Рішення

від 06.07.2016 по справі 902/382/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06 липня 2016 р. Справа № 902/382/16

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Вищого навчального приватного закладу "Дніпропетровський гуманітарний університет", м.Дніпро

до: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, смт Дашів, Іллінецький район Вінницька область

про стягнення 3 729 950,00 грн

За участю секретаря судового засідання Гнатовської Л.С.

За участю представників сторін:

позивача: Морозова Вікторія Олексіївна, довіреність № 17-11/209 від 18.05.2016 р., паспорт серії НОМЕР_2 виданий 2-м відділом Ялтинського ГУ МВС України в Криму 29.08.2009 р.

відповідача: ОСОБА_3, довіреність № б/н від 06.06.16, паспорт серії НОМЕР_3 виданий Братським РВ УМВС України в Миколаївській області 06.04.205 р.

В С Т А Н О В И В :

Вищий навчальний приватний заклад "Дніпропетровський гуманітарний університет" звернулось з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення 3 729 950,00 грн позики.

Ухвалою суду від 06.05.2016 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/382/16 та призначено справу до розгляду на 02.06.2016 р.

02.06.2016 р. відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи мотивоване подачею 31.05.2016 р. зустрічного позову, який станом на 02.06.2016 р. до суду не надійшов.

В судовому засіданні 02.06.2016 р. відповідачем подано відзив на позовну заяву в якому останній позовні вимоги не визнає та просить в їх задоволенні відмовити з мотивів наведених у ньому.

02.06.2016 р. в судовому засіданні судом клопотання відповідача про відкладення розгляду справи відхилено, однак оголошено перерву до 09.06.2016 р. з огляду на необхідність надання сторонам часу для реалізації свого права щодо надання додаткових доказів по даній справі.

06.06.2016 р. до суду надійшла зустрічна позовна заява Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Вищого навчального приватного закладу "Дніпропетровський гуманітарний університет" про зміну п.2.1 договору позики № 1/05 від 23.05.2011 р., якою останній просить суд змінити п.2.1 даного договору виклавши його в такій редакції: "2.1. Розмір Зворотної фінансової допомоги становить 8 000 000,00 грн".

Ухвалою суду від 09.06.2016 р. зустрічну позовну заяву повернуто відповідачу без розгляду.

Ухвалою суду від 09.06.2016 р. розгляд справи відкладено до 15.06.2016 р., а ухвалою від 15.06.2016 р. до 23.06.2016 р.

17.06.2016 р. до суду надійшли письмові пояснення позивача в спростування доводів викладених у відзиві відповідача, а також клопотання про поновлення пропущеного строку позовної давності у зв'язку із поважною причиною.

22.06.2016 р. до суду надійшли письмові пояснення щодо необґрунтованості доводів викладених у відзиві відповідача, клопотання про поновлення пропущеного строку позовної давності, а також заперечення щодо призначення судової експертизи у даній справі.

Ухвалою суду від 23.06.2016 р. розгляд справи відкладено до 06.07.2016 р. з огляду на необхідність витребування від сторін та Господарського суду Дніпропетровської області додаткових доказів необхідних для вирішення даного спору по суті.

02.07.2016 р. до суду засобами електронного зв'язку від відповідача надійшла заява про виправлення допущеної описки в ухвалі суду від 23.06.2016 р.

Відповідно до довідки суду від 02.07.2016 р. заява відповідача про виправлення допущеної описки в ухвалі суду від 23.06.2016 р., надіслана електронною поштою та не містить електронного цифрового підпису, а тому у відповідності до п.1.5.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28, не є офіційним документом, в зв'язку з чим не приймається судом до розгляду.

05.07.2016 р. на адресу суду від Господарського суду Дніпропетровської області надійшло ряд документів на виконання вимог ухвали суду від 23.06.2016 р.

