Постанова

від 12.12.2016 по справі 920/543/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2016 р. Справа №920/543/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Пелипенко Н.М., суддя Тихий П.В.,

при секретарі судового засідання Деппа-Крівіч А.О.,

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1, директор, витяг 20.10.2016р.,

відповідача - ОСОБА_2, за довіреністю №198 від 25.04.2016р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумиліфт" (вх.№2413С/1-41 від 05.09.2016р.) , на рішення господарського суду Сумської області від 09.08.2016р. у справі №920/543/16,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумиліфт", м. Суми,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міськсумиліфт", м. Суми,

про стягнення 164547,50 грн. -

ВСТАНОВИЛА:

24.05.2016р. позивач звернувся до господарського суду Сумської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в сумі 96907,44 грн. за виконані роботи за актом №1 від 31.01.2014р. на суму 135000,00 грн., №2 від 28.02.2014р. на суму 139907,44 грн. та №3 від 10.03.2014р. на суму 51000,00 грн. відповідно до договору про забезпечення утримання в справному стані ліфтів у багатоквартирних будинках комунальної власності територіальної громади міста Суми та їх безпечної експлуатації від 25.12.2013р. №25/12/13-1 та 62311,48 грн.- інфляційних втрат, 5328,58 грн. - 3% річних, а також судовий збір.

Позовна заява мотивована тим, що на виконання укладеного між сторонами договору про забезпечення утримання в справному стані ліфтів у багатоквартирних будинках комунальної власності територіальної громади міста Суми та їх безпечної експлуатації №25/12/13-1 позивачем були виконані роботи у січні, лютому, та березні. Відповідачем частково проведено розрахунки за виконані роботи, і станом на день подачі позову позивач зазначає що значиться заборгованість за січень у розмірі 5000,00 грн., за лютий 40907,44 грн. та за березень в сумі 51000,00 грн. Також позивачем зауважено, що акт надання послуг №2 від 28.02.2014р. (за лютий 2014) на суму 139907,44 грн. в природі існує і був підписаний обома сторонами проте на даний час відсутній на підприємстві.

09.08.2016р. представником позивача подано заяву, в якій позивач просить розмір 3% річних та інфляційних нарахувань розраховувати станом на 09.08.2016р.

Рішенням господарського суду Сумської області від 09.08.2016р. (суддя Заєць С.В. ) позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Міськсумиліфт" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумиліфт" 56000,00 грн. заборгованості, 1095,45 грн. - 3% річних, 2712,47 грн. - інфляційних нарахувань, 897,19 грн. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних в сумі 4233,13 грн. та інфляційних нарахувань в сумі 59599,01 грн. - відмовлено.

В частині позовних вимог, щодо стягнення за актом №2 від 28.02.2014р. позов залишено без розгляду.

Вказане рішення, зокрема, мотивоване тим, що факт виконання позивачем робіт, відповідно до договору №25/12/13-1 від 25.12.2013р. за січень, березень 2014 року підтверджується матеріалами справи, обсяг і якість вказаних робіт підтверджується відповідними актами, які є належними та допустимими доказами; відповідач не розрахувався за виконані роботи і доказів того, що ним було заявлено про недоліки у виконаних позивачем роботах не подав; дійсною вимогою виконання зобов'язання є претензія, отримана відповідачем 08.12.2015р., а отже, зважаючи на приписи статті 530 Цивільного кодексу України, виконання боржником обов'язку виникло з 16.12.2015р.

Позивач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 11.08.2016р. у справі №920/543/16 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Зокрема, в обґрунтування вимог своєї скарги позивач зазначив, що відсутність первинних документів не може давати можливість боржнику ухилятись від виконання своїх зобов'язань; моментом пред'явлення вимоги можна вважати лист-попередження №88 від 31.03.2014р., а доказом його отримання є відповідь №03-05 від 08.05.2014р. в якій визнається заборгованість та гарантується її погашення.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 07.09.2016р. апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та її розгляд призначено на 03.10.2016р.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу (вх.№9777 від 27.09.2016р.), в якому просить оскаржуване рішення суду - залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. В обґрунтування своєї позиції по справі відповідач зазначає, що акт надання послуг №2 від 28.02.2014р. до суду не був наданий ні в оригіналі, ні в завіреній копії, а отже, як доказ в матеріалах справи відсутній; щодо нарахування штрафних санкцій, відповідач зазначає, що претензія про сплату суми боргу була отримана ТОВ "Міськсумиліфт" 08.12.2015р., а отже обов'язок оплати виконаних робіт в силу положень статті 530 Цивільного кодексу України, виник через 7 днів, тобто, починаючи з 16.12.2015р.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 03.10.2016р. клопотання відповідача про відкладення розгляду справи задоволено, розгляд справи відкладено на 24.10.2016р.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 20.10.2016р., у зв'язку із відпусткою судді Россолова В.В., сформовано склад колегії суддів: головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Пелипенко Н.М., суддя Тихий П.В.

