року у зв'язку з закінченням терміну відпустки по догляду за дитиною до виконання обов'язків головного державного інспектора юридичного сектору ДПІ у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Міндоходів у Львівській області приступила ОСОБА_3 /Т.1, а.с.113/.

У зв'язку з цим, 03.02.2015 року відповідачем направлено лист до ГУ ДФС у Львівській області щодо погодження кандидатури ОСОБА_3 на посаду завідувача юридичного сектору ДПІ в Кам'янка-Бузькому районі Головного управління ДФС у Львівській області та кандидатуру позивача на посаду головного державного інспектора юридичного сектору ДПІ в Кам'янка-Бузькому районі Головного управління ДФС у Львівській області /Т.1, а.с.115/.

Листом від 04.02.2015 року № 216/13-01-08-012, ГУ ДФС у Львівській області погодило запропоновані відповідачем кандидатури /Т.1, а.с.114/.

У зв'язку з перебуванням ОСОБА_3 у відпустці по догляду за дитиною, що не заперечується сторонами, про наступне вивільнення у зв'язку з реорганізацією податкового органу її було повідомлено під розписку 05.02.2015 року та в цей ж день запропоновано посаду завідувача юридичного сектору ДПІ в Кам'янка-Бузькому районі Головного управління ДФС у Львівській області /Т.1, а.с.117, 118/.

Наказом ДПІ у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління ДФС у Львівській області від 05.02.2015 року № 6-0 «Про переведення працівника», головного державного інспектора юридичного сектору ДПІ у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Міндоходів у Львівській області ОСОБА_3 05.02.2015 року переведено на посаду завідувача юридичного сектору ДПІ у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління ДФС у Львівській області згідно ч. 4 ст. 36 КЗпП України /Т.1, а.с.120/.

В той час судом встановлено, що позивач з 03.02.2015 року перебувала в стані тимчасової непрацездатності, та вийшовши на роботу 17.02.2015 року написала заяву про своє переведення на посаду головного державного інспектора юридичного сектору ДПІ у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління ДФС у Львівській області, котра була їй запропонована у зв'язку реорганізацією ДПІ в Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Міндоходів у Львівській області /Т.1, а.с.85/.

Наказом ДПІ у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління ДФС у Львівській області від 17.02.2015 року № 10-О «Про переведення працівника», позивача переведено на посаду головного державного інспектора юридичного сектору ДПІ у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління ДФС у Львівській області /Т.1, а.с.86/.

Позивач не погодившись з таким переведенням звернулась до суду з позовом.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч. 2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Юрисдикція адміністративних судів, відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України, поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 17 КАСУ, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Закріплений у ч. 1 ст. 11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Предметом доказування відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Суспільні відносини, пов'язані зі створенням правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, регулює Законом України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723-XII (далі - Закон № 3723-XII).

Відповідно до ст. 1 Закону № 3723-XII державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Згідно зі ст. ст. 9 і 30 Закону № 3723-XII правовий статус окремих категорій державних службовців регулюється Конституцією України, спеціальними законами та Кодексом законів про працю України від 10.12.1971 року №322-VIII (далі - КЗпП України).

Згідно зі ст. 9 Закону № 3723-XII, регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.

Так, згідно ч. 1 ст. 30 Закону № 3723-XII, державна служба припиняється, передусім, із загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), а також з підстав, визначених цією статтею. Таким чином, при звільненні особи з публічної служби за загальними підставами, передбаченими КЗпП України, на цю особу поширюються гарантії, передбачені КЗпП України, якщо інше прямо не передбачено спеціальним законом.

Таким чином, при звільненні особи з публічної служби за загальними підставами, передбаченими КЗпП України, на цю особу поширюються гарантії, передбачені КЗпП України, якщо інше прямо не передбачено спеціальним законом.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП Україна правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

До загальних підстав звільнення державних службовців належать підстави, передбачені, зокрема, ст. 40 КЗпП України, розірвання договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з ч. 2 зазначеної статті звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Слід наголосити, що законодавство України чітко не регулює процедуру переведення працівників. Така «прогалина» є виправданою, оскільки зазвичай переведення це добровільний захід. Врегульовані лише ключові аспекти переведення працівників, а саме: необхідність отримання згоди працівника на переведення і порядок нарахування компенсації відпустки.

Так, ст. 32 КЗпП України передбачено, що переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, зокрема, разом з підприємством, установою, організацією, можливе лише за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених ст. 33 КЗпП України та в інших випадках, передбачених законодавством.

Тож єдиною можливою підставою для переведення працівника є його письмова згода. Якщо він не погоджується, то переведення працівника на іншу роботу стає неможливим.

