Постанова

від 29.11.2016 по справі 910/24949/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2016 р. Справа№ 910/24949/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Андрієнка В.В.

секретар Колеснік М.П.

за участю представників:

від позивача - Сайко Ю.В.

від відповідача - не з`явився

від третьої особи - не з`явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації на рішення Господарського суду м. Києва від 18.10.2016 (суддя Демидов В.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мосбуд»

до Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації

третя особа без самостійних вимог на предмет спору та стороні відповідача

Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві

про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «Мосбуд» звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення коштів за договором.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.10.2016 позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача інфляційні втрати в розмірі 64573,65 грн. та 3% річних в сумі 4368,92 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що рішення постановлене з порушенням норм матеріального права, при неповному з`ясуванні всіх обставин справи, а тому просить рішення Господарського суду м. Києва від 18.10.2016 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до протоколу про автоматизований розподіл судової справи апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2016 прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено її до розгляду на 29.11.2016.

В призначене судове засідання з`явився представник позивача та надав усні пояснення стосовно предмету спору.

Представник апелянта та третьої особи в судове засідання не з`явились, про день та час розгляду скарги повідомлялись належним чином, що підтверджується зворотними повідомленнями, наявними в матеріалах справи, причини неявки суду не повідомили, клопотань про відкладання розгляду спору, при наявності поважних причин неявки в призначене судове засідання, суду не подавали.

Зважаючи на те що представники апелянта та третьої особи були належним чином повідомлені про дату та час розгляду апеляційної скарги, ними не було подано суду доказів неможливості явки в призначене судове засідання своїх представників, вони не були позбавлений можливості, у випадку неявки в судове засідання та при наявності необхідності, подати письмові додаткові пояснення по суті спору чи подати відзив на апеляційну скаргу, те, що наявні матеріали справи достатні для прийняття повного, всебічного та обґрунтованого рішення, а неявка представників вказаних осіб не перешкоджає вирішенню справи по суті, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників апелянта та третьої особи.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

12.08.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мосбуд", як підрядником, та Управлінням освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, як замовником, був укладений договір № 268/13 від 12.08.2013 код 43.21.1 "Роботи електромонтажні" Повірка приладу обліку теплової енергії в закладі освіти Дніпровського району м. Києва, за умовами договору підрядник зобов'язується надати послуги за завданням замовника, а замовник - прийняти і оплатити послуги.

Відповідно до п. 1.2 договору підрядник зобов`язується надати послуги за завданням замовника, а замовник прийняти та оплатити такі послуги: повірка приладів обліку теплової енергії в закладах освіти Дніпровського району міста Києва.

Пунктом 3.1 договору зазначено, що ціна становить 99 999 грн., в т.ч. ПДВ.

Відповідно до п. 4.1 договору розрахунки проводяться шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок підрядника.

Оплата здійснюється замовником на підставі актів виконаних робіт, що складаються підрядником, та повинні містити дату, посилання на договір, підписи відповідальних осіб та мати мастичні відбитки печаток з кожної сторони (п. 4.2 договору).

В свою чергу, п. 4.3 вказаного договору передбачено, що у разі затримки бюджетного фінансування видатків за цим договором, розрахунок за фактично надані послуги/виконані роботи здійснюється протягом трьох банківських днів з дати отримання замовником бюджетного фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок, при цьому замовник не несе відповідальності у випадку відсутності або затримки бюджетного фінансування.

Актами здачі-приймання електромонтажних робіт від 24.10.2013, 03.12.2013 підтверджується наявність у відповідача перед позивачем заборгованості за виконані роботи в розмірі 98 435,44 грн.

Звертаючись із даним позовом до суду, позивач мотивував свої вимоги тим, що відповідачем не виконанні зобов`язання за договором, не сплачені кошти за отримані послуги, внаслідок чого утворилась заборгованість на суму 98 435,44 грн., а зважаючи на значний проміжок часу, що минув від дати коли зобов`язання мало бути виконане, позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати та 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.01.2015 у справі № 910/24949/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2015 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 98435,44 грн. основного боргу. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.07.2015 у справі № 910/24949/14 рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2015 скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

За результатами нового розгляду справи № 910/24949/14, рішенням Господарського суду міста Києва від 12.10.2015 провадження в частині стягнення основного боргу в розмірі 98435,44 грн. припинено на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України. В задоволенні позову в частині стягнення 64573,65 грн. інфляційних втрат та 4368,92 грн. 3% річних відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 рішення господарського суду міста Києва від 12.10.2015 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.08.2016 постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 12.10.2015 у справі №910/24949/14 в частині відмови у стягненні 3% річних та інфляційних втрат скасовано, а справу в цій частині передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. В іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 12.10.2015 у справі №910/24949/14 залишено без змін.

Таким чином, при новому розгляді справи, позовні вимоги розглядається тільки в частині стягнення 64573,65 грн. інфляційних втрат та 4368,92 грн. 3% річних.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов Договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як було встановлено місцевим судом при неодноразовому розгляді даного позову, спір між сторонами виник у зв'язку з простроченням виконання відповідачем зобов'язань з оплати отриманих послуг за договором № 268/13 від 12.08.2013 код 43.21.1 "Роботи електромонтажні" Повірка приладу обліку теплової енергії в закладі освіти Дніпровського району м. Києва.

В той же час, матеріалами справи підтверджується, що в процесі довготривалого розгляду спору в судах трьох інстанцій, відповідач сплатив основний борг з оплати підрядних робіт в розмірі 98435,44 грн.

Разом з тим, враховуючи, що спір виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з своєчасної оплати наданих йому послуг, позивач просив стягнути з останнього інфляційні втрати у розмірі 64573,65 грн. та 3% річних у розмірі 4368,92 грн. за період з 01.01.2014 по 25.06.2015.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач посилався на те, що п. 4.3 договору передбачено, що у разі затримки бюджетного фінансування видатків за цим договором, розрахунок за фактично надані послуги/виконані роботи здійснюється протягом трьох банківських днів з дати отримання замовником бюджетного фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок, при цьому замовник не несе відповідальності у випадку відсутності або затримки бюджетного фінансування.

Зважаючи на затримку бюджетного фінансування, у підтвердження чого було надано довідку фінансового управління РДА, яка є головним розпорядником бюджетних коштів, відповідач просив відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання.

Відповідно до ч. 2 ст.193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Так, частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України регламентовано, що у разі якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

В ст. 627 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору, який полягає у тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В той же час ч. 3 ст. 614 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним.

Таким чином, з системного аналізу змісту наведених норм вбачається, що чинним законодавством передбачено право сторін договору на власний розсуд визначити розмір процентів, які мають бути сплачені боржником за порушення грошового зобов'язання, та викласти відповідну умову в укладеному між ними договорі.

Однак, нормами ч. 3 ст. 614 Цивільного кодексу України прямо забороняється скасовування чи обмеження відповідальності за умисне порушення зобов'язання шляхом внесення відповідного положення до договору.

Колегією суддів не приймається до уваги доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі стосовно того, що нормами статті 614 ЦК України встановлено заборону на скасування відповідальності саме за умисне порушення зобов`язання, в той час як відсутність бюджетних коштів не може розглядатися як умисел зі сторони відповідача, з огляду на те, що не виконання як такого зобов`язання за укладеним договором, у строки, визначені умовами такого договору, не може бути не умисним з боку однієї чи іншої сторони, крім випадку якщо така сторона доведе, що вчасне невиконання нею зобов`язань пов`язане з умисними діями його контрагента, або настання певних форс-мажорних обставин, що об`єктивно перешкоджали стороні виконати договірні зобов`язання.

Наявність вказаних обставин представником відповідачу судам обох інстанцій доведено не було.

Крім того, зазначаючи в договорі п. 4.3, таку умови як звільнення від відповідальності у випадку відсутності фінансування, сторони наперед знали (передбачили) про можливість настання такого моменту, а тому умисне зазначили вказаний пункт у договорі, тобто скасували відповідальність, що прямо заборонено законом, що також спростовує твердження апелянта, викладені в апеляційній скарзі.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що судом не приймається до уваги пункт 4.3 договору, оскільки він є нікчемним, з огляду на приписи ч.3 ст. 614 ЦК України та положення ст. 215 ЦК України

Також п. 5 Оглядового листа від 18.02.2013 № 01-06/374/2013 Вищий господарський суд України зазначив, що згідно з частиною першої статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 названого Кодексу і статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Враховуючи викладене, відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18 жовтня 2005 року, яке відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами при розгляді справ як джерело права, Суд дійшов висновку про невиправданість невиконання зобов'язання через відсутність бюджетних коштів та вказав на порушення у даному випадку п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, затримка бюджетного фінансування видатків не може бути обставиною, в залежність від якої ставиться виконання відповідачем зобов'язання з оплати виконаних робіт та не може бути підставою для звільнення відповідача від сплати 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про доведеність та правомірність заявлених позивачем вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором про надання послуг, а тому місцевим судом обґрунтовано прийнято рішення про задоволення позовних вимог в цій частині.

Здійснивши перевірку розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, наданий позивачем, приходить до висновку, що такі розрахунки за вказаний період є арифметично вірними, обґрунтованими та доведеними, а отже місцевим судом правомірно задоволено до стягнення 3% річних в розмірі 4368,92 грн. та інфляційні втрати в сумі - 64573,65 грн.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мосбуд», а тому апеляційна скарга Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації не підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації - залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2016 у справі № 910/24949/14 - без змін.

Матеріали справи № 910/24949/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді С.І. Буравльов

В.В. Андрієнко