Ухвала

від 12.07.2016 по справі 816/1225/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

"12" липня 2016 р. № К/800/8405/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області на постановуХарківського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2015 у справі №816/1225/15 за позовомТовариство з обмеженою відповідальністю «УПСК «Діамент» доДержавної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «УПСК «Діамент» звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів в Полтавській області про від 17.03.2015 №0000102308 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1297593,00 грн., з яких: за основним платежем -865062,00 грн., 432531,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.09.2015 відмовлено у задоволенні позову.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2015 у даній справі скасована постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 17.09.2015 та прийнято нове рішення про задоволення позову.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанова була прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Анонсер Торг» та ТОВ «Ол Торг» за серпень 2014 року, за результатами якої складено акт від 25.02.2015 №891/16-01-22-02/37710195, висновками якого встановлено заниження податку на додану вартість у серпні 2014 року всього на суму 865062,00 грн., з яких: 748562,00 грн. по ТОВ "Анонсер Торг" та 116500,00 грн. по ТОВ "Ол Торг", чим порушено вимоги пункту 44.1, статті 44, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, статті 201 Податкового кодексу України.

На підставі висновків вказаного акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 17.03.2015 №0000102308 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1297593,00 грн., з яких: за основним платежем 865062,00 грн., 432531,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції, вчинені між позивачем та його контрагентами є безтоварними, оскільки з первинної документації не можливо зробити висновок про те, що позивачем фактично понесені витрати на виконання укладених договорів.

Задовольняючи позов та скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем доведено факт реальності проведених господарських операцій з контрагентами.

Вищий адміністративний суд України вважає висновки суду апеляційної інстанції передчасними, та такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак таке судове рішення не є таким, що відповідає вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Суд вживає передбачені законом заходи для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Згідно з пунктом 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі. Дотримання цього принципу вимагає від суду, який розглядає адміністративну справу, встановлення фактичних обставин справи, навіть якщо на них немає посилання сторін в їх доводах чи запереченнях, з витребуванням відповідних доказів в тому числі із власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі.

Під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Рішення суду апеляційної інстанції вказаним вимогам не відповідає.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що норми Податкового кодексу України дозволяють платнику податку формувати витрати на оплату придбаних у контрагента товарів (робіт, послуг) у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Разом з тим, згідно статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Згідно із підпунктом «а» пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) у паперовому вигляді.

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (пункт 201.2 статті 201 Податкового кодексу України).

На виконання вказаної норми Податкового кодексу України Міністерство доходів і зборів України наказом №10 від 14.01.2014, а Міністерство фінансів України наказом від 01.11.2011 №1379 затвердили форму податкової накладної та порядок заповнення податкової накладної (які були чинними на час заповнення податкових накладних у спірних відносинах).

Згідно з пунктом 1 названих Порядків податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника ПДВ. Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті.

За правилами заповнення податкової накладної, встановленими у пункті 18 Порядків, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Отже, в силу вимог наведених норм податкові накладні виписані від імені підприємства та від особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності цього підприємства, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами, відповідно посвідчувати факт придбання товарів.

У постанові Верховного Суду України від 5 березня 2012 року (справа № 21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Зважаючи на те, що у справі, яка розглядається, містяться відомості про те, що ТОВ «Ол Торг» зареєстроване на осіб, які як власники або керівники не мали фактичного відношення до господарської діяльності цього підприємства, тому перевірка та встановлення такої обставини має значення для правильного вирішення спору.

Отже, поза увагою апеляційного суду залишено те, що розглядаючи спір про правомірність формування платником податку податкового кредиту, суд повинен надати належну правову оцінку усім доказам та обставинам, що стосуються предмету доказування, в їх сукупному зв'язку один з одним та дослідити їх в тому обсязі поки не виникне повне переконання в обставинах справи.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив фактичні дані щодо підписання, виданих контрагентами податкових накладних, повноважними особами, не з'ясував чи стосуються порушені кримінальні провадження (ТОВ «Анонсер Торг» та ТОВ «Ол Торг») господарської діяльності позивача у даній справі, а також не з'ясував результатів їх розгляду. Разом з тим, податковий орган, на спростування висновків суду апеляційної інстанції надав вирок Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя, яким ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винними у скоєнні злочинів, передбачених ст.205 Кримінального кодексу України за фактом створення фіктивних суб'єктів господарювання, в т.ч. ТОВ «Ол Торг».

Викладене у сукупності вказує на непідтвердження відповідних обставин та фактів належними засобами та у передбачений чинним законодавством спосіб.

Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження суду апеляційної інстанції, тому з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) відсутня можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність його висновків в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, що входять до предмета доказування, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно частини 4 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судом апеляційної інстанції на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалене у справі судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2015 скасувати та направити справу на новий розгляд до Харківського апеляційного адміністративного суду.

3. Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош