Рішення

від 24.06.2016 по справі 308/2193/16-ц

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

308/2193/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.06.2016 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді - Бедьо В.І

при секретарі - Пазяк С.М.

за участю представника позивача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Тарновецької сільської ради про визнання правочинів недійними та визнання права власності , -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з даним позовом обґрунтовуючи його наступним.

ОСОБА_2 виїхала 12.07.1994 року на постійне місце проживання до Сполучених Штатів Америки.

У 2005 році з метою вкладення зароблених коштів у розвиток бізнесу на території України 04.07. 2005 року ОСОБА_2 видала на імя ОСОБА_3нотарілаьно посвідчену довіреність, якою в тому числі надано право набувати на її імя буд-яке рухоме чи нерухоме майно.

Відтак, погодивши з позивачкою об'єкт нерухомості ОСОБА_3 придбав на ім'я позивачки наступне нерухоме майно: нежитлову будівлю(санпропускник), яка розташована за адресою:с. Тарнівці, вул. Горького № 139 «а» на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 16.08.2005 року та зареєстрованого у реєстрі за № 1900; земельну ділянку, площею 0, 4500 га, яка розташована за адресою: Тарнівці, вул. Горького № 139 «а», яка належала попередньому власнику на підставі Державного акту № ЗК036611 на підставі договору купівлі-продажу від 13.09.2005 року, зареєстрованого у реєстрі за № 2198.

Позивач вказує на те, що на підставі наданої нею довіреності відповідач ОСОБА_3 повинен був зареєструвати майно за нею як таке, що придбане у власність.

Однак у 2016 році позивачці стало відомо, що станом на той час придбана для неї у власність земельна ділянка належить на праві власності дружині ОСОБА_3 - ОСОБА_4

Відтак 29.06.2006 року ОСОБА_3 придбав попередньо куплену для неї земельну ділянку від невстановленої особи та виготовив на совє імя Державний акт.

В подальшому позивачем було з'ясовано, що 27.03.2015 року між ОСОБА_3 та його дружиною ОСОБА_4 укладений договір дарування, згідно якого ОСОБА_3 подарував своїй дружині спірну земельну ділянку.

Позивач вказує на те, що нею не вчинявся правочин щодо відчуження належної їй земельної ділянки 29.06.2006 року, оскільки така на вказаний період перебувала в США, відповідно на її переконання вказаний договір є недійсним.

На підставі наведеного позивач просить визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,42 га, яка находиться за адресою с. Тарнівці, вул. Горького № 139 «а», кадастровий номер 2124886801:04:002:0014, який посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_5 29 червня 2006 року за реєстровим № 1646, визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЗК № 1-40107, частку у праві спільної сумісної власності подружжя на земельну ділянку, площею 0,45 га, без виділу цієї частки, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та визнати за ОСОБА_2 право власності на

земельну ділянку площею 0,42 га, яка знаходиться за адресою с. Тарнівці, вул. Горького № 139 «а», кадастровий номер 2124886801:04:002:0014.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 збільшив позовні вимоги та просив крім заявлених у первісному позові вимог визнати недійсним договір від 29.06.2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрованого за № 1633 про розірвання договору купівлі продажу земельної ділянки, площею 0, 04500 га, яка розташована за адресою: с. Тарнівці, вул. Горького, № 139 «а» від 13.09.2005 року приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрованого за № 2198.

Відповідачі по справі ОСОБА_3, ОСОБА_4 повторно не зявилися в судове засідання, хоч належним чином повідомлялись про дату та час судового засідання, причина неявки суду невідома.

Представник Тарновецької сільської ради в судове засідання не зявився, хоч повідомлявся про дату та час судового засідання, однак надіслав до суду заяву про можливість розгляду справи у його відсутності, зазначаючи, що не є належним відповідачем по справі з огляду на те, що до компетенції сільської ради не належить перевірка договорів купівлі-продажу, такою тільки здіснюється реєстрація факту набуття власності, видача документів на основі правовстановлюючих актів та договорів, належно оформлених в нотаріальних конторах.

Заслухавши пояснення представник позивача, дослідивши та оцінивши докази у даній цивільній справі, судом встановлено наступні обставини.

13.09.2005 року за р/н 2198 приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу ОСОБА_5 посвідчено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0, 4500 га, яка розташована за адресою: с. Тарнівці, вул. Горького, 139 А, Ужгородського району між ОСОБА_7 (продавцем) та ОСОБА_3, що діяв від імені ОСОБА_2 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Бучацького районного нотаріального округу ОСОБА_8В, 04.07.2005 року р/н 1444 (а. с. 12).

З врахуванням того, що вищезазначений правочин здійснювався у 2005 році, відтак відповідно до ч. ст. 210 ЦК України (станом на 2005 рік) у випадках, встановлених законодавством, правочин підлягав державній реєстрації і є вчиненим з моменту його реєстрації.

Спеціальним Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 1 липня 2004 р. врегульовано відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості. Правочини щодо нерухомого майна вчиняються, якщо право власності на це майно зареєстровано відповідно до цього Закону, а реєстрація речових прав на нерухомість, їх обмежень здійснюється лише у разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна (ст. 3).

Відтак у нашому конкретному випадку договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки підлягав нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦК такий правочини є вчиненими з моменту його державної реєстрації, тобто без вчинення зазначеної дії укладений договір купівлі -продажу земельної ділянки не може породжувати для їх суб'єктів бажаного правового результату, а врешті й відповідних прав та обов'язків їх сторін.

Положеннями ч. 4 ст. 334 ЦК передбачено, якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Отже, за її відсутності у набувача майна за договором право власності виникнути не може.

З дослідженого в судовому засіданні листа, адресованого позивачці ОСОБА_2 № П -83/02-22/06/599 від 15.03.2016 року Начальником Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області судом отримано інформацію, що згідно довідки, виданої ОСОБА_3 Закарпатською регіональною філією ДП «Центр ДЗК» при Державному комітеті України по земельних ресурсах 27.06.2006 року за № 573 ОСОБА_2, в інтересах якої відповідно діяв ОСОБА_3С,. було відмовлено у державній реєстрації Акту на право власності на земельну ділянку на підставі ст. 22 п. 4 Земельного кодексу України, чинної на той час.

Відтак, станом на час укладення договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки ч. 4 ст. 22 ЗУ України було передбачено, що землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним держава.

Вказана обставина відповідно стала перешкодою для відповідача ОСОБА_3 при оформленні права власності на земельну ділянку на імя позивачки ОСОБА_2

Крім того судом встановлено, що за взаємною згодою сторін у відповідності до вимог п. 48 Інструкції, приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу ОСОБА_5 29.06.2006 року з р/н 1633 посвідчено договір про розірвання договору купівлі-продажу земельної ділянки, що розташована за адресою: с. Тарнівці, вул. Горького, 139 А, Ужгородського району, який був нею посвідчений 13.09.2005 року за р/н 2198 і на підставі цього правовстановлюючий документ - державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЗК № 036611, виданий Тарнівецькою сільською радою від 08.09.2005 року, повернуто відчужувану ОСОБА_7, а в державному реєстрі правочинів внесено реєстраційний запис про припинення дії правочину.

Представник позивача в судовому засіданні показав, що розірвавши вищезазначений договір купівлі-продажу, відповідач по справі ОСОБА_3 відразу уклав договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки на своє імя, відповідно вчинивши вказані правочини без погодження позивачки ОСОБА_2, відтак перевищив визначені положеннями ст. 241 ЦК України надані йому повноваження, що є підставою для визнання таких недійсними.

Вивчивши додану до матеріалів цивільної справи довіреність (а. с. 9), що була посвідчена 04.07.2005 року приватним нотаріусом Бучацького районного нотаріального округу ОСОБА_8 судом встановлено, що ОСОБА_2 цією довіреністю уповноважила ОСОБА_3 бути її представником органах і організаціях з усіма необхідними повноваженнями з питань одержання на її імя документів від громадян та юридичних осіб; набувати на її імя будь-яке рухоме чи нерухоме майно; володіти та користуватися від її імені будь-яким нерухомим та рухомим майном, укладати всі дозволені законом правочини (договори) цивільно-правового характеру, а також угоди про внесення змін та доповнень, розірвання раніше укладених договорів та угод, тощо.

Положеннями ч. 1 ст. 1004 ЦК України (станом на 2005 рік) регламентовано, що повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення. Повірений може відступати від змісту доручення, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення, як тільки це стане можливим.

Відповідно до статті 145 Земельного кодексу України , якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може перебувати в її власності, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту такого права. У випадках, коли земельна ділянка цією особою протягом встановленого строку не відчужена, така ділянка підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду.

З аналізу норм земельного законодавства слідує, що іноземний громадянин змушений відчужити протягом одного року належну йому земельну ділянку, яка за Земельним кодексом України не може перебувати в його власності.

Підсумовуючи зазначене, суд приходить до переконання, що при вчиненні правочину щодо розірвання договору купівлі-продажу земельної ділянки, що розташована за адресою: с. Тарнівці, вул. Горького, 139 А, Ужгородського району, який був посвідчений 13.09.2005 року за р/н 2198, ОСОБА_3 діяв в межах наданих йому повноважень, з врахуванням зокрема того факту, що фактично такий не мав юридичної можливості оформити право власності позивачки на спірну земельну ділянку, яка є громадянкою іншої держави, відтак суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги щодо визнання недійсним договору від 29.06.2006 року про розірвання договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Вивчивши позовні вимоги щодо визнання недійсними договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,42 га, яка находиться за адресою с. Тарнівці, вул. Горького № 139 «а», кадастровий номер 2124886801:04:002:0014, від 29 червня 2006 року за реєстровим № 1646 Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЗК № 1-40107, виданого Тарновецькою сільською радою Ужгородського району Закарпатської області 13 вересня 2006 року на ім'я ОСОБА_3 суд приходить до наступного.

Повертаючись до положень ч. 1 ст. 210 ЦК суд вважає за необхідне довести до відома позивача, що правочин купівлі-продажу земельної ділянки є вчиненими з моменту його державної реєстрації, тобто без вчинення зазначеної дії укладений такий договір не може породжувати для їх суб'єктів бажаного правового результату, а врешті й відповідних прав та обов'язків їх сторін.

Враховуючи, що фактично ОСОБА_2 так і не стала власником спірної ділянки в силу положень ст. 22 ч. 1 ЗК України, державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЗК № 036611, виданий Тарнівецькою сільською радою від 08.09.2005 року був повернутий відчужувачу ОСОБА_7, а в державному реєстрі правочинів внесено реєстраційний запис про припинення дії правочину, відповідно остання, як власник майна згідно Закону України "Про власність" мала право на свій розсуд володіти, користуватися і розпоряджається належним їй майном, в тому числі право вчиняти будь-які дії, які не суперечать закону, та право продажу належної їй ділянки, в тому числі і ОСОБА_3

Адже ст. 627 ЦК України передбачає у відповідності до ст. 6 цього Кодексу, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 81 Земельного кодексу України встановлює, що громадяни набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.

Ч. 1 статті 3 ЦПК України законодавцем передбачено, що кожна особа має право впорядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У цьому випадку мається на увазі порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права конкретної особи або осіб. Це відбувається тоді, коли внаслідок протиправної дії або бездіяльності іншої особи або осіб чиниться порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права конкретної особи або осіб. В цьому випадку особа, яка оспорює або не визнає право власності конкретної особи або осіб на певне майно, власник певного майна відповідно до ст. 392 ЦК, може пред'явити позов про визнання його права власності.

Відтак, щоб звернутися до суду за судовим захистом, досить володіти цивільною процесуальною правоздатністю. Таким чином, суб'єктивне право власності формується як сукупність трьох найголовніших правомочностей: права володіння, права користування, права розпорядження.

Відповідно до вимог статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Враховуючи, що ОСОБА_2 не набула прав власності на спірну ділянку, у неї відповідно відсутнє право володіння, користування і розпорядження зазначеним нерухомим майном, вона не є стороною у договорі купівлі - продажу, відповідно її права не порушені і відсутні правові підстави для звернення до суду щодо визнання недійними договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,42 га, яка находиться за адресою с. Тарнівці, вул. Горького № 139 «а», кадастровий номер 2124886801:04:002:0014, від 29 червня 2006 року за реєстровим № 1646 Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЗК № 1-40107, виданого Тарновецькою сільською радою Ужгородського району Закарпатської області 13 вересня 2006 року на ім'я ОСОБА_3 та щодо визнання недійсним договору дарування від 27 березня 2015 року, укладеного між ОСОБА_3 та його дружиною ОСОБА_3 0.І.

Надавши правову оцінку вимозі позивача щодо визнання за нею права власності не спірну земельну ділянку суд вважає за необхідне довести до її відома що ч. 5. ЗК України встановлено обмеження для іноземців, осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб та іноземних держав щодо можливості отримання у приватну власність землі сільськогосподарського призначення. За

загальним правилом, право приватної власності на землі сільськогосподарського призначення можуть набувати лише громадяни України та юридичні особи України. В той же час, виняток із цього правила встановлено ст.ст. 81, 82 ЗК України, де передбачено, що іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи можуть отримати у спадщину землі сільськогосподарського призначення. Проте зазначені суб'єкти зобов'язані протягом одного року з моменту набуття права власності на земельну ділянку здійснити її відчуження.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У відповідності до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

У відповідності до ст. 215 п. 1, 3 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Узагальнюючи встановлені обставини, враховуючи, що стороною відповідачами по справі не неведено правових підтсав для визнання недійсними оспорюваних ними правочинів, такий суд приходить до переконання, що позовні вимоги є безпідставні, необгрунтовані та такі, що не підлягають до задоволення.

Згідно ст. 88 ЦПК України судові витрати не відшкодовуються позивачу.

Керуючись ст.ст. 60 , 88 , 212-215 , 218 , 223 , 294 ЦПК України , ст. 22 ч. 5, 81 ЗК України, ст.ст. 210, 215, 216, 328,334, 627 ЦК України, -

ВИРІШИВ :

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Тарновецької сільської ради про визнання правочинів недійними та визнання права власності - відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову в даній цивільній справі, вжиті ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 04.04.2016 року.

На рішення суду сторони можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання його копії до Апеляційного суду Закарпатської області через Ужгородський міськрайонний суд.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду ОСОБА_9