Рішення

від 25.07.2016 по справі 910/8548/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.07.2016Справа №910/8548/16 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 4»

до Приватного підприємства «АВЕ»

про стягнення 15772,39 грн.

Суддя Грєхова О.А.

Представники сторін:

від позивача: Гіневська-Фареник М.О. - представник за довіреністю;

від відповідача: Марченко Д.П. - представник за довіреністю.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рада 4» (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного підприємства «АВЕ» (надалі - відповідач) заборгованості за Договором про виконання робіт з вивозу та знешкодження твердих побутових відходів від 01.01.2008 в загальному розмірі 15772,39 грн., з яких: 6409,98 грн. основного боргу; 8932,37 грн. пені; 317,53 грн. інфляційних втрат та 112,51 грн. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору позивач за період з березня 2015 року по 30 березня 2016 року надавав обумовлені договором послуги, проте відповідач у порушення умов договору, свої зобов'язання з оплати за послуги не здійснив, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2016 порушено провадження у справі №910/8548/16, розгляд справи призначено на 30.05.2016.

27.05.2016 через відділ діловодства суду представником відповідача було подано ряд клопотань: про здійснення фіксації судового процесу; про долучення документів до матеріалів справи; про залишення позову без розгляду.

30.05.2016 позивач через відділ діловодства суду подав документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі.

У судовому засіданні 30.05.2016 в задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду відмовлено; відповідно до ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 06.06.2016.

03.06.2016 відповідач через відділ діловодства суду подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив з тих підстав, що всупереч положенням підпункту 3.1.7. пункту 3.1. договору, а також ч. 6 ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» позивач не повідомив про зміну тарифів. Крім того, спірний договір не був приведений у відповідність з вимогами Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а тому в силу закону втратив чинність.

Також, 03.06.2016 Приватним підприємством «АВЕ» подано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.

06.06.2016 позивач подав додаткові документи до матеріалів справи.

У судовому засіданні 06.06.2016 згідно з ч. 3 ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 16.06.2016.

15.06.2016 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником Приватного підприємства "АВЕ" було подано зустрічну позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю "РАДА 4" про визнання недійсним Договору про виконання робіт з вивозу та знешкодження твердих побутових відходів (ТПВ).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2016 відмовлено Приватному підприємству "АВЕ" у прийнятті зустрічної позовної заяви до Товариства з обмеженою відповідальністю "РАДА 4" про визнання недійсним Договору про виконання робіт з вивозу та знешкодження твердих побутових відходів (ТПВ).

14.06.2016 відповідач через відділ діловодства суду подав клопотання про залишення позову без розгляду.

У судовому засіданні 16.06.2016 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду; відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 11.07.2016.

11.07.2016 до відділу діловодства суду від позивача надійшли письмові пояснення щодо розрахунку заборгованості.

Відповідач 11.07.2016 подав клопотання про припинення провадження у справі.

У судовому засіданні 11.07.2016 в задоволенні клопотання відповідача про припинення провадження у справі відмовлено; згідно з ч. 3 ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 25.07.2016. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2016 за клопотанням представників сторін продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів.

22.07.2016 відповідач через відділ діловодства суду подав письмові пояснення, в яких наголосив на тому, що вважає спірний договір нікчемним. Крім того, повторно просив припинити провадження у справі.

Розглянувши в судовому засіданні 25.07.2016 клопотання відповідача про припинення провадження у справі, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні, з огляду на наступне.

Як передбачено ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо: спір не підлягає вирішенню в господарських судах України; відсутній предмет спору; є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав; позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом; сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду; настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено діяльність суб'єкта господарювання, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва; сторони уклали мирову угоду і вона затверджена господарським судом.

Перелік підстав припинення провадження у справі є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Звертаючись до суду з вимогою про припинення провадження у справі (письмові пояснення від 21.07.2016) відповідач не навів жодних підстав, передбачених ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, а суд таких не вбачає.

Представник позивача в судовому засіданні 25.07.2016 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, а також подав додаткові документи до матеріалів справи.

Представник відповідача в судовому засіданні 25.07.2016 проти задоволення позову заперечив.

