Постанова

від 13.07.2016 по справі 910/24949/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" липня 2016 р. Справа№ 910/24949/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Тищенко О.В.

Гончарова С.А.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явились

від відповідача: Шуман С.І. - дов. № 01/21-44/1633 від 14.07.2015р.

від третьої особи: не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мосбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2015р.

у справі № 910/24949/14 (суддя Любченко М.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мосбуд"

до Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві

державної адміністрації

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України

у м. Києві

про стягнення 167 378, 01 грн.

В судовому засіданні 13.07.2016р. відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2014р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Мосбуд» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про стягнення 113 835, 86 грн.

15.01.2015р. до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява №07 від 14.01.2015р. про збільшення позовних вимог, в якій останній просив стягнути з відповідача основний борг в сумі 98 435,44 грн., 3% річних в сумі 22 738,57 грн. та інфляційні втрати в розмірі 124 127,06 грн. Вказана заява прийнята судом до розгляду.

В обґрунтування позовних вимог заявник посилався на неналежне виконання відповідачем умов договору №268/13 від 12.08.2013р. в частині оплати послуг в обсязі та строки, що передбачені укладеним між сторонами правочином, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.01.2015р. у справі №910/24949/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2015р. позов задоволено частково.

Стягнуто з Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мосбуд" 98 435, 44 грн. основного боргу та 2 146, 70 грн. судового збору. В задоволенні решти позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.07.2015р. у справі № 910/24949/14 рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2015р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2015р. скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Скасовуючи рішення та постанову господарських судів, Вищий господарський суд України виходив з того, що судами попередніх інстанцій безпідставно не залучено до участі у розгляді справи Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві та не досліджено правової природи нарахувань, що передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України.

Судом касаційної інстанції зазначено, що при новому розгляді справи суду слід встановити правову природу 3% річних та інфляційних втрат, нарахування яких здійснюється у відповідності до приписів ст. 625 Цивільного кодексу України за порушення грошового зобов'язання, з'ясувати, чи розповсюджуються умови п. 4.2 договору №268/13 від 12.08.2013р. на вказані нарахування та залучити до участі у справі Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.07.2015р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві.

18.08.2015р. до Господарського суду міста Києва надійшла заява б/н від 17.08.2015р. Товариства з обмеженою відповідальністю "Мосбуд" про збільшення позовних вимог, у відповідності до якої позивачем заявлено до стягнення з відповідача основний борг в сумі 98 435,44 грн., інфляційні втрати в розмірі 64 573,65 грн. та 3% річних в розмірі 4 368,92 грн. Вказана заява прийнята судом до розгляду.

В заявах б/н від 22.09.2015р. та в поясненнях б/н від 09.10.2015р. позивач підтримав позовні вимоги про стягнення основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат, при цьому вказував про наявність підстав для припинення провадження у справі в частині стягнення основного боргу з огляду на його погашення відповідачем.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.10.2015р. у справі №910/24949/14 припинено провадження в частині стягнення основного боргу в розмірі 98 435, 44 грн.

Відмовлено в задоволенні позову про стягнення інфляційних втрат в розмірі 64 573, 65 грн. та 3% річних в розмірі 4 368, 92 грн.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нове про задоволення позову.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм процесуального та матеріального права, рішення прийнято з неправильним з'ясуванням фактичних обставин справи, оскільки судом проігноровано вказівки Вищого господарського суду України та не враховано, що згідно п. 3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 Постанови № 14).

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних та інфляційних втрат за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплатні кредиторові.

Інфляційні нарахування на суму боргу та процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання, а отже для їх застосування не потрібна наявність складу цивільного проступку, в тому числі і вини.

У відповідності до п. 1.10 постанови № 14 у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617, ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Відповідно до повторного автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мосбуд" 25.11.2015р. передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Скрипці І.М.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2015р. сформовано судову колегію у складі: головуючий суддя - Скрипка І.М., судді - Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2015р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 20.01.2016р.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції склад колегії суддів змінювався, розгляд справи у відповідності до ст. 77 ГПК України відкладався, останній раз на 13.07.2016р.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 13.07.2016р. заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Представники позивача та третьої особи в судове засідання апеляційної інстанції 13.07.2016р., будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, не з'явились, причини неявки суду не повідомили у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини 1 статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 12.08.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мосбуд" (позивач) та Управлінням освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (відповідач) укладено договір №268/13 Код 43.21.1 «Роботи електромонтажні». Повірка приладу обліку теплової енергії в закладах освіти Дніпровського району м. Києва, відповідно до п. 1.1 якого підрядник зобов'язується надати послуги за завданням замовника, а замовник - прийняти і оплатити такі послуги.

Пунктом п. 1.2. договору зазначено найменування послуг: код 43.21.1. «Роботи електромонтажні». Повірка приладу обліку теплової енергії в закладах освіти Дніпровського району м. Києва.

Пунктом 3.1. договору сторони погодили, що ціна договору становить 99 999, 00 грн. з ПДВ.

Згідно п. п. 5.1., 5.2. договору термін надання послуг: протягом строку дії договору. Місце надання послуг: заклади освіти Дніпровського району міста Києва (додаток 2).

Договір, згідно п. 10.1., набирає чинності з моменту укладення та діє до 31.12.2013р., а в частині фінансових зобов'язань - до повного виконання зобов'язань.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору №268/13 від 12.08.2013р. позивачем надано, а відповідачем прийнято послуги з повірки лічильників на загальну суму 98 435, 44 грн., що підтверджується актами здачі-приймання електромонтажних робіт №1 від 24.10.2013р. на суму 43 893, 00 грн., №2 від 24.10.2013р. на суму 41 480,44 грн., №3 від 03.12.2013р. на суму 4 082, 00 грн.. №4 від 03.12.2013р. на суму 3 245, 00 грн., №5 від 03.12.2013р. на суму 2 400, 00 грн. та №6 від 03.12.2013р. на суму 3 245, 00 грн., які підписані уповноваженими представниками та скріплені печатками сторін (належним чином завірені копії яких наявні в матеріалах справи (а. с. 17-22, т. 1).

Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши умови договору, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем було належним чином виконано взяті на себе зобов'язання за договором № 268/13 від 12.08.2013р.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення умов договору.

Однак, всупереч умовам договору, відповідач за надані послуги з повірки лічильників розрахунок належним чином не провів, у зв'язку з чим на момент звернення позивача з даним позовом до суду у відповідача утворилась заборгованість в розмірі 98 435, 44 грн.

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами виникли зобов'язання, які мають ознаки договору про надання послуг.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 4.1. договору розрахунки проводяться шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок підрядника.

Оплата здійснюється замовником на підставі актів виконаних робіт, що складаються підрядником, та повинні містити дату, посилання на договір, підписи відповідальних осіб та мати мастичні відбитки печаток з кожної сторони (п. 4.2. договору).

Оскільки послуги, передбачені договором, були повністю та належним чином надані позивачем та прийняті відповідачем, що підтверджується наявними у справі актами здачі-приймання електромонтажних робіт, які підписані уповноваженими представниками та скріплені печатками сторін, відповідач зобов'язаний згідно умов договору оплатити надані позивачем послуги з повірки лічильників.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем надані послуги з повірки лічильників було оплачено вже після порушення провадження у даній справі, а саме 25.06.2015р. було перераховано позивачу 98 435, 44 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи меморіальними ордерами та банківськими виписками по рахунку позивача.

Відповідно до п. 4.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Відповідно до п. 4.4. постанови № 18 припинення провадження у справі на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Оскільки відповідачем після порушення провадження у справі було здійснено повну оплату заборгованості в розмірі 98 435, 44 грн. за надані позивачем послуги з повірки лічильників згідно спірного договору, місцевим господарським судом правомірно припинено провадження у справі в частині стягнення 98 435, 44 грн. основного боргу на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем зобов'язання щодо оплати наданих послуг з повірки лічильників, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 4 368, 92 грн. 3% річних та 64 573,65 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з 01.01.2014р. по 25.06.2015р.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

На виконання обов'язкових у відповідності до ст. 111-12 ГПК України для суду першої інстанції вказівок Вищого господарського суду України щодо необхідності з'ясування правової природи 3% річних та інфляційних втрат, що передбачені ст. 625 ЦК України, з урахуванням умов укладеного між сторонами договору судом встановлено наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів відзначає, що формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічну правову позицію наведено у Листі Верховного Суду України від 01.07.2014р. «Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві» та постановах Верховного Суду України від 06.06.2012р. і від 24.10.2011р. у справах №6-49цс12 та 6№-38цс11.

Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, а становлять особливий компенсаційний вид відповідальності, що відрізняється від штрафної, яка полягає, наприклад, у стягнення пені.

При цьому, п. 3 постанови пленуму ВГСУ від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" передбачено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних затрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Тобто, з наведеного вбачається, що правова позиція позивача в частині віднесення 3% річних та інфляційних витрат до складових частин основного боргу в повному обсязі узгоджується з позицією Верховного Суду України, проте, ніяким чином не нівелює того, що вказані нарахування фактично є спеціальним заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання компенсаційного характеру.

Вказані висновки суду повністю узгоджуються з назвою ст. .625 ЦК України «Відповідальність за порушення грошового зобов'язання» та розміщенням вказаної норми у Главі 51 Цивільного кодексу України «Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення грошового зобов'язання».

Правову позицію суду стосовно того, що за своєю правовою природою нарахування, передбачені ст. 625 ЦК України є особливим заходом відповідальності, що мають компенсаційних характер також наведено у постанові Верховного Суду України від 25.06.2014р. у справі №6-25цс14 та постановах Вищого господарського суду України по справах від 28.02.2013р., від 21.04.2011р., від 18.06.2014р. №14/094-12 й №37/403, №910/21089/13.

За приписами ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до п. 4.3. спірного договору у разі затримки бюджетного фінансування видатків за цим договором, розрахунок за фактично надані послуги/виконані роботи здійснюється протягом трьох банківських днів за дати отримання замовником бюджетного фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок, при цьому замовник не несе відповідальності у випадку відсутності або затримки бюджетного фінансування.

Тобто, при укладанні спірного договору контрагентами було досягнуто згоди щодо звільнення замовника від відповідальності за порушення грошового зобов'язання, зокрема, порушення строків внесення плати, у разі, якщо таке порушення стало наслідком ненадходження бюджетних коштів.

При цьому, у даному випадку сторонами не визначено, від якого саме виду відповідальності звільняється замовник від штрафної чи компенсаційної, а наведено лише загальну категорію, що фактично включає як штрафні санкції так і компенсаційні виплати.

З приводу зазначеної умови договору суд зазначає настпне.

Частиною 3 ст. 6 ЦК України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Згідно ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Конституційним Судом України у рішенні від 11.07.2014р. №7-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" наголошено, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.

Тобто, визначення сторонами у договорі №268/13 від 12.08.2013р. будь-яких підстав для звільнення сторони від відповідальності за порушення договірних зобов'язань, в повному обсязі узгоджується зі свободою договору, що визначена ст. ст. 6, 627 ЦК України.

При цьому, посилання заявника на позицію Верховного Суду України стосовно того, що за загальним правочином відсутність бюджетного фінансування не є підставою для звільнення від відповідальності у даному випадку не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України містить диспозитивну норму, загальне правило, наведене в якій, фактично було змінене сторонами у п. 4.3 договору №268/13 від 12.08.2013р.

З наявних в матеріалах справи документів, а саме довідки №39-07/02 від 23.01.2015р. Фінансового управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації вбачається, що протягом 2013-2014р. та станом на 23.01.2015р. Управлінню освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації фінансування витрат, пов'язаних з наданням послуг з повірки приладів обліку теплової енергії не надавалось, а кошти на такі витрати були відсутні.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.07.2015р. було зобов'язано Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві надати пояснення щодо надходження коштів з Державного бюджету України на рахунок відповідача для здійснення оплати вартості послуг, наданих позивачем за договором №268/13 від 12.08.2013р.

Однак, третьою особою відомості щодо надходження на рахунок Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві грошових коштів для оплати послуг за спірним правочином не надано.

Інші належні та допустимі у розумінні ст. 34 ГПК України докази надання відповідачеві грошових коштів на оплату послуг з повірки приладів обліку теплової енергії у період після 23.01.2015р. до моменту фактичного погашення заборгованості і безпідставного утримання відповідачем означених коштів в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи умови договору №268/13 від 12.08.2013р., з огляду на те, що порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань за спірним правочином сталось саме внаслідок несвоєчасного надання бюджетного фінансування, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що відповідач у відповідності до п. 4.3 спірного договору звільняється від відповідальності за порушення строків внесення оплати за надані позивачем в межах вказаного правочину послуги, а враховуючи правову природу заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, як відповідальності компенсаційного характеру, у суду відсутні підстави для застосування до відповідача такого виду спеціальної компенсаційної відповідальності, що передбачена ст.625 ЦК України.

З огляду на вищевикладене, приймаючи до уваги позицію Верховного Суду України та Вищого господарського суду України, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про залишення позовних вимог про стягнення з відповідача 4 368, 92 грн. 3% річних та 64 573,65 грн. без задоволення.

Інші доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Згідно ст. ст. 32-34 ГПК України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення від 12.10.2015р.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 85, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мосбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2015р. у справі №910/24949/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2015р. у справі №910/24949/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/24949/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді О.В. Тищенко

С.А. Гончаров