Отже, як зазначалось судом, у зв'язку з припиненням ДПІ в Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Міндоходів у Львівській області шляхом реорганізації у спосіб приєднання до ДПІ Кам'янка-Бузькому районі Головного управління ДФС у Львівській області, виникла необхідність вивільнення працівників за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

В силу статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівника у випадках змін в організації виробництва і праці (в т. ч. ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників) враховується переважне право працівника на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва i праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівнику іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. У разі відсутності роботи за відповідною професією чи фахом, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, фаху, кваліфікації та розміру оплати праці.

Згідно з ч.ч. 1,3 ст. 492 КЗпП України працівників персонально попереджають про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (далі - постанова № 9) містяться роз'яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення ч. 1 ст. 40, ч.ч 1, 3 ст.492 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Судом встановлено, що 03.12.2014 року ОСОБА_1 попереджено про наступне звільнення з посади на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України з 03.02.2015 року, з зазначенням, що пропозиції щодо можливих посад будуть запропоновані протягом 2-х місяців /Т.1, а.с.18/.

Сторонами не оспорено факт затвердження штатного розпису 02.02.2015 року /Т.1, а.с.27-28/.

Як було зазначено вище, позивач в період з 03.02.2015 року по 16.02.2015 року включно перебувала у стані тимчасової непрацездатності /Т.1, а.с.87/.

Позивач пояснила, що відразу після виходу її з лікарняного 17.02.2015 року їй запропоновано посаду головного державного інспектора юридичного сектору ДПІ в Кам'янка-Бузькому районі Головного управління ДФС у Львівській області, і як підтверджено матеріалами справи, на запропоновану посаду позивач особисто погодилась, написавши заяву на своє переведення /Т.1, а.с.31/, проте вказала, що із пониженням її в посаді не згідна.

Представник відповідача пояснив, що у зв'язку з реорганізацією органу та виходом з відпустки по догляду за дитиною службовця ОСОБА_3, зважаючи на її тривалий стаж державної служби з 18.10.1993 року на противагу стажу позивачу (стаж з 2007 року), ОСОБА_3 і було запропоновано зайняти посаду завідувача юридичного сектору. Додатково пояснив, що призначення на посаду ОСОБА_3 було погоджено з ГУ ДФС у Львівській області, котре також і погодило в той час призначення на посаду головного державного інспектора юридичного сектору ДПІ в Кам'янка-Бузькому районі Головного управління ДФС у Львівській області саму позивач і на переведення на котру ОСОБА_1 і написала заяву.

В той же час, судом встановлено, що відповідно до штатного розпису на 2014 рік ДПІ у Кам'янка-Бузькому районі ГУ Міндоходів у Львівській області штатна кількість працівників становила 47 посад, зокрема, у юридичному секторі 2 посади - завідувач (посада яку займала позивач) та головний державний інспектор (посада яку займала ОСОБА_3Ф.) /Т.1, а.с.24-26/.

Згідно з штатним розписом на 2015 рік ДПІ у Кам'янка-Бузькому районі ГУ ДФС у Львівській області штатна кількість працівників становила 43 посади, зокрема, у юридичному секторі 2 посади - завідувач та головний державний інспектор /Т.1, а.с.27-28/.

Отже, посади, які обіймали ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не було скорочено, тому у відповідача були відсутні підстави для застосування переважного права залишення на роботі відносно вказаних працівників.

Особливу увагу слід звернути на той факт, що у період перебування позивача на лікарняному, посаду завідувача юридичного сектору відповідачем запропоновано ОСОБА_3, яка перебувала на посаді головного державного інспектора цього сектору.

Таким чином, на переконання суду, відповідачем протиправно не було запропоновано позивачу переведення на посаду завідувача юридичного сектору, яку вона займала до реорганізації та яка передбачена у штатному розписі на 2015 рік як і посада, яку займала ОСОБА_3

Та обставина, що позивач погодилася на її переведення на посаду головного державного інспектора не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки не спростовує наявність порушення відповідачем трудового законодавства відносно ОСОБА_1, а тому наказ про переведення правцівника № 10-О від 17.02.2015 року слід скасувати.

В той же час, щодо вимоги позивача про скасування наказу № 6-О від 05.02.2015 року «Про переведення працівника» ОСОБА_3 станом на момент винесення вказаного судового рішення жодним чином не порушує права позивача та не є перешкодою для відновлення порушеного права, у зв'язку з тим, що ОСОБА_3 адміністрацією Червоноградської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області у зв'язку з реорганізацією ДПІ у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління ДФС у Львівській області шляхом приєднання до Червоноградської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області, запропоновано зарахування в порядку переведення до Червоноградської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області посаду головного державного ревізора інспектора сектору податків і зборів фізичних осіб Кам'янка-Бузького відділення /Т.3, а.с.17/. Так, ОСОБА_3 з вказаною пропозицією погодилась, подала заяву про переведення її у Червоноградську ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області на вказану посаду /Т.3, а.с.18/, та зарахована в порядку переведення з 11.05.2016 року відповідно до наказу № 16-О /Т.3, а.с.20-21/.

