Постанова

від 05.09.2016 по справі 920/314/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" вересня 2016 р. Справа № 920/314/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О. , суддя

ОСОБА_1 , суддя Пуль О.А.

за участю секретаря судового засідання Марченко В.О.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_2 (довіреність №9 від 07.04.2016р.),

відповідача - ОСОБА_3 (директор), ОСОБА_4 (договір №3/2015 про надання правової допомоги від 04.01.2015р., ордер серія СМ №50 від 14.04.2016р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №2066 С/2) на рішення господарського суду Сумської області від 29.06.16р. у справі № 920/314/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумикультторг", м.Суми,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Старт", м.Суми,

про стягнення 8762,66 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 29.06.2016р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Заєць С.В., суддя Костенко Л.А., суддя Коваленко О.В.) у задоволенні заяви ТОВ "Сумикульторг" про забезпечення позову (вх.880к від 25.03.2016р.) відмовлено. Позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 4601,45 грн. основного боргу, 398,03 грн. 3% річних, 3702,60 грн. інфляційних збитків, 1378,00 грн. судового збору. У задоволенні позову в іншій частині щодо стягнення 60,58 грн. інфляційних втрат відмовлено.

Відповідач з рішенням місцевого господарського суду не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Скарга обґрунтована тим, що задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за квітень-травень 2013 року, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не здійснено повернення орендованих приміщень позивачу за відповідним актом, а отже, нарахування позивачем орендної плати відповідачу за квітень-травень 2013р. визнав правомірною. Натомість, апелянт з такою позицією суду першої інстанції погодиться не може.

22.08.2016р. до суду від відповідача надійшло клопотання (вх. №8237) про долучення доказів до матеріалів справи, клопотання (вх. №8238) про витребування доказів, а саме: витребування з ДПІ у м.Сумах Головного управління ДФС у Сумській області належним чином засвідченої копії Реєстру виданих та отриманих податкових накладних, поданого до податкової декларації ТОВ "Сумикульторг" з податку на додану вартість за 2 квартал 2013р. та клопотання (вх. №8239) про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ТОВ "Віста-Люкс" та ТОВ "СППН-У".

Представники відповідача у судовому засіданні підтримали вимоги апеляційної скарги та просили суд її задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати. Також підтримали заявлені раніше клопотання.

Представник позивача у судовому засіданні та у відзиві на апеляційну скаргу (вх. №8246 від 22.08.2016р.) проти апеляційної скарги заперечував та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Проти клопотань відповідача заперечував.

Колегія суддів, розглянувши клопотання відповідача (вх. №8238 від 22.08.2016р.) про витребування доказів, а саме: витребування з ДПІ у м.Сумах Головного управління ДФС у Сумській області належним чином засвідченої копії Реєстру виданих та отриманих податкових накладних, поданого до податкової декларації ТОВ "Сумикульторг" з податку на додану вартість за 2 квартал 2013р. вважає, що у задоволенні клопотання слід відмовити, з огляду на те, що відповідно до ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зазначені в клопотанні документи не можуть бути доказами звільнення відповідачем орендованого приміщення в розумінні ст.34 ГПК України.

Крім того, клопотання про витребування саме цих доказів не заявлялось в суді першої інстанції та не було предметом дослідження місцевим господарським судом.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем до суду першої інстанції надавалось клопотання про витребування доказів (вх. №1596к від 01.06.2016р), зокрема, копії додатку №5 до податкової декларації з податку на додану вартість ТОВ «Сумикульторг» за ІІ квартал 2013 року.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 02.06.2016р. було витребувано з ДПІ у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області наступні документи: належним чином завірену копію додатку № 5 до податкової декларації ТОВ "Сумикультторг" (код ЄДРПОУ 01553119) з податку на додану вартість за І квартал 2013 року; належним чином засвідчену копію додатку № 5 до податкової декларації з податку на додану вартість ТОВ "Сумикультторг" (код ЄДРПОУ 01553119) за ІІ квартал 2013 року.

На виконання вимог ухвали суду ДПІ у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області листом №27622/18-19-12-01 від 07.06.2016р. надала суду витребувані документи.

За таких обставин, зазначене клопотання є необґрунтованим.

Щодо клопотання (вх. №8239 від 22.08.2016р.) про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ТОВ "Віста-Люкс" та ТОВ "СППН-У", то у задоволенні даного клопотання також слід відмовити з огляду на те, що відповідачем не обґрунтовано, в контексті положень ст.27 ГПК України, яким чином рішення з даного господарського спору може вплинути на права або обов’язки щодо однієї з сторін.

Крім того, зазначене клопотання не заявлялось в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні докази по справі, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила.

В березні 2016р. ТОВ «Сумикульторг» звернулось до господарського суду Сумської області про стягнення з ТОВ «Старт» 4601,45 грн. боргу за оренду приміщень за період квітень-травень 2013 року, 398,03 грн. 3% річних, 3763,18 грн. інфляційних.

Позов обґрунтовано тим, що 01.01.2013р. між ТОВ «Сумикульторг», орендодавцем, та ТОВ «Старт», орендарем, укладено договір оренди №13, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду нежиле приміщення - об’єкт оренди за адресою: м. Суми, вул. Чернігівська, 12 для використання в складських цілях.

Відповідно до п.3.1. договору за користування приміщенням складу орендар сплачує орендодавцеві орендну плату по ціні 14 гривень за один квадратний метр з ПДВ за один календарний місяць. За користуванням приміщень офісу орендар сплачує орендну плату по ціні 400,00 грн. за один календарний місяць з ПДВ. Загальна сума орендної плати складає 1800,00 грн. з ПДВ за один календарний місяць. На термін опалення приміщення орендна плата за користування приміщенням офісу збільшується на 465 грн. з ПДВ за один календарний місяць.

Відповідно до п.3.3. договору орендна плата сплачується орендарем починаючи з дати підписання акту приймання-передачі. Останнім днем оплати орендної плати є дата підписання сторонами акту приймання-передачі при поверненні об’єкта оренди орендодавцеві.

Відповідно до п.3.4. договору орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності щомісяця не пізніше 20 числа поточного місяця на рахунок орендодавця.

Відповідно до п.3.5. договору вартість комунальних послуг (освітлення, водопостачання та водовідведення, збір та вивіз сміття та інші), витрат на утримання прибудинкової території, вартість послуг по технічному обслуговуванню інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж та ремонт покрівлі та даху не входить до складу орендної плати та сплачується відповідачем окремо на підставі виставлених рахунків. Орендар сплачує 20% від спожитої електроенергії на обслуговування електричних мереж та комунікацій.

Відповідно до п.4.2. договору орендар зобов’язаний вносити орендні платежі своєчасно і в повному обсязі.

Відповідно до п.9.1. договору цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє з 1 січня 2013 року по 31 березня 2013 року.

Відповідно до п.9.4. договору договір припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Як зазначає позивач, договори оренди між позивачем та відповідачем укладалися кожний рік з 2002р. зі строком дії рік.

Як зазначено в позові, через нестабільну сплату орендованих платежів відповідачем у 2013р. договір оренди був укладений лише на три місяці. Оскільки сплата орендних платежів відбувалась з затримкою, листом № 50 від 28.03.2013р. позивач повідомив відповідача про закінчення строку дії договору 31 березня 2013 року та повідомив про необхідність 04.04.2013р. вивезти все обладнання та майно з об’єкту оренди та передати об’єкт оренди за актом приймання-передачі.

Також, листом №56 від 01.04.2013р. позивач повідомив відповідача про необхідність звільнення приміщення та 4 квітня 2013 року передати об’єкт оренди згідно з п. 9 розділу 9 договору.

Відповідач листом від 01.04.2013р. повідомив позивача про звільнення ним приміщення у строк до 01.05.2013р.

Однак, відповідач орендоване приміщення за актом приймання-передачі не повернув, орендну плату за квітень-травень 2013р. не сплатив, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом.

25.03.2016р. позивач подав до суду заяву про забезпечення позову (вх. 880к від 25.03.2016), в якій просив суд накласти арешт на кошти товариства з обмеженою відповідальністю В«СтартВ» у розмірі 8762,66 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечував, посилаючись, зокрема, на те, що орендоване приміщення фактично було звільнено 09.04.2013р., тому підстави для стягнення заборгованості за квітень-травень 2013 року відсутні.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до п.3.1. укладеного між сторонами договору оренди приміщення №13 від 01.01.2013р. за користуванням приміщень офісу орендар сплачує орендну плату по ціні 400,00 грн. за один календарний місяць з ПДВ. Загальна сума орендної плати складає 1800,00 грн. з ПДВ за один календарний місяць. На термін опалення приміщення орендна плата за користування приміщенням офісу збільшується на 465,00 грн. з ПДВ за один календарний місяць.

Як вже зазначалось, строк дії договору було встановлено по 31 березня 2013 року, і він припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Однак, відповідно до п.3.3. договору орендна плата сплачується орендарем починаючи з дати підписання акту приймання-передачі. Останнім днем оплати орендної плати є дата підписання сторонами акту приймання-передачі при поверненні об’єкта оренди орендодавцеві.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, просив стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати та оплати комунальних послуг за квітень 2013 року відповідно до рахунку-фактури № СФ-0000273 від 19.04.2013р. у розмірі 2336,45 грн., у тому числі: 2265,00 грн. орендної плати та 71,45 грн. оплати комунальних послуг, та заборгованість з орендної плати за травень 2013р. відповідно до рахунку-фактури № 335 від 15.05.2013р. у розмірі 2265,00 грн.

Відповідно до ч.2 ст.795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Відповідно до ч.1 ст.785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, законодавство у сфері орендних правовідносин пов'язує припинення обов'язків орендаря з фактом повернення об'єкта договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі.

Відповідно до п.7.5. договору у разі закінчення строку дії договору або при його розірванні орендар зобов'язаний за актом приймання-передачі повернути об'єкт оренди орендодавцю в стані, в якому перебував об'єкт оренди на момент передачі його в оренду, з урахуванням всіх здійснених орендарем поліпшень, які неможливо відокремити від об'єкта оренди без заподіяння йому шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії договору оренди.

В матеріалах справи наявні акти про відмову підписання акту приймання-передачі приміщення від 30.04.2013р. та від 31.05.2013р., складених позивачем, в яких зазначено, що відповідач відмовився від підписання актів приймання-передачі приміщення, у зв’язку з закінченням строку дії договору оренди №13 від 01.01.2013р.

Тобто, відповідач не виконав обов’язку щодо повернення об’єкта оренди за актом приймання-передачі. Доказів в спростування даних обставин, визначених законом, відповідачем надано не було.

Зазначені обставини справи з урахуванням приписів чинного законодавства дають суду правові підстави дійти висновку про те, що відповідачем неналежно виконані зобов’язання орендаря по зазначеному вище договору, в зв’язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача орендної плати за квітень 2013 року у розмірі 2265,00 грн. та орендної плати за травень 2013р. у розмірі 2265,00 грн. є обґрунтованою.

Щодо стягнення 71,45 грн. оплати комунальних послуг за квітень 2013р., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.3.5. договору вартість комунальних послуг (освітлення, водопостачання та водовідведення, збір та вивіз сміття та інші), витрат на утримання прибудинкової території, вартість послуг по технічному обслуговуванню інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж та ремонт покрівлі та даху не входить до складу орендної плати та сплачується відповідачем окремо на підставі виставлених рахунків.

За таких обставин, враховуючи те, що строк дії договору оренди приміщення № 13 від 01.01.2013р. закінчився 31.03.2013р., і дані платежі не бути включені сторонами до суми орендної плати, що помилково не було враховано місцевим господарським судом, позовні вимоги в цій частині позову є необґрунтованими, в зв’язку з чим у задоволенні позову в цій частині слід відмовити, а рішення місцевого господарського суду в цій частині слід змінити з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову щодо стягнення 71,45 грн. оплати комунальних послуг за квітень 2013р.

При цьому, колегія суддів не приймає до уваги заперечення відповідача стосовно того, що орендоване приміщення фактично було звільнено 09.04.2013р., оскільки надані відповідачем докази на підтвердження фактичного звільнення орендованих приміщень не є належними та допустимими доказами на підтвердження факту повернення об’єкта оренди, як то передбачено ч.2 ст.795 Цивільного кодексу України та п. 7.5. договору оренди.

Посилання відповідача на відсутність акту приймання-передачі в оренду, а за таких обставин відсутність підстав для підписання акта приймання-передачі його з оренди, не приймається до уваги колегією суддів з огляду на те, що користування відповідачем приміщеннями визначеними договором підтверджується іншими доказами, які наявні в матеріалах справи, а саме актами здачі-приймання робіт (надання послуг) за січень-березень 2013р. (а.с.24, 28, 29, 39 т.1), підписаними як позивачем так і відповідачем.

Крім того, факт користування орендованими приміщеннями в період січень-березень 2013р. не заперечувався відповідачем в судовому засіданні. Відповідно до пояснень, наданих позивачем, приміщення було передано відповідачу за актом прийманні-передачі 04.01.2011р. відповідно до договору №5 від 01.01.2011р. Договори оренди з відповідачем підписувались щорічно, тому станом на момент підписання договору оренди від 01.01.2013р. приміщення вже займав відповідач згідно попередніх договорів оренди.

Щодо іншої частини позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов’язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов’язання.

Відповідно до п.3.1. Постанови Вищого господарського суду України №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Позивачем за несвоєчасну сплату орендної плати нараховано 3% річних у розмірі 398,03 грн. та інфляційні збитки у розмірі 3763,18 грн.

Колегія суддів, перевіривши здійснений позивачем розрахунок та враховуючи відмову у задоволенні позову щодо стягнення 71,45 грн. оплати комунальних послуг, які були включені позивачем до складу орендної плати, здійснивши перерахунок вважає, що задоволенню підлягає 392,02 грн. 3% річних, у тому числі: 198,78 грн. за період з 21.04.2013р. по 23.03.2016р. та 193,24 грн. за період з 21.05.2013р. по 23.03.2016р., а також 3645,04 грн. інфляційних, у тому числі: 1824,56 грн. за період з 01.05.2013р. по 29.02.2016р. та 1820,48 грн. за період з 01.06.2013р. по 29.02.2016р., в зв’язку з чим рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Щодо клопотання відповідача (вх. №8640 від 05.09.2016р.) про долучення доказів до матеріалів справи, колегія суддів не приймає їх до уваги з огляду на те, що відповідно до ч.1 ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Однак, відповідачем не наведено та обґрунтовано причин неможливості подання зазначених документів до суду першої інстанції.

Щодо поданої позивачем заяви про забезпечення позову, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Позивач, обґрунтовуючи свою заяву, посилався на те, що відповідач неодноразово протягом 2013-2016 років звертався до відповідача з вимогами сплатити заборгованість, однак останній ігнорує виконання свого обов’язку. Отже, на думку позивача, невжиття заходів забезпечення позову можуть призвести до унеможливлення відновлення порушених прав позивача і виконання рішення суду.

Інших доводів в обґрунтування клопотання позивачем не наведено.

Враховуючи те, що позивачем не доведено того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні заяви у зв’язку з її необґрунтованістю.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення господарського суду Сумської області від 29.06.16р. у справі № 920/314/16 підлягає зміні.

Відповідно до п. 10 ч.2 ст.105 Господарського процесуального кодексу України у постанові має бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне здійснити перерозподіл судових витрат у відповідності до положень ст.49 ГПК України.

Керуючись статтями 91, 99, 101, 102, п.4 статті 103, п.4 ч.1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Старт" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Сумської області від 29.06.16р. у справі № 920/314/16 змінити та викласти п.3, 4 резолютивної частини в наступній редакції:

« 3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю В«СтартВ» (вул. Білопільський шлях, буд. 11, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 32778730) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю В«СумикультторгВ» (вул. Чернігівська, буд. 12, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 01553119) 4530,00 грн. основного боргу, 392,02 грн. 3 % річних, 3645,04 грн. інфляційних збитків, 1347,24 грн. судового збору.

4. У задоволенні позову в іншій частині відмовити.»

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю В«СумикультторгВ» (вул. Чернігівська, буд. 12, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 01553119) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю В«СтартВ» (вул. Білопільський шлях, буд. 11, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 32778730) 33,84 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Сумської області видати відповідні накази.

Повний текст постанови складено 08.09.2016р.

Головуючий суддя Білоусова Я.О.

Суддя Крестьянінов О.О.

Суддя Пуль О.А.