Рішення

від 18.10.2016 по справі 910/24949/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.10.2016Справа №910/24949/14 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мосбуд»

до Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві

про стягнення 113 835,86 грн.

Суддя В.О. Демидов

Представники сторін:

від позивача Сайко Ю.В. (дов. від 15.10.2016);

від відповідача Шуман С.І. (дов. №01/21-44/1633 від 14.07.2015);

від третьої особи не з'явився.

встановив :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мосбуд» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про стягнення 167 378,01 грн.

Рішенням господарського суду м. Києва від 26.01.2015 у справі №910/24949/14 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Мосбуд» задоволено частково, стягнуто з Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мосбуд» заборгованість у розмірі 98 435,44 грн. боргу, а також 2 146,70 грн. судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2015 рішення господарського суду міста Києва від 26.01.2015 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.07.2015 рішення господарського суду міста Києва від 26.01.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2015 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

На виконання вказівок господарського суду касаційної інстанції, в процесі нового розгляду до участі у справі №910/24949/14 було залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві.

Крім того, позивачем повторно було збільшено позовні вимоги.

За результатами нового розгляду справи №910/24949/14, рішенням господарського суду міста Києва від 12.10.2015 провадження в частині стягнення основного боргу в розмірі 98 435,44 грн. припинено на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України. В задоволенні позову в частині стягнення 64 573,65 грн. інфляційних втрат та 4 368,92 грн. 3% річних відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 рішення господарського суду міста Києва від 12.10.2015 у справі №910/24949/14 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.08.2016 постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 12.10.2015 у справі №910/24949/14 в частині відмови у стягненні 3% річних та інфляційних втрат скасовано, а справу в цій частині передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва. В іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 12.10.2015 у справі №910/24949/14 залишено без змін.

Згідно з розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Києва №04-23/1858 від 05.09.2016 справу №910/24949/14 скеровано для здійснення повторного автоматичного розподілу, за результатом проведення якого вказану справу передано для подальшого розгляду судді Демидову В.О.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 08.09.2016 прийнято справу №910/24949/14 до провадження суддею Демидовим В.О., розгляд справи призначено на 29.09.2016.

28.09.2016 позивач через загальний відділ діловодства суду подав заяву про зміну предмету позову, у якій просив:

- визнати недійсним п. 4.3 договору №268/13 код 43.21.1 «Роботи електромонтажні» Повірка приладу обліку теплової енергії в закладі освіти Дніпровського району м. Києва, укладеного між позивачем та відповідачем 12.08.2013, в частині звільнення Управління освіти Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання за договором, у випадку відсутності або затримки бюджетного фінансування;

- стягнути з Управління освіти Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації на користь позивача інфляційні втрати у розмірі 64 573,65 грн. та 3% річних у розмірі 4 368,92 грн.

29.09.2016 відповідач через загальний відділ діловодства суду подав пояснення по справі.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 29.09.2016 у зв'язку із неявкою представника третьої особи, невиконання ним вимог ухвали суду від 08.09.2016, а також необхідністю витребування додаткових доказів по справі, розгляд справи відкладено на 18.10.2016.

18.10.2016 відповідач через загальний відділ діловодства суду подав пояснення по справі та заяву про застосування строку позовної давності до вимог про визнання недійсним п. 4.3 договору, яка заявлена позивачем додатково відповідно до заяви від 28.09.2016.

Крім того, 18.10.2016 третя особа через загальний відділ діловодства суду подала клопотання про відмову у розгляді заяви позивача про зміну позовних вимог.

У судове засідання 18.10.2016 з'явилися представники позивача та відповідача, надали пояснення по справі.

Представник третьої особи у судове засідання 18.10.2016 не з'явився, причини неявки суду не повідомив, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений.

Суд, розглянувши заяву позивача про зміну предмету позову зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку.

Зі змісту поданої заяви вбачається, що позивачем одночасно змінено предмет та підставу позову, у зв'язку із чим суд дійшов висновку про відмову в задоволені заяви про зміну предмету позову.

З урахуванням фактичних обставин справи, суд вважає за можливим розглянути справу за наявними матеріалами у даному судовому засіданні з урахуванням положення ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 18.10.2016 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив такі фактичні обставини справи.

12.08.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мосбуд», як підрядником, та Управлінням освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, як замовником, було укладено договір №268/13 від 12.08.2013 код 43.21.1 «Роботи електромонтажні» Повірка приладу обліку теплової енергії в закладі освіти Дніпровського району м. Києва, за умовами договору підрядник зобов'язується надати послуги за завданням замовника, а замовник - прийняти і оплатити послуги.

Відповідно до п. 1.2 договору найменування послуг: код 43.21.1 "Роботи електромонтажні", повірка приладів обліку теплової енергії в закладах освіти Дніпровського району міста Києва, та кількість послуг визначається відповідно до специфікації (додаток №1 до договору).

Пунктом 3.1 договору зазначено, що ціна становить 99 999 грн., в т.ч. ПДВ.

Відповідно до п. 4.1 договору розрахунки проводяться шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок підрядника.

Оплата здійснюється замовником на підставі актів виконаних робіт, що складаються підрядником, та повинні містити дату, посилання на договір, підписи відповідальних осіб та мати мастичні відбитки печаток з кожної сторони (п. 4.2 договору).