На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протоколи судового засідання, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 25.07.2016 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представників сторін, які приймали участь у розгляді справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рада 4» (виконавець) та Приватним підприємством «АВЕ» (замовник) укладено Договір про виконання робіт з вивозу та знешкодження твердих побутових відходів (ТПВ), відповідно до умов якого замовних доручає, а виконавець зобов'язується виконати роботи по перевезенню та знешкодженню твердих побутових відходів (ТПВ), відповідно до адреси об'єктів і періодичності вивозу, заявленої при складанні договору, а замовник зобов'язується оплатити роботу в порядку і строки, передбачені цим договором (п. 1.1 договору).

Пунктами 1.2.-1.6. договору встановлено, що загальний обсяг перевезень з 01.01.2008 по 31.12.2008 становить 66 куб.м.; річний обсяг перевезень становить 66 куб.м.; вартість робіт по вивезенню та знешкодженню ТПВ за 1 куб.м. становить 45 грн. 00 коп. з ПДВ; річна сума оплати за виконані роботи становить 2970,00 грн. з ПДВ; середньомісячна вартість виконаних робіт становить 247,50 грн. з ПДВ.

За умовами п. 2.1 договору обсяг вивезення побутових відходів визначається виконавцем відповідно до норми накопичення.

Відповідно до п. 3.1.7. договору виконавець зобов'язується про будь-які зміни в умовах договору (зміну тарифів на вивіз ТПВ, зміну графіку вивозу, тощо) повідомляти замовника в п'ятнадцятиденний термін листом, або телефонограмою.

Згідно з пунктами 4.1.-4.3. договору розрахунковим періодом для оплати робіт є календарний місяць. Вартість послуг по вивезенню та знешкодженню ТПВ визначається згідно з чинними тарифами, затвердженими органами державної виконавчої влади, в обсязі 45 грн. 00 коп. за 1 м.куб. з ПДВ. Оплата за роботи здійснюється згідно з договором шляхом розрахунків перерахуванням коштів на рахунок виконавця до 10 числа поточного місяця.

Даний договір набирає чинності з 01 січня 2008 року і діє до тих пір, поки одна із сторін за 15 календарних днів письмово не заявить про його розірвання (п. 9.1 договору).

Під час розгляду справи доказів припинення дії вказаного договору чи його розірвання сторонами не надано, а отже він є діючим та приймається судом до уваги.

На підставі Розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №186 від 02.03.2015 Товариством з обмеженою відповідальністю «Рада 4» було видано Розпорядження №37/04 від 13.03.2015 «Про введення в дію тарифів за організацію надання послуг з вивезення твердих побутових відходів для нежитлових приміщень», згідно з яким встановлено тариф за організацію надання послуг з вивезення твердих побутових відходів у розмірі 104 грн. за 1 куб.м. з 13 березня 2015 року.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору протягом березня 2015 року - березня 2016 року включно, він надав послуги з перевезення та знешкодження твердих побутових відходів на загальну суму 7361,48 грн. Натомість, відповідач свої зобов'язання за договором щодо своєчасної та повної сплати вартості за надані послуги не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 6409,98 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

В силу статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Отже, укладений між сторонами правочин за своєю правовою природою є договором про надання комунальних послуг, а права та обов'язки сторін визначаються зокрема положеннями глави 63 Цивільного кодексу України, Законами України «Про житлово-комунальні послуги» та «Про відходи».

Згідно з ч. 4 ст. 17 Закону України «Про відходи» суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами укладають договори з юридичною особою, яка в установленому порядку визначена виконавцем послуг на вивезення побутових відходів на певній території, на якій знаходиться об'єкт утворення відходів.

Власники або наймачі, користувачі, у тому числі орендарі, джерел утворення побутових відходів, земельних ділянок укладають договори з юридичною особою, яка визначена виконавцем послуг на вивезення побутових відходів, здійснюють оплату таких послуг та забезпечують роздільне збирання твердих побутових відходів (ч. 2 ст. 35-1 Закону України «Про відходи»).

За приписами статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 903 Цивільного кодексу України передбачено: якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

При цьому, зобов'язання в силу вимог ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Рада 4» на виконання умов Договору про виконання робіт з вивозу та знешкодження твердих побутових відходів (ТПВ) протягом березня 2015 року - березня 2016 року включно надало визначені договором послуги на загальну суму 7361,48 грн.

З метою оплати відповідачем робіт з вивезення побутових відходів, позивачем було складено та виставлено відповідачу рахунки на оплату №538 від 31.03.2015, №677 від 30.04.2015, №882 від 31.05.2015, №1073 від 30.06.2015, №1220 від 31.07.2015, №1600 від 31.08.2015, №1884 від 30.09.2015, №2092 від 31.10.2015, №2230 від 30.11.2015, №2495 від 31.12.2015, №23 від 31.01.2016, №308 від 29.02.2016, №635 від 31.03.2016.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору.

У свою чергу Приватне підприємство «АВЕ», в порушення взятих на себе зобов'язань за договором, оплату за виконані позивачем роботи здійснив лише частково, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість зі сплати грошових коштів в сумі 6409,98 грн.

За приписами п. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.3. договору сторони погодили, що оплата здійснюється згідно з договором шляхом розрахунків перерахуванням коштів на рахунок виконавця до 10 числа поточного місяця.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи, що факт надання позивачем послуг з перевезення та знешкодження твердих побутових відходів, як і факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати за надані послуги - підтверджені матеріалами справи і не спростовані відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 6409,98 грн.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій» суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності: за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.

Згідно з пунктом 4.4. договору якщо роботи замовнику надані в повному обсязі, але кошти за надані послуги не поступили на рахунок виконавця до 10 числа місяця, що слідує за звітним, замовник сплачує пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу на користь виконавця, за кожен день прострочення, але не більше подвійної суми заборгованості.

Оскільки відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем за виконані роботи, Товариством з обмеженою відповідальністю «Рада 4» на підставі наведених норм законодавства та п. 4.4. договору нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 8932,37 грн. за період з 11.03.2015 по 31.03.2016.

Як передбачено ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За договором сторін можливості визначення іншого періоду нарахування пені, ніж зазначений у ч. 6 ст. 232 ГК України, не передбачено. Отже, пеня повинна нараховуватись з урахуванням приписів даної норми.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що вимоги в цій частині є обґрунтованими частково за період з 10.04.2015 по 31.03.2016, оскільки Товариством з обмеженою відповідальністю «Рада 4» не враховано, що: за умовами договору пеня нараховується у разі ненадходження коштів до 10 числа місяця, що слідує за звітним (а не поточного місяця); не дотримано вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, а також ч. 5 ст. 254 ЦК України, відповідно до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Разом з тим, Приватним підприємством «АВЕ» заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності.

Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ст. 258 ЦК України).

Частиною 4 статті 267 ЦК України визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У пункті 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» роз'яснено: якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.

Позов пред'явлено Товариством з обмеженою відповідальністю «Рада 4» до Господарського суду міста Києва 05.05.2016, про що свідчить відбиток штемпеля на конверті.

Отже, враховуючи вищевикладене та те, що строк позовної давності за вимогою про стягнення з відповідача пені за період з 10.04.2015 по 05.05.2015 сплинув, з Приватного підприємства «АВЕ» за розрахунком суду підлягає до стягнення пеня у розмірі 1368,94 грн.

При цьому судом враховано, що визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами (п. 4.4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).

Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних в сумі 112,51 грн. та інфляційні втрати у розмірі 317,53 грн. за період з 11.03.2015 по 31.03.2016.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові №3-12г10 від 08.11.2010.

Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми 3% річних, суд дійшов висновку про те, що з відповідача підлягає стягненню 112,25 грн. 3% річних, оскільки позивачем під час розрахунку 3% річних не враховано положення ст. 254 Цивільного кодексу України.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд зазначає, що він так само невірний, однак здійснення перерахунку судом інфляційних втрат фактично призведе до виходу за межі позовних вимог.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

У зв'язку з тим, що клопотання в порядку п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні представником позивача не подано, у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог в частині вимог про стягнення інфляційних втрат, а тому стягненню з відповідача підлягає 317,53 грн. інфляційних втрат.

Згідно зі ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги або свідчили про відсутність у нього обов'язку оплатити надані послуги в заявленому позивачем розмірі.

Доводи Приватного підприємства «АВЕ» щодо ненадання позивачем підписаних актів про надання послуг, не заслуговують на увагу, оскільки умовами договору не передбачено підписання таких документів.

Щодо посилань відповідача на відсутність повідомлення про зміну тарифів, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. При цьому у разі зміни цін/тарифів на житлово-комунальні послуги виконавець/виробник не менше ніж за 15 днів до введення їх у дію повідомляє про це споживачів з посиланням на рішення відповідних органів.

В силу ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» питання встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги належить до повноважень органів місцевого самоврядування.

