Рішення

від 31.03.2011 по справі 39/8

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

31.03.11 р. Справа № 39/8

Господарський суд Донецької області у складі судді Морщагіної Н.С.

при секретарі Несвіт О.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю В«ДонунібудВ» м. Макіївка

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 м. Жданівка

про стягнення 24 610,32грн.

За участю представників сторін

від позивача ОСОБА_2 - директор;

від відповідача не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю В«ДонунібудВ» м. Макіївка, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 м. Жданівка, про стягнення 24 610,32грн., з яких безпідставно отримані кошти в сумі 23 350,00грн., інфляційні втрати в сумі 292,50грн., 3% річних в сумі 270,09грн., проценти за використання грошей в сумі 697,73грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на банківські виписки, розрахунок заборгованості.

Представник позивача до судового засідання з'явився, позовні вимоги підтримав, через канцелярію суду надав довідку, згідно якої зазначив про відсутність договірних відносин з відповідачем, також надав копію претензії б/н від 10.12.2010р. та докази направлення її відповідачеві. Крім того, 31.03.2011р. позивачем через канцелярію суду були наданні пояснення, де останній зазначив, що посилання в банківських виписках на рахунки є помилковим, в документообігу позивача таких рахунків не має.

Представник відповідача до судового засідання не з'явився, причини неявки не повідомив, незважаючи на належне повідомлення про час та місце судового засідання.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, наданого управлінням державної реєстрації Донецької міської ради від 03.03.2011р., Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 проживає за адресою: 86391, АДРЕСА_1, за якою здійснювалось направлення поштової кореспонденції позивачем та судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам та учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

За таких обставин, враховуючи достатність зібраних по справі доказів, господарський суд відповідно до ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній доказами.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та подані докази, господарський суд встановив.

Як зазначає позивач, ним 20.09.2010р., 28.09.2010р., 06.10.2010р., 22.10.2010р. на розрахунковий рахунок відповідача було перераховані грошові кошти у загальній сумі 23350,00грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи банківськими виписками, призначенням платежу згідно яких є оплата згідно рахунку б/н від 20.09.2010р., від 28.09.2010 р., від 06.10.2010 р., від 19.10.2010 р. - відповідно, за будівельні матеріали та інструменти.

За доводами позивача зазначені грошові кошти були перераховані відповідачеві помилково та отримані ним безпідставно.

13.12.2010р. позивачем на адресу відповідача була направлена претензія з вимогою не пізніше 20.12.2010р. повернути помилково перераховані грошові кошти, факт направлення якої підтверджується наданою до матеріалів справи поштовою квитанцією.

Однак, як зазначає позивач, відповідач відповіді на претензію не надав, помилково перераховані грошові кошти не повернув.

Позивачем заявлені вимоги щодо стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів в сумі 23 350,00грн. Як на підставу позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю В«ДонунібудВ» посилається на приписи ст. 1212 ЦК України, яка застосовується до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння. На думку позивача перераховані ним кошти у сумі 23 350,00грн. є безпідставно отриманими в силу ч. ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України.

Дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши представлені в обґрунтування заявлених позовних вимог докази, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю В«ДонунібудВ» в частині стягнення безпідставно отриманих грошових коштів в сумі 23 350,00грн. підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї статті застосовуються до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його у іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення.

Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мали місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, визначених ст. 11, 509 ЦК України

Виходячи з визначених положенням гл. 83 ЦК України умов, предметом доказування у даній справі є:

по-перше, набуття відповідачем майна, грошових коштів в сумі 23500,00грн.

по-друге, набуття майна (грошових коштів) за рахунок відповідача.

по-третє, відсутність правової підстави для набуття майна (грошових коштів).

Відповідно до ст.ст. 4-2, 4-3 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно ст.ст. 33-34 ГПК України кожна сторона за допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судовими доказами, за визначенням ст.ст. 32-36 ГПК України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного рішення справи.

За приписом ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Судом встановлено, що 20.09.2010 р., 28.09.2010 р., 06.10.2010 р., 22.10.2010 р. позивачем на рахунок відповідача чотирма платежами було перераховано грошові кошти на загальну суму 23350,00грн.

Підставою перерахування грошових коштів визначено рахунки б/н від 20.090.2010 р., від 28.09.2010 р., від 06.10.2010 р., від 19.10.2010 р. Оплата здійснювалася за матеріали та меблі, будівельні матеріали та інструменти, інструменти (відповідно).

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, двостороннім правочином є погоджена дія двох сторін.

Статтями 202, 205 ЦК України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до положень ст. ст. 638, 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України передбачено, що допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З метою встановлення фактичних обставин щодо наявності між сторонами господарських правовідносин з оплати/поставки матеріалів, будівельних матеріалів меблів, та інструментів, господарський суд витребував від сторін відповідні письмові пояснення, а також рахунки, визначені в якості підстави перерахування грошових кошів в представлених банківських виписках.

31.03.2011 р. позивач через канцелярію суду надав пояснення, згідно яких відзначив, що посилання в банківських виписках на рахунки є помилковим, в документообігу ТОВ „ДонунібудВ» таких рахунків не має. Крім того, позивачем також було представлено суду довідку від 17.03.2011 р. за підписом директора Товариства, про відсутність будь-яких договірних відносин з Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 Означеною довідкою позивач також підтверджував, що грошові кошти перераховані відповідачу помилково.

Відповідач доказів, які б у встановленому порядку спростовували покладені позивачем в основу позовних вимог обставини, суду не представив.

Наявними в матеріалах справах доказами підтверджується факт перерахування позивачем на рахунок відповідача грошових коштів в сумі 23350,00грн. Доказів наявності правових підстав перерахування вказаних грошових коштів, наявності між сторонами будь-яких господарських правовідносин, заснованих на договорів або таких, які виникли з інших передбачених законом підстав, суду не представлено.

Положення ст. ст. 1212, 1213 ЦК України покладають на особу, яка набула/зберегла у себе майно за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, обов'язок повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Відповідно до ст. 190 ЦК України майно як особливий об'єкт - окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Стаття 192 ЦК України визначає, що гроші (грошові кошті) - це особливе рухоме майно, яке належить до категорії подільних речей

Згідно приписів ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи, що положення ст. 1212 ЦК України не визначають конкретного строку, в який особа, яка набула майно без достатньої правової підстави зобов'язана повернути його потерпілому, такий термін слід обчислювати виходячи з положень ст. 530 ЦК України.

Згідно положень наведеної статті, в разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За таких обставин, момент виникнення у позивача права вимоги з повернення грошових коштів та відповідно кореспондуючого з ним обов'язку відповідача, виходячи з положень ч. 2 ст. 530 ЦК України, визначається моментом пред'явлення вимоги.

13.12.2010р. позивачем на адресу відповідача була направлена претензія з вимогою не пізніше 20.12.2010р. повернути помилково перераховані грошові кошти, факт направлення якої підтверджується наданою до матеріалів справи поштовою квитанцією.

На підставі викладеного суд доходить висновку, що право вимоги з повернення грошових коштів виникло у позивача лише зі спливом 7-ми денного строку визначеного ст. 530 ЦК України, з урахуванням часу поштового перебігу.

Відповідач доказів повернення грошових коштів в сумі 23350,00грнг. не надав, заявлені позовні вимоги в цій частині не спростував.

Зважаючи на викладені вище обставини, позовні вимоги в цій частині суд вважає обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В силу вимог ст. 1212 ЦК України у особи що набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), виникає зобов'язання щодо повернення потерпілому вказаного майна, при цьому термін "майно" у контексті частини 1 статті 1212 містить у собі не тільки майно в розумінні статті 190 ЦК, але і гроші (грошові кошти).

На підставі положень наведеної вище правової норми, позивачем заявлені вимоги щодо стягнення з останнього 3% річних в сумі 270,09грн., нарахованих за періоди з 21.09.2010р. по 21.02.2011р., з 28.09.2010р. по 21.02.2011р., з 06.10.2010р. по 21.02.2011р., з 22.10.2010р. по 21.02.2011р., та інфляційні в сумі 292,55грн. - за період з жовтня 2010р. по листопад 2010р.

Перевіривши представлений позивачем розрахунок 3% річних, з огляду на прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, вимоги позивача в цій частині суд вважає такими, що підлягають задоволенню частково в сумі 113,23грн.

Представлений позивачем розрахунок 3% річних судом до уваги не приймається з огляду на невірне визначення позивачем моменту виникнення права вимоги, який з урахуванням дати направлення претензії та поштового обігу припадає на 25.12.2010 р.

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення інфляційних в сумі 292,55 грн., нарахованих за період з жовтня 2010р. по листопад 2010 р., господарський суд дійшов висновку, що останні задоволенню не підлягають через невірне визначення позивачем моменту виникнення права вимоги, який як зазначалося вище припадає на 25.12.2010 р.

Частина 1 ст. 1213 ЦК України встановлює, що набувач зобов'язаний повернути безпідставно набуте майно в натурі.

У відповідності до ч. 2 ст. 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Стаття 536 ЦК України встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

На підставі положень наведеної вище правової норми, позивачем за прострочення виконання відповідачем грошового обов'язку, заявлені вимоги щодо стягнення з останнього процентів з користування грошовими коштами у сумі 697,73грн.

Дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши представлені в обґрунтування заявлених позовних вимог докази, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю В«ДонунібудВ» в частині стягнення процентів з користування грошовими коштами не підлягає задоволенню з огляду на те, що розмір процентів за користування безпідставно одержаними грошовими коштами сторони не встановлювали, також зазначений розмір не встановлений законом або іншим актом цивільного законодавства.

Таким чином, нарахування позивачем процентів у розмірі подвійної облікової ставки НБУ є неправомірним та необґрунтованим.

Судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі ст.ст. 520, 523, 525, 526, 614, 625 та 655-697, 712 ЦК України, ст. ст. 173,193, 264-271 Господарського кодексу України, керуючись ст.ст.22, 33, 36, 43, 47, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю В«ДонунібудВ» м. Макіївка - задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 м. Жданівка, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю В«ДонунібудВ» м. Макіївка безпідставно отримані грошові кошти в сумі 23 350,00грн., 3% річних в сумі 113,23грн., витрати за державним митом в сумі 234,63грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 225,00грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

В судовому засіданні оголошено повний текст рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення.

Суддя Морщагіна Н.С.