Таким чином, як справедливо зазначив представник відповідача, оскільки посада завідувача юридичного сектору ДПІ у Кам'янка-Бузькому районі є вакантною, відновлення порушеного права позивача є можливим без визнання протиправними дій відповідача та скасування наказу «Про переведення працівника» №6-О.

Крім цього позивач зазначає, що у зв'язку з тим, що відповідач визнає факт вакантності вказаної посади, суд не знаходить підстав для необхідності примусово зобов'язувати відповідача перевести позивача на попередню посаду. Крім того, скасування наказу № 10-О «Про переведення працівника» ОСОБА_1 передбачає скасування запису у трудовій книжці позивача щодо вказаного наказу та автоматично відновлює попередній запис про перебування позивача на посаді завідувача юридичного сектору ДПІ у Кам'янка-Бузькому районі ГУ ДФС у Львівській області, а відтак у таких вимогах також слід відмовити.

Суд також звертає увагу позивача, що ОСОБА_3 не обіймала посаду завідувача юридичного сектору протиправно, а відповідно до пропозиції наданої відповідачем, адже надалі і позивач прийняла пропозицію відповідача про зайняття вакантної посади. Таким чином вимога про скасування наказу «Про переведення працівника» стосовно ОСОБА_5 задоволенню не підлягає.

Також, суд зважає на намагання відповідача врегулювати вказаний спір у позасудовому порядку, зокрема, запропонувавши позивачу вакантну посаду у Червоноградській ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області головного державного інспектора юридичного відділу на час відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_6, від якої позивач 11.05.2016 року /Т.3, а.с.47/.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно п. 32 Постанови № 9 при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав у цей час.

Водночас, в даній постанові зазначено, що у випадку стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, розрахунок визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку виходячи із заробітку за останні два календарних місяці роботи.

В п. 10.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013"Про судове рішення в адміністративній справі" роз'яснено, що у рішенні про стягнення з відповідача на користь позивача певної суми грошових коштів суди повинні зазначати розмір грошових коштів, що підлягають стягненню, цифрами та у дужках словами.

Відповідно до довідки № 2634/7/13-20-05-00-23/77 від 25.05.2016 року загальна різниця між фактично нарахованою заробітною платою ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора юридичного сектору та можливою заробітною платою на посаді завідувача юридичного сектору з врахуванням посадових окладів та надбавок за період з 17.02.2015 року по 31.05.2016 року становить 762,44 грн. /Т.3, а.с.3-5/.

Вказаний розрахунок визнано позивачем та не оспорено, зокрема таку зафіксовано в уточненні до позовної заяви /Т.3, а.с. 21-21а/.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

З врахуванням викладеного, суд дійшов висновку про підставність та обґрунтованість позовних вимог в частині протиправності та необхідності скасування наказу № 10-О від 17.02.2015 року «Про переведення працівника», та стягнення різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дії відповідача щодо переведення позивача, скасування наказу № 6-О «Про переведення працівника» ОСОБА_3, поновлення позивача на посаді та зобов'язання відповідача перевести позивача на попередню посаду, позивачем не надано доказів щодо їх під ставності та обґрунтованості та підтвердження письмовими доказами, долученими до матеріалів, а отже у їх задоволенні слід відмовити.

З врахуванням викладеного,вказаний адміністративний позов слід задовольнити частково.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України В«Про судовий збірВ» звільняються від сплати судового збору позивачі за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин.

Керуючись ст.ст. 2, 7-14, 17-20, 50, 69-72, 86, 94, 136, 138, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління державної фіскальної служби у Львівській області від 17.02.2015 року № 10-О В«Про переведення працівникаВ» .

3. Стягнути з Державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління державної фіскальної служби у Львівській області (Львівська область, м. Кам'янка-Бузька, вул. Незалежності,18; ЄДРПОУ 39510413) на користь ОСОБА_1 (Львівська область, м. Кам'янка-Бузька, вул. Лесі Українки,9А; РНОКПП НОМЕР_1) різницю в заробітку, в сумі 762,44 грн., за час виконання нижчеоплачуваної роботи з 17.02.2015 року по 31.05.2016 року включно.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Судові витрати зі сторін не стягувати.

Постанова може бути оскаржена, згідно зі ст. 186 КАС України, протягом 10 днів з дня її проголошення чи отримання копії постанови, шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили, згідно зі ст. 254 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 13.06.2016 року.

Суддя Кравців О.Р.