Постанова

від 23.04.2007 по справі 48/232

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

48/232

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 23.04.2007                                                                                           № 48/232

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:                              Григоровича О.М.

 суддів:                                          Гольцової  Л.А.

                                        Рябухи  В.І.

 при секретарі:                     Решоткіній Т.О.  

 За участю представників:

  -позивача: Мельник Д.С. (дов. від 04.01.07 № 3),

-відповідача 1: не з'явився,

 -відповідача 2: Чорний О.А. (дов. від 10.01.07),

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Приват"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 28.12.2006

 у справі № 48/232 (Сулім В.В.)

 за позовом                               Акціонерного комерційного банку "ТАС-Комерцбанк"

 до                                                   1)Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Новас",

                                                  2)Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Приват"

 про                                                  визнання недійсним правочину,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерний комерційний банк “ТАС-Комерцбанк” (далі-позивач) звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Новас” (відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю “Альфа-Приват” (відповідач 2) про визнання недійсним правочину – договору купівлі-продажу від 11.12.02 нежитлового приміщення загальною площею 95,7 кв.м., що складає 19/100 часток від всього домоволодіння, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул.  Пирогова, 10 “В”, літера “В”, укладеного між відповідачами.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 28.12.06 позов задоволено повністю.

Відповідач 2, не погоджуючись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків фактичним обставинам справи, а також у зв'язку з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове, яким відмовити позивачеві у задоволенні позову.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач зазначив, що доводи, викладені відповідачем 2 у скарзі, є помилковими та такими, що не відповідають матеріалам та фактичним обставинам справи. Просить залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Представник відповідача 1 в судове засідання не з'явився.

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Каплун Ю.В., викликаний ухвалою суду від 26.03.07 для дачі пояснень стосовно дати реєстрації спірного нежитлового приміщення в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, в судове засідання не з'явився, не повідомивши суд про причини неявки, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Неявка представника відповідача 1, приватного нотаріуса в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для її розгляду.

Заслухавши пояснення присутніх представників сторін, дослідивши наявні докази, обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

19.08.02 між позивачем та відповідачем 1 було укладено кредитний договір № 136-К/30, відповідно до умов якого Банк (позивач) надав позичальнику (відповідачу1) грошові кошти у вигляді кредитної лінії, що поновлюється, на суму 4540000грн., строком користування до 18.08.03.

На забезпечення виконання позичальником основних зобов'язань за кредитним договором 19.08.02 між позивачем та відповідачем 1 було також підписано та нотаріально посвідчено за реєстровим № 3221 договір іпотеки (далі – договір іпотеки), відповідно до умов якого відповідач 1 передав в заставу позивачеві належне йому на праві власності нерухоме майно – нежитлове вбудоване приміщення площею 95,70 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Пирогова, 10-В, літера “В”(далі – нежитлове приміщення).

У зв'язку із посвідченням цього договору приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплун Ю.В. було накладено заборону на відчуження зазначеного у ньому майна: нежитлового вбудованого приміщення площею 95,70 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Пирогова, 10-В, літера “В”, належного відповідачеві 1 (зареєстровано в реєстрі для реєстрації заборон за № 101).

Нежитлове приміщення належало відповідачеві 1 на праві власності, що підтверджується договором купівлі-продажу від 08.12.98, укладеного між Представництвом Фонду державного майна України в Радянському районі м. Києва (продавець) та ПП “НВКЦ “Новас” (покупець), свідоцтвом про власність від 09.12.98, виданим Представництвом Фонду державного майна України в Радянському районі м. Києва ПП “НВКЦ “Новас”.

Зазначені документи, в якості правовстановлювальних, були надані відповідачем 1 позивачеві при підписанні договору іпотеки.

Відповідно до п. 1.1. Статуту позивача 1, в редакції 2000 року, зареєстрованого Дніпровською районною державною адміністрацією 15.11.00 (реєстраційний №00508), він створений шляхом реорганізації ПП “НВКЦ “Новас”, ідентифікаційний номер 16468811 та є правонаступником всіх його прав та обов'язків.

Зазначені факти учасниками процесу не оспорюються.

17.09.02 між ТОВ “НВКЦ “Новас” (продавець) та ТОВ “Компанія “Новас” (покупець) було укладено договір купівлі-продажу (далі – договір-1), відповідно до умов якого продавцем було відчужено на користь відповідача 1 нежитлове приміщення.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 19.06.06 у справі № 26/192 (Т.2, а.с. 45-47) визнано недійсним правочин – договір купівлі-продажу від 17.09.02, укладений між ТОВ “НВКЦ “Новас” та ТОВ “Компанія “Новас”, відповідно до умов якого нежитлове приміщення було набуте відповідачем 1.

          Доказів, які підтверджують, що рішення Господарського суду м. Києва від 19.06.06 скасовано або змінено сторонами не було надано ні суду 1-ої інстанції, ні апеляційному господарському суду.

          11.12.02 між відповідачами у справі укладено договір купівлі-продажу нежитлового (вбудованого) приміщення загальною площею 95,7 кв.м., що складає 19/100 часток від всього домоволодіння, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Пирогова, 10-В, літера “В”(далі-спірний договір), відповідно до п.1.1. якого відповідач 1 зобов'язався передати у власність відповідачеві 2 нежитлове приміщення, а відповідач 2 прийняти та сплатити за нього ціну відповідно до умов договору.

          Право власності на приміщення у відповідності до п.1.2 спірного договору переходить до відповідача 2 з моменту його підписання.

          Згідно п.1.4. договору вказаний в ньому об'єкт продано за 190718,004грн., в тому числі 31786,334грн. – 20% ПДВ.

          11.12.02 між відповідачами підписано Акт приймання-передачі проданого нежитлового /вбудованого/ приміщення за адресою вул. Пирогова, 10-В.

          На виконання умов договору відповідачем 2 було сплачено відповідачеві 1 190718,00 грн., що підтверджується копією виписки по рахунку ТОВ “Альфа-Приват” від 26.12.02.

          Згідно   з   даними   Реєстраційного   посвідчення  спірний договір зареєстровано в КП “Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна” 17.06.03  за реєстровим № 2873-11.

          З 01.01.04 набрав чинності Цивільний кодекс України.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Колегія суддів, погоджуючись з висновком місцевого господарського суду, вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Цивільного кодексу УРСР (далі – ЦК УРСР), оскільки договір купівлі-продажу було підписано 11.12.02, та оцінка спірних правовідносин повинна здійснюватися судом з урахуванням законодавчих актів України, що діяли на момент його підписання.

Відповідно до вимог ст. 44 ЦК УРСР у письмовій формі повинні укладатись угоди, зокрема, державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою і з громадянами, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та окремих видів угод, для яких інше передбачено законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Статтею 227 ЦК УРСР встановлено, що договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

На момент укладання спірного договору ЦК УРСР, інші нормативні акти України не містили приписів щодо обов'язковості нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що відповідачами у справі при підписанні спірного договору було дотримано вимоги чинного на момент його укладання законодавства щодо форми угоди.

Твердження відповідача 2, що на момент укладення спірного договору відповідач 1 мав право відчужувати нежитлове (вбудоване) приміщення оскільки, договір-1 (від 17.09.02) було зареєстровано в БТІ колегія суддів вважає помилковим з огляду на наступне.

Відповідно до листа-відповіді Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 17.10.06 (Т.2, а.с.100), наданого на запит суду 1-ої інстанції, нежитлове приміщення було зареєстровано за відповідачем 1 на підставі поданих ним договору купівлі-продажу від 17.09.02 та Акту прийому-передачі від 19.09.02. Цей договір  в подальшому судом визнано недійсним.

Згідно з п. 1.7. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.02 № 7/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.02 за №157/6445 (в редакції станом на день укладення спірного договору), реєстр прав власності на нерухоме майно є інформаційною системою, яка містить відомості про зареєстровані права власності, суб'єктів прав, об'єкти нерухомого майна, правовстановлювальні документи, на підставі яких здійснено реєстрацію прав власності.

Пунктом 2.1. Тимчасового положення встановлено, що для реєстрації виникнення, існування, припинення прав власності на нерухоме майно до БТІ разом із заявою про реєстрацію прав власності подаються правовстановлювальні документи (додаток 1), зокрема, договір купівлі-продажу, який і був наданий відповідачем 1 до БТІ.

Колегія суддів погоджується також з висновком суду 1-ої інстанції, що лише сам факт реєстрації спірного договору в БТІ не має для господарського суду обов'язкового значення у розумінні відповідності його вимогам закону. Якщо такий договір суперечить законодавству, господарський суд, за позовом заінтересованої сторони, визнає його недійсним повністю чи у певній частині.

З довідки приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплуна Ю.В. вбачається, що  згідно з даними Єдиного реєстру заборон, нежитлове вбудоване приміщення, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Пирогова, 10-В, власником якого є  відповідач 1, перебуває під забороною, накладеною нотаріусом 19.08.02 у зв'язку з посвідченням договору іпотеки даного нерухомого майна, який було укладено для забезпечення виконання зобов'язань перед АКБ “ТАС-Комерцбанк”.

Доводи відповідача 2, що довідка нотаріуса є неналежним доказом у справі суд 1-ої інстанції правильно не прийняв до уваги, з огляду на те, що відповідно до ст. 8 Закону України “Про нотаріат” нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, зобов'язані додержувати таємниці цих дій. Довідки про вчинені нотаріальні дії та документи видаються тільки громадянам та юридичним особам, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії.

Згідно зі ст. 32 Закону України “Про заставу”, яка була чинною на момент укладання спірного договору, договір про іпотеку повинен бути нотаріально посвідчений. Державний нотаріус, якщо це передбачено договором, одночасно з посвідченням договору накладає заборону відчужувати предмет іпотеки. Якщо такий договір посвідчено приватним нотаріусом, підставою для накладення державним нотаріусом заборони є повідомлення приватного нотаріуса про посвідчення ним договору, яким передбачається накладення заборони відчуження.

В договорі іпотеки міститься запис, що 19.08.02 у зв'язку з посвідченням договору застави приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В. накладається заборона на відчуження зазначеного в договорі майна: нежитлового вбудованого приміщення площею 95, 70 кв.м, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Пирогова, 10 “В” (літ. “В”), належного ТОВ “НВКЦ “Новас”, до припинення договору застави.

Частиною 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Позивач є стороною договору іпотеки, а тому має законні підстави для отримання у нотаріуса довідки про вчинену нотаріальну дію, а також використовувати цей документ, в тому числі,  при вирішенні господарського спору для доведення своїх вимог.

Як вбачається з наданого ДП “Інформаційний центр” Міністерства юстиції України, розширеного витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на запит органу державної влади, 19.08.02 (архівна дата) в реєстр заборон було внесено запис про обтяження – заборону на нежиле приміщення під літерою В, 95,7 кв.м., м. Київ, вул. Пирогова, будинок 10в – номер реєстру 147162-596 (запис 6).

Позивачем також надано витяг з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (від 06.11.06 № 9871510) з даними аналогічного змісту.

З урахуванням зазначеного колегія суддів, погоджуючись з судом 1-ої інстанції, вважає, що на момент укладення спірного договору, тобто станом на 11.12.02, відомості про обтяження (заборону на відчуження) нежитлового приміщення  мали місце.

Доводи відповідача 2 у скарзі про те, що спірний договір не може бути визнано недійсним у зв'язку з тим, що на момент його укладання був чинним договір купівлі-продажу  від 17.09.02, укладений між відповідачем 1 та ТОВ “Компанія “Новас”, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки цей договір було визнано недійсним рішенням Господарського суду м. Києва від 19.06.06.

Частиною 1 ст. 59 ЦК УРСР встановлено, що угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.

Згідно з вимогами ст. 225 ЦК УРСР право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно.

Якщо майно за плату придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати (добросовісний набувач), власник вправі витребувати це майно від набувача лише в разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею (ч.1ст.145 ЦК УРСР). Такий же припис закріплено ст. 388 Цивільного кодексу України.

Таким чином, колегія суддів вважає, що, укладаючи спірний договір, відповідач 2 мав змогу і повинен був пересвідчитись, що нежитлове приміщення перебуває під забороною у зв'язку з укладенням договору іпотеки, а отже не є добросовісним набувачем.

Статтею 1 Закону України “Про заставу” визначено, що застава – це спосіб забезпечення зобов'язань. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає в силу договору чи закону.

Згідно зі ст.17 Закону України “Про заставу” заставодавець зберігає право розпорядження заставленим майном, якщо інше не передбачено законом чи договором. Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя.

Відповідного дозволу на відчуження заставленого майна позивачем відповідачеві 1 надано не було.

Статтею  48 ЦК УРСР встановлено, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення.

Доводи відповідача 2 у скарзі про те, що приватним нотаріусом в порушення вимог законодавства лише 17.01.05 зареєстровано запис в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, безпідставно вказано власником приміщення ТОВ “НВКЦ “Новас” та  про наявність заборони на приміщення колегія суддів вважає безпідставним, оскільки, як вбачається із графи “Додаткові данні” запису 6 Розширеного витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на запит органу державної влади , датою виникнення цього запису є саме 19.08.02.

Інші доводи відповідача 2 щодо неповного з'ясування місцевим судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи колегія суддів вважає такими, що не підлягають задоволенню. Ці обставини були досліджені та правильно оцінені судом 1-ої інстанції під час розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105  Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду м. Києва від 28.12.06 у справі № 48/232залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Альфа-Приват” – без  задоволення.

 Головуючий суддя                                                                      Григорович О.М.

 Судді                                                                                          Гольцова  Л.А.

                                                                                          Рябуха  В.І.

 28.04.07 (відправлено)