06.07.2016 р. на адресу суду від представника відповідача надійшло ряд документів на виконання вимог ухвали суду від 23.06.2016 р. та письмові пояснення щодо клопотання позивача (№ 17-11/2/212 від 14.06.2016 р.) про поновлення пропущеного строку позовної давності в яких останній зазначає, що 28.11.2012 р. позивач в межах строку позовної давності вже звертався до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ФОП ОСОБА_1 про стягнення безпідставно перерахованих коштів за договором позики у розмірі 1 729 950,00 грн, а 18.12.2012 р. позивач збільшив позовні вимоги до 3 790 950,00 грн, а тому строк позовної давності щодо вимоги про стягнення 3 790 950,00 сплинув 18.12.2015 р. (18.12.2012 р. + 3 роки) з огляду на що, останній просить суд в позові відмовити в повному обсязі у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

За клопотанням ФОП ОСОБА_1 від 02.06.2016 р., з врахуванням приписів ч.7 ст.81 ГПК України при розгляді справи здійснюється фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

В судовому засіданні 06.07.2016 р. судом оголошувались перерви в межах дня.

В судовому засіданні представником позивача подано письмові пояснення по суті спору.

Також в судовому засіданні представниками сторін було подано ряд документів на вимогу суду, зокрема: позивачем - оригінал договору позики № 1/05 від 23.05.2011 р. про зворотню фінансову допомогу у розмірі 4 000 000,00 грн, відповідачем - оригінал договору позики № 1/05 від 23.05.2011 р. про зворотню фінансову допомогу у розмірі 6 000 000,00 грн, які судом долучено до матеріалів справи.

Розглянувши даний спір, судом із тексту позовної заяви, письмових пояснень позивача від 20.05.2016 р. № 17-11/210, від 14.06.2016 р. № 17-11/2/212, № 17-11/2/213, від 22.06.2016 р. (вх. канц. № 5870 від 22.06.2016 р.), від 23.06.2016 р. (вх. канц. № 5868 від 22.06.2016 р.) встановлено, що предметом позову у справі № 902/382/13 являється вимога про стягнення 3 729 950,00 грн, як надмірно перерахованих коштів за договором позики від 23.05.2011 р. № 1/05.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на перерахування ФОП ОСОБА_1 на підставі 82 платіжних доручень коштів на загальну суму 7 729 950,00 грн з яких 3 729 950,00 грн перераховані надмірно та наявність укладеного 23.05.2016 р. між Вищим навчальним приватним закладом "Дніпропетровський гуманітарний університет" та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 договору позики № 1/05 про зворотню фінансову допомогу у розмірі 4 000 000,00 грн.

В якості нормативної підстави позовних вимог позивач посилається на приписи ст.ст. 526, 632, 1046, 1047, 1049 ЦК України.

Відповідач у відзиві на позовну заяву від 02.06.2016 р. та запереченнях на позовну заяву проти заявленого позову заперечує та просить в його задоволенні відмовити у повному обсязі з огляду на наступне:

- 23.05.2011 р. між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та Вищим навчальним приватним закладом "Дніпропетровський гуманітарний університет" дійсно був підписаний вищезазначений договір позики № 1/05 на суму 4 000 000,00 грн, але того ж дня, під тим же номером, між тими сторонами був укладений та підписаний ще один договір позики на суму 6 000 000,00 грн з автентичними умовами;

- протоколом № 20 від 09.06.2011 р. ОСОБА_4 було поновлено на посаді ректора ВНПЗ "Дніпропетровський гуманітарний університет" та було доручено укласти договір поворотної позики на суму 4 000 000,00 грн (а.с.179-184, т.1);

- 29.08.2011 р. відповідачем було направлено на адресу позивача пропозицію про внесення змін до вищезазначеного договору позики № 1/05 від 23.05.2011 р. на суму 6 000 000,00 грн, в якій запропоновано збільшити розмір зворотної фінансової допомоги до 8 000 000,00 грн (а.с.187, т.1);

- за твердженням відповідача, на цю пропозицію він отримав від позивача відповідь-повідомлення (датовану 05.09.2011 р.) за підписом ректора ВНПЗ "Дніпропетровський гуманітарний університет" ОСОБА_4 в якому повідомлялося, що дійсно між сторонами існують договірні відносини та підписаний договір позики № 1/05 від 23.05.2011 р. на суму 6 000 000,00 грн, також в ньому повідомлялось про те, що згідно з рішенням засновників та враховуючи пропозицію відповідача, додатково буде надано позику в розмірі 2 000 000,00 грн - тобто загальний розмір позики буде складати 8 000 000,00 грн, а також позивач пропонував вважати цей лист відповіддю на пропозицію відповідача про внесення змін до договору (а.с.188, т.1);

- окрім того відповідач зазначає, що 25.07.2012 р. останнім на адресу ректора ВНПЗ "Дніпропетровський гуманітарний університет" була направлена пропозиція про зміну розміру фінансової допомоги відповідно до договору позики № 1/05 від 23.05.2011 р. до 7 800 000,00 грн. У відповідь на цю пропозицію відповідач отримав від позивача за підписом ректора лист вих. № 14/1-29 від 21.08.2012 р. в якому пропонувалося укласти додаткову угоду № 1 до вищезазначеного договору позики, збільшивши розмір позики на 1 729 950,00 грн (до вказаного листа було додано оригінал додаткової угоди № 1 від 20.08.2012 р. до договору позики від 23.05.2011 р.) підписаний від імені ректора ВНПЗ "Дніпропетровський гуманітарний університет" ОСОБА_4 та скріплений печаткою позивача;

- однак відповідачка не підписала цю додаткову угоду, а її представником було направлено на адресу позивача відповідь вих. № 36 від 29.11.2012 р. в якій зазначалося, що запропоновані умови додаткової угоди є неприйнятними, оскільки ФОП ОСОБА_1 вже отримала від ВНПЗ "Дніпропетровський гуманітарний університет" позику в розмірі 7 729 950,00 грн у відповідності до умов договору позики № 1/05 від 23.05.11 р., а оскільки ж строк повернення позики погоджений сторонами під час укладання цього договору і становить 7 років з часу отримання останнього траншу, тобто з 24.05.2012 р. і спливає 24.05.2017 р. то позовні вимоги про стягнення 3 729 950,00 грн є безпідставними та необґрунтованими;

- таким чином, договір про збільшення зворотної фінансової допомоги за договором позики від 23.05.2011 р. за № 1/05 до 8 000 000,00 грн, укладений між ФОП ОСОБА_1 та ВНПЗ "ДГУ" у спрощений спосіб шляхом обміну листами відповідає вимогам чинного законодавства;

- при цьому, відповідач зазначає, що договір позики був укладений 23.05.2011 р., а останній платіж на виконання договору позики позивачем був здійснений 03.12.2012 р. 28.11.2012 р. позивач звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ФОП ОСОБА_1 про стягнення безпідставно перерахованих коштів за договором позики у розмірі 1 729 950,00 грн, а 18.12.2012 р. позивач збільшив позовні вимоги до 3 790 950, 00 грн, а тому строк позовної давності щодо вимоги про стягнення 3 790 950, 00 сплинув 18.12.2015 р. (18.12.2012 р. + 3 роки) з огляду на що, відповідач просить суд в позові відмовити в повному обсязі у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Представник позивача в своїх письмових та усних поясненнях в повному обсязі підтримав позовні вимоги викладені в позовній заяві та на підставі клопотання (№ 17-11/2/212 від 14.06.2016 р.) просить суд поновити пропущений строк позовної давності у зв'язку із його пропуском з поважної причини для можливості останньому захистити своє порушене право.

При цьому позивач заперечує факт укладання ним договору позики від 23.05.2011 р. № 1/05 у розмірі 6 000 000,00 грн та про направлення на адресу відповідача листа (датованого 05.09.2011 р.) про збільшення розміру зворотної фінансової допомоги до 8 000 000,00 грн, а також останній зазначає, що 23.05.2011 р. був укладений між сторонами лише один договір позики № 1/05 зворотної фінансової допомоги на суму 4 000 000,00 грн та про те, що жодних додаткових угод до нього про збільшення розміру фінансової допомоги сторонами не укладалось.

Як стверджує позивач на користь ФОП ОСОБА_1 було здійснено перерахування коштів на загальну суму 7 729 950,00 грн на підставі платіжних доручень з яких 3 729 950,00 грн перераховані надмірно.

Представник відповідача в своїх усних запереченнях на позовну заяву в повному обсязі заперечив проти позовних вимог викладених в позовній заяві, при цьому останній посилався на те, що 23.05.2011 р. було підписано два договори від однієї дати за одним номером з автентичними умовами: про надання позики у розмірі 4 000 000, 00 грн та 6 000 000, 00 грн , при цьому посилаючись на те, що виконання договорів підтверджується 82-ма платіжними дорученнями, а також рішенням Господарського суду Вінницької області по справі № 902/1496/15 від 02.12.2015 р. з якого вбачається, що якби сторони не почали виконувати договір позики від 23.05.2011 р. № 1/05 у розмірі 6 000 000,00 грн то цей договір був би визнаний судом неукладеним взагалі та рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 29.03.2016 р. у справі № 32/5005/10343/2012 про відмову в позові в повному обсязі в зв'язку з невірним вибором способу захисту позивача.

