Рішення

від 06.07.2016 по справі 910/8072/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.07.2016Справа №910/8072/16

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Чигиринлегпром» доМіністерства оборони України простягнення 875 411,67 грн. Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:Козоріз А.С., Байда О.Г. від відповідача:Кривошея Д.А.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Чигиринлегпром» (надалі - «Товариство») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (надалі - «Міністерство») про стягнення 875 411,67 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби №286/3/12/89 від 14.12.2012 р. позивач поставив товар, а відповідач зобов'язання з оплати поставленого товару не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 875 411,67 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.05.2016 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 30.05.2016 р.

30.05.2016 р. представником позивача до канцелярії суду подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій позивач просив суд стягнути з відповідача крім суми основного боргу також інфляційні втрати у розмірі 777 365,57 грн. за період з 01.01.2014 р. по 27.05.2016 р.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Згідно з п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві .

Із поданої позовної заяви вбачається, що предметом позову у даній справі є стягнення з позивача вартості поставленого товару у розмірі 875 411,67 грн. за договором №286/3/12/89 від 14.12.2012 р.

Відповідно до п. 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році» від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 під збільшенням розміру позовних вимог (частина друга статті 22 ГПК) слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві (абзац другий підпункту 3.7 пункту 3 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Тому збільшення розміру позовних вимог не може бути пов'язано з пред'явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві. Якщо такі додаткові позовні вимоги зв'язані з раніше заявленими позовними вимогами підставою виникнення або поданими доказами (наприклад, коли позов подано на суму основного боргу і позивач до прийняття рішення просить додатково стягнути пеню за прострочку платежу), то їх може бути пред'явлено з дотриманням, зокрема, приписів статті 58 ГПК України.

З урахуванням викладеного, заява позивача про збільшення позовних вимог не може бути прийнята судом для подальшого розгляду, оскільки містить додаткову вимогу про стягнення з відповідача інфляційних витрат, яка не була заявлена в позовній заяві.

30.05.2016 р. представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на те, що позивачем не були надані рахунки на оплату поставленої продукції та інші супроводжувальні документи, а також з огляду на відсутність бюджетного фінансування.

Також відповідачем 30.05.2016 р. додано до матеріалів справи заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності для звернення позивача до суду із даним позовом.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.05.2016 р. розгляд справи відкладено на 06.07.2016 р. у зв'язку із неявкою представника позивача та неподанням витребуваних доказів.

Представники позивача в судове засідання з'явилися, надали пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити повністю.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, надав пояснення по справі, проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на викладені у відзиві на позовну заяву обставини.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складались протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

14.12.2012 р. між Міністерством (замовник) та Товариством (постачальник) був укладений договір про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби №286/3/12/89 (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується у 2012 році поставити замовнику вироби з текстилю для домашнього господарства (лот. 1 Рушник бавовняний вафельний 97*45 см (в заготовці 100*45 см) (товар), а замовник забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни) і виключно за цінами згідно положень договору.

Пунктом 1.2 Договору визначено, що номенклатура товару, передбаченого до поставки за договором, характер, технічні та якісні характеристики, а також конструктивні, технологічні, експлуатаційні та інші вимоги до товару, строки (терміни) виконання договору, визначаються нижченаведеною специфікацією.

За змістом п. 4.1 Договору розрахунки за фактично поставлений товар проводяться протягом 90 банківських днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства за даним кодом видатків) з дати надання постачальником замовнику належним чином оформленого рахунку-фактури на відвантажений товар, підписаний керівником та головним бухгалтером підприємства (якщо посада головного бухгалтера не передбачена штатним розписом, то про це зазначається у рахунку-фактурі).

Згідно з п. 4.2 Договору до рахунку-фактури додаються:

- акт приймального контролю якості товару, на якому повинен бути оригінал підпису одержувача замовника, засвідчений мастичною печаткою, який підтверджує одержання товару;

- видаткова накладна постачальника;

- повідомлення форми №280.

На виконання умов Договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1 613 520,00 грн., що підтверджується накладними №6 від 22.12.2012 р., №7 від 24.12.2012 р., №8 від 21.12.2012 р., №9 від 24.12.2012 р. та №10 від 21.12.2012 р.

Відповідач частково розрахувався за поставлену продукцію на суму 738 108,33 грн., що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по оплаті поставленого згідно Договору товару, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі суму 875 411,67 грн.

Договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи (накладними №6 від 22.12.2012 р., №7 від 24.12.2012 р., №8 від 21.12.2012 р., №9 від 24.12.2012 р. та №10 від 21.12.2012 р.) підтверджується передача відповідачу товару згідно Договору на суму 1 613 520,00 грн.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом п. 4.1 Договору розрахунки за фактично поставлений товар проводяться протягом 90 банківських днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства за даним кодом видатків) з дати надання постачальником замовнику належним чином оформленого рахунку-фактури на відвантажений товар, підписаний керівником та головним бухгалтером підприємства (якщо посада головного бухгалтера не передбачена штатним розписом, то про це зазначається у рахунку-фактурі).

Згідно з п. 4.2 Договору до рахунку-фактури додаються:

- акт приймального контролю якості товару, на якому повинен бути оригінал підпису одержувача замовника, засвідчений мастичною печаткою, який підтверджує одержання товару;

- видаткова накладна постачальника;

- повідомлення форми №280.

Відповідач вказує, що позивачем не надано суду належних доказів направлення відповідачу документів, які є підставою для оплати поставлено продукції, проте суд відзначає наступне.

Абзацом 2 пункту 4.2 Договору сторони передбачили, що постачальник зобов'язаний надавати документи, які являються підставою для оплати товару протягом 3 днів з дати прийняття товару одержувачем (п. 5.2) у місцях поставки товару, але не пізніше передостаннього робочого дня календарного місяця.

Як вбачається із матеріалів справи, в день здійснення поставок партій товару, між позивачем та відповідачем були складені та підписані уповноваженими представниками сторін відповідні накладні про приймання товару, повідомлення форми №280 та акти приймального контролю якості.

З огляду на те, що рахунки на оплату поставленої продукції датовані однією датою з накладними та актами, за якими такий товар приймався, суд приходить до висновку, що вказані рахунки були вручені позивачем замовнику в день та в місці поставки кожної партії товару.

Більш того, часткова оплата відповідачем суми заборгованості у розмірі 738 108,33 грн. свідчить про наявність у Міністерства всіх необхідних документів (в тому числі, і рахунків) для проведення оплати поставленого товару.

Також суд відхиляє твердження відповідача про відсутність його вини у порушенні виконання грошового зобов'язання у зв'язку з відсутністю бюджетного фінансування з огляду на таке.

Умова Договору, викладена у п. 4.1, відповідно до якої відповідач здійснює оплату за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України та за умови наявності відповідних видатків державного бюджету, не є визначеним строком здійснення оплати з огляду на таке.

Відповідно до ст. 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно зі ст. 252 Цивільного кодексу України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до ч. 1 ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Таким чином, умова укладеного між сторонами договору, відповідно до якої відповідач здійснює оплату за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України та за умови наявності відповідних видатків державного бюджету, не містить вказівку на подію, яка має неминуче настати, конкретну календарну дату, або чітко визначений період у часі.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005 р. відзначається, що відсутність бюджетних коштів передбачених у видатках Державного бюджету України не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 р. у справі №11/446.

Крім того, згідно з частиною першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 даного Кодексу і статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача на підставі Договору за переданий товар. Відповідачем вказана заборгованість визнана.

Таким чином, обставини, про які зазначає відповідач у відзиві на позовну заяву, так само як і факт відсутності бюджетного фінансування не звільняє відповідача від виконання зобов'язань щодо оплати поставленої та прийнятої продукції, оскільки такі обставини не визначені законодавством як такі, що звільняють від виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

За таких обставин, позовні вимоги Товариства про стягнення з Міністерства заборгованості у розмірі 875 411,67 грн. є правомірними та обґрунтованими, а тому задовольняються судом у повному обсязі.

Стосовно поданої відповідачем заяви про застосування строку позовної давності суд відзначає наступне.

Згідно з положеннями ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013 р. за змістом ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст. 175 Господарського кодексу України. При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч. 3 та 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Статтю 264 Цивільного кодексу України визначено випадки, в яких перебіг позовної давності переривається.

Зокрема, у ч. 1 вказаної статті визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

При цьому, частиною 3 статті 264 Цивільного кодексу України передбачено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 Цивільного кодексу України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. (п. 4.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013 р.).

Пунктом 4.4.1 вказаної постанови передбачено, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Як вбачається із матеріалів справи, 15.05.2014 р. в межах трирічного строку позовної давності) уповноваженими представниками сторін було складено та підписано акт звіряння розрахунків між Товариством та розпорядником коштів державного бюджету Міністерства за продукцію, постачену у 2012 році за Договором, від 15.05.2014 р.

Суд відзначає, що акт звіряння взаєморозрахунків не є первинним бухгалтерським документом, який засвідчує факт господарської операції.

В той же час, за висновками суду, підписання акту звірки фактично є дією в розумінні ст. 264 Цивільного кодексу України, яка свідчить про визнання покупцем товару боргу і як наслідок переривання строку позовної давності.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 24.04.2007 р. у справі №26/271, та постановах Вищого господарського суду України від 06.02.2013 р., від 16.01.2014 р., від 20.08.2014 р. у справах №25/067-11, №901/1682/13, №910/18104/13, від 11.11.2015 р. у справі №910/3527/15-г.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що підписання сторонами акту звірки взаєморозрахунків від 15.05.2014 р. вказує на визнання відповідачем своєї заборгованості в розмірі 875 411,67 грн. за Договором, що свідчить про переривання 15.05.2014 р. перебігу строку позовної давності за вимогами про стягнення означеної заборгованості.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд.

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Чигиринлегпром» задовольнити повністю.

2. Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 6; ідентифікаційний код 00034022) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Чигиринлегпром» (20901, Черкаська обл., м. Чигирин, вул. Гагаріна, 19; ідентифікаційний код 35187663) заборгованість у розмірі 875 411 (вісімсот сімдесят п'ять тисяч чотириста одинадцять) грн. 67 коп. та судовий збір у розмірі 13 131 (тринадцять тисяч сто тридцять одна) грн. 18 коп. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 11.07.2016 р.

Суддя В.П. Босий