Постанова

від 05.07.2016 по справі 826/14523/13-а

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 липня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоМаринченка В.Л., суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представників:

асоціації користувачів Української науково-освітньої телекомунікаційної мережі «Уран» (далі - Асоціація ) - Домбругова М.Р., Колесника К.А.,

державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ) - Петричук І.М., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Асоціації до ДПІ про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2013 року Асоціація звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ від 30 травня 2013 року №№ 0003902207 та 0003912207.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що висновки, викладені в акті від 17 травня 2013 року № 2254/22.7/34662584 з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість (далі - ПДВ) та податку на прибуток при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин із товариством з обмеженою відповідальністю «Даймонд-Телеком» (далі - ТОВ) за період діяльності з 1 січня 2011 року по 31 грудня 2012 року, покладені в основу оскаржуваних рішень, ґрунтуються на оцінці його взаємовідносин із третьою особою за операціями з надання телекомунікаційних послуг. Зокрема, за висновком ДПІ, договір з ТОВ є нікчемним, а отже, первинні документи, що підтверджують його фактичне виконання, не дають права на віднесення вказаних у ньому сум до податкового кредиту та складу витрат.

Таке твердження ДПІ ґрунтується на матеріалах акта перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва від 21 червня 2012 року № 2038/22-2/32827012 про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача (ТОВ «Даймонд-Телеком») щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 1 листопада 2010 року по 30 квітня 2011 року.

Посилаючись на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2013 року, що набрала законної сили, якою визнано протиправними дії ДПІ у Печерському районі м. Києва по проведенню зазначеної зустрічної звірки, Асоціація просила задовольнити позов.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 23 січня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2014 року, позовні вимоги задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12 листопада 2015 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

26 квітня 2016 року ДПІ звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд зазначеної ухвали суду касаційної інстанції з підстав, передбачених пунктами 1, 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). У своїй заяві ДПІ просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 12 листопада 2015 року та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

На обґрунтування заяви ДПІ додала копії рішень Вищого адміністративного суду України від 24 лютого 2016 року (№ К/800/35314/13) та 20 квітня 2016 року (№ К/800/17418/15), які, на її думку, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Також додала копію постанови Верховного Суду України від 22 березня 2016 року (справа № 21-170а16), яка, на думку заявника, підтверджує невідповідність ухвали суду касаційної інстанції від 12 листопада 2015 року викладеним у зазначених рішеннях висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах вказаних норм матеріального права.

Заслухавши представників позивача й відповідача, перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на нижченаведене.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 КАС одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

У справі, рішення в якій просить переглянути заявник, суд касаційної інстанції дійшов висновку про ненадання податковим органом належних доказів вчинення позивачем дій, спрямованих на необґрунтоване одержання податкової вигоди .

При цьому суд врахував, що на час встановлення фактичних взаємовідносин позивача з ТОВ «Даймонд-Телеком» керівником останнього в Єдиному реєстрі підприємств і організацій України значився ОСОБА_1., його ж вказано директором ТОВ «Даймонд-Телеком» у поданих позивачем первинних облікових та бухгалтерських документах, у тому числі податкових накладних, договорах тощо.

Сам факт заперечення директором ТОВ «Даймонд-Телеком» ОСОБА_1 своєї участі у діяльності зазначеного товариства та у підписанні товариством від його імені первинних облікових та бухгалтерських документів не може бути, на думку суду, свідченням безтоварності спірних операцій, у зв'язку з тим, що постанову про порушення щодо нього кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України («Фіктивне підприємництво»), суд скасував.

Водночас у справах, на рішення в яких посилається ДПІ, обґрунтовуючи наявність інакшого правозастосування, суд касаційної інстанції в одному випадку дійшов висновку про доведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та, як наслідок, про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, у другому - встановив безтоварність господарських операцій, за наслідками яких позивач сформував дані податкового обліку.

У доданій на порівняння постанові Верховного Суду України цей суд дійшов висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані контрагентом від імені особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності контрагента платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, а отже, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Аналіз викладених у вищезгаданих судових рішеннях висновків суду касаційної інстанції та Верховного Суду України свідчить про те, що кожен із них ґрунтується на конкретних фактичних обставинах справи, які залежно від їх повноти, характеру, об'єктивності, юридичного значення в одному випадку були визнані як такі, що підтверджують ненадання податковим органом належних доказів вчинення позивачем дій, спрямованих на необґрунтоване одержання податкової вигоди, а в інших - як такі, що доводять факт порушення податкового законодавства, безтоварність господарських операцій та безпідставність віднесення сум ПДВ до податкового кредиту.

Отже, наведені рішення суду касаційної інстанції та Верховного Суду України ухвалені за різних фактичних обставин справ, установлених судами, тому підстав для висновку про неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах немає.

Ураховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, керуючись частиною першою статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України,

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.Л. Маринченко Судді:О.Ф. ВолковМ.І. Гриців О.А. КороткихО.В. Кривенда П.В. ПанталієнкоО.Б. Прокопенко І.Л. СамсінО.О. Терлецький