Рішення

від 03.08.2016 по справі 910/9222/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.08.2016№910/9222/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будінтерсервіс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Транс-Інвест»

про стягнення 438 889, 84 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Шаповал Д.В. - адвокат на підставі ордеру серії КС № 215320;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будінтерсервіс» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Транс-Інвест» (далі - відповідач) про стягнення 331 687,39 грн., з яких 325 383,05 грн. основного боргу, 5 894, 34 грн. пені, 410,00 грн. 3% річних. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору та витрати на правову допомогу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує на те, що між ним та відповідачем був укладений Договір оренди №2 від 17.02.2015, в порушення умов якого відповідач належним чином не здійснював взяті на себе зобов'язання по сплаті орендної плати, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість та виникли підстави для нарахування пені згідно з п. 7.1. Договору та 3% річних на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.05.2016 р. порушено провадження у справі № 910/9222/16, її розгляд призначено на 13.06.2016.

10.06.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача було подано додаткові документи для долучення до матеріалів справи та відзив на позовну заяву б/н від 06.06.2016, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує, оскільки умовами Договору строк оплати орендних платежів не визначений, рахунки на здійснення платежів позивачем під розписку не надавалися, що є простроченням з боку позивача у розумінні статті 613 Цивільного кодексу України та статті 221 Господарського кодексу України. На думку відповідача, позивач не скористався своїм правом на пред'явлення вимоги в порядку статті 530 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим, в даному випадку пред'явлення позивачем позову є передчасним.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.06.2016 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 06.07.2016.

14.06.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача було подано Доповнення до відзиву на позовну заяву б/н від 09.06.2016, відповідно до змісту яких відповідач проти задоволення позову заперечує, оскільки вважає, що у зв'язку з припиненням строку дії Договору припинилося і право користування орендованим майном і такого користування не відбувалося, а відтак, на думку відповідача, припинився і його обов'язок по сплаті орендної плати за користування майном. Також відповідач зазначає, що орендоване майно було повернуто позивачеві, проте останній цей факт приховав і не надав відповідачу документів на підтвердження отримання вказаного майна. Крім того, відповідач посилається на те, що відповідно до п. 3.2. Договору підставою для проведення взаєморозрахунків є акти здавання-приймання, підписані обома сторонами, проте після закінчення строку дії Договору такі акти сторонами не складалися. У зв'язку з цим відповідач вважає, що зобов'язань по сплаті позивачу грошових коштів у нього не виникало. Додатково відповідач зазначає, що вимоги позивача про стягнення пені є необґрунтованими, оскільки умовами Договору нарахування пені за прострочення орендних платежів не передбачено.

30.06.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову згідно зі статтями 66, 67 Господарського процесуального кодексу України шляхом накладення арешту на майно відповідача.

02.07.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача було подано Доповнення № 2 до відзиву на позовну заяву, відповідно до змісту яких відповідач проти задоволення позову заперечує, оскільки орендовано у позивача майно, в тому числі за спірним Договором, було повернуто позивачеві 31.08.2015 р. і ця обставина останнім не заперечується. У зв'язку з поверненням орендованого майна позивачу та закінченням строку дії Договору оренди відповідач вважає, що будь-яке нарахування орендних платежів поза строком дії Договору є неправомірним. Також відповідач зазначає, що ні рахунків, ні актів надання послуг для оплати орендних платежів від позивача він не отримував.

02.07.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до змісту якої позивач просить суд стягнути з відповідача 370 859,15 грн. основного боргу, 19 023,76 грн. пені, 1 551,00 грн. 3% річних. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 5 871,51 грн. витрат по сплаті судового збору та 34 769,00 грн. витрат на правову допомогу.

05.07.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 06.07.2016 судом прийнято до розгляду подану позивачем заяву про збільшення розміру позовних вимог.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.07.2016 судом було відмовлено у задоволенні заяви позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 20.07.2016.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.07.2016, в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк вирішення спору у справі №910/9222/16 на п'ятнадцять днів, згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 27.07.2016 р., зобов'язано сторін провести звірку взаєморозрахунків.

