Ухвала

від 13.07.2016 по справі 826/17820/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" липня 2016 р. м. Київ К/800/14834/15

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Загороднього А.Ф., Зайцева М.П.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представника позивача: Харіної Т.Г.,

представника відповідача: Гайдая В.М.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Техносистем»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2015 року

у справі № 826/17820/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техносистем»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Техносистем» (далі - Товариство) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - Інспекція) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20 серпня 2014 року № 00011562205.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 січня 2015 року адміністративний позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 20 серпня 2014 року № 00011562205.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2015 року апеляційну скаргу Інспекції задоволено: постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 січня 2015 року скасовано; у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем здійснено перевірку Товариства, за результатами якої складено акт від 07 липня 2014 року № 1279/26-59-22-05/30726586, згідно з яким позивачем порушено вимоги пунктів 198.3, 198.4, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до завищення податкового кредиту на загальну суму 43 834,00 грн.

Висновки відповідача про порушення позивачем наведених норм ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно відображено в податковому обліку наслідки взаємовідносин позивача з ПП «Бекфаєр», оскільки господарські операції між зазначеними суб'єктами господарювання не були реальними.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 20 серпня 2014 року № 00011562205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 54 793,00 грн., з яких 43 834,00 грн. - за основним платежем та на 10 959,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між Товариством та ПП «Бекфаєр» (постачальник) укладено договір поставки від 24 лютого 2014 року №24/14.

На підтвердження фактичної поставки товару (відео серверів, накопичувачів, відеокамер, модулів) контрагентом, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано копії: додаткової угоди до договору поставки від 24 березня 2014 року №24/1, рахунку-фактури від 28 березня 2014 року № 138, видаткової накладної від 28 березня 2014 року №138; податкової накладної №89, оборотно-сальдової відомості по рахунку; товарно-транспортної накладної від 28 березня 2014 року №138-ТН.

Як свідчать матеріали справи, позивач вказував, що товари придбано з метою використання у власній господарські діяльності, зокрема з метою виконання зобов'язань перед ТОВ «СБТ Сістемс Україна» щодо налагодження системи відео спостереження. На підтвердження вказаних обставин в матеріалах справи наявні копії документів (договору від 31 липня 2012 року, додаткової угоди до договору від 19 лютого 2014 року, додатки до договору (протоколи узгодженої ціни), актів здачі-прийняття робіт по монтажу та налагодження системи відео спостереження від 10 квітня 2014 року, наказу про проведення інвентаризації від 19 серпня 2014 року та акта про вибіркову інвентаризацію).

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги не погодився із висновками податкового органу та зазначив, що Інспекцією не надано належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між Товариством та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції виходив із того, що господарські операції між позивачем та його контрагентом не були реальними, з огляду на те, що:

- жодних платіжних документів (банківських виписок та/або платіжних доручень ), які б підтверджували дійсність руху коштів між Товариством і ПП «БЕКФАЄР», позивачем надано не було;

- у наданих позивачем рахунку-фактурі та у видатковій накладній не зазначено посади, ім'я, прізвища та по-батькові особи, яка їх підписала від імені позивача;

- в договорі поставки не вказано який саме товар є предметом цього договору та має бути поставлений ПП «БЕКФАЄР» на користь позивача;

- відсутні правові підстави стверджувати, що товар, який начебто був придбаний позивачем у ПП «БЕКФАЄР» за договором поставки, використаний ним при виконанні зобов'язань перед ТОВ «СБТ Сістемз Україна», оскільки такі послуги були виконані позивачем на користь останнього 19 лютого 2014 року, а поставка товару ПП «БЕКФАЄР» відбулась більше ніж через місяць.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає висновки суду апеляційної інстанції передчасними, зробленими з порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а відтак оскаржуване судове рішення не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з частиною 4 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався. В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення «Бендерський проти України», відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

Разом з тим, наведених вимог суд апеляційної інстанції не дотримався.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (частина 1 статті 8 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

За змістом частин 1 та 2 статті 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язане з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 200.1 статті 201 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Для з'ясування змісту господарської операції необхідно брати до уваги термінологію та вимоги податкового законодавства. Інші поняття можуть використовуватися лише в частині, що не суперечить податковим нормам. При цьому обґрунтування податкових правопорушень не може здійснюватися з посиланням на недотримання норм інших галузей законодавства - цивільного, фінансового тощо. Аналогічно платники податків не вправі посилатися на цивільно-правові та інші неподаткові норми в обґрунтування правомірності своєї поведінки.

В умовах дії такого принципу фінансової звітності, як превалювання сутності над формою, який полягає в тому, що операції обліковуються відповідно до їх дійсної сутності, а не лише виходячи з правильності їх юридичного оформлення та документування, у податковому обліку господарські операції мають відображатися відповідно до їх реального економічного змісту. Для цілей оподаткування зміст господарської операції має встановлюватися на підставі аналізу дійсних змін майнового стану її учасників. Документальне оформлення є лише формою представлення інформації про юридичний факт, тоді як саме з юридичним фактом податкове законодавство пов'язує зміни у податковому обліку платника.

А відтак, суд апеляційної інстанції, роблячи висновок про відсутність господарських операцій, безпідставно виходив із перевірки правильності складення документів рахунку-фактури та видаткової накладної. Водночас, відсутність у вказаних документах посади, імені, прізвища та по-батькові осіб, які їх підписали, може вказувати на недолік, який по суті не впливає на право платника відображати в податковому обліку наслідки реально здійснених операцій.

Зазначаючи про те, що жодних платіжних документів (банківських виписок та/або платіжних доручень), які б підтверджували дійсність руху коштів між Товариством і ПП «БЕКФАЄР», позивачем надано не було, суд апеляційної інстанції, в порушення принципу офіційного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, вказаних документів не витребовував та залишив поза увагою той факт, що ані в акті перевірки, ані під час судового розгляду відповідач не ставив під сумнів факт сплати позивачем коштів за поставлений товар. Водночас, такі документи були у позивача та додані до касаційної скарги.

Факт не зазначення в договорі, на підставі якого відбувалась поставка, переліку товарів не суперечить положенням податкового законодавства, а перелік товарів, на виконання умов договору, укладеного між позивачем та контрагентом, містився в рахунку-фактурі.

Як свідчать наявні у матеріалах справи копії видаткової, податкової та товарно-транспортних накладних, оборотно-сальдової відомості, поставка товару позивачу від ПП «БЕКФАЄР» відбулася 28 березня 2014 року, а факт передачі робіт ТОВ «СБТ Сістемз Україна» по монтажу та налагодженню системи відео спостереження, із використанням придбаних у ПП «БЕКФАЄР» товарів, відбувався позивачем на підставі актів від 10 квітня 2014 року, а не актів від 19 лютого 2014 року, як помилково вказував суд апеляційної інстанції. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про те, що придбаний позивачем у ПП «БЕКФАЄР» товар не міг використовуватися Товариством при виконанні зобов'язань перед ТОВ «СБТ Сістемз Україна.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судом апеляційної інстанції, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновку суду апеляційної інстанції в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 4 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судом апеляційної інстанції на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалене у справі судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Техносистем» задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2015 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді О.А. Веденяпін А.Ф. Загородній М.П. Зайцев