Справа № 815/2178/16
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 липня 2016 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Стефанова С.О.,
за участю секретаря судового засідання Гунько О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Корпус-777» до державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.12.2015 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3,-
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Корпус-777» (надалі по тексту - позивач або ТОВ «Корпус-777») звернулося до суду з позовом до державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області (надалі по тексту - відповідач або ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.12.2015 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3.
Позивач позовні вимоги, в цілому, обґрунтовує тим, що на підставі акту перевірки від 30.11.2015 року № 3807/2203 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Корпус-777», код за ЄДРПОУ 38437144 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 30.09.2015 року» відповідачем були прийняті податкові повідомлення - рішення від 16.12.2015 року № НОМЕР_1, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1 818 354,00 грн. (за основним платежем - 1454683 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 36371 грн.), № НОМЕР_2, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 610963 грн., № НОМЕР_3, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 1 256 690,00 грн. (за основним платежем - 1005352 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 251338 грн.).
Позивач вважає, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення підлягають скасуванню, як такі, що не відповідає чинному законодавству, оскільки прийняті на підставі хибних висновків, до яких прийшов відповідач в ході проведення перевірки, у зв'язку з відсутністю порушень, що стали підставою для прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені в позові.
Представник відповідача відносно задоволення позовних вимог у судовому засіданні заперечував у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, посилаючись на обставини, викладені в письмових запереченнях, зокрема, зазначивши, що в ході перевірки з боку позивача були встановлені порушення, які знайшли відображення в акті перевірки, що підтверджується фактичними обставинами, а тому оскаржувані рішення є законними.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та заперечення, перевіривши їх доказами, суд виходив з наступних підстав та мотивів.
Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Згідно з п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Щодо податку на додану вартість дії державної податкової служби спрямовані на запобігання необґрунтованому заниженню сум податкових зобов'язань з цього податку, безпідставному одержанню сум бюджетного відшкодування з ПДВ, тобто прийняття передбачених законом заходів до суб'єктів господарювання, які намагаються штучно створювати у податковому обліку з податку на додану вартість від'ємні різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом з метою безпідставного одержання коштів з державного бюджету або створювати таки умови для вигодонабувача, виконуючи посередницьку функцію між ним та вигодоформуючим суб'єктом.
Судом встановлено, що в період з 17.11.2015 року по 23.11.2015 року, на підставі направлень № 420, № 419 від 11.11.2015 року, № 421, № 422 від 16.11.2015 року, виданих ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області, службовими особами згідно із п.п. 20.1.4 п. 20.1. ст. 20, п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України від 02.10.2010 року № 2755-УІ та наказу ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області від 11.11.2015 року № 542-п, проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Корпус-777» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 30.09.2015 року.
За результатами проведеної перевірки відповідачем був складений акт від 30.11.2015 року № 3807/2203 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Корпус-777», код за ЄДРПОУ 38437144 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 30.09.2015 року», відповідно до висновку якого встановлено, що позивачем, окрім іншого, в порушення:
- п. 44.1 ст. 44, п.п. 138.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України завищено витрати операційної діяльності, всього в сумі 8081571,00 грн., у тому числі за 2014 рік на 8081571,00 грн.;
- п. 44.1 ст. 44, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 1005352,00 грн., у тому числі: січень 2014 року в сумі 167502 грн., лютий 2014 року в сумі 193317,00 грн., березень 2014 року в сумі 118668,00 грн., квітень 2014 року в сумі 307624,00 грн., травень 2014 року в сумі 10019,00 грн., липень 2014 року в сумі 26342,00 грн., жовтень 2014 року в сумі 109092,00 грн., листопад 2014 року в сумі 72788,00 грн.; завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду всього у сумі 610963,00 грн. за період вересень 2015 року (а.с. 8-51 том 1).
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення - рішення від 16.12.2015 року № НОМЕР_1, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1 818 354,00 грн. (за основним платежем - 1454683 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 36371 грн.), № НОМЕР_2, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 610963 грн., № НОМЕР_3, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 1 256 690,00 грн. (за основним платежем - 1005352 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 251338 грн.) (а.с. 52-54 том 1).
Не погодившись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, ТОВ «Корпус-777» оскаржило їх в судовому порядку, вимагаючи визнання протиправним та скасування.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає зазначені податкові повідомлення-рішення обґрунтованими, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню у зв'язку з наступним.
Як вбачається з акту перевірки, підставою для донарахування позивачу сум податку на прибуток, податку на додану вартість та зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість стали висновки відповідача про завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.10.2014 року по 30.09.2015 року на суму 1616314 грн., у тому числі, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 1005352 грн. та завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду всього у сумі 610 963 грн. за вересень 2015 року та витрат на суму 8081571,00 грн. по господарських операціях з ТОВ «Інтехно» та ТОВ «Люкспромсервіс», оскільки вказані операції не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, транспортних засобів, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень та іншого, що економічно необхідно для виконання постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності.
Зокрема, висновки акту перевірки ґрунтуються на встановленні безтоварності проведених операцій з ТОВ «Інтехно» та ТОВ «Люкспромсервіс». На думку відповідача, товари з договорами поставки із зазначеними контрагентами в дійсності не реалізовувались, а взаємовідносини полягали в документальному оформленні правочинів шляхом складання договорів, видаткових та податкових накладних з метою ухилення від сплати податків та обов'язкових платежів.
Вказані вище обставини, як вбачається з акту перевірки, були встановлені, окрім іншого, на підставі податкової інформації: листа ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області від 15.09.2014 року № 31855/7/15-53-22-3/17 щодо неможливості проведення зустрічної звірки ТОВ «Інтехно» за період січень-липень 2014 року та листа ДПІ Малиновському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області від 17.03.2015 року № 30/7/15-52-22-04 щодо ТОВ «Люкспромсервіс», у яких, зокрема, встановлено факти відображення ТОВ «Інтехно» та ТОВ «Люкспромсервіс» в податковій звітності правових взаємовідносин з постачальниками без мети реального настання правових наслідків.
З огляду на предмет спору дослідженню підлягає реальність господарських операцій, здійснюваних між ТОВ «Корпус-777» та ТОВ «Інтехно», ТОВ «Люкспромсервіс», що є підставою для формування витрат, виникнення права на податковий кредит, визначення податкових зобов'язань та одержання сум бюджетного відшкодування з ПДВ.
Порядок формування складу витрат та податкового кредиту визначено Податковим кодексом України від 02.12.2010р. № 2755-VI (надалі по тексту - ПК України).
Так п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України визначено, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Відповідно до вимог п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно з п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
В свою чергу, відповідно до п. 198.3. ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України вважається дата здійснення першої з подій:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Підпунктом 198.6 п. 198 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Відповідно до п. 201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.
Згідно з п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Однак в даному конкретному випадку, з урахуванням доводів представника відповідача, предметом доказування у справі, у тому числі, є реальність правочину за укладеними угодами.
Відповідно до п.п. 201.6 та 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Проте податкова накладна не є документом, на підставі якого можливо дійти висновку про використання придбаних товарів (послуг) у межах господарської діяльності платника податку та отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.
Судом встановлено, що між ТОВ «Корпус-777» (Покупець) та ТОВ «Інтехно» (Постачальник) було укладено договори поставки: від 01.10.2013 року № 0212, від 01.10.2013 року № 212 (а.с. 53-60 том 1), а також між ТОВ «Корпус-777» (Покупець) та ТОВ «Люкспромсервіс» (Постачальник) було укладено договір поставки № 41 від 01.07.2014 року (а.с. 61-53 том 1), згідно яких Постачальник зобов'язується в порядку та умовах, визначених договорами, передавати у власність Покупця товарно-матеріалі цінності, визначені у п. 1.2 цих договорів, а Покупець зобов'язується приймати та оплачувати товар.
В підтвердження товарності операцій за вищевказаними угодами між ТОВ «Корпус-777» та ТОВ «Інтехно», ТОВ «Люкспромсервіс», позивачем було надано до суду копії: вищезазначених договорів поставки, видаткових накладних, договорів про відступлення права вимоги (цесії), укладених між: ТОВ «Інтехно» та ТОВ «Ексімброксервіс» № 0301-15 від 03.01.2015 року, № 0202-15 від 02.02.2015 року та між ТОВ «Люкспромсервіс» та ТОВ ««Ексімброксервіс» № 0303-15 від 03.03.2015 року, договору про відступлення права вимоги (цесії) № 28 від 01.06.2016 року, укладеного між ТОВ «Ексміброксервіс» та ТОВ «Техноекотрейд», актів приймання-передачі ТМЦ за договором № 41 від 01.06.2014 року, оборотно-сальдових відомостей по рахунку: 361, платіжних доручень (платник - ТОВ «Корпус-777», отримувач - ТОВ «Ексімброксервіс»), банківських виписок (а.с. 55-133, 236-255 том 1, 1-184 том 2, 44-265 том 3).
У періоді, що перевірявся, а саме: з 01.01.2014 року по 30.09.2015 року позивачем сформовано податковий кредит за рахунок ПДВ в загальній сумі 1616314,00 грн. по податковим накладним, отриманим від ТОВ «Інтехно» та ТОВ «Люкспромсервіс».
Також позивачем сформовано витрати у 2014 році у сумі 8081571,00 грн. за рахунок вартості товарів (послуг) отриманих від ТОВ «Інтехно» та ТОВ «Люкспромсервіс».
Відповідно до ст.3 Господарського кодексу України господарська діяльність - це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результаті та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Згідно Національного класифікатора України, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 26.12.2005р. №375 (з наступними змінами і доповненнями), економічна діяльність - це процес виробництва продукції (товарів, послуг), який здійснюється з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічна діяльність характеризується витратами на виробництва, процесом виробництва та випуску продукції.
Відповідно до ч.1 та ч.5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Згідно з ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Отже в результаті виконання сторонами нікчемної угоди не можуть виникати право на податковий кредит.
У відповідності до п.1.4 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» поставка товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання. Не належать до поставки операції передачі товарів в межах цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі.
Відповідно до п.п. 14.1.191 ст. 14 ПК України, постачання товарів - будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.
Дії з перерахування постачальнику коштів за товар без фактичного отримання останнього та переходу права власності на нього не підпадають під поняття «продаж товарів».
Постановою Верховного суду України від 21.10.2008 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Євротрейд» до ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення визначено, що дії з перерахування постачальнику коштів за товар без фактичного отримання останнього та переходу права власності на нього не підпадають під поняття «продаж товарів», яке визначено п.1.31 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
При цьому, відповідно до п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, а також враховуватись повнота складання всіх підтверджуючих господарські операції документів.
Як встановлено судом, порушення, що викладені в акті перевірки, були встановлені, окрім іншого, також на підставі податкової інформації: листа ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області від 15.09.2014 року № 31855/7/15-53-22-3/17 щодо неможливості проведення зустрічної звірки ТОВ «Інтехно» за період січень-липень 2014 року та листа ДПІ Малиновському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області від 17.03.2015 року № 30/7/15-52-22-04 щодо ТОВ «Люкспромсервіс», у яких, зокрема, встановлено факти відображення ТОВ «Інтехно» та ТОВ «Люкспромсервіс» в податковій звітності правових взаємовідносин з постачальниками без мети реального настання правових наслідків.
Так, у вищезазначеній податковій інформації відображено, що господарські операції ТОВ «Інтехно» та ТОВ «Люкспромсервіс» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, транспортних засобів, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень та іншого, що економічно необхідно для виконання постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Під час проведення перевірки та розгляду справи в суді представником позивача не надано доказів руху активів у процесі здійснення вищезазначених господарських операцій. Не спростовані твердження відповідача щодо відсутності можливостей у ТОВ «Інтехно» та ТОВ «Люкспромсервіс» для вчинення господарських операцій, за якими виписані податкові та видаткові накладні, надані позивачем.
Як встановлено судом, згідно пп.1.2 п.1 вищезазначених договорів поставки від 01.10.2013 року №0212, №212 від 01.07.2014 року №41, укладених між позивачем та його контрагентами - ТОВ «Інтехно» та ТОВ «Люкспромсервіс», передача товару Постачальником у власність Покупця виконується партіями. Назва, одиниця виміру та загальна кількість товару, його (асортимент, номенклатура) визначається накладними, актами приймання - передачі та ін. первинними документами, які є невід'ємною частиною даного договору.
Разом з тим, судом встановлено, що у ході перевірки акти приймання - передачі товару згідно вищезазначених договорів позивачем надано не було, що не спростовувалось представником позивача у судовому засіданні. До суду були надані лише акти приймання-передачі ТМЦ за Договором № 41 від 01.06.2014 року (а.с. 243-255 том 1), проте суд звертає увагу, що договір поставки № 41 був укладений між позивачем та ТОВ «Люкспромсервіс» 01.07.2014 року, а не 01.06.2014 року, як зазначено у наданих актах, що сприймається судом критично.
Також, суд зазначає, що п.п.2.1 п.2 вищезазначених договорів поставки передбачено, що якість товару, який є предметом поставки згідно даних договорів, повинно відповідати вимогам, які висуваються до типу товару, який поставляється в Україні. Разом з товаром Постачальник передає Покупцю документи, які підтверджують якість та безпечність товару.
Разом з тим, документи щодо підтвердження якості та безпечності товару, який поставлявся згідно вищезазначених договорів, як у ході перевірки, так і під час судового розгляду справи на пропозицію суду представником позивача надані не були.
Також представником позивача не було надано жодних доказів, які б свідчили про те, що саме вищезазначені контрагенти постачали товар згідно умов вищезазначених договорів, котрий покупцем використаний в діяльності, що приносить дохід, що є необхідною ознакою витрат та належною підставою для віднесення сум податку, сплаченого у ціні придбаних послуг, до складу податкового кредиту підприємства.
На пропозицію суду надати докази сплати податкових зобов'язань ТОВ «Інтехно» та ТОВ «Люкспромсервіс» по господарським операціям с ТОВ «Корпус-777» представник позивача також надати не зміг.
Суд відхиляє доводи позивача щодо того, що надані позивачем договори, податкові та видаткові накладні є безперечними доказами обґрунтованого віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ сплачених у ціні отриманих товарів та формування складу витрат. Так, як вказані документи, за відсутності інших доказів, які б підтверджували фактичне постачання товару вищезазначеним контрагентом, на підставі яких сформований податковий кредит, за умови недодержання встановленої чинним, на момент виникнення спірних правовідносин, законодавством форми для обліку, самі по собі не можуть беззаперечно підтверджувати право платника на його формування, та не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки б це призвело до формального вирішення справи.
Крім того, суд критично ставить до того, що представник позивача не зміг пояснити суду та надати необхідних доказів на підтвердження економічного обґрунтування доцільності здійснення господарських операцій з контрагентами ТОВ «Інтехно» та ТОВ «Люкспромсервіс».
На підставі вищевикладеного, керуючись внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позивачем, враховуючи наявні первинні документи, не доведений факт отримання товару саме від ТОВ «Інтехно» та ТОВ «Люкспромсервіс».
Суд вважає необхідним зазначити, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.
Суд погоджується з висновками за актом перевірки та доходить аналогічного висновку, що дії позивача призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України. Очевидним також вбачається факт, що ТОВ «Корпус-777» укладено угоди з контрагентами, які не були спрямовані на реальне настання правових наслідків. В судовому засіданні представником позивача на пропозицію суду не наданого жодного переконливого доказу, який би спростував такий висновок.
Згідно з ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами.
Відповідно до ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на викладене, суд вважає, що позивачем не надано вичерпних, оформлених належним чином згідно з вимогами діючого законодавства документів, на підставі яких можливо достовірно визначити, що постачання товару, за вищеописаними договорами здійснювались саме контрагентами ТОВ «Інтехно» та ТОВ «Люкспромсервіс». При цьому в ході перевірки встановлена відсутність фактичного підтвердження взаємовідносин ТОВ «Корпус-777» з вищевказаними підприємствами, як при укладенні самих договорів так і при здійсненні безпосередньо господарських операцій за ними.
Вирішуючи спір, суд також зважає, що в силу вимог ч.2 ст.49 КАС України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, що з огляду на запроваджений ст.8 Конституції України принцип верховенства права та в кореспонденції з приписами ч.1 ст.71 КАС України означає абсолютний і безумовний обов'язок кожної особи, яка бере участь в адміністративній справі довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Оцінка поданих особами, які беруть участь в адміністративній справі та самостійно зібраних судом в порядку ст.11 КАС України доказів в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, здійснюється судом за правилами ч.2 ст.71 КАС України в порядку, що встановлений ст.86 цього кодексу.
Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, суд приходить до висновку про відсутність будь-яких фактичних даних, які б спростували висновки за актом перевірки про наявність ознак того, що операції за вищезазначеними угодами здійснювались з метою надання податкової вигоди.
Договірні відносини позивача з контрагентами не містять у своїй суті розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання товарів. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект від результатів підприємницької або іншої економічної діяльності. Наслідком діяльності вказаного підприємства є виключно чи переважно формування податкових зобов'язань та податкового кредиту на адресу контрагентів.
Несплата ТОВ «Корпус-777» податків у встановленому законодавством України порядку руйнує систему оподаткування, що створена в інтересах держави та формування дохідної частини Державного бюджету України, що суперечить моральним засадам суспільства. Наявним вбачається намір позивача одержати економічний ефект за рахунок формування податкового кредиту та витрат за угодами, які не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, з ціллю заниження об'єкту оподаткування, несплати податків. Такі дії підприємства призводять до втрат дохідної частини Державного бюджету України, оскільки не сплачені підприємством ПДВ внаслідок порушення встановленого порядку формування податкового кредиту з ПДВ є дохідною частиною бюджету та власністю держави.
На підставі встановлених фактів та досліджених доказів, керуючись нормами діючого законодавства та внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що ТОВ «Інтехно» та ТОВ «Люкспромсервіс» не мало реальної можливості здійснювати господарські операції щодо постачання товару за вищезазначеними договорами, тобто не здійснювало господарську діяльність, а штучно формувало податкову вигоду позивачу.
При відсутності реального здійснення господарських операцій зазначені контрагенти видали податкові накладні позивачу в порушення вимог ПК України, який надає право видавати такі накладні лише при здійсненні господарської операції.
Таким чином, на підставі встановлених в судовому засіданні фактів, суд дійшов висновку про те, що спірні податкові повідомлення-рішення винесено податковою інспекцією в межах компетенції та у спосіб, що передбачений законодавством, що регулює спірні правовідносини та обґрунтовано. При цьому звернення позивача з даним позовом за захистом своїх порушених прав та інтересів суд оцінює обраний спосіб ухилення від відповідальності за встановлені порушення.
З огляду на викладене, на підставі ст. 10 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 11 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними доказів, з'ясувавши обставини у справі; перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.
Керуючись ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
П О С Т А Н О В И В:
В задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Корпус-777» до державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.12.2015 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3 - відмовити.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги. Якщо апеляційну скаргу не буде подано в строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського окружного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Вступна та резолютивна частина постанови складена у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 26 липня 2016 року.
Постанова у повному обсязі виготовлена 01 серпня 2016 року.
Суддя С.О. Cтефанов
В задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Корпус-777» до державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.12.2015 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3 - відмовити.
01 серпня 2016 року.
Суд | Одеський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 01.08.2016 |
Оприлюднено | 09.08.2016 |
Номер документу | 59413980 |
Судочинство | Адміністративне |
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні