Ухвала

від 30.08.2016 по справі 813/3585/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

"30" серпня 2016 р. № К/800/17000/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Бухтіярової І.О., Приходько І.В., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області на постановуЛьвівського окружного адміністративного суду від 08.08.2013 та ухвалуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2016 у справі №813/3585/13-а за позовомКолективного виробничого підприємства «Енергомонтаж» доДержавної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Львівської області ДПС провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 08.08.2013 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2016, задоволено позов Колективного виробничого підприємства «Енергомонтаж», визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Личаківському районі м. Львова Львівської області ДПС від 25.12.2012 № 0004432320 та № 0004422320.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена документальна виїзна позапланова перевірка КВП «Енергомонтаж» з питань взаємовідносин з ТОВ «Ентхілл» за період з 01.12.2011 до 31.07.2012, ТОВ «Ейс контракшен менеджмент» за період з 01.01.2009 до 30.09.2012 та ТОВ «Лідерком» за період з 01.01.2009 до 30.09.2012, за результатами якої складено акт від 30.11.2012 №387/22-40/01018671 про порушення позивачем вимог пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9. п.139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України, внаслідок чого завищено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, на суму 143560,00 грн., що призвело до від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за І-ІІ кв. 2012 року на вказану суму, та п. 186.1 ст. 186, п. п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.4, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податковий кредит за березень 2012 року на 28712 грн., що призвело до заниження суми податку на додану вартість на вказану суму.

Виявлені порушення відповідач пов'язує з тим, що господарські операції з ТОВ «Ентхілл» є безтоварними, а укладені з ним правочини є нікчемними.

На підставі зазначеного акту перевірки Державна податкова інспекція в Личаківському районі міста Львова Львівської області Державної податкової служби прийняла податкові повідомлення-рішення від 25.12.2012 №0004432320, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 43068,00 грн., в тому числі 28712,00 грн. за основним платежем і 14356,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), та №0004422320, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 143560,00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем не доведено наявність порушень податкового законодавства позивачем, оскільки реальність господарських операцій підтверджується первинними документами, а сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем. А також з тих підстав, що відповідач не надав належних та допустимих доказів того, що заперечуваний ним правочин між КВП «Енергомонтаж» і ТОВ «Ентхілл» є нікчемним.

Разом з тим, суди наголосили на тому, що відповідач всупереч вимогам ч. ч. 2, 4 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не надав копії висновку (дослідження) спеціаліста від 27.06.2012 № 298. Дане дослідження не може розцінюватись як доказ в розумінні ст. 82 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки дослідження спеціаліста було проведене на основі не оригіналів, а копій документів та без відібрання експериментальних зразків підписів, при цьому було проведене спеціалістом, а не експертом.

Відхилення доводів відповідача про те, що ОСОБА_1 зареєстрував КВП «Енергомонтаж» за грошову винагороду на пропозицію невідомих осіб і не здійснював жодної господарської діяльності від імені цього підприємства, суди обґрунтували тим, що у випадку наявності ознак кримінального правопорушення доказом вини може бути лише вирок суду, постановлений у кримінальній справі, що набрав законної сили, яким встановлено факт здійснення посадовими особами підприємств - контрагентів позивача фіктивного підприємництва, тобто відсутність реальних господарських операцій. Однак таких доказів податковий орган суду не надав.

Разом з тим Вищий адміністративний суд України вважає зазначені висновки судів попередніх інстанцій такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частин другої та третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Суд вживає передбачені законом заходи для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Згідно з пунктом 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі. Дотримання цього принципу вимагає від суду, який розглядає адміністративну справу, встановлення фактичних обставин справи, навіть якщо на них немає посилання сторін в їх доводах чи запереченнях, з витребуванням відповідних доказів в тому числі із власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі.

Під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Оскаржувані рішення судів вказаним вимогам не відповідають.

Вирішуючи спір по суті, попередні судові інстанції, посилаючись на положення статті 138, