Рішення

від 06.07.2016 по справі 922/1315/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" липня 2016 р.Справа № 922/1315/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

при секретарі судового засідання Сланова М.Ю.

розглянувши справу

за позовом Приватної фірми "Гамма-55" м. Харків до Комунального підприємства охорони здоров`я "Міжлікарняна аптека № 271", м. Харків про стягнення 3902601,61 грн. за участю представників сторін:

позивача - не з`явився;

відповідача - ОСОБА_1, за довіреністю № 216 від 11.12.2015 року;

ВСТАНОВИВ:

Приватна фірма "Гамма - 55" звернулась до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Комунального підприємства охорони здоров`я "Міжлікарняна аптека № 271" про стягнення заборгованості за договором поставки № 01-04/12 від 01.04.2012 року в сумі 1243604,73 грн., з яких 650490,07 грн. пені, 373081,41 грн. штрафу у розмірі 30% вартості від фактично несплаченого товару, за прострочення оплати на строк більше десяти днів, 1635425,40 грн. 120% річних та витрати зі сплати судового збору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 25.04.2016 року було прийнято вказану позовну заяву, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 23.05.2016 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 23.05.206 року від представника позивача супровідним листом (вх. № 16892/16) надійшли документи для долучення до матеріалів справи.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 23.05.2016 року від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх. № 16773).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23.05.2016 року розгляд справи було відкладено на 13.06.2016 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 13.06.2016 року представник відповідача надав відзив на позов (вх. № 19448/16). У своєму відзиві відповідач проти позову заперечує, зазначає, що протягом лютого 2015 року відповідачем здійснювалось повернення товару позивачу відповідно до зворотних накладних товару. Крім того, відповідачем здійснювалось перерахування грошових коштів позивачу за договором поставки № 01-04/12 від 01.04.2012 року (копії банківських виписок додано до відзиву). У зв`язку з чим заборгованість відповідача станом на 01.03.2015 року складає 1243604,71 грн. Також, відповідач зазначає про сплив строку позовної давності, оскільки остання поставка товару здійснювалась 07.02.2015 року, а строк оплати за нею настав 09.03.2015 року, тобто строк позовної давності про стягнення пені сплинув 10.03.2016 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 13.06.2016 року представник відповідача надав клопотання про витребування документів (вх. № 19451/16), в якому просив суд зобов`язати позивача надати завірені належним чином копії зворотних накладних, відповідно до яких відповідач протягом січня-лютого 2015 року повернув майно позивачу.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 13.06.2016 року розгляд справи було відкладено на 21.06.2016 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 21.06.2016 року від представника позивача надійшло клопотання (вх. № 20498/16) про продовження строку розгляду справи за межами двомісячного строку, встановленого ст. 69 ГПК України.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 21.06.2016 року від представника відповідача супровідним листом (вх. № 20537/16) надійшли документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 21.06.2016 року розгляд справи було відкладено на 04.07.2016 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 04.07.2016 року представник позивача надав документи для долучення до матеріалів справи (вх. № 21568).

04.07.2016 року в судовому засіданні було оголошено перерву до 05.07.2016 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 05.07.2016 року від представника відповідача надійшли пояснення (вх. № 21890) разом із документами для долучення до матеріалів справи.

05.07.2016 року в судовому засіданні було оголошено перерву до 06.07.2016 року.

Представник відповідача в судовому засіданні 06.07.2016 року проти позову заперечував, просив суд в задоволенні позову відмовити.

Представник позивача в судове засідання 06.07.2016 року не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка в протоколі судового засідання від 05.07.2016 року.

Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

01.04.2012 року між Приватною фірмою "Гамма-55" (позивач) та Комунальним підприємством охорони здоров`я "Міжлікарняна аптека № 271" (відповідач) було укладено договір поставки № 01-04/12, у відповідності до умов якого позивач зобов`язався постачати лікарські засоби, вироби медичного призначення або інші товари аптечного асортименту, а відповідач прийняти поставлений товар та сплачувати його вартість із періодичністю 1 раз на 30 днів.

Відповідно до п. 2.1 договору, поставка товару здійснюється окремим партіями, що формуються позивачем за заявкою відповідача, яка подається відповідачем виходячи з власних виробничих потреб в закупівлі товарів.

Відповідно до п. 2.5 договору, поставка товару відповідачу здійснюється в строк 5 (п`яти) робочих днів з дня, наступного за днем отримання позивачем оформленого замовлення.

Відповідно до п. 4.1 договору, оплата товару здійснюється відповідачем із періодичністю 1 раз в 30 календарних днів з моменту поставки товару, при цьому відповідач в обов`язковому порядку надає зведену податкову накладну.

Відповідно до п. 9.1 договору, цей договір вступає в дію з дня укладення і діє до 31 грудня 2016 року, включно.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконував свої зобов`язання щодо поставки товару, що підтверджується видатковими накладними, які підписані обома сторонами та скріплені печатками.

09.02.2015 року відповідач звернувся до позивача з листом № 17 з повідомленням про розірвання договору поставки та припинення поставки товару по зазначеному договору.

Листом № 61.02 від 09.02.2015 року позивач направив відповідачу вимогу про сплату поставленого товару, якою повідомив, що повідомлення відповідача № 17 про розірвання договору поставки в односторонньому порядку і припинення поставок прийнято до відома, та запропонував до 13 лютого 2015 року сплатити заборгованість за отриманий товар або повернути не оплачений товар.

Як зазначає позивач, станом на 31 грудня 2014 року відповідач мав перед позивачем заборгованість за поставлений товар по договору поставки на загальну суму 3387761,71 грн.

Крім того, наявність зазначеної заборгованості підтверджується актом звірки взаємних розрахунків від 31.12.2014 року, який підписаний обома сторонами та скріплений печатками.

Як вбачається з матеріалів справи в період з 01.01.2015 року до 07.02.2015 року позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 3465292,66 грн., що підтверджується видатковими накладними, що наявні в матеріалах справи.

З 01.01.2015 року по 27.02.2015 року відповідачем було повернуто позивачу товар на загальну суму 2659622,51 грн., що підтверджується зворотними накладними та сплачено грошові кошти в сумі 2949827,14 грн. за раніше отриманий товар, що підтверджується виписками з банківського рахунку.

Отже як вбачається з матеріалів справи, станом на 01.03.2015 року заборгованість відповідача за договором поставки складає 1243604,73 грн.

За вимогами ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За вимогами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З матеріалів справи вбачається, що 13.11.2015 року позивачем було направлено на адресу відповідача вимогу № 385.11 про сплату заборгованості в сумі 1243604,73 грн.

Повторно позивачем було направлено відповідачу вимогу 11.03.2016 року № 65.03.

17.03.2016 року відповідачем було направлено позивачу лист № 46, в якому відповідач не погодився із вимогами позивача про сплату заборгованості та зазначено про необхідність направлення відповідачу акту звірки взаємних розрахунків.

Як свідчать матеріали справи, 04.04.2016 року позивачем було направлено на адресу відповідача лист № 89.04 із двома примірниками акту звірки взаємних розрахунків на період: січень 2015 року - лютий 2015 року, а також запропоновано відповідачу на протязі 5-ти днів розглянути даний лист, підписати акт звірки та направити на адресу позивача.

Відповідач відповіді на вказаний лист не надав, акт звірки наданий позивачем не підписав, заборгованість в сумі 1243604,14 грн. не сплатив, що й стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом.

В матеріалах справи відсутні докази погашення відповідачем заборгованості.

Заперечення відповідача ґрунтуються на тому, що відповідачем було повернуто позивачу товар згідно зворотних накладних, у зв`язку з чим заборгованість відповідач відсутня.

Твердження відповідача щодо повернення товару спростовується матеріалами справи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було надано реєстр податкових накладних, на підтвердження факту повернення товару.

Даний реєстр був складений безпосередньо відповідачем та не є первинним документом бухгалтерського обліку.

Крім того в матеріалах справи відсутні зворотні накладні, що підтверджували б повернення товару позивачу.

Як зазначено Вищим господарським судом України в інформаційному листі від 17.07.2012 р. за № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права», підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Отже, в даному випадку в матеріалах справи наявні докази поставки позивачем товару згідно видаткових накладних, проте заперечення відповідача щодо повернення товару позивачу не підтверджуються матеріалами справи.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Згідно зі ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи, що у відповідності до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов`язання повинні виконуватись сторонами у встановлених договором або законом порядку і строках, приймаючи до уваги викладені обставини; доведеність з боку позивача факту порушення відповідачем умов договору та діючого законодавства, - суд визнає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки № 01-04/12 від 01.04.2012 року у розмірі 1243604,73 грн. обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача, нарахованих позивачем 1635425,40 грн. грн. 120% річних, суд зазначає наступне.

Пунктом 7.4 договору передбачено відповідальність відповідача у вигляді 120% річних в силу ст. 325 ЦК України.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14, сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних.

Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів.

Судом перевірено розрахунок 120% річних, здійснений позивачем та встановлено, що останнім невірно встановлено період нарахування, що в свою чергу не вплинуло на суму стягнення в розмірі 1635425,40 грн.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання основного грошового зобов'язання, вимога про стягнення 120% річних в сумі 1635425,40 грн. заявлена позивачем обґрунтовано, доведена матеріалами справи, вірно нарахована та підлягає задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача, нарахованих позивачем 650490,07 грн. пені та 30% штрафу в сумі 373081,41 грн., суд зазначає наступне.

Пунктом 7.3 договору, передбачено відповідальність відповідача за прострочку оплати поставленого товару у вигляді пені в розмірі подвійної ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від фактично несплаченої суми, за кожен день прострочення виконання зобов`язань.

Відповідно до п. 7.4 договору, у випадку прострочення оплати на строк більше десяти днів відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі 30% вартості неоплаченого товару.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Умовами спірного договору, а саме пунктом 4.3 передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення

У той самий час, згідно з пунктом 7.4 договору сторонами передбачена сплата штрафу як виду цивільно-правової відповідальності за інше правопорушення: прострочення оплати на строк більше десяти днів .

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного суду України від 21.10.2015 року по справі № 6-2003цс15.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 30% штрафу в розмірі 373081,41 грн.

В частині позовних вимог про стягнення з відповідача 650490,07 грн. пені суд відмовляє в задоволенні позову.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з чим з відповідача підлягає стягненню 48781,67 грн. витрат зі сплати судового збору.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 11, 526, 549, 611, 612, 623-629, 712 Цивільного кодексу України; ч. 1 ст. 174, ст. 193 Господарського кодексу України; ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44, 47-49, 65, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства охорони здоров`я "Міжлікарняна аптека № 271" (61018, м. Харків, пров. Балакірєва, 3, п/р 26000000075377 в ПАТ "Укрсоцбанк", МФО 300023, код ЄДРПОУ 03293646) на користь Приватної фірми "Гамма-55" (61052, АДРЕСА_1, п/р 26008020092284 в ПАТ "ВТБ Банк", м. Київ, МФО 321767, код ЄДРПОУ 24482251) 1243604,73 грн. основного боргу, 1635425,40 грн. 120% річних, 373081,41 грн. 30% штрафу та 48781,67 грн. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення 650490,07 грн. пені відмовити.

Повне рішення складено 08.07.2016 р.

Суддя ОСОБА_2

922/1315/16