Постанова

від 18.04.2007 по справі 3/535-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ 

СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ         

18 квітня 2007 р.                                                                                  

№ 3/535-06 

Вищий

господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого

Ткаченко Н.Г.

суддів:

Катеринчук Л.Й. (доповідач у

справі) Хандурін М.І.

розглянувши касаційну скаргу

Товариства з обмеженою

відповідальністю "Хімтепло" в особі ліквідатора арбітражного

керуючого ОСОБА_1,         м. Суми

на постанову

Харківського апеляційного

господарського суду від 10.01.2007

у справі

господарського суду

№ 3/535-06

Сумської області

за позовом

Товариства з обмеженою

відповідальністю "Хімтепло" в особі ліквідатора арбітражного

керуючого ОСОБА_1,         м. Суми

до

Сумської міської ради, м. Суми

про

стягнення 632 300,00 грн.

в судовому

засіданні взяли участь  представники :

від позивача

ОСОБА_1 (НОМЕР_1 від 15.12.2006)

від відповідача

Потураєв С.В. (дов. №956/05-26

від 05.10.2006)

В С Т А Н О В И В  :

Товариство з обмеженою

відповідальністю "Хімтепло" в особі ліквідатора арбітражного

керуючого ОСОБА_1 (далі позивач) звернулося з позовом, в якому просило стягнути

з Сумської міської ради (далі відповідача) на свою користь борг в сумі

632300,00 грн., який виник внаслідок застосування позивачем у 2004 році при

наданні послуг з теплопостачання населенню міста Суми діючих тарифів на

опалення та гарячу воду, у той час як новий рівень тарифів не був визначений, а

фактичні витрати з надання тих послуг населенню міста Суми значно перевищували

нарахування згідно діючих тарифів.

Рішенням господарського суду

Сумської області від 06.11.2006 року (суддя Левченко П.І.) позов задоволено в

повному обсязі. Стягнуто з Сумської міської ради на користь позивача в особі арбітражного

керуючого ОСОБА_1 - 632 300 грн. 00 коп. боргу, 6 323 грн. 00 коп. витрат по

сплаті державного мита та 118 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне

забезпечення судового процесу.

Рішення було прийнято судом з

посиланням на те, що позивач у відповідності до статті 530 Цивільного кодексу

України надіслав відповідачеві вимогу щодо сплати боргу в сумі 632 300 грн. 00

коп., однак відповідач борг не сплатив. Позивачеві було запропоновано погасити

заборгованість шляхом проведення взаємозаліку через погашення податкової

заборгованості ВАТ "Сумигаз", що на думку суду першої інстанції, було

неможливим внаслідок перебування позивача у стані ліквідаційної процедури, за

якою погашення заборгованості відбувається виключно шляхом проведення розрахунків

грошовими коштами, які повинні бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів

у черговості встановленій законом України "Про відновлення

платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідач - Сумська міська рада з

рішенням господарського суду Сумської області не погодилась, звернулась з

апеляційною скаргою, в якій просила рішення господарського суду Сумської

області від 06 листопада 2006 року скасувати і припинити провадження у справі.

Подану апеляційну скаргу відповідач обґрунтував тим, що між позивачем та

відповідачем у справі відсутні будь - які договірні зобов'язання; підстави

виникнення зобов'язання відповідача сплатити позивачу грошову суму позивачем не

викладені, судом не досліджені. Позов подано до особи, яка не має права на

затвердження тарифів, будь - якої відповіді щодо підтвердження розміру різниці

в тарифах за 2004 рік Сумська міська рада позивачеві не надавала, як і сам

позивач не надавав відповідачу у 2004 році розрахунки тарифів на

теплопостачання. Відповідно до Постанови КМУ № 705 погашення заборгованості з

різниці в тарифах провадиться виключно за рахунок надходжень від погашення

податкової заборгованості підприємств, які надавали такі послуги або їх

кредиторів.

Постановою Харківського

апеляційного господарського суду від 10.01.2007 апеляційну скаргу відповідача

задоволено частково, рішення господарського суду Сумської області від 06

листопада 2006 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з винесеною

постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з

касаційною скаргою, в якій просив, зазначену постанову скасувати, рішення

залишити без змін, аргументуючи порушенням норм матеріального права, зокрема,

статті 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», статті 28 Закону

України «Про місцеве самоврядування в Україні».  

Колегія суддів Вищого

господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду

першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, на підставі

встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами

попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла

висновку, про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги,

виходячи з такого.

За приписами статті 28 Закону

України “Про місцеве самоврядування в Україні” до відання виконавчих органів

сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку і межах,

визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних,

транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями

комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в

установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями,

які не належать до комунальної власності.

Відповідно до частин четвертої,

п'ятої статті 31 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” у разі

затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру

економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво орган, що їх затвердив,

зобов'язаний відшкодувати з відповідного місцевого бюджету

виконавцям/виробникам різницю між затвердженим розміром цін/тарифів та

економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг. Видатки на

відшкодування втрат підприємств, що пов'язані із затвердженням цін/тарифів на

житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих втрат

на їх виробництво, відповідна сільська, селищна, міська рада передбачає у

відповідному місцевому бюджеті.