21.07.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про збільшення розміру позовних вимог від 20.07.2016 р., відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 410 334,33 грн. основного боргу, 26 322,51 грн. пені та 2 233, 00 грн. 3% річних. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 6 585, 35 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 44 194,00 грн.

27.07.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача були подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи та письмові пояснення по суті заявлених позовних вимог, в яких відповідач зазначив, що він намагався провести позивачем звірку взаєморозрахунків, але позивач надав акт звірки взаєморозрахунків у своїй редакції, яка на думку відповідача є бездоказовою, безпідставною та незаконною. Також відповідач зазначає, що позивачем не надано будь-яких належних доказів в підтвердження його права власності на майно, яке було передано в оренду. Крім того, відповідач наголосив на тому, що орендоване майно було повернуто позивачу за актом приймання-передачі, примірник якого позивач не підписав та не повернув. У зв'язку з цим відповідач вважає, що він виконав свій обов'язок повернути орендоване майно позивачу у зв'язку із припиненням строку дії Договору відповідно до статті 785 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.07.2016 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Будінтерсевіс» про збільшення розміру позовних вимог від 20.07.2016 повернуто без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 27.07.2016, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 03.08.2016 р.

02.08.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог від 27.07.2016, відповідно до змісту якої позивач просить суд стягнути з відповідача 410 334,33 грн. основного боргу, 26 322,51 грн. пені та 2 233,00 грн. 3% річних. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 6 585,35 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 44 194,00 грн.

В судовому засіданні 03.08.2016 судом прийнято до розгляду вищевказану заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, у зв'язку з чим позовні вимоги розглядаються в її редакції, відповідно має місце нова ціна позову, виходячи з якої і вирішується спір.

Представник відповідача в судове засідання 03.08.2016 не з'явився.

Судом враховано, що відповідно до п.3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

Як на тому наголошено в п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

Враховуючи те, що представник відповідача був присутній в судовому засіданні 27.07.2016, що відображено у протоколі судового засідання від 27.07.2016 р., і під розписку його було повідомлено про те, що наступне судове засідання відбудеться 03.08.2016 р. о 10:40 год., суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 03.08.2016 р. проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

17.02.2015 між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) було укладено Договір оренди №2 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого орендодавець передає у тимчасове володіння та користування орендарю будівельне обладнання, а саме щити опалубки та комплектуючі до них у кількості 82,08 м.кв. Перелік комплектуючих для зборки вказаний у накладній на відпуск.

Майно передається в робочому та придатному для його цільового використання стані (п. 1.2. Договору).

В силу п. 2.1. Договору орендоване майно повинно бути передано протягом 10 днів з моменту підписання даного Договору по акту приймання-передачі орендованого майна.

Згідно з п. 3.1. Договору вартість оренди майна в день складає 842,15 грн., в т.ч. ПДВ 140,36 грн., та буде нараховуватись із розрахунку фактичного часу перебування орендованого майна у розпорядженні орендаря.

Відповідно до п.3.2. Договору акт приймання-передачі орендованого майна, підписаний уповноваженими представниками обох сторін, є підставою для розрахунку з орендодавцем за фактично надані послуги. Орендна плата сплачується попередньо в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендодавця.

Пунктом 4.1.2. Договору на орендаря покладено обов'язок своєчасно здійснювати оплату за надані послуги.

Крім того, згідно з п. 4.1.5. Договору орендар зобов'язаний повернути орендоване майно у строк 3-х робочих днів з моменту закінчення строку дії Договору, а також у разі встановлення факту передачі майна у користування третім особам, або на вимогу орендодавця у справному та придатному для його цільового використання стані, з урахуванням амортизаційного зносу.

Орендодавець, у свою чергу, зобов'язаний своєчасно надати майно у користування орендарю у справному та придатному для його цільового використання стані (п. 4.1.6. Договору).

Згідно з п. 8.1. Договору Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.03.2015 р.

31.03.2015 сторони уклали Додаткову угоду №1 до Договору, якою продовжили строк дії Договору до 31.08.2015.

На виконання умов п.п. 1.1., 2.1., 4.1.6. Договору позивач передав відповідачу в оренду щити опалубки та комплектуючі до них у кількості 82,08 м.кв., що підтверджується Актом приймання-передачі орендованого майна від 17.02.2015, підписаним представниками сторін без зауважень та заперечень та скріпленим печатками обох підприємств.

Також, між сторонами були складені та підписані Акти надання послуг оренди №5 від 28.02.2015 за період з 17.02.2015 по 28.02.2015 на суму 10 105, 80 грн., № 11 від 31.03.2015 за період з 01.03.2015 по 31.03.2015 на суму 26 106,65 грн., № 15 від 30.04.2015 за період з 01.04.2015 по 30.04.2015 на суму 25 264,50 грн., № 22 від 31.05.2015 за період з 01.05.2015 по 31.05.2015 на суму 26 106,65 грн.

З матеріалів справи вбачається, що у рахунок оплати орендної плати відповідач перерахував на рахунок позивача 27 583,60 грн. на підставі платіжного доручення №775 від 10.12.2015 із призначенням платежу: «за оренду згідно договору №2 від 17.02.15 р., у т.ч. ПДВ 20% - 4 597.27 грн.».

Інші наявні в матеріалах справи платіжні доручення № 774 від 10.12.2015 на суму 7 220,80 грн., № 1018 від 30.04.2015 на суму 5 000,00 грн., № 1214 від 04.09.2015 на суму 5 000,00 грн., № 773 від 10.12.2015 на суму 3 000,00 грн., та банківську виписку від 28.05.2015 на суму 5 000,00 грн. суд до уваги не приймає, оскільки відповідно до вказаного в них призначення платежу оплата орендної плати здійснювалась відповідачем за іншими договорами, які не є підставою даного спору.

Враховуючи те, що відповідач не здійснював оплату орендної плати в повному обсязі, позивач направив на його адресу претензію №22/04 від 22.04.2016 про сплату заборгованості за 431 день в сумі 362 966,65 грн., до якої додав рахунок на оплату №8 від 21.04.2016 за період з 01.06.2015 по 22.04.2016 на суму 275 383,06 грн. та Акт надання послуг №5 від 22.04.2016 за період з 01.06.2015 по 22.04.2016 на суму 275 383,06 грн.

Проте вищевказані вимоги відповідачем задоволені не були.

Крім того, 17.06.2016 р. позивач направив на адресу відповідача претензію про сплату заборгованості по орендній платі за 485 днів в сумі 370 859,15 грн., до якої додав Акт надання послуг №11 від 31.05.2016 за період з 22.04.2016 по 31.05.2016 на суму 32 843,86 грн., рахунок на оплату №13 від 31.05.2016 за період з 22.04.2016 по 31.05.2016 на суму 32 843,86 грн., Акт надання послуг №12 від 15.06.2016 за період з 01.06.2016 по 15.06.2016 на суму 12 632,23 грн., рахунок на оплату № 15 від 15.06.2016 за період з 01.06.2016 по 15.06.2016 на суму 12 632,23 грн.

Також, 20.07.2016 позивач направив на адресу відповідача претензію № 3 з вимогою оплатити орендні платежі за 520 днів у розмірі 410 334,33 грн., до якої додав рахунок на оплату №8 від 21.04.2016 за період з 01.06.2015 по 22.04.2016 на суму 275 383,06 грн., Акт надання послуг №5 від 22.04.2016 за період з 01.06.2015 по 22.04.2016 на суму 275 383,06 грн., рахунок на оплату №13 від 31.05.2016 за період з 22.04.2016 по 31.05.2016 на суму 32 843,86 грн., Акт наданих послуг №11 від 31.05.2016 за період з 22.04.2016 по 31.05.2016 на суму 32 843,86 грн., Акт надання послуг № 12 від 15.06.2016 за період з 01.06.2016 по 15.06.2015 на суму 12 632,23 грн., рахунок на оплату №15 від 15.06.2016 за період з 01.06.2016 по 15.06.2016 на суму 12 632,23 грн., рахунок на оплату № 21 від 20.07.2016 за період з 16.06.2016 по 20.07.2016 на суму 29 475,18 грн., Акт надання послуг №19 від 20.07.2016 за період з 16.06.2016 по 20.07.2016.

Вищевказані претензії відповідачем були також залишені без задоволення, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість по сплаті орендної плати за 520 днів в сумі 410 334,33 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором оренди.

Частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до частини 1 статті 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Згідно з частиною 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму (частина 2 статті 762 Цивільного кодексу України).

Під час розгляду спору судом встановлено, що на виконання умов Договору позивач передав відповідачу в оренду щити опалубки та комплектуючі до них у кількості 82, 08 м.кв., що підтверджується Актом приймання-передачі орендованого майна від 17.02.2015 р., підписаним представниками обох сторін без зауважень та заперечень.

Проте, відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання по сплаті орендних платежів, і після закінчення строку дії Договору - 31.08.2015 р. орендоване майно позивачу не повернув.

При цьому, під час розгляду спору відповідач стверджував що повернув орендоване майно позивачу, проте останній цей факт приховує.

Позивач, у свою чергу, в ході розгляду справи неодноразово наголошував на тому, що орендоване майно відповідачем повернуто не було.

27.07.2016 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача було надано фотокопію Акту приймання-передачі орендованого майна від 01.09.2015 р., відповідно до якого відповідач повернув позивачеві орендоване майно, а саме щити опалубки та комплектуючі до них у кількості 82, 08 м.кв.

В судовому засіданні 27.07.2016 р. позивач категорично заперечив проти повернення орендованого майна та зазначив, що наданий відповідачем акт від 01.09.2015 р. є сфальсифікованим, оскільки такого акту позивач ніколи не підписував.

Відповідачем, у свою чергу, оригіналу вищевказаного акту на огляд суду надано не було.

Надаючи правову оцінку поданому відповідачем акту приймання-передачі орендованого майна від 01.09.2015 р., суд зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 4-3 та статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 36 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Як на тому наголошено у п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо документи, які мають значення для правильного вирішення спору, і підписи на них виготовлені стороною за допомогою будь-яких технічних засобів, то такі документи повинні прийматись господарським судом як письмові докази, досліджуватись та оцінюватись за загальними правилами ГПК. Копії, які видаються органами державної влади України, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та їх об'єднаннями усіх форм власності, повинні бути засвідчені з додержанням вимог пункту 5.27 Національного стандарту України "Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003", затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 № 55, а разі якщо інструкціями з діловодства, які діють у відповідних органах, підприємствах, установах і організаціях, установлено додаткові вимоги щодо оформлення копій, - також і цих вимог.

Подані сторонами копії документів, виготовлені з використанням технічних засобів (фотокопії тощо), засвідчуються підписом особи, яка їх виготовила або яка перевірила їх на відповідність оригіналам, із зазначенням її прізвища, ініціалів та посади (якщо вона є посадовою особою) та з прикладенням печатки (за її наявності). Якщо подані копії документів, у тому числі виготовлені з використанням технічних засобів, викликають сумніви, господарський суд може витребувати оригінали цих документів, у тому числі для огляду в судовому засіданні з наступним поверненням цих оригіналів особі, яка їх подала.

Якщо одним з учасників судового процесу подано засвідчені ним копії документів, а інший з цих учасників заперечує відповідність їх оригіналам, то господарський суд зобов'язаний витребувати такі оригінали для огляду у особи, яка їх подала.

В судовому засіданні 27.07.2016 судом було витребувано у відповідача оригінал акту приймання-передачі орендованого обладнання від 01.09.2015, проте такого документу відповідачем надано не було.

При цьому, суд зазначає, що надана відповідачем копія акту приймання-передачі орендованого обладнання від 01.09.2015 завірена з порушенням вимог пункту 5.27 Національного стандарту України "Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003", затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 № 55, відповідно до якого відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади , особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії .

У разі неподання оригіналів документів на вимогу суду справа розглядається за наявними доказами, оцінка яких здійснюється відповідно до вимог статей 32, 33, 43 ГПК (п. 2.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Крім того, відповідно до правової позиції, викладеної у п.п. 2.3., 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частинами 1 та 2 статті 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищевикладене, надана відповідачем фотокопія акту приймання-передачі орендованого майна від 01.09.2015 за відсутності його оригіналу та наявності заперечень з боку позивача щодо дійсності означеного акту, не може бути прийнята судом як належний доказ повернення відповідачем орендованого майна позивачу в розмінні ст.ст. 34, 36, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Інші надані відповідачем фотокопії актів приймання-передачі судом до уваги не приймаються, оскільки вони не стосуються Договору № 2 від 17.02.2015, який є підставою даного спору.

Разом з тим, суд вважає необґрунтованими та не приймає до уваги доводи відповідача в частині неправомірності нарахування орендних платежів після закінчення строку дії Договору, оскільки з урахуванням положень статей 653, 795 Цивільного кодексу України та умов п. п. 3.1., 3.2. Договору, відповідно до яких орендна плата нараховується та сплачується за час фактичного знаходження орендованого майна у користуванні відповідача , нарахування орендної плати за відповідний період є правомірним.

Твердження позивача в частині продовження строку дії Договору оренди № 2 від 17.02.2015 з огляду на те, що відповідач орендоване майно позивачу не повернув і протягом місяця після закінчення строку дії Договору не надіслав позивачу жодних повідомлень про свою незгоду з продовженням строку дії Договору, суд вважає безпідставними, оскільки за умовами пункту 8.2. Договору цей Договір пролонгується виключно за згодою сторін .

Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (ч. 4 ст. 286 Господарського кодексу України).

Суд погоджується з доводами відповідача в частині того, що умовами укладеного між сторонами Договору оренди не визначені строки сплати орендної плати відповідачем, у зв'язку з чим до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з п. 1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» оскільки згаданою статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо.

З матеріалів справи вбачається, що 22.04.2016 позивачем на адресу відповідача було направлено претензію № 22/04 від 22.04.2016 про оплату заборгованості по орендній платі за 431 день в сумі 325 383,05 грн.

Доказом направлення вищевказаної вимоги є опис вкладення та фіскальний чек від 22.04.2016 р. зі штрихкодовим ідентифікатором 5004500923303.

Відповідно до правової позиції, викладеної у п. 1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення .

Згідно з даними інформаційного ресурсу Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» http://services.ukrposhta.ua/bardcodesingle/ поштове повідомлення зі штрихкодовим ідентифікатором 5004500923303 було повернуто органом поштового зв'язку 25.05.2016 р. за зворотною адресою за закінченням встановленого терміну зберігання, у зв'язку з чим, днем пред'явлення позивачем претензії № 22/04 від 22.04.2016 р. відповідачу слід вважати 25.05.2016, і враховуючи приписи частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України відповідач повинен був оплатити заборгованість по орендній платі за 431 день в сумі 325 383,05 грн. у строк до 01.06.2016 включно.

При цьому, судом враховано приписи п.1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», відповідно до якого ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред'явленою .

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 17.06.2016 позивачем в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України було направлено на адресу відповідача претензію №2 про сплату заборгованості по орендній платі за 485 днів в сумі 370 859,15 грн., що підтверджується описом вкладення та фіскальним чеком від 17.06.2016 зі штрихкодовим ідентифікатором 5004500945420.