У зв'язку зі зміною складу колегії суддів у даній справі відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 "Про судове рішення", перебіг передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України строків вирішення спору розпочато знову.

Позивач надав до суду заяву про часткову відмову від апеляційної скарги (вх.№10730 від 24.10.2016р.) на рішення господарського суду Сумської області від 09.08.2016р. по справі №920/543/16, а саме просить суд: скасувати рішення господарського суду Сумської області від 09.08.2016р. по справі №920/543/16 в тій частині, що стосується відмови суду, в стягненні штрафних санкцій: 3% річних та інфляційних нарахувань за період з 01.06.2014р. по 09.08.2016р.; прийняти нове рішення, яким стягнути штрафні санкції (3% річних та інфляційні нарахування) за період з 01.06.2014р. по 09.08.2016р. в сумі 39680,98 грн.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 24.10.2016р. розгляд справи відкладено на 14.11.2016р., ухвалено позивачу надати суду докази направлення на адресу відповідача заяви про часткову відмову від апеляційної скарги з відповідним розрахунком штрафних санкцій; докази направлення надати суду; відповідачу надати суду додаткові обґрунтовані пояснення та докази, з посиланням на норми чинного законодавства та обставини справи, з урахуванням заяви позивача про часткову відмову від вимог апеляційної скарги.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 14.11.2016р., з метою повного, всебічного, об'єктивного встановлення фактичних обставин справи, надання можливості учасникам судового процесу надати суду додаткові письмові пояснення та забезпечення участі представника позивача в судовому процесі розгляд справи відкладено на 12.12.2016р.

В судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду представник позивача підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, просив задовольнити її в повному обсязі, з урахуванням часткової відмови від апеляційної скарги. Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, з урахуванням заяви про часткову відмови від її вимог, просив залишити рішення суду без змін.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши в судовому засіданні пояснення уповноважених представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

25.12.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Міськсумиліфт" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Асага" було укладено договір про забезпечення утримання в справному стані ліфтів у багатоквартирних будинках комунальної власності територіальної громади міста Суми та їх безпечної експлуатації №25/12/13-1.

В січні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Асага" перейменовано рішенням загальних зборів учасників товариства на Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумиліфт".

Відповідно до п. 1.1. договору, для забезпечення утримання в справному стані ліфтів у багатоквартирних будинках комунальної власності територіальної громади міста Суми та їх безпечної експлуатації, Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе повноваження щодо організації експлуатації ліфтів і диспетчерської системи на об'єктах замовника.

Пунктом 5.1. договору сторони визначили, що термін дії договору починається з 01.01.2014р. і закінчується 30.06.2014р.

Додатковою угодою №2 до договору від 28.02.2014р. внесено зміни до договору, а саме сторонами зазначено, що договір починається з 01.01.2014р. і закінчується 11.03.2014р., а за фінансовими зобов'язаннями - до повного виконання їх сторонами.

Згідно з п. 2.1 договору оплата робіт згідно п. 1.1. договору повинна бути передбачена замовником у встановленому порядку і здійснюється на підставі розрахунку, наданого підрядником.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в період дії договору позивачем виконані роботи, а відповідачем такі роботи прийняті, про що було укладено акт надання послуг №1 від 31.01.2014р. на суму 135000,00 грн., №2 від 28.02.2014р. на суму 139907,44 грн. та №3 від 10.03.2014р. на суму 51000,00 грн. Проте, відповідач в порушення умов договору не сплатив вартість виконаних робіт, в зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у сумі 96907,44 грн.

