Постанова

від 24.01.2017 по справі 910/8072/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" січня 2017 р. Справа№ 910/8072/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсакової Г.В.

суддів: Тарасенко К.В.

Власова Ю.Л.

при секретарі судового засідання Іванову О.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Байда О.Г. - за довіреністю;

від відповідача: Кривошей Д.А. - за довіреністю;

розглянувши апеляційні скарги Міністерства оборони України та Товариства з обмеженою відповідальністю "Чигиринлегпром" на рішення господарського суду міста Києва від 06.07.2016

у справі № 910/8072/16 (суддя Босий В.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Чигиринлегпром"

до відповідача Міністерства оборони України

про стягнення заборгованості у сумі 875 411,67 грн. за Договором поставки для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби №286/3/12/89 від 14.12.2012

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Чигиринлегпром" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України про стягнення заборгованості у сумі 875 411,67 грн. за Договором поставки для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби №286/3/12/89 від 14.12.2012.

30.05.2016 представником позивача до суду першої інстанції було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просив стягнути з відповідача, крім суми основного боргу, також інфляційні втрати у розмірі 777 365,57 грн. за період з 01.01.2014 по 27.05.2016.

Вказана заява про збільшення розміру позовних вимог не була прийнята місцевим господарським судом до розгляду, оскільки, за висновком суду, вказана заява містить додаткову вимогу, яка не була заявлена в позовній заяві.

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.07.2016 у справі № 910/8027/16 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Чигиринлегпром" задоволено повністю, стягнуто з Міністерства оборони України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Чигиринлегпром" заборгованість у розмірі 875 411,67 грн. та судовий збір у розмірі 13 131,18 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Міністерство оборони України звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 06.07.2016 у справі № 910/8072/16 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального права. Зокрема, скаржник вказує на те, що позивачем порушено порядок надання документів, що є підставою для оплати, що не було належним чином досліджено судом.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.08.2016 колегією суддів у складі: головуючої судді Ільєнок Т.В., суддів: Рудченка С.Г., Яковлєва М.Л. порушено апеляційне провадження за скаргою Міністерства оборони України.

Також, Товариство з обмеженою відповідальністю "Чигиринлегпром" не погодившись з прийнятим рішенням звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 06.07.2016 у справі № 910/8072/16 в частині відмови в задоволенні клопотання позивача про збільшення розміру позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача суми інфляційних втрат у розмірі 777 365,57 грн. за період з 01.01.2014 по 27.05.2016 та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Також, скаржник просить суд поновити строк на апеляційне оскарження рішення.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відхилення судом першої інстанції клопотання позивача про збільшення розміру позовних вимог суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки вимоги про стягнення інфляційних збитків не можна вважати додатковими вимогами.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.08.2016 колегією суддів у складі: головуючої судді Ільєнок Т.В., суддів: Рудченка С.Г., Яковлєва М.Л. відновлено строк на подання апеляційної скарги Товариству з обмеженою відповідальністю "Чигиринлегпром", порушено апеляційне провадження за скаргою позивача, об'єднано апеляційні скарги Міністерства оборони України та Товариства з обмеженою відповідальністю "Чигиринлегпром" в одне апеляційне провадження.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Київського апеляційного господарського суду №09-52/4537/16 від 12.09.2016 у зв'язку з перебуванням головуючого судді (судді-доповідача) Ільєнок Т.В. у відрядженні призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/8072/16.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.09.2016 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Корсакової Г.В., суддів: Станіка С.Р., Власова Ю.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2016 прийнято апеляційні скарги Міністерства оборони України та Товариства з обмеженою відповідальністю "Чигиринлегпром" на рішення господарського суду міста Києва від 06.07.2016 у справі № 910/8072/16 до провадження у складі колегії суддів головуючого судді Корсакової Г.В., суддів: Станіка С.Р., Власова Ю.Л., розгляд справи призначено на 12.10.2016.

В судовому засіданні 12.10.2016 відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 01.11.2016.

Розпорядженням начальника відділу Київського апеляційного господарського суду №09-52/5771/16 від 01.11.2016 у зв'язку з перебуванням судді Власова Ю.Л., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/8072/16.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 01.11.2016 для розгляду справи № 910/8072/16 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Корсакової Г.В., суддів: Станіка С.Р.,Чорної Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2016 прийнято справу № 910/8072/16 за апеляційними скаргами Міністерства оборони України та Товариства з обмеженою відповідальністю "Чигиринлегпром" на рішення господарського суду міста Києва від 06.07.2016 до провадження у складі колегії суддів: головуючого судді Корсакової Г.В., суддів: Станіка С.Р., Чорної Л.В.

