Постанова

від 15.03.2017 по справі 910/24949/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2017 року Справа № 910/24949/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Бондар С.В. (доповідач), суддівГрека Б.М., Студенця В.І., розглянувши матеріали касаційної скарги Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації за участю представників: від позивача: не з'явились від відповідача: Шуман С.І. від третьої особи: не з'явились на рішенняГосподарського суду міста Києва від 18.10.2016 року та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 29.11.2016 року у справі№ 910/24949/14 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Мосбуд" до Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаГоловне управління Державної казначейської служби України у м. Києві простягнення коштів

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мосбуд" (далі позивач) звернулось з позовом до Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (далі відповідач) про стягнення 113 835 грн. 86 коп.

Позовні вимоги позивача ґрунтуються також на ст. 625 ЦК України.

Справа розглядалась судами неоднорозаво.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.08.2016 р. прийняті у даній справі судові рішення попередніх інстанцій в частині відмови в стягненні 3% річних та інфляційних втрат були скасовані, а справа в цій частині направлена на новий розгляд до місцевого господарського суду.

За результатами нового розгляду, рішенням Господарського суду міста Києва від 18.10.2016 року позовні вимоги у відповідній частині задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 64 573, 65 грн. інфляційних витрат, 4 368, 92 грн. 3% річних та 1 034, 14 грн. судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2016 року апеляційну скаргу відповідача було залишено без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

Судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів мотивовані доведеністю заявлених позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором про надання послуг. При цьому, суди визнали, що п. 4.3 вказаного договору, яким передбачено звільнення замовника від відповідальності у випадку відсутності бюджетного фінансування, суперечить приписам ст. 614 ЦК України.

Не погодившись з прийнятими господарськими судами попередніх інстанцій судовими рішеннями, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду, рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

В своїй касаційній скарзі відповідач зазначає, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами невірно застосоване законодавство та дана невірна оцінка матеріалам зібраним у справі. Відповідач, зокрема, зазначає, що нарахування 3% та інфляційних втрат є особливою мірою відповідальності боржника. Відповідач також звертає увагу суду на те, що у даному випадку сторони погодили та виклали в договорі умову про звільнення замовника від відповідальності у випадку відсутності бюджетного фінансування. За твердженнями відповідача така умова договору не суперечить приписам ст. 614 ЦК України.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм діючого законодавства, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12.08.2013 року між позивачем (підрядник) та відповідачем (замовник) було укладено договір №268/13 (далі Договір), за умовами якого підрядник зобов'язується надати послуги за завданням замовника, а замовник - прийняти і оплатити такі послуги (повірку приладів обліку) (т. 1, а.с. 12-14).

Відповідно до п. 4.2 Договору оплата здійснюється замовником на підставі актів виконаних робіт, що складаються підрядником, та повинні містити дату, посилання на договір, підписи відповідальних осіб та мати мастичні відбитки печаток з кожної сторони.

Пунктом 4.3 Договору передбачено, що у разі затримки бюджетного фінансування видатків за цим договором, розрахунок за фактично надані послуги/виконані роботи здійснюється протягом трьох банківських днів з дати отримання замовником бюджетного фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок, при цьому замовник не несе відповідальності у випадку відсутності або затримки бюджетного фінансування.

Предметом розгляду даного спору не є питання щодо стягнення з відповідача неустойки (штрафу або пені).

Матеріали справи свідчать про те, що на виконання умов Договору, позивачем надано, а відповідачем прийнято послуги з повірки лічильників на загальну суму 98 435, 44 грн. (акти здачі-приймання електромонтажних робіт (т. 1, а.с. 17-22).

З матеріалів справи також вбачається, що відповідачем було оплачено надані позивачем послуги під час судового розгляду даної справи, у зв'язку з чим місцевим господарським судом було припинено провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 98 435, 44 грн. основного боргу на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України. В цій частині рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін постановами апеляційного та касаційного господарських судів.

Таким чином, на даний момент предметом судового розгляду у справі є позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних витрат.

Відповідно до ст. 625 ЦК України: 1. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним свого грошового зобов'язання. 2. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Матеріали справи свідчать про те, що затримка розрахунків за виконані роботи сталася в зв'язку з відсутністю у відповідача бюджетних коштів (затримкою фінансування).

Аналізуючи приписи ст. 625 ЦК України, колегія зазначає, що відсутність (затримка фінансування) бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами належними до сплати кредиторові.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що у даному випадку відповідачем не було своєчасно оплачено виконані на його замовлення та прийняті ним без зауважень роботи у семиденний строк (ч. 2 ст. 530 ЦК України) після пред'явлення йому претензії.

За своєю правовою природою Договір укладений між сторонами у справі є договором підряду.

Відповідно до ч. 1 ст. 854 ЦК України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Враховуючи викладене, а також ту обставину, що предметом даного спору не є неустойка, колегія суддів приходить до висновку, що місцевим та апеляційним господарськими судами обґрунтовано застосовано до відповідача таку міру відповідальності, як стягнення інфляційних втрат та 3% річних за прострочення грошового зобов'язання.

Судами було перевірено надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат та визнано їх обґрунтованими та арифметично правильними.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що попередніми судовими інстанціями правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача 64 573, 65 грн. інфляційних витрат, 4 368, 92 грн. 3% річних, у зв'язку з порушенням відповідачем своїх грошових зобов'язань.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а прийняті у справі судові рішення повинні бути залишені без змін.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1.Касаційну скаргу Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2016 року, прийняті у справі № 910/24949/14, залишити без змін.

Головуючий С.В.Бондар

Судді Б.М.Грек

В.І.Студенець