Рішення

від 09.08.2016 по справі 920/543/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09.08.2016 Справа № 920/543/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумиліфт», м. Суми

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Міськсумиліфт»,

м. Суми

про стягнення 164 547 грн. 50 коп.

Суддя Заєць С. В.

За участю представників сторін:

від позивача: Ткаченко А. І.

від відповідача: Оніщенко О. В.

при секретарі судового засідання Даніловій Т.А.

Суть спору: Позивач у позовній заяві б/н б/д просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в сумі 96 907 грн. 44 коп. за виконані роботи за актом № 1 від 31 січня 2014 на суму 135 000 грн., № 2 від 28.02.2014 на суму 139907 грн. 44 коп. та № 3 від 10 березня 2014 на суму 51 000 грн. відповідно до Договору про забезпечення утримання в справному стані ліфтів у багатоквартирних будинках комунальної власності територіальної громади міста Суми та їх безпечної експлуатації від 25.12.2013 № 25/12/13-1 та 62 311 грн. 48 коп. - інфляційних втрат, 5 328 грн. 58 коп. - 3% річних, а також судовий збір.

01.06.2016 представник відповідача подав відзив б/н б/д на позовну заяву, в якому просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що договором від 25.12.2013 про забезпечення утримання в справному стані ліфтів у багатоквартирних будинках комунальної власності територіальної громади м. Суми та їх безпечної експлуатації, не встановлені чіткі строки оплати виконаних робіт, тому відповідач не порушив строки оплати виконаних робіт, а отже і штрафні санкції до відповідача застосовуватись не можуть.

09.08.2016 представником позивача було подано додаткові пояснення по справі, відповідно до яких позивач зазначив, що на виконання укладеного між сторонами договору про забезпечення утримання в справному стані ліфтів у багатоквартирних будинках комунальної власності територіальної громади міста Суми та їх безпечної експлуатації № 25/12/13-1 позивачем були виконані роботи у січні, лютому, та березні. Відповідачем частково проведено розрахунки за виконані роботи, і станом на день подачі позову позивач зазначає що значиться заборгованість за січень у розмірі 5 000 грн., за лютий 40 907 грн. 44 коп. та за березень в сумі 51 000 грн. Також позивачем зауважено, що акт надання послуг № 2 від 28.02.2014 (за лютий 2014) на суму 139907 грн. 44 коп. в природі існує і був підписаний обома сторонами проте на даний час відсутній на підприємстві.

09.08.2016 представником відповідача надано до суду листа, в якому зазначено, що акт надання послуг № 2 від 28.02.2014 на суму 139907 грн. 44 коп. на підприємстві відповідача також відсутній.

09.08.2016 представником позивача подано заяву, в якій позивач просить розмір 3% річних та інфляційних нарахувань розраховувати станом на 09.08.2016.

Представник позивача в судовому засіданні від 09.08.2016 позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому від 09.08.2016 засіданні факт виконання робіт по акту № 1 та № 3 підтвердив в повному обсязі.

Таким чином, враховуючи достатність часу, наданого позивачу та відповідачу для підготовки до судового засідання та надання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принцип змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 4 3 та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи відповідно до положень ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, господарський суд встановив:

25 грудня 2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Міськсумиліфт» (відповідач) і товариством з обмеженою відповідальністю «Асага» було укладено договір про забезпечення утримання в справному стані ліфтів у багатоквартирних будинках комунальної власності територіальної громади міста Суми та їх безпечної експлуатації № 25/12/13-1.

В січні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «Асага» перейменовано рішенням загальних зборів учасників товариства на товариство з обмеженою відповідальністю «Сумиліфт» (надалі позивач).

Відповідно до п. 1.1. договору, для забезпечення утримання в справному стані ліфтів у багатоквартирних будинках комунальної власності територіальної громади міста Суми та їх безпечної експлуатації, Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе повноваження щодо організації експлуатації ліфтів і диспетчерської системи на об'єктах замовника.

Пунктом 5.1. договору сторони визначили, що термін дії договору починається з 01.01.2014 і закінчується 30.06.2014.

Додатковою угодою № 2 до договору від 28.02.2014 внесено зміни до договору, а саме сторонами зазначено, що договір починається з 01.01.2014 і закінчується 11.03.2014, а за фінансовими зобов'язаннями - до повного виконання їх сторонами.

Згідно з п. 2.1 договору оплата робіт згідно п. 1.1. договору повинна бути передбачена замовником у встановленому порядку і здійснюється на підставі розрахунку, наданого підрядником.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в період дії договору позивачем виконані роботи, а відповідачем такі роботи прийняті, про що було укладено акт надання послуг № 1 від 31 січня 2014 на суму 135 000 грн., № 2 від 28.02.2014 на суму 139907 грн. 44 коп. та № 3 від 10 березня 2014 на суму 51 000 грн. Проте, відповідач в порушення умов договору не сплатив вартість виконаних робі, в зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у сумі 96907 грн. 44 коп.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем надано суду копії акту № 1 від 31 січня 2014 року та акту № 3 від 10 березня 2014 року .

Судом неодноразово 07.06.2016, 13.06.2016, 05.07.2016, 07.07.2016 у позивача витребовувався акт № 2 від 28.02.2014, проте позивачем вищезазначений акт наданий не був. Відповідач в свою чергу листом від 09.08.2016 та в судових засіданнях неодноразово зазначав, що у відповідача також відсутній зазначений акт. Отже, позивачем вимоги суду, викладені у вищезазначених ухвалах та протокольних рішеннях виконані не були.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. На виконання вимог ст. 38 ГПК України, якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємства матеріали, необхідні для вирішення спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, так як рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до приписів п. 5 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору. Вирішення питання щодо застосування пункту 5 цієї статті можливо за наявності таких умов: додаткові документи вважаються витребуваними, тільки якщо про це зазначено у відповідному процесуальному документі, яким є по справі - ухвали про відкладення розгляду справи та протоколи судових засідань, витребувані документи дійсно необхідні для вирішення спору та позивач не подав витребувані документи без поважних причин, що перешкоджає вирішенню справи по суті

Оскільки вимога суду про подання документів, а саме акту № 2 від 28.02.2014, позивачем не виконана, що перешкоджає вирішенню спору по суті в частині стягнення заборгованості за актом № 2 від 28.02.2014 і є підставою для залишення позову без розгляду відповідно до п. 5 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, суд позов в частині стягнення заборгованості за актом № 2 від 28.02.2014 залишає без розгляду відповідно до п. 5 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України.

Факт укладення та виконання робіт за актом № 1 від 13.01.2014 на суму 135000 грн. та за актом № 3 від 10.03.2014 підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

Зазначені акти підписані повноважними представниками та скріплені печатками обох сторін.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач частково сплатив заборгованість за січень 2014 за роботи виконані відповідно до акту № 1 від 31.01.2014, всього на загальну суму 130000 грн., проте в повному обсязі не розрахувався на надані послуги за січень на суму 5000 грн. та за березен - 51 000 грн., в зв'язку з чим заборгованість відповідача на день подачі позову за актом № 1 від 31.01.2014 та актом № 3 від 10.03.2014 становить 56 000 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву пояснює, що укладеним договором не встановлені чіткі строки оплати виконаних робіт, тому вважає, що з боку замовника строки оплати виконаних робіт не порушені.

Позивач заперечує зазначене твердження відповідача щодо не порушення ним строків оплати виконаних робіт, посилаючись на те, що відповідачу 31 березня 2014 було надіслано лист-попередження № 88, в подальшому надіслано претензію у грудні 2015 року, тому позивач вважає терміном відрахування зобов'язання з 31 березня 2014 року з дати направлення листа-попередження № 88.

В свою чергу відповідач, заперечує, що лист-попередження від 31.березня 2014 року № 88 можна вважати вимогою за спірними зобов'язаннями, оскільки в даному документі відсутнє посилання на договір № 25/12/13-1 від 25.12.2013, не зазначено конкретної суми, зазначається, що сума складає майже 120 тис. грн., також зазначив, що більш доцільним необхідно вважати вимогою - претензію, яку отримано відповідачем 08.12.2015 вх. № 01-12.

Відповідно до ст. 530 цього ж Кодексу, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу.

Оскільки статтею 530 Цивільного кодексу України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-дорученя, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. Зазначене відповідає роз'ясненням наведеним у постанові Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14.

Суд всебічно проаналізувавши норми чинного законодавства та докази, наявні в матеріалах справи, приходить до висновку, що дійсно вимогою виконання зобов'язання є претензія (а.с. 29) отримана відповідачем 08.12.2015 вх. № 01-12, оскільки в зазначеному документі є посилання на договір укладений між сторонами - № 25/12/13-1 від 25.12.2013, зазначену суму заборгованості 186 000 грн., з посиланням на акти виконаних робіт № 1 від 31.01.2014 та № 3 від 10.03.2014, зазначено реквізити, на які необхідно здійснити платіж.

Тому, враховуючи зазначене, та беручи до уваги положення статті 530 Цивільного кодексу України, строк (термін) виконання боржником обов'язку виникає з 16 грудня 2015 року (08.12.2015 + 7 днів).

Згідно зі ст.ст. 526, 629 Цивільного кодексу України, п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання не допускається; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 222 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин, які порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно до п. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

За приписами частини першої статті 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Таким чином, обов'язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт) законом покладений саме на замовника.

Відповідач не подав доказів того, що ним було заявлено про недоліки у виконаних позивачем роботах, обґрунтованих доказів неякісного чи не в повному обсязі виконання підрядних робіт.

Акти здачі-приймання робіт (надання послуг) за січень, березень 2014 року підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками без будь-яких зауважень.

Відсутність висловлених відповідачем зауважень до виконаних робіт свідчить, в свою чергу, про прийняття робіт та, відповідно, виникнення у відповідача обов'язку щодо їх оплати.

Судом встановлено, що факт виконання позивачем робіт, відповідно до договору № 25/12/13-1 від 25.12.2013 за січень, березень 2014 року підтверджується матеріалами справи, обсяг і якість вказаних робіт підтверджується відповідними актами, які є належними та допустимими доказами. Відповідач не розрахувався за виконані роботи і доказів того, що ним було заявлено про недоліки у виконаних позивачем роботах не подав.

З огляду на викладене, оскільки відповідач не подав належних та допустимих доказів в обґрунтування своїх заперечень проти позову, останні спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань стосовно оплати виконаних робіт, суд вважає правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 56 000 грн. 00 коп. заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог, щодо стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань позивач посилається на те, що ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді сплати 3% річних, від простроченої суми не є неустойкою (пенею), зазначені відсотки є не мірою відповідальності, а платою за безпідставний, не погоджений сторонами строк користування чужими грошовими коштами, а тому ці кошти стягуються незалежно від вини боржника та не залежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Відповідно до поданого розрахунку позивачем заявлено до стягнення 3% річних в сумі 5328 грн. 58 коп. та інфляційні нарахування, що становлять 62311 грн. 48 коп. (при цьому позивачем включено в розрахунок суму заборгованості за актом № 2 від 28.02.2014) та здійснено нарахування за період з 01.06.2014 по 01.04.2016.

Однак, суд, позовні вимоги щодо стягнення за актом № 2 від 28.02.2014 залишив без розгляду, а тому вони не приймаються до уваги в даному випадку при розрахунку 3 % та інфляційних нарахувань, окрім цього позивачем не вірно визначено термін початку строку виникнення зобов'язання. Як встановлено раніше днем початку вимоги за спірними зобов'язаннями є 16.12.2015. Також представником позивача подано заяву 09.08.2016, в якій останні просить 3% та інфляційні втрати розраховувати станом на 09.08.2016.

Відповідно до правової позиції, викладеної у п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

З урахуванням зазначеного, судом здійснено перерахунок 3% річних та інфляційних нарахувань за період з 16.12.2015 по 09.08.2016, виходячи з суми заборгованості 56000 грн. 00 коп., згідно з яким загальний розмір 3% річних складає 1095 грн. 45 коп., інфляційних нарахувань в сумі 2712 грн. 47 коп. Розрахунок здійснено судом за допомогою інформаційно - аналітичного центру «Ліга» ТОВ «Ліга: Закон» 2016.

Розрахунки суду долучені до матеріалів справи.

Оскільки право позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних нарахувань передбачені діючим законодавством України, господарський суд вважає правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги щодо стягнення 3% річних в сумі 1095 грн. 45 коп., інфляційних нарахувань в сумі 2712 грн. 47 коп.

В іншій частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних в сумі 4233 грн. 13 коп. та інфляційних нарахувань в сумі 59599 грн.01 коп., суд відмовляє за їх необґрунтованістю.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, відповідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 897 грн. 19 коп. При цьому судом було взято до уваги положення п. 4. ч.1. ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 75, 81, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Міськсумиліфт» (40030, м. Суми, пер. Громадянський, 7, код ЄДРПОУ 34743322) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумиліфт» (40030, м. Суми, вул. Харківська, буд 7, кВ. 27, код ЄДРПОУ 38867862) 56000 грн. 00 коп. заборгованості, 1095 грн. 45 коп. -3% річних, 2712 грн. 47 коп. - інфляційних нарахувань, 897 грн. 19 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних в сумі 4233 грн. 13 коп. та інфляційних нарахувань в сумі 59599 грн.01 коп. - відмовляє.

4. В частині позовних вимог, щодо стягнення за актом № 2 від 28.02.2014 позов залишити без розгляду.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 11.08.2016

Суддя С.В. Заєць