В судовому засіданні 01.11.2016 відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 15.11.2016.

У зв'язку з перебуванням головуючого судді Корсакової Г.В. у відпустці, судове засідання, призначене на 15.11.2016, не відбулося.

Відповідно до розпорядження начальника відділу Київського апеляційного господарського суду № 09-52/6152/16 від 22.11.2016 у зв'язку з участю суддів Станіка С.Р. та Чорної Л.В., які не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у підготовці в Національній школі суддів України, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/8072/16.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 22.11.2016 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Корсакової Г.В. суддів: Тарасенко К.В., Гончарова С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2016 прийнято справу № 910/8072/16 за апеляційними скаргами Міністерства оборони України та Товариства з обмеженою відповідальністю "Чигиринлегпром" на рішення господарського суду міста Києва від 06.07.2016 до провадження у наступному складі колегії суддів: головуючий суддя - Корсакова Г.В., судді: Тарасенко К.В., Гончаров С.А., розгляд справи призначено на 22.12.2016.

В судовому засіданні 22.12.2016 відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 17.01.2017.

Відповідно до розпорядження начальника відділу Київського апеляційного господарського суду № 09-53/190/17 від 17.01.2017 у зв'язку з перебуванням судді Гончарова С.А., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/8072/16.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 17.01.2017 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Корсакової Г.В. суддів: Власова Ю.Л., Тарасенко К.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 прийнято справу № 910/8072/16 за апеляційними скаргами Міністерства оборони України та Товариства з обмеженою відповідальністю "Чигиринлегпром" на рішення господарського суду міста Києва від 06.07.2016 до провадження у наступному складі колегії суддів: головуючий суддя - Корсакова Г.В., судді: Власов Ю.Л., Тарасенко К.В.

В судовому засіданні 17.01.2017 відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 24.01.2017.

В судовому засіданні 24.01.2017 представник позивача підтримав свою апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити, проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечував. Представник відповідача підтримав свою апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити, проти задоволення апеляційної скарги позивача заперечував.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно із ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Міністерства оборони України не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Чигиринлегпром" підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 14.12.2012 між відповідачем (замовник) та позивачем (постачальник) був укладений договір про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби №286/3/12/89 (надалі - "Договір"), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується у 2012 році поставити замовнику вироби з текстилю для домашнього господарства (лот. 1 Рушник бавовняний вафельний 97*45 см (в заготовці 100*45 см) (товар), а замовник забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни) і виключно за цінами згідно положень договору.

Пунктом 1.2 Договору визначено, що номенклатура товару, передбаченого до поставки за договором, характер, технічні та якісні характеристики, а також конструктивні, технологічні, експлуатаційні та інші вимоги до товару, строки (терміни) виконання договору, визначаються специфікацією, а саме поставляється товар: рушник бавовняний вафельний 97х45 см ( в заготовці 100х45 см) (виготовляється з полотна вафельного поверхнева щільність не менше 230г/м2), ГОСТ 11027-80 та відповідність зразку-еталону, загальною кількістю 162 000 штук, загальною вартістю 1 613 520,00 грн.

Згідно з п.3.1. Договору ціна договору становить 1 613 520,00 грн., у тому числі ПДВ 268 920, 00 грн.

Строк дії Договору погоджено сторонами в п. 10.1. ( в редакції Додаткової угоди № 2 від 27.12.2012 року до Договору) з дати його підписання сторонами і діє до 31.03.2013, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору.

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи позивач передав, а відповідач прийняв товар згідно Договору на загальну суму 1 613 520,00 грн., що підтверджується накладними №6 від 22.12.2012 на суму 996 000 грн., №7 від 24.12.2012 на суму 149 400 грн., №8 від 21.12.2012 на суму 169 320 грн., №9 від 24.12.2012 на суму 149 400 грн. та №10 від 21.12.2012 на суму 149 400 грн., які підписані представниками сторін та скріплені їх печатками; рахунками №6 від 22.12.2012 на суму 996 000 грн., №7 від 24.12.2012 на суму 149 400 грн., №8 від 21.12.2012 на суму 169 320 грн., №9 від 24.12.2012 на суму 149 400 грн. та №10 від 21.12.2012 на суму 149 400 грн.; об'явами на приймальний контроль якості представнику відповідача та завезення виробів на склад №4 від 19.12.2012, № 5 від 19.12.2012, № 3 від 19.12.2012, № 1 від 19.12.2012, № 2 від 19.12.2012 та актами приймального контролю якості № 4 від 21.12.2012, № 5 від 21.12.2012, № 3 від 21.12.2012, № 1 від 20.12.2012, № 2 від 20.12.2012.