Вказана норма, у відповідності до

п. 1 розділу VIII “ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ” Закону України “Про житлово-комунальні

послуги”, набрала чинності з 01.01.2005 р.

Стаття 58 Конституції України

встановлює, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в

часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність

особи.

Як було встановлено судами

попередніх інстанцій, у 2004 році позивач надавав послуги населенню міста Суми

з теплопостачання на підставі розпорядження міського голови міста Суми від

29.12.2003 року № 1010-Р.

У зв'язку з невизначеністю нового

рівня тарифів, який би відповідав дійсним витратам на послуги з теплопостачання

, у 2004 році позивач застосував діючі тарифи на опалення та гарячу воду для

реструктуризованого державного комунального         підприємства

«Сумитеплокомуненерго», внаслідок чого виникла різниця між тарифами, які мали

застосуватись та собівартістю послуг, і загальна сума цієї різниці склала 632

300 грн. 00 коп., що не заперечував відповідач, визнаючи цю суму заборгованості

перед позивачем.

Матеріалами справи підтверджується,

що 06.06.2005 господарським судом Сумської області порушено провадження у

справі №12/57-05 за заявою кредитора - Державної податкової інспекції в м. Суми

про визнання позивача банкрутом та введено мораторій на задоволення вимог

кредиторів. Постановою господарського суду Сумської області від 29.09.2005 року

у справі №12/57-05 позивача було визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну

процедуру, строк якої ухвалою господарського суду Сумської області від

10.10.2006 року продовжено до 29.03.2007 року.

06.07.2006 року з листом НОМЕР_3

позивач надіслав відповідачеві матеріали (розрахунки витрат виробництва за 2004

рік; розрахунки собівартості теплової енергії, що постачалися населенню міста

Суми позивачем у 2004 році; розрахунки обсягу заборгованості 2004 року з

різниці в тарифах на теплопостачання, що підлягає відшкодуванню відповідачем)

для здійснення перевірки та можливого проведення взаємозаліку відповідно до

постанови Кабінету міністрів України від 22.05.20006 року № 705.

Управління економіки Сумської

міської ради листом № НОМЕР_2.1 на лист позивача НОМЕР_3 повідомило позивачеві

та відповідачеві, що надані позивачем розрахунки різниці в тарифах на теплову

енергію перевірені, розрахунки виконані правильно (заборгованість в розрахунках

визначена в сумі 632 300 грн. 00 коп.) та відповідають вимогам пункту 4

Постанови Кабінету міністрів України від 22.05.2006 року № 705.

Отже, апеляційний суд дійшов

вірного висновку про відмову у стягненні різниці між вартістю наданих послуг

теплопостачання згідно діючих в 2004році тарифів та фактичних витрат позивача з

огляду на те, що норма права - стаття 31 Закону України “Про житлово-комунальні

послуги”, яка передбачала можливість такого відшкодування вступила в дію з

01.01.2005 року.

Крім того, апеляційним судом

прийнято до уваги, що згідно з пп. 2 п. “а” частини першої ст. 28 Закону

України “Про місцеве самоврядування в Україні” встановлення в порядку і межах,

визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних,

транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної

власності відповідної територіальної громади, належить до відання виконавчих

органів сільських, селищних, міських рад.

Отже, органом, який затверджує

тарифи щодо оплати комунальних послуг, які надаються підприємствами та

організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади, є не

сільська, селищна або міська рада, а їх відповідний виконавчий орган, яким,

відповідно до частини першої ст. 11 Закону України “Про місцеве самоврядування

в Україні”, є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані

радами виконавчі органи.

У даній справі позов пред'явлено не

до виконавчого органу міської ради, а безпосередньо до міської ради, на яку

частиною четвертою ст. 31 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” не

покладено обов'язку відшкодовувати різницю між затвердженим розміром

цін/тарифів на житлово-комунальні послуги та економічно обґрунтованими

витратами на виробництво цих послуг.

Відтак, колегія суддів Вищого

господарського суду України погоджується з висновками апеляційного суду про

необґрунтованість вимог позивача про стягнення шкоди, завданої органом

місцевого самоврядування, а доводи скаржника вважає такими, що не спростовують

висновків суду апеляційної інстанції про недоведення позовних вимог.

З огляду на викладене, колегія

суддів Вищого господарського суду України, діючи в межах повноважень суду

касаційної інстанції згідно приписів статей 111-5, 111-7 Господарського

процесуального кодексу України, погоджується з висновками суду апеляційної

інстанції та не вбачає підстав для скасування постанови Харківського

апеляційного господарського суду від 10.01.2007 у справі.

На підставі викладеного, керуючись

ст.ст. 1115,,1117,1119,11111 ГПК

України Вищий господарський суд України -

П О С Т А Н О

В И В :

         1. Касаційну скаргу товариства з

обмеженою відповідальністю "Хімтепло" в особі ліквідатора

арбітражного керуючого ОСОБА_1 залишити без задоволення.

         2. Постанову Харківського апеляційного

господарського суду від 10.01.2007 залишити без змін.

Головуючий                                                                            

Н. Ткаченко

Судді                                                                                                 Л.

Катеринчук

                                                                    М.

Хандурін