Згідно з положеннями ст. 21 цього ж Закон виконавець має право зокрема розробляти і подавати на затвердження розрахунки щодо рівня цін/тарифів на житлово-комунальні послуги в порядку встановленому законодавством; пропонувати при укладенні договору ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги та інше.

Порядок формування тарифів на кожний вид житлово-комунальних послуг визначає Кабінет Міністрів України а виконавці та виробники здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) житлово-комунальних послуг і подають їх органам, уповноваженим здійснювати встановлення тарифів.

Пунктом 3 Порядку формування тарифів на послуги з вивезення побутових відходів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2006 року №1010, формування тарифів на послуги підприємством здійснюється відповідно до річних планів надання послуг і економічно обґрунтованих планованих витрат, визначених на підставі державних і галузевих нормативів (норм) витрат ресурсів, техніко-економічних розрахунків та кошторисів, ставок податків і зборів (обов'язкових платежів) та цін у планованому періоді, встановлених на підставі прогнозних індексів цін підприємства.

Порядок доведення до споживачів інформації про перелік житлово-комунальних послуг, структуру цін/тарифів, зміну цін/тарифів з обґрунтуванням її необхідності та про врахування відповідної позиції територіальних громад розробляється і затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства (ч. 2 ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Як передбачено в п. 2.1. Порядку доведення до споживачів інформації про перелік житлово-комунальних послуг, структуру цін/тарифів, зміну цін/тарифів з обґрунтуванням її необхідності та про врахування відповідної позиції територіальних громад, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 30.07.2012 року №390 суб'єкти господарювання здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) житлово-комунальних послуг і подають їх органам, уповноваженим здійснювати встановлення тарифів.

Пунктом 2.5. Порядку встановлено: суб'єктами господарювання, що надають послуги з вивезення побутових відходів до відома споживачів доводиться така інформація: загальний розмір тарифу для кожного виду побутових відходів та його структура (плановані витрати за елементами, прибуток, податок на додану вартість); періодичність надання послуги; обґрунтування причин зміни тарифу (зазначення розміру діючого тарифу та відсотка відшкодування затвердженим тарифом собівартості, планового економічно обґрунтованого тарифу, дати, коли тариф востаннє переглядався, причин перегляду тарифу, зазначення відсотка зростання основних складових тарифу (заробітної плати, електроенергії, паливо-мастильних матеріалів), визначення відсотка підвищення тарифу тощо).

Зазначена інформація доводиться до відома споживачів шляхом розміщення на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування в мережі Інтернет (за наявності), у друкованому засобі масової інформації місцевої сфери розповсюдження (перевага надається друкованим засобам масової інформації органу місцевого самоврядування), веб-сайті суб'єкта господарювання (за наявності) та, за необхідності, на інформаційних стендах біля адміністративних будинків органів місцевого самоврядування, балансоутримувачів багатоквартирних будинків.

Таким чином, тарифи на житлово-комунальні послуги, зокрема на вивезення побутових відходів, є доступною інформацією, в тому числі і для відповідача. Крім того, ані умовами договору, ані чинним законодавством не передбачено звільнення від оплати за надані послуги, у разі неповідомлення про зміну тарифів.

Твердження Приватного підприємства «АВЕ» про невідповідність спірного договору вимогам Закону України «Про житлово-комунальні послуги» є безпідставними та необґрунтованими.

Так, Типовий договір про надання послуг з вивезення побутових відходів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2008 №1070, тоді як спірний договір було укладено 01.01.2008.

За приписами ст. 5 ЦК України нормативно-правові акти не мають зворотної сили у часі, тому їх застосування неможливо для правовідносин, що виникли раніше, ніж ці акти були прийняті.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 21 липня 2011 року у справі №15/30.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням витрат по сплаті судового збору в цій частині на відповідача на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 4 3 , 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «АВЕ» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 23, офіс 108, код ЄДРПОУ 32310303) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 4» (02068, м. Київ вул. Г.Ахматової, буд. 3, код ЄДРПОУ 32070536) 6409 (шість тисяч чотириста дев'ять) грн. 98 коп. основного боргу, 1368 (одну тисячу триста шістдесят вісім) грн. 94 коп. пені, 112 (сто дванадцять) грн. 25 коп. 3% річних, 317 (триста сімнадцять) грн. 53 коп. інфляційних втрат та 717 (сімсот сімнадцять) грн. 18 судового збору.

3. В решті позову - відмовити.

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 01.08.16

Суддя Грєхова О.А.