Постанова

від 22.12.2016 по справі 910/8548/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" грудня 2016 р. Справа№ 910/8548/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Чорної Л.В.

Разіної Т.І.

секретар судового засідання - Пугачова А.С.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 22.12.2016 року по справі №910/8548/16 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "АВЕ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2016 року

у справі №910/8548/16 (суддя Грєхова О.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рада 4"

до Приватного підприємства "АВЕ"

про стягнення 15 772,39 грн.

ВСТАНОВИВ:

В травні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Рада 4" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного підприємства «АВЕ» 15 772,39 грн., з яких: 6 409,98 грн. - основного боргу; 8 932,37 грн. - пені; 317,53 грн. - інфляційних втрат та 112,51 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору про виконання робіт з вивозу та знешкодження твердих побутових відходів від 01.01.2008р. позивач за період з березня 2015 року по 30 березня 2016 року надавав обумовлені останнім послуги, проте відповідач у порушення умов договору, свої зобов'язання з оплати за послуги не здійснив, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.07.2016р. у справі №910/8548/16 позов задоволено частково.

Стягнуто з Приватного підприємства "АВЕ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рада 4" 6 409,98 грн. основного боргу, 1 368,94 грн. пені, 112,25 грн. 3% річних, 317,53 грн. інфляційних втрат та 717,18 грн. судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 25.07.2016р., відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справ; на невідповідність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду, обставинам справи; на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши матеріали справи та заслухавши представників сторін, судова колегія встановила наступне.

Між позивачем, як виконавцем, та відповідачем, як замовником, був укладений Договір про виконання робіт з вивозу та знешкодження твердих побутових відходів (ТПВ) (далі-Договір), відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується виконати роботи по перевезенню та знешкодженню твердих побутових відходів (ТПВ), відповідно до адреси об'єктів і періодичності вивозу, заявленої при складанні договору, а замовник зобов'язується оплатити роботу в порядку і строки, передбачені цим договором.

Пунктами 1.2-1.6 Договору встановлено, що загальний обсяг перевезень з 01.01.2008 по 31.12.2008 становить 66 куб.м.; річний обсяг перевезень становить 66 куб.м.; вартість робіт по вивезенню та знешкодженню ТПВ за 1 куб.м. становить 45 грн. 00 коп. з ПДВ; річна сума оплати за виконані роботи становить 2970,00 грн. з ПДВ; середньомісячна вартість виконаних робіт становить 247,50 грн. з ПДВ.

За умовами п.2.1 Договору обсяг вивезення побутових відходів визначається виконавцем відповідно до норми накопичення.

Відповідно до п.3.1.7 Договору виконавець зобов'язується про будь-які зміни в умовах договору (зміну тарифів на вивіз ТПВ, зміну графіку вивозу, тощо) повідомляти замовника в п'ятнадцятиденний термін листом, або телефонограмою.

У відповідності до пунктів 4.1-4.3 Договору розрахунковим періодом для оплати робіт є календарний місяць. Вартість послуг по вивезенню та знешкодженню ТПВ визначається згідно з чинними тарифами, затвердженими органами державної виконавчої влади, в обсязі 45 грн. 00 коп. за 1 м.куб. з ПДВ. Оплата за роботи здійснюється згідно з договором шляхом розрахунків перерахуванням коштів на рахунок виконавця до 10 числа поточного місяця.

Даний договір набирає чинності з 01 січня 2008 року і діє до тих пір, поки одна із сторін за 15 календарних днів письмово не заявить про його розірвання (п. 9.1 договору).

Доказів припинення дії вказаного Договору чи його розірвання сторонами не надано, а отже він є діючим та приймається судовою колегією до уваги.

На підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №186 від 02.03.2015р. позивачем було видано розпорядження №37/04 від 13.03.2015 "Про введення в дію тарифів за організацію надання послуг з вивезення твердих побутових відходів для нежитлових приміщень", згідно з яким встановлено тариф за організацію надання послуг з вивезення твердих побутових відходів у розмірі 104 грн. за 1 куб.м. з 13 березня 2015 року.

Як зазначає позивач, на виконання умов Договору протягом березня 2015 року - березня 2016 року включно, він надав послуги з перевезення та знешкодження твердих побутових відходів на загальну суму 7 361,48 грн. Натомість, відповідач свої зобов'язання за Договором щодо своєчасної та повної сплати вартості за надані послуги не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 6 409,98 грн.

Згідно із ч.1 ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Відповідно до ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договору між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Судова колегія проаналізувавши умови Договору вважає, що останній за своїм змістом та правовою природою є договором про надання комунальних послуг, який підпадає під правове регулювання, зокрема, глави 63 Цивільного кодексу України, Законів України "Про житлово-комунальні послуги" та "Про відходи".