На підставі відомостей інформаційного ресурсу Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укопошта» http://services.ukrposhta.ua/bardcodesingle/ судом встановлено, що поштове повідомлення зі штрихкодовим ідентифікатором 5004500945420 було повернуто органом поштового зв'язку 21.07.2016 за зворотною адресою за закінченням встановленого терміну зберігання, у зв'язку з чим, днем пред'явлення позивачем претензії № 2 відповідачу слід вважати 21.07.2016, і враховуючи приписи частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України відповідач повинен був оплатити заборгованість по орендній платі за 485 днів в сумі 370 859,15 грн. у строк до 28.07.2016 включно.

Крім того, 20.07.2016 позивач направив на адресу відповідача претензію №3 про оплату заборгованості по орендній платі за 520 днів в сумі 410 334,33 грн., що підтверджується описом вкладення та фіскальним чеком від 20.07.2016 зі штрихкодовим ідентифікатором 5004500957267.

Згідно з даними інформаційного ресурсу Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» http://services.ukrposhta.ua/bardcodesingle/ відносно поштового повідомлення зі штрихкодовим ідентифікатором 5004500957267 відсутня відмітка як про вручення його відповідачу, так і про його повернення у зв'язку з закінченням встановленого терміну зберігання, у зв'язку з чим суд вважає, що станом на день прийняття рішення строк оплати орендної плати не настав.

Як на тому наголошено у п. 1.7-1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» господарському суду необхідно мати на увазі, що питання про те, чи мало місце пред'явлення кредитором боржникові вимоги про оплату, вирішується не під час прийняття судом позовної заяви, а виключно в процесі вирішення ним спору по суті. Отже, коли господарським судом буде з'ясовано, що таку вимогу пред'явлено після початку розгляду ним справи зі спору, пов'язаного зі стягненням заборгованості, то відповідний позов може бути задоволений, якщо строк виконання грошового зобов'язання настав до прийняття рішення по суті справи.

Враховуючи вищевикладені обставини суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають частковому задоволенню в сумі 370 859,15 грн., а в іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають через відсутність у позивача матеріально-правових підстав для стягнення боргу за договором за невиконання відповідачем грошового зобов'язання, строк виконання якого згідно з частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України станом на день прийняття рішення, є таким, що не настав.

Разом з тим, суд вважає необґрунтованими та не приймає до уваги доводи відповідача в частині того, що ненадання позивачем рахунків на сплату орендної плати є простроченням з боку позивача у розумінні статті 613 Цивільного кодексу України та статті 221 Господарського кодексу України, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 212 Цивільного кодексу України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Згідно з частиною 1 статті 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Аналогічні положення закріплені у частині 1 статті 221 Господарського кодексу України.

Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора (частина 2 статті 613 Цивільного кодексу України).

Разом з тим, рахунок документом, який містить лише платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною обставиною у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України та статті 221 Господарського кодексу України, у зв'язку з чим наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку сплатити належні за договором платежі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.09.2009 у справі № 37/405.

До того ж, умовами укладеного між сторонами Договору взагалі не передбачений обов'язок позивача направляти на адресу відповідача рахунки на здійснення орендних платежів.

Також, суд не приймає до уваги доводи відповідача в частині того, що відповідно до п. 3.2. Договору підставою для взаєморозрахунків є акти здавання-приймання, підписані обома сторонами, тоді як по закінченню строку дії Договору такі акти сторонами не складалися та не підписувалися.

Так, як зазначалось судом вище, пунктом 3.2. Договору передбачено, що акт приймання-передачі орендованого майна, підписаний уповноваженими особами обох сторін, є підставою для розрахунку з орендодавцем за фактично надані послуги.

В матеріалах справи є підписаний представниками обох сторін без зауважень та заперечень акт приймання-передачі орендованого майна від 17.02.2015 р.

При цьому, умовами Договору не передбачено обов'язок сторін складати та підписувати акти надання послуг оренди, які б були підставою для розрахунків.

Що стосується позовних вимог про стягнення 26 322, 51 грн. пені та 2 233,00 грн. 3% річних, слід відзначити наступне.

Так, згідно зі статтею 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення частинах. 2, 3 статті 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

За умовами пункту 7.1. Договору у разі прострочення оплати орендних платежів пеня стягується у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми заборгованості.

За таких обставин, заперечення відповідача стосовно того, що умовами Договору нарахування пені не передбачено судом до уваги не приймаються.

Відповідно до вимог частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Крім того, згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку статті 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в сумі 26 322, 51 грн. та 3% річних в сумі 2 233, 00 грн. за період з 04.05.2016 р. по 27.07.2016 р., розраховані виходячи з суми боргу 325 383, 05 грн.

В силу приписів п. 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання , та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені та 3% річних суд вважає його арифметично невірним та таким, що не повністю відповідає вимогам чинного законодавства через невірне визначення дня виникнення у позивача права на нарахування пені на суму боргу 325 383,05 грн.

За розрахунком суду, розмір пені за період з 02.06.2016 р. по 27.07.2016 р. складає 17 015,93 грн., а 3% річних - 1 493,56 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати орендних платежів, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеній частині позову.

При цьому, що стосується заявлених відповідачем до відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 44 194,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 16.01.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

На підтвердження зазначених витрат, до матеріалів справи надані Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю адвоката Шаповал Дмитра Володимировича серії КС № 5549/10 від 24.12.2015, Договір про надання правової допомоги № 30/03/16-1 від 30.03.2016, ордер Серії КС № 215320 від 30.03.2016, Акт № 1 здачі-приймання наданих послуг від 01.07.2016, квитанцію до прибуткового касового ордеру № 1 від 01.07.2016 про сплату послуг адвоката в сумі 34 769,00 грн., Акт № 2 здачі-приймання наданих послуг від 20.07.2016, квитанцію до прибуткового касового ордера № 2 від 20.07.2016 на суму 9 425,00 грн.

Водночас, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування витрат на оплату послуг адвоката не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, предмету спору може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Зважаючи на відсутність в матеріалах справи вартості економних транспортних послуг, вартості оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; відомостей органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; а також враховуючи здатність кожної особи бути позивачем та відповідачем у суді відповідно до частини другої статті 80 Цивільного кодексу України та оскільки отримання позивачем юридичних послуг, пов'язаних з представленням інтересів останнього, не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для захисту своїх прав, а вибір конкретного адвоката, який представлятиме його інтереси є його особистим правом; беручи до уваги предмет спору, тривалість розгляду і складність справи та особисту участь у ній представника позивача, суд дійшов висновку про те, що вимоги про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 44 194, 00 грн. є неспіврозмірними та завищеними.

В даному випадку, враховуючи те що адвокат виконуючи умови укладеного з позивачем Договору представляв його інтереси та приймав участь у судових засіданнях по цій справі і складав необхідні документи, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката підлягають задоволенню частково, у розмірі 2 000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Транс-Інвест» (01601, місто Київ, вулиця Пушкінська, будинок 27; код ЄДРПОУ 38465370) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будінтерсервіс» (50045, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Купріна, будинок 125А; код ЄДРПОУ 32097567) 370 859 (триста сімдесят тисяч вісімсот п'ятдесят дев'ять) грн. 15 коп. основного боргу, 17 015 (сімнадцять тисяч п'ятнадцять) грн. 93 коп. пені, 1 493 (одну тисячу чотириста дев'яносто три) грн. 56 коп. 3% річних, 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп. витрат по сплаті послуг адвоката та 5 840 (п'ять тисяч вісімсот сорок) грн. 53 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання

повного тексту рішення 08.08.2016 р.

Суддя М.Є. Літвінова