Рішення

від 29.06.2016 по справі 920/314/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29.06.2016 Справа № 920/314/16

За позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Сумикультторг»,

м. Суми,

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Старт», м Суми

про стягнення 8762 грн. 66 коп.

Головуючий суддя Заєць С.В.

судді: Костенко Л.А.

ОСОБА_2

Представники сторін:

Від позивача - ОСОБА_3 (довіреність № 9 від 07.04.2016);

Від відповідача - не прибув;

При секретарі судового засідання Сугоняко Н.В.

Суть спору: позивач відповідно до вимог позовної заяви, просить суд стягнути з відповідача на свою користь 4601 грн. 45 коп. - боргу за оренду приміщень за період квітень-травень 2013 року, 3% річних - 398 грн. 03 коп, 3763 грн. 18 коп. - суму втрат від інфляції, а також судовий збір пов'язаний з розглядом справи.

25.03.2016 позивач подав до суду заяву про забезпечення позову (вх. 880к від 25.03.2016), в якій просить суд накласти арешт на кошти товариства з обмеженою відповідальністю «Старт» у розмірі 8762 грн. 66 коп.

11.05.2016 відповідач подав відзив на позовну заяву б/н від 11.05.2016, в якому зазначив, що фактичне звільнення відповідачем орендованого приміщення відбулось 09.04.2013. Відповідач не визнає позовні вимоги позивача, вважає їх необґрунтованими та просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.

В судовому засіданні 29.06.2016 представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач в судове засідання 29.06.2016 явку повноважного представника не забезпечив, причин неявки не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, окрім іншого також і шляхом ознайомлення представника відповідача, за його клопотанням, з матеріалами справи 17.06.2016.

Отже, відповідач вважається повідомленим про час та місце судового розгляду справи.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористався своїм правом подання додаткових доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У зв'язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України .

Розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, суд встановив:

25.03.2016 позивач подав до суду заяву про забезпечення позову (вх. 880к від 25.03.2016), в якій просить суд накласти арешт на кошти відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю «Старт» у розмірі 8762 грн. 66 коп.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач посилається на те, що неодноразово протягом 2013-2016 років звертався до відповідача з вимогами сплатити заборгованість, однак останній явно ігнорує виконання свого обов'язку. Отже невжиття заходів забезпечення позову можуть призвести до унеможливлення відновлення порушених прав позивача і виконання рішення суду.

Згідно зі ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

З урахуванням викладеного, розглянувши заяву позивача про забезпечення позову (вх. № 880к від 25.03.2016), суд відмовляє у задоволенні останньої за її необґрунтованістю, оскільки позивачем не подано належних та достатніх доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Враховуючи достатність часу, наданого позивачу та відповідачу для підготовки до судового засідання та надання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принцип змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 4 3 та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, господарський суд, встановив:

Відповідно до укладеного між сторонами договору оренди № 13 від 01.01.2013, відповідачу в оренду передано нежиле приміщення - об'єкт оренди за адресою: м. Суми, вул. Чернігівська, 12 для використання в складських цілях. Об'єктом оренди є нежилі приміщення: склад площею 100 кв.м. та приміщення під офіси площею 19 кв.м. згідно витягу з плану.

Факт передачі об'єкта в оренду відповідачу не заперечується представниками сторін під час розгляду справи.

Порядок сплати орендної плати визначений сторонами у розділі 3 договору.

Відповідно до п. 3.1. договору сторонни погодили, що за користуання приміщенням складу орендар сплачує орендодавцеві орендну плату по ціні 14 гривень за один квадратний метр з ПДВ за один календарний місяць.

За користуванням приміщень офісу орендар сплачує орендну плату по ціні 400 грн. 00 коп. за один календарний місяць з ПДВ.

Загальна сума орендної плати складає 1800 грн. 00 коп. з ПДВ за один календарний місяць. На термін опалення приміщення орендна плата за користування приміщенням офісу збільшується на 465 грн. з ПДВ за один календарний місяць.

Орендна плата сплачується відповідачем починаючи з дати підписання акту приймання-передачі. Останнім днем оплати орендної плати є дата підписання сторонами акту приймання-передачі при повернення об'єкта оренди позивачу (п. 3.3. договору).

Згідно з п. 3.4. договору, орендна плата сплачується відповідачем незалежно від наслідків господарської діяльності щомісяця не пізніше 20 числа поточного місяця на рахунок позивача.

Відповідно до п. 3.5. договору, вартість комунальних послуг (освітлення, водопостачання та водовідведення, збір та вивіз сміття та інші), витрат на утримання прибудинкової території, вартість послуг по технічному обслуговуванню інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж та ремонт покрівлі та даху не входить до складу орендної плати та сплачується відповідачем окремо на підставі виставлених рахунків. Відповідач сплачує 20% від спожитої електроенергії на обслуговування електричних мереж та комунікацій.

За умовами п. 4.2. договору, відповідач зобов'язаний вносити орендні платежі своєчасно і в повному обсязі.

Відповідно до п. 9.1. договору, останній вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє з 1 січня 2013 року по 31 березня 2013 року.

Договір припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено (п. 9.4. договору).

З матеріалів справи вбачається, що листом № 55 від 01.04.2013 позивач повідомив відповідача про закінчення строку дії договору 31 березня 2013 року та необхідність повернення орендованих приміщень.

Листом від 28.03.2013 № 50 відповідач повідомив позивача, про припинення дії договору оренди приміщення з 01.04.2013 та повідомив про необхідність 04.04.2013 вивезти все обладнання та майно з об'єкту оренди та передати об'єкт оренди за актом приймання-передачі.

Також листом від 01.04.2013 № 56 позивач зазначив про необхідність звільнення приміщення відповідачем та 4 квітня 2013 року передати об'єкт оренди згідно п. 9 розділу 9 договору.

Обгрунтовуючи позовні вимогиг позивач посилається на те, що відповідач не виконав належним чином договірних зобов'язань щодо повернення орендованих приміщень за актом приймання-передачі у зв'язку з закінченням строку дії договору оренди, а також зобов'язань щодо своєчасної та повної сплати орендної плати, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість по орендній платі та комунальним послугам в сумі 4601 грн. 45 коп., в тому числі в сумі 2336 грн. 45 коп. за квітень 2013 року (орендна плата та комунальні послуги), 2265 грн. 00 коп. за травень 2013 року (орендна плата + комунальні послуги).

Відповідач в обґрунтування своїх заперечень проти позову вказує на те, що орендоване приміщення фактично було звільнено 09.04.2013, тому підстави для стягнення заборгованості за квітень-травень 2013 року відсутні.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов`язковим.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового оборогу, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно зі ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Відповідно до ст. 526, 629 Цивільного кодексу України, п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання не допускається; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З матеріалів справи вбачається, що відповідачу позивачем були виставлені наступні рахунки:

- на оплату орендної плати та на оплату комунальних послуг за квітень 2013 року № СФ-0000273 від 19 квітня.2013 року на загальну суму 2336 грн. 45 коп.

- на оплату оренди та оплату комунальних послуг за травень 2013 року № 335 від 15 травня 2013 року на загальну суму 2265 грн. 00 коп.

Відповідно до розшифровки по рахунках за квітень та травень 2013 року позивач зазначає, що в договорі № 13 від 01.01.2013 в розділі 3 пункту 3.1. не зазначена дата завершення опалювального сезону. В зв'язку з тим, що на базі опалення є автономним, то при зниженні вуличної температури, за проханням орендарів, орендодавець може продовжити опалювальний період. Так, в квітні і частково в травні 2013 року за заявами орендарів було продовжено опалювальний період, про що заявлені до оплати суми у виставлених рахунках за квітень та травень 2013 року.

Як вказує позивач, у відповідача залишилась несплаченою заборгованість за оренду приміщень, в тому числі і комунальні платежі, за квітень - травень 2013 року в сумі 4601 грн. 45 коп.

Статтею 763 Цивільного кодексу України визначено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 795 Цивільного кодексу України, передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Отже, законодавство у сфері орендних правовідносин пов'язує припинення обов'язків орендаря з фактом поверненням об'єкта договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі.

Як встановлено судом, факт передачі об'єкта в оренду відповідачу підтверджується актом здачі-прийняття від 14.01.2011, складеним сторонами при укладенні договору від 01.01.2011 оренди нежитлових приміщень за адресою: м. Суми, вул. Чернігівська,12.

До 01.01.2013 відповідач користувався орендованими приміщеннями на підставі раніше укладених між сторонами договорів, а тому посилання відповідача на відсутність акту приймання-передачі орендованого майна за договором № 13 від 01.01.2013 є помилковими, з огляду на те, що доказів повернення позивачу орендованого майна за актом прийому-передачі, по раніше укладеним договорам суду не надано.

Належність виконання орендодавцем обов'язку передати орендарю орендоване майно та, відповідно, виникнення у орендаря обов'язку сплачувати орендну плату за користування майном не заперечується жодною зі сторін спору, факт оренди нежитлових приміщень протягом строку дії договору підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, в тому числі актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) за січень-травень 2013 року, виставленими рахунками.

Відсутність підписаного сторонами акта приймання-передачі орендованого приміщення не звільняє сторони від обов'язку дотримання вимог законодавства при оформленні повернення орендованого майна орендодавцю.

Пунктом 7.5. договору визначено, що у разі закінчення строку дії договору або при його розірванні відповідач зобов'язаний за актом приймання-передачі повернути об'єкт оренди позивачу в стані, в якому перебував об'єкт оренди на момент передачі його в оренду, з урахуванням всіх здійснених відповідачем поліпшень, які неможливо відокремити від об'єкта оренди без заподіяння йому шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії договору оренди.

Строк дії договору оренди приміщення № 13 від 01.01.2013 закінчився 31.03.2013.

Разом з цим, судом встановлено, що відповідач не виконав обов'язку щодо повернення об'єкта оренди за актом приймання-передачі, такі докази в матеріалах справи відсутні, та факт складання такого акту заперечується сторонами в судових засіданнях під час розгляду справи.

Відповідач в обґрунтування своїх заперечень проти позову вказує на те, що орендоване приміщення фактично було звільнено 09.04.2013, тому підстави для стягнення заборгованості за квітень-травень 2013 року відсутні. В підтвердження чого зазначає, що після отримання листа позивача № 56 від 01.04.2013 відповідачем вжито заходів щодо пошуку нового приміщення для оренди та звільнення належного позивачу приміщення. 10 квітня 2013 року між ПАТ «Сумське АТП - 15955» та відповідачем укладено договір оренди приміщення.

Надані відповідачем докази на підтвердження фактичного звільнення орендованих приміщень не є в даному випадку належними та допустимими доказами на підтвердження факту повернення об'єкта оренди в розумінні ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України та п. 7.5. договору оренди.

За умовами п. 3.3. договору, останнім днем оплати орендної плати є дата підписання сторонами акту приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди позивачу.

Пунктом 6.5. договору визначено, що у разі звільнення відповідачем об'єкта оренди без складання акта про передачу об'єкта оренди в належному стані, відповідач сплачує позивачу орендну плату за весь період користування.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачу позивачем були виставлені рахунки на оплату орендної плати та комунальних послуг за квітень 2013року № СФ - 0000273 від 19.04.2013 на суму 2336 грн. 45 коп. та на оплату оренди та комунальних платежів за травень 2013 року № 335 від 15.05.2013 на суму 2265 грн. 00 коп.

Також, в матеріалах справи наявний акт про відмову підписання акту приймання-передачі приміщення від 31 травня 2013 року, яким комісійно посвідчено, що представник орендаря - товариства з обмеженою відповідальністю «Старт» директор ОСОБА_4 всупереч положенням договору оренди № 13 від 01.01.2013 відмовився підписати акт приймання - передачі приміщення, що знаходиться за адресою: 40009, м. Суми, вул. Чернігівська, 12 у зв'язку з закінченням строку дії договору.

Суд враховує вищезазначене, а саме акт відмови від підписання акту приймання-передачі від 31.05.2013, а також те, що згідно з наданими позивачем доказами, а саме заявами орендарів (а.с. 109-110) та наказами № 10 від 03.05.2013, № 6 від 16.04.2013, опалювальний сезон був продовжений на квітень-травень 2013 року, тому з урахуванням п. 3.1., 3.5. договору, за квітень орендна плата з урахуванням комунальних платежів становить 2336 грн. 45 коп. (згідно виставленого рахунку № СФ - 0000273 від 19.04.2013 та наданого позивачем розрахунку комунальних послуг), орендна плата за травень з урахуванням комунальних платежів становить 2265 грн. 00 коп. (згідно виставленого рахунку № 335 від 15.05.2013 та наданого позивачем розрахунку комунальних послу).

Доказів того, що орендоване майно не могло бути використане відповідачем у квітні-травні 2013 року через обставини, за які він не відповідає, останнім також не подано, такі докази в матеріалах справи відсутні.

Натомість у справі наявні матеріали, а саме доповідні записки охоронців позивача та ТОВ «Виста-люкс» охоронної структури, які фіксують факт порушення відповідачем правил внутрішнього розпорядку- вивезення товару після 20-00 години впродовж травня місяця 2013 року.

За встановлених судом обставин, враховуючи невиконання відповідачем обов'язку щодо повернення об'єкта оренди за актом приймання-передачі, суд вважає правомірним нарахування орендної плати, виставлення рахунку на оплату комунальних послуг за квітень та травень 2013 року, оскільки спірні правовідносини сторін мають бути врегульовані з урахуванням положень ст.ст. 627, 629, ч.3 ст. 653 та ч.2 ст. 795 Цивільного кодексу України та умов договору, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 2336 грн. 45 коп. заборгованості за квітень 2013 року з орендної плати з урахуванням комунальних послуг та 2265 грн. 00 коп. заборгованості за травень 2013 року з орендної плати та комунильних платежів, всього на загальну суму 4601 грн. 45 коп. підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з поданим розрахунком, за несвоєчасну сплату орендної плати відповідачеві нараховано 3% річних в сумі 398 грн. 03 коп., в тому числі в сумі 205 грн. 06 коп. за період з 21.04.2013 по 23.03.2016, виходячи з суми заборгованості в розмірі 2336 грн. 45 коп., в сумі 193 грн. 07 коп. за період з 21.05.2013 по 23.03.2016, виходячи з суми заборгованості в розмірі 2265 грн. 82 коп., а також інфляційні збитки в сумі 3763 грн. 18 коп., в тому числі в сумі 1883 грн. 18 коп. за період з 01.05.2013 по 29.02.2016, виходячи з суми заборгованості в розмірі 2336 грн. 45 коп., в сумі 1880 грн. 00 коп. за період з 01.06.2013 по 29.02.2016, виходячи з суми заборгованості в розмірі 2336 грн. 45 коп. (а.с. 9-10).

Відповідач контррозрахунку 3% річних та інфляційних втрат суду не надав.

Виходячи із положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодксу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до правової позиції, викладеної у п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Враховуючи вказане, судом не виходячи за межі визначеного позивачем періоду часу та максимального розміру нарахувань, здійснено перерахунок інфляційних збитків та 3 % річних, згідно з яким інфляційні збитки складають 3702 грн. 60 коп., 3 % річних - 398 грн. 34 коп.

Розрахунок здійснений судом за допомогою програми ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ 9.1.3 Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», ТОВ «ЛІГА: ЗАКОН», 2016 та долучений до матеріалів справи.

Оскільки право позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних збитків передбачене ст. 625 Цивільного кодексу України, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в сумі 398 грн. 03 коп., інфляційних збитків в сумі 3702 грн. 60 коп. є правомірними, обґрунтованими і підлягають задоволенню.

В іншій частині позову, щодо стягнення з відповідача 60 грн. 58 коп. інфляційних збитків, суд відмовляє за їх необґрунтованістю.

Згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, відповідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1 378 грн. 00 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 38, 44, 49, 66, 67, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.У задоволенні заяви ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Сумикультторг» про забезпечення позову (вх. 880к від 25.03.2016) - відмовити.

2. Позов задовольнити частково.

3.Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Старт» (вул. Білопільський шлях, буд. 11, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 32778730) на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Сумикультторг» (вул. Чернігівська, буд. 12, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 01553119) 4601 грн. 45 коп. основного боргу, 398 грн. 03 коп. 3 % річних, 3702 грн. 60 коп. інфляційних збитків, 1378 грн. 00 коп. судового збору.

4.У задоволенні позову в іншій частині, щодо стягнення 60 грн. 58 коп. інфляційних втарт - відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 01.07.2016.

Головуючий суддя С.В. Заєць

суддя Л.А. Костенко

суддя О.В. Коваленко