Розглянувши подані документи і матеріали справи та матеріали господарської справи № 902/1496/15, дослідивши висновки № 456/457-13 від 19.11.2013 р., № 1607/1608-15 від 12.06.2015 р. судової комплексної почеркознавчої та технічної експертизи документів по справі № 32/5005/10343/2012, а також заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі виходячи з таких міркувань.

23.05.2011 р. між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та Вищим навчальним приватним закладом "Дніпропетровський гуманітарний університет" було укладено Договір позики № 1/05 на суму 4 000 000,00 грн (а.с. 9-10, т.1).

Згідно п.2.1 Договору розмір Зворотної фінансової допомоги становить 4 000 000, 00 грн.

Зворотна фінансова допомога вважається переданою Позичальнику в момент зарахування останньому суми Зворотної фінансової допомоги на поточний рахунок позичальника (п. 3.3 Договору).

Відповідно до п. 4.1 Договору строк дії Зворотної фінансової допомоги розпочинається з моменту зазначеному у п. 3.3 цього договору і становить 7 років.

Згідно п.7.1 Договору даний договір підписується Сторонами та скріплюється їх печатками.

В зв'язку з тим, що за вказаним вище Договором позики на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_1 були перераховані кошти у більшому розмірі (7 729 950,00 грн на підставі платіжних доручень з яких 3 729 950,00 грн перераховані надмірно) ніж це визначено у Договорі, ВНПЗ "Дніпропетровський гуманітарний університет" звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення безпідставно перерахованих коштів на підставі ст.1212 ЦК України (справа № 32/5005/10343/2012) (а.с. 91-93, т.1).

Ухвалою суду від 03.12.2012 р. порушено провадження по справі № 32/5005/10343/2012 та призначено до розгляду на 11.12.2012 р. (а.с. 90, т.1).

Під час розгляду вказаної справи, представником ФОП ОСОБА_1 було надано суду Договір позики від 23.05.2011 р., відповідно до п.2.1 якого розмір зворотної фінансової допомоги становить 6 000 000,00 грн.

Господарським судом Дніпропетровської області було призначено судову комплексну експертизу, проведення якої доручено фахівцям Дніпропетровського НДІСЕ.

Відповідно до Висновку № 456/457-13 від 19.11.2013 р. комплексної судової почеркознавчої та технічної експертизи документів по справі № 32/5005/10343/2012 Договір позики від 23.05.2011 р. на суму 6 000 000,00 грн виготовлено та роздруковано на одному і тому ж друкуючому пристрої одним друкуючим елементом (питання 9 висновків експертизи), але не встановлено належність підпису в розділі "Позикодавець" ОСОБА_4 (питання 7 висновків експертизи), підпис в розділі "Позичальник" виконано ОСОБА_5 (питання 11 експертизи). Експертизою також не встановлено належність печатки в розділі "Позикодавець" позивачу (питання 15 висновків експертизи) (а.с.80-110, т.1, справи № 902/1496/15).

Відповідно до Висновку № 1607/1608-15 від 12.06.2015 р. судової комплексної почеркознавчої та технічної експертизи документів по справі № 32/5005/10343/2012 встановлено, що (по 3-му питанню) Договір позики № 1/05 від 23.05.2011 на суму 6 000 000,00 грн з боку позичальника підписано не ОСОБА_4, а іншою особою та не встановлено (по 4-му питанню), що на договорі позики на 4 000 000,00 грн та 6 000 000,00 грн нанесено одну й ту ж печатку ВНПЗ "Дніпропетровський гуманітарний університет" (а.с.70-79, т.1, справи № 902/1496/15).

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 29.03.2016 р. у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі з огляду на те, що оскільки між сторонами був укладений договір позики, а кошти які позивач просить стягнути з відповідача, отримано останнім як зворотна фінансова допомога відповідно до умов договору то такі кошти набуто за наявності правової підстави, а тому не можуть бути витребувані відповідно до положень ст. 1212 ЦК України як безпідставне збагачення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.03.2016 р. у справі № 32/5005/10343/2012 не оскаржувалося сторонами, що не заперечується ними та набрало законної сили, що підтверджується довідкою Господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2016 р. (а.с.203, т.2).

Як вбачається з матеріалів справи № 902/1496/16 ВНПЗ "Дніпропетровський гуманітарний університет" подано позов до ФОП ОСОБА_1 про визнання договору недійсним Договору позики № 1/05 від 23.05.2011 р., укладеного між Вищим навчальним приватним закладом "Дніпропетровський гуманітарний університет" та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 про надання останній зворотної фінансової допомоги у розмірі 6 000 000,00 грн (а.с.3-5, т.1, справи № 902/1496/15).

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 11.11.2015 р. порушено провадження по справі та призначено до розгляду на 02.12.2015 р. (а.с. 1, т.1, справи № 902/1496/15).

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 02.12.2015 р. у справі № 902/1496/16 задоволено позов та визнано недійсним договір позики від 23.05.2011 р. про надання останній зворотної фінансової допомоги у розмірі 6 000 000,00 грн (а.с. 124-126, т.1, справи № 902/1496/15).

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 19.10.2016 р. та постановою Вищого господарського суду від 29.03.2016 р. вказане вище рішення залишено в силі (а.с.100-110, т.1).

Як вбачається з матеріалів справи вищезазначений договір позики № 1/05 від 23.05.2011 р. з боку позивача у частині надання коштів було виконано у повному обсязі, однак ВНПЗ "Дніпропетровський гуманітарний університет" перерахував за даним договором позики суму 7 729 950, 00 грн, що на 3 729 950,00 грн більше розміру позики, визначеної у п.2.1 даного договору від 23.05.2011 р.

Даний факт підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою Приват Банк від 10.12.2012 р. та платіжними дорученнями на вищезазначену суму, а також заперечується представниками відповідача в засіданні суду (а.с.11, 55-82, т.1).

Доказом того, що дані кошти отримані відповідачем саме на умовах Договору позики № 1/05 від 23.05.2011 р. є зазначення в платіжних дорученнях за вказаний період саме даного Договору.

Отже, за період з 24.05.2011 р. по 12.06.2012 р. відповідач отримав від позивача грошові кошти - позику на умовах договору № 1/05 від 23.05.2011 р., на загальну суму 7 729 950, 00 грн.

Судом встановлено, що після отримання грошових коштів, відповідач відповідно до платіжного доручення № 128, № 103 від 03.12.2012 р. перерахував суму боргу призначення платежу "Повернення фінансової допомоги по договору позики № 1/05 від 23.05.2011 р." на загальну суму 1 950,00 грн.

Суд зауважує, що повертаючи грошові кошти відповідач в призначенні платежу вказував на те, що останні повертаються на умовах договору позики № 1/05 від 23.05.2011 р., а тому виходячи з того, що грошові кошти повинні зараховуватись відповідно до вказаного реквізиту платіжного доручення суд дійшов висновку, що позика обумовлена договором була погашена на вказану суму (4 000 000,00 - 1 950,00).

При цьому судом враховано, що згідно п.3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22 реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

18.04.2016 р. позивачем було надіслано до відповідача претензію № 17-11/198 згідно якої позивач просить останнього перерахувати до 26.04.2016 р. на розрахунковий рахунок ВНПЗ "Дніпропетровський гуманітарний університет" грошові кошти у розмірі 3 729 950, 00 грн як надмірно перераховані.

Однак відповідь на дану претензію з боку відповідача не надійшла.

Як свідчать матеріали справи та визнається представником відповідача, відповідач більше не здійснював повернення решти суми позики.

Отже, станом на час подачі позову до суд борг відповідача перед позивачем за отримані, але не повернуті грошові кошти як надмірно перераховані складає 3 729 950,00 грн.

Неповернення даних коштів відповідачем в добровільному порядку спонукало позивача звернутись з даним позовом до суду.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З моменту укладення сторонами договору позики № 1/05 від 23.05.2011 р. між ними виникли зобов'язання які регулюються параграфом 1 "Позика" глави 71 Цивільного кодексу України "Позика. Кредит. Банківський вклад" (ст.ст.1046-1053 ЦК України).

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором . Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором .

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Із матеріалів справи слідує, що в договорі позики від 23.05.2011 р. № 1/05 сторонами було погоджено її розмір в сумі 4 000 000,00 грн і строк її повернення - 7 років з моменту зарахування останньої суми на поточний рахунок Позичальника.

Перерахування Позикодавцем суми позики більшої за обумовлену Договором без внесення відповідних змін до Договору позики від 23.05.2011 р. № 1/05 свідчить про те, що відносно надмірно перерахованої суми позики відсутнє погодження сторін щодо строку її повернення.

З врахуванням приписів ч.1 ст.1049 ЦК України, а також приймаючи до уваги надіслання позивачем на адресу відповідача 18.04.2016 р. претензії з вимогою повернення позики в сумі, яка становить різницю між обумовленою в договорі (4 000 000,00 грн) та фактично перерахованою (7 729 950, 00 грн) суд приходить до висновку про виникнення у відповідача зобов'язання по поверненню 3 729 950,00 грн.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимогу позивача про стягнення коштів як надмірно перерахованих згідно договору позики в розмірі 3 729 950,00 грн правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє дані позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду будь-яких належних та допустимих доказів в спростування позовних вимог позивача щодо повернення надмірно перерахованих коштів згідно договору позики.

Заперечення відповідача щодо поданого позову оцінюються судом критично, оскільки є юридично неспроможними та не спростовують правомірності та обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Зокрема посилання відповідача на те, що існує ще один договір позики № 1/05 від 23.05.2011 р. між тими ж сторонами на суму 6 000 000,00 грн з автентичними умовами підписаний та скріплений печатками тими ж сторонами судом спростовано при розгляді справи № 32/5005/10343/2012 під час якої двічі проводились судові експертизи, що приймається судом до уваги при розгляді даної справи в силу положень ст.35 ГПК України.

При цьому суд зауважує, що примірник договору від 23.05.2011 р. № 1/05 на суму 6 000 000,00 грн наданий представником відповідача в судовому засідання 06.07.2016 р. був предметом експертних досліджень під час розгляду справи № 32/5005/10343/2012, що вбачається із відповідних відміток наявних на ньому.

В свою чергу долучений до справи № 902/1496/15 договір від 23.05.2016 р. визнаний в судовому порядку недійсним.

Твердження відповідача про погодження збільшення розміру позики до 8 000 000,00 грн судом відхиляються, позаяк вказаному факту надавалась відповідна юридична оцінка при розгляді справи № 32/5005/10343/2012, яка знову ж таки базувалась на висновках судових експертиз.

Окрім того надані позивачем докази щодо отримання ним відповідних реквізитів пізніше ніж було складено лист від 05.09.2011 р. об'єктивно свідчать про сумніви в його достовірності та належності як письмового доказу.

Відхиляючи вказаний довід судом зазначає, що зміни до Договору набирають чинності з моменту належного оформлення Сторонами відповідної додаткової угоди до цього Договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, цьому Договорі або у чинному законодавстві (п.6.5 Договору від 23.05.2011 р. № 1/05, а.с.9-10, т.1).

При цьому пунктом 7.6 Договору визначено, що додаткові угоди та додатки до цього Договору є його невід'ємними частинами і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі , підписані Сторонами та скріплені печатками .

Матеріали справи не містять укладених в належній формі додаткових договорів до договору позики від 23.05.2011 р. № 1/05.

Стосовно заяви відповідача про застосування строків позовної давності суд зазначає наступне.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах.

Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі.

Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду (п.2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Приймаючи до уваги тривалість провадження справи № 32/5005/10343/2012 з огляду на неодноразове зупинення провадження у вказаній справі з різних підстав, а також прийняття рішень Верховним Судом України в частині застосування приписів ст.1212 ЦК України (після подачі позову у вказаній справі), які в подальшому стали підставою для відмови у задоволенні позову дійшов висновку про поважність пропуску строку позовної давності та необхідність захисту порушеного права позивача.

Враховуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача згідно ст.49 ГПК України.

06.07.2016 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст.4 3 , 4 5 , 22, 32, 33, 34, 35, 36, 42, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1) на користь Вищого навчального приватного закладу "Дніпропетровський гуманітарний університет", вул.Орловська, 1 Б, м.Дніпро, 49064 (ідентифікаційний код - 32495593) - 3 729 950 грн 00 коп. - боргу, 55 949 грн 25 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 11 липня 2016 р.

Суддя О.О. Банасько

віддрук. 1 прим.:

1 - до справи.