В свою чергу, п. 4.3 вказаного договору передбачено, що у разі затримки бюджетного фінансування видатків за цим договором, розрахунок за фактично надані послуги/виконані роботи здійснюється протягом трьох банківських днів з дати отримання замовником бюджетного фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок, при цьому замовник не несе відповідальності у випадку відсутності або затримки бюджетного фінансування.

Актами здачі-приймання електромонтажних робіт від 24.10.2013, 03.12.2013 підтверджується наявність у відповідача перед позивачем заборгованості за виконані роботи в розмірі 98 435,44 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.01.2015 у справі №910/24949/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2015 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 98 435,44 грн. основного боргу. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.07.2015 у справі №910/24949/14 рішення господарського суду міста Києва від 26.01.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2015 скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

За результатами нового розгляду справи №910/24949/14, рішенням господарського суду міста Києва від 12.10.2015 провадження в частині стягнення основного боргу в розмірі 98 435,44 грн. припинено на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України. В задоволенні позову в частині стягнення 64 573,65 грн. інфляційних втрат та 4 368,92 грн. 3% річних відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 рішення господарського суду міста Києва від 12.10.2015 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.08.2016 постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 12.10.2015 у справі №910/24949/14 в частині відмови у стягненні 3% річних та інфляційних втрат скасовано, а справу в цій частині передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва. В іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 12.10.2015 у справі №910/24949/14 залишено без змін.

Таким чином, при новому розгляді справи, позовні вимоги розглядається тільки в частині стягнення 64 573,65 грн. інфляційних втрат та 4 368,92 грн. 3% річних.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.

У відповідності з приписами ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Спір між сторонами виник у зв'язку з простроченням виконання відповідачем зобов'язань з оплати отриманих послуг за договором №268/13 від 12.08.2013 код 43.21.1 «Роботи електромонтажні» Повірка приладу обліку теплової енергії в закладі освіти Дніпровського району м. Києва.

Матеріалами справи встановлено, що відповідач до прийняття рішення у справі №910/24949/14 сплатив основний борг з оплати підрядних робіт.

Разом з тим, враховуючи, що спір виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з своєчасної оплати наданих йому послуг, позивач просив стягнути з останнього інфляційні втрати у розмірі 64 573,65 грн. та 3% річних у розмірі 4 368,92 грн. за період з 01.01.2014 по 25.06.2015.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач посилався на те, що п. 4.3 договору передбачено, що у разі затримки бюджетного фінансування видатків за цим договором, розрахунок за фактично надані послуги/виконані роботи здійснюється протягом трьох банківських днів з дати отримання замовником бюджетного фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок, при цьому замовник не несе відповідальності у випадку відсутності або затримки бюджетного фінансування.

Таким чином, зважаючи на затримку бюджетного фінансування, у підтвердження чого було надано довідку фінансового управління РДА, яка є головним розпорядником бюджетних коштів, відповідач просив відмовити у задоволенні позову.

Як закріплено в ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), що закріплено в ст. 530 Цивільного кодексу України.

В ст. 627 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору, який полягає у тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, в ч. 3 ст. 614 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним.

Таким чином, з системного аналізу змісту наведених норм вбачається, що чинним законодавством передбачено право сторін договору на власний розсуд визначити розмір процентів, які мають бути сплачені боржником за порушення грошового зобов'язання, та викласти відповідну умову в укладеному між ними договорі.

Однак, нормами ч. 3 ст. 614 Цивільного кодексу України прямо забороняється скасовування чи обмеження відповідальності за умисне порушення зобов'язання шляхом внесення відповідного положення до договору.

Крім того, у п. 5 Оглядового листа від 18.02.2013 № 01-06/374/2013 Вищий господарський суд України зазначив, що згідно з частиною першої статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 названого Кодексу і статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Враховуючи викладене, відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18 жовтня 2005 року, яке відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами при розгляді справ як джерело права, Суд дійшов висновку про невиправданість невиконання зобов'язання через відсутність бюджетних коштів та вказав на порушення у даному випадку п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ст. 511 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи.

Таким чином, затримка бюджетного фінансування видатків не може бути обставиною, в залежність від якої ставиться виконання відповідачем зобов'язання з оплати виконаних робіт та не може бути підставою для звільнення відповідача від сплати 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розрахунки 3% річних та втрат від інфляції, додані позивачем до позову, судом перевірено та визнано обґрунтованими і арифметично правильними; розміри санкцій за ст. 625 ЦК України є доведеними залученими позивачем до справи доказами, а також відсутністю їх належного спростування з боку відповідача.

Зважаючи на вищевикладене суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 64 573,65 грн. інфляційних втрат та 4 368,92 грн. 3% річних.

За таких обставин позов в частині стягнення інфляційних втрат та 3 % річних підлягає задоволенню у повному обсязі з покладенням на відповідача судових витрат у справі на підставі положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 34, 49, 82-85, 116-118 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1 . Позов задовольнити.

2. Стягнути з Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (02105, м. Київ, проспект Миру, 6-а, код 37397216) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мосбуд» (01004, м. Київ, вул. Басейна, буд. 9, к. 3, код 33150521) інфляційні втрати у розмірі 64 573 (шістдесят чотири тисячі п'ятсот сімдесят три) грн 65 коп., 3% річних у розмірі 4 368 (чотири тисячі триста шістдесят вісім) грн 92 коп. та судовий збір в сумі 1 034 (одну тисячу тридцять чотири) грн. 14 коп. Видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складене та підписане 21.10.2016

Суддя В.О. Демидов