В силу ст.1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Згідно із ч.4 ст.17 Закону України "Про відходи" суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами укладають договори з юридичною особою, яка в установленому порядку визначена виконавцем послуг на вивезення побутових відходів на певній території, на якій знаходиться об'єкт утворення відходів.

У відповідності до ч. 2 ст. 35-1 Закону України "Про відходи" власники або наймачі, користувачі, у тому числі орендарі, джерел утворення побутових відходів, земельних ділянок укладають договори з юридичною особою, яка визначена виконавцем послуг на вивезення побутових відходів, здійснюють оплату таких послуг та забезпечують роздільне збирання твердих побутових відходів.

Відповідно до ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із ст.903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

При цьому, зобов'язання в силу вимог ст.525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Судовою колегією встановлено, що позивач на виконання умов Договору протягом березня 2015 року - березня 2016 року включно надав визначені договором послуги на загальну суму 7 361,48 грн.

З метою оплати відповідачем робіт з вивезення побутових відходів, позивачем було складено та виставлено відповідачу рахунки на оплату №538 від 31.03.2015р., №677 від 30.04.2015р., №882 від 31.05.2015р., №1073 від 30.06.2015р., №1220 від 31.07.2015р., №1600 від 31.08.2015р., №1884 від 30.09.2015р., №2092 від 31.10.2015р., №2230 від 30.11.2015р., №2495 від 31.12.2015р., №23 від 31.01.2016р., №308 від 29.02.2016р., №635 від 31.03.2016р.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов Договору.

В свою чергу відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань за Договором, оплату за виконані позивачем роботи здійснив лише частково, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість зі сплати грошових коштів в сумі 6 409,98 грн.

За приписами п.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.3 Договору сторони погодили, що оплата здійснюється згідно з договором шляхом розрахунків перерахуванням коштів на рахунок виконавця до 10 числа поточного місяця.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідачем відповідно до вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України не надано належних та допустимих доказів на спростування наявності вказаної вище заборгованості.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 6 409,98 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, судовою колегією визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 317,53 грн. та 3% річних у розмірі 112,51 грн. за період з 11.03.2015р. по 31.03.2016р., судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

Згідно із ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частина 1 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила ст. 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

З огляду на вищезазначені правові норми боржник не звільняється від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Враховуючи встановлене вище прострочення відповідачем грошового зобов'язання, приписи вказаних правових норм та положення ст.254 ЦК України, п.2 ч.1 ст.83 ГПК України, та перевіривши розрахунок позивача, судом першої інстанції правомірно присуджено до стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 317,53 грн. та 3% річних у розмірі 112,25 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 8 932,37 грн. за період з 11.03.2015р. по 31.03.2016р., судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.

Приписами ст.230 Господарського кодексу України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

У відповідності до ст.1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності: за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.

Пунктом 4.4 Договору сторони погодили, що якщо роботи замовнику надані в повному обсязі, але кошти за надані послуги не поступили на рахунок виконавця до 10 числа місяця, що слідує за звітним, замовник сплачує пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу на користь виконавця, за кожен день прострочення, але не більше подвійної суми заборгованості.

Оскільки відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем за виконані роботи, останнім на підставі наведених норм законодавства та п.4.4 Договору нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 8 932,37 грн. за період з 11.03.2015 по 31.03.2016.

Як передбачено ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За договором сторін можливості визначення іншого періоду нарахування пені, ніж зазначений у ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, не передбачено. Отже, пеня повинна нараховуватись з урахуванням приписів даної норми.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги в цій частині є обґрунтованими частково за період з 10.04.2015р. по 31.03.2016р., оскільки позивачем не враховано, що: за умовами Договору пеня нараховується у разі ненадходження коштів до 10 числа місяця, що слідує за звітним (а не поточного місяця); не дотримано вимог ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, а також ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Разом з тим, відповідачем було заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності.

Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності відповідно до ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ст. 258 ЦК України).

Частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У пункті 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" роз'яснено: якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.

Позов пред'явлено позивачем до суду першої інстанції 05.05.2016, про що свідчить відбиток штемпеля на конверті.

Отже, враховуючи вищевикладене та те, що строк позовної давності за вимогою про стягнення з відповідача пені за період з 10.04.2015р. по 05.05.2015р. сплинув, з відповідача підлягає до стягнення пеня у розмірі 1 368,94 грн.

Стосовно посилань відповідача на відсутність повідомлення про зміну тарифів, судова колегія зазначає наступне.

У відповідності до ст.32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. При цьому у разі зміни цін/тарифів на житлово-комунальні послуги виконавець/виробник не менше ніж за 15 днів до введення їх у дію повідомляє про це споживачів з посиланням на рішення відповідних органів.

В силу ст.7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" питання встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги належить до повноважень органів місцевого самоврядування.

Згідно з положеннями ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавець має право зокрема розробляти і подавати на затвердження розрахунки щодо рівня цін/тарифів на житлово-комунальні послуги в порядку встановленому законодавством; пропонувати при укладенні договору ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги та інше.

Порядок формування тарифів на кожний вид житлово-комунальних послуг визначає Кабінет Міністрів України а виконавці та виробники здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) житлово-комунальних послуг і подають їх органам, уповноваженим здійснювати встановлення тарифів.

Пунктом 3 Порядку формування тарифів на послуги з вивезення побутових відходів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2006 року №1010, формування тарифів на послуги підприємством здійснюється відповідно до річних планів надання послуг і економічно обґрунтованих планованих витрат, визначених на підставі державних і галузевих нормативів (норм) витрат ресурсів, техніко-економічних розрахунків та кошторисів, ставок податків і зборів (обов'язкових платежів) та цін у планованому періоді, встановлених на підставі прогнозних індексів цін підприємства.

Порядок доведення до споживачів інформації про перелік житлово-комунальних послуг, структуру цін/тарифів, зміну цін/тарифів з обґрунтуванням її необхідності та про врахування відповідної позиції територіальних громад розробляється і затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства (ч. 2 ст. 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Як передбачено в п. 2.1. Порядку доведення до споживачів інформації про перелік житлово-комунальних послуг, структуру цін/тарифів, зміну цін/тарифів з обґрунтуванням її необхідності та про врахування відповідної позиції територіальних громад, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 30.07.2012 року №390 суб'єкти господарювання здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) житлово-комунальних послуг і подають їх органам, уповноваженим здійснювати встановлення тарифів.

Пунктом 2.5. Порядку встановлено: суб'єктами господарювання, що надають послуги з вивезення побутових відходів до відома споживачів доводиться така інформація: загальний розмір тарифу для кожного виду побутових відходів та його структура (плановані витрати за елементами, прибуток, податок на додану вартість); періодичність надання послуги; обґрунтування причин зміни тарифу (зазначення розміру діючого тарифу та відсотка відшкодування затвердженим тарифом собівартості, планового економічно обґрунтованого тарифу, дати, коли тариф востаннє переглядався, причин перегляду тарифу, зазначення відсотка зростання основних складових тарифу (заробітної плати, електроенергії, паливо-мастильних матеріалів), визначення відсотка підвищення тарифу тощо).

Зазначена інформація доводиться до відома споживачів шляхом розміщення на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування в мережі Інтернет (за наявності), у друкованому засобі масової інформації місцевої сфери розповсюдження (перевага надається друкованим засобам масової інформації органу місцевого самоврядування), веб-сайті суб'єкта господарювання (за наявності) та, за необхідності, на інформаційних стендах біля адміністративних будинків органів місцевого самоврядування, балансоутримувачів багатоквартирних будинків.

Таким чином, тарифи на житлово-комунальні послуги, зокрема на вивезення побутових відходів, є доступною інформацією, в тому числі і для відповідача. Крім того, ані умовами Договору, ані чинним законодавством не передбачено звільнення від оплати за надані послуги, у разі неповідомлення про зміну тарифів.

Твердження відповідача про невідповідність спірного Договору вимогам Закону України "Про житлово-комунальні послуги" є безпідставними та необґрунтованими.

Так, Типовий договір про надання послуг з вивезення побутових відходів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2008р. №1070, тоді як спірний Договір було укладено 01.01.2008р.

За приписами ст.5 Цивільного кодексу України нормативно-правові акти не мають зворотної сили у часі, тому їх застосування неможливо для правовідносин, що виникли раніше, ніж ці акти були прийняті.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 21 липня 2011 року у справі №15/30.

Доводи відповідача щодо ненадання позивачем підписаних актів про надання послуг, не заслуговують на увагу, оскільки умовами Договору не передбачено підписання таких документів.

Твердження відповідача про те, що спірний Договір не містить дату його укладання тому є нікчемним, судова колегія не приймає їх до увагу, оскільки п.9.1 Договору чітко визначену дату набрання чинності з 01.01.2008р.

Посилання відповідача на порушення судом першої інстанції при розгляді даної справи норм процесуального права, судовою колегією не приймаються до уваги, оскільки у відповідності до положень ч.2 ст.104 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення, що в даному випадку не встановлено.

Усі інші твердження та заперечення, наведені відповідачем в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи.

Крім того, судова колегія звертає увагу сторін, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, сторонами не надано.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційні скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судові витрати на підставі ст.49 ГПК України покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Приватного підприємства "АВЕ" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2016р. у справі №910/8548/16 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2016р. у справі №910/8548/16 залишити без змін.

3.Матеріали справи №910/8548/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Л.В. Чорна

Т.І. Разіна