Факт укладення та виконання робіт за актом №1 від 13.01.2014р. на суму 135000,00 грн. та за актом №3 від 10.03.2014р. підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

Ненадання позивачем до матеріалів справи акту №2 від 28.02.2014р. на вимоги ухвал суду стало підставою для залишення позову без розгляду в цій частині. Колегія суддів погоджується із даним висновком суду першої інстанції. В цій частині позивач проти рішення суду, також, не заперечує.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач частково сплатив заборгованість за січень 2014р. за роботи виконані відповідно до акту №1 від 31.01.2014р., всього на загальну суму 130000,00 грн., проте в повному обсязі не розрахувався на надані послуги за січень на суму 5000,00 грн. та за березень - 51000,00 грн., в зв'язку з чим заборгованість відповідача на день подачі позову за актом №1 від 31.01.2014р. та актом №3 від 10.03.2014р. становить 56000,00 грн.

Вказані обставини сторонами у справі не заперечувались.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до положень статті 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 526 Цивільного Кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Оскільки згаданою статтею 530 Цивільного кодексу України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв'язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред'явленою.

Позивач посилається на те, що ним було направлено відповідачу 31.03.2014р. лист-попередження №88, та вважає терміном відрахування зобов'язання з 31.03.2014р. з дати направлення листа-попередження №88.

Однак, колегія суддів вважає таке твердження необґрунтованим, оскільки в даному документі відсутнє посилання на договір №25/12/13-1 від 25.12.2013р., не зазначено конкретної суми, зазначається, що сума складає майже 120 тис. грн.

Твердження позивача про те, що інших договорів між сторонами не існує, а тому в даному листі-попередженні йшла мова саме про спірний договір, колегія суддів вважає неспроможними, з огляду на відсутність письмових доказів вказаних обставин.

Також, колегія суддів враховує, що відповідь відповідача на лист №88 від 31.03.2014р. ніяким чином не підтверджує прийняття претензії позивача саме за спірним договором, актами №1 та №3.

Разом з тим, в матеріалах справи наявна претензія, отримана відповідачем 08.12.2015р. вх.№01-12, в якій є посилання на договір укладений між сторонами - №25/12/13-1 від 25.12.2013р., зазначена сума заборгованості 186000,00 грн., з посиланням на акти виконаних робіт №1 від 31.01.2014р. та №3 від 10.03.2014р., зазначено реквізити, на які необхідно здійснити платіж.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що враховуючи положення статті 530 Цивільного кодексу України, строк (термін) виконання боржником обов'язку виникає з 16.12.2015р. (08.12.2015р. + 7 днів).

Згідно зі ст.ст.526, 629 Цивільного кодексу України, пунктом 1 статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання не допускається; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 222 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин, які порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно до пункту 1 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

За приписами частини першої статті 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Таким чином, обов'язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт) законом покладений саме на замовника.

Відповідач не подав доказів того, що ним було заявлено про недоліки у виконаних позивачем роботах, обґрунтованих доказів неякісного чи не в повному обсязі виконання підрядних робіт.

Акти здачі-приймання робіт (надання послуг) за січень, березень 2014 року підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками без будь-яких зауважень.

Відсутність висловлених відповідачем зауважень до виконаних робіт свідчить, в свою чергу, про прийняття робіт та, відповідно, виникнення у відповідача обов'язку щодо їх оплати.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що факт виконання позивачем робіт, відповідно до договору №25/12/13-1 від 25.12.2013р. за січень, березень 2014 року підтверджується матеріалами справи, обсяг і якість вказаних робіт підтверджується відповідними актами, які є належними та допустимими доказами. Відповідач не розрахувався за виконані роботи і доказів того, що ним було заявлено про недоліки у виконаних позивачем роботах не подав.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правомірно визнав обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 56000,00 грн. заборгованості.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат, заявлених у позовних вимогах, суд враховує, що відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" та пункту 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

За результатами перерахунку розміру 3% річних та інфляційних втрат, заявлених до стягнення, з використанням калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга.Еліт 9.1.3", колегія суддів встановила, що суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення 1095,45 грн. 3% річних та 2712,47 грн. інфляційних нарахувань за період з 16.12.2015р. по 09.08.2016р. на суму заборгованості 56000,00 грн.

З огляду на викладене, враховуючи, що доводи, викладені в апеляційний скарзі, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що на рішення господарського суду Сумської області від 09.08.2016р. у справі №920/543/16 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, керуючись ст.ст.49, 99 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню позивачу.

Керуючись ст.ст.49, 91, 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумиліфт" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 09.08.2016р. у справі №920/543/16 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 19 грудня 2016 року.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя Н.М. Пелипенко

Суддя П.В. Тихий