Відповідачем не заперечується обставина належного виконання позивачем своїх зобов'язань за договором.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом п. 4.1 Договору розрахунки за фактично поставлений товар проводяться протягом 90 банківських днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання постачальником замовнику належним чином оформленого рахунку-фактури на відвантажений товар, підписаний керівником та головним бухгалтером підприємства (якщо посада головного бухгалтера не передбачена штатним розписом, то про це зазначається у рахунку-фактурі).

Згідно з п. 4.2 Договору до рахунку-фактури додаються: акт приймального контролю якості товару, на якому повинен бути оригінал підпису одержувача замовника, засвідчений мастичною печаткою, який підтверджує одержання товару; видаткова накладна постачальника; повідомлення форми №280.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач за поставлену продукцію розрахувався частково на суму 738 108,33 грн., що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача.

Заборгованість відповідача за поставлену продукцію складає 875 411, 67 грн.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи відповідача про те, що позивачем не надано суду належних доказів направлення відповідачу документів, які є підставою для оплати поставленої продукції, з огляду на наступне.

Абзацом 2 пункту 4.2 Договору сторони передбачили, що постачальник зобов'язаний надавати документи, які являються підставою для оплати товару протягом 3 днів з дати прийняття товару одержувачем (п. 5.2) у місцях поставки товару, але не пізніше передостаннього робочого дня календарного місяця.

Як вбачається із матеріалів справи, в день здійснення поставок партій товару, між позивачем та відповідачем були складені та підписані уповноваженими представниками сторін відповідні накладні про приймання товару, повідомлення форми №280 та акти приймального контролю якості.

З огляду на те, що рахунки на оплату поставленої продукції датовані однією датою з накладними, за якими такий товар приймався, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказані рахунки були вручені позивачем замовнику в день та в місці поставки кожної партії товару.

Більш того, часткова оплата відповідачем суми заборгованості у розмірі 738 108,33 грн. свідчить про наявність у відповідача всіх необхідних документів (в тому числі, і рахунків) для проведення оплати поставленого товару.

Також судом першої інстанції правомірно відхилено твердження відповідача про відсутність його вини у порушенні виконання грошового зобов'язання у зв'язку з відсутністю бюджетного фінансування з огляду на таке.

Умова Договору, викладена у п. 4.1, відповідно до якої відповідач здійснює оплату за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України та за умови наявності відповідних видатків державного бюджету, не є визначеним строком здійснення оплати виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно зі ст. 252 Цивільного кодексу України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до ч. 1 ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Таким чином, умова укладеного між сторонами договору, відповідно до якої відповідач здійснює оплату за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України та за умови наявності відповідних видатків державного бюджету, не містить вказівку на подію, яка має неминуче настати, конкретну календарну дату, або чітко визначений період у часі.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 відзначається, що відсутність бюджетних коштів передбачених у видатках Державного бюджету України не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі №11/446.

Крім того, згідно з частиною першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 даного Кодексу і статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача на підставі Договору за переданий товар. Відповідачем вказана заборгованість визнана.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що відсутність бюджетного фінансування не звільняє відповідача від виконання зобов'язань щодо оплати поставленої та прийнятої продукції, оскільки такі обставини не визначені законодавством як такі, що звільняють від виконання зобов'язання.

За таких обставин, висновок місцевого господарського суду щодо задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 875 411,67 грн., є законним та обгрунтованим.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності суд відзначає наступне.

Згідно з положеннями ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст. 175 Господарського кодексу України. При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч. 3 та 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Статтю 264 Цивільного кодексу України визначено випадки, в яких перебіг позовної давності переривається.

Зокрема, у ч. 1 вказаної статті визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

При цьому, частиною 3 статті 264 Цивільного кодексу України передбачено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 Цивільного кодексу України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання (п. 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013).

Пунктом 4.4.1 вказаної постанови передбачено, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Як вбачається із матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 15.05.2014 (в межах трирічного строку позовної давності) уповноваженими представниками сторін було складено та підписано акт звіряння розрахунків між позивачем та розпорядником коштів державного бюджету відповідача за продукцію, постачену у 2012 році за Договором від 14.12.2012 № 286/3/12/89.

Підписання вказаного акту звірки фактично є дією в розумінні ст. 264 Цивільного кодексу України, яка свідчить про визнання покупцем товару боргу і як наслідок переривання строку позовної давності.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 24.04.2007 у справі №26/271, та постановах Вищого господарського суду України від 06.02.2013, від 16.01.2014, від 20.08.2014 у справах №25/067-11, №901/1682/13, №910/18104/13, від 11.11.2015 у справі №910/3527/15-г.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що підписання сторонами акту звірки взаєморозрахунків від 15.05.2014 вказує на визнання відповідачем своєї заборгованості в розмірі 875 411,67 грн. за Договором, що свідчить про переривання 15.05.2014 перебігу строку позовної давності за вимогами про стягнення означеної заборгованості.

Як зазначалось вище, після переривання перебіг позовної давності починається заново, отже, у даному випадку строк позовної давності за вимогою про стягнення основного боргу почав свій перебіг заново 15.05.2014 та на момент звернення до суду першої інстанції з позовом (29.04.2016) не сплив.

Колегія суддів не погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо не прийняття до розгляду заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог, та виходить з наступного.

В поданій суду першої інстанції заяві про збільшення розміру позовних вимог, позивач просив стягнути з відповідача, крім суми основного боргу, також інфляційні втрати у розмірі 777 365,57 грн. за період з 01.01.2014 по 27.05.2016.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Згідно з п.3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Частина 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Таким чином, збільшення розміру позовних вимог ( у даному випадку на суму, яка підлягає стягненню з урахуванням встановленого індексу інфляції) не є пред'явленням додаткової вимоги, а є вимогою кредитора про стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за час прострочення, а тому суд першої інстанції помилково не прийняв до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України, а також п. п. 3.4., 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", до вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та сум процентів, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України застосовується загальна позовна давність, а саме тривалістю у три роки ( ст. 257 ЦК України).

Нарахування інфляційних втрат було здійснено позивачем за період з 01.01.2014 по 27.05.2016. Тобто враховуючи, що позивач звернувся з позовом до суду 29.04.2016, розрахунок інфляційних втрат було здійснено в межах строку позовної давності, визначеної ст. 257 ЦК України.

Колегія суддів здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми інфляційних втрат за заявлений позивачем період, дійшла висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягають задоволенню частково на суму 771 995,01 грн. В решті заявлених до стягнення інфляційних втрат позов задоволенню не підлягає.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що позов підлягає задоволенню частково.

З огляду на зазначене, рішення господарського суду міста Києва від 06.07.2016 має бути змінено.

Керуючись статтями 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення господарського суду міста Києва від 06.07.2016 у справі № 910/8072/16 залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Чигиринлегпром" на рішення господарського суду міста Києва від 06.07.2016 у справі № 910/8072/16 задовольнити частково.

3. Рішення господарського суду міста Києва від 06.07.2016 у справі № 910/8072/16 змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

" 1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Чигиринлегпром" задовольнити частково.

2. Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 6; ідентифікаційний код 00034022) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Чигиринлегпром" (20901, Черкаська обл., м. Чигирин, вул. Гагаріна, 19; ідентифікаційний код 35187663) заборгованість у розмірі 875 411 (вісімсот сімдесят п'ять тисяч чотириста одинадцять) грн. 67 коп., інфляційні втрати у розмірі 771 995 (сімсот сімдесят одна тисяча дев'ятсот дев'яносто п'ять) грн. 01 коп. та судовий збір у розмірі 24 711 (двадцять чотири тисячі сімсот одинадцять) грн. 10 коп.

3. В решті позову відмовити."

4. Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 6; ідентифікаційний код 00034022) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Чигиринлегпром" (20901, Черкаська обл., м. Чигирин, вул. Гагаріна, 19; ідентифікаційний код 35187663) 12 737 (дванадцять тисяч сімсот тридцять сім) грн. 92 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

5.Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи № 910/8072/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Г.В. Корсакова

Судді К.В. Тарасенко

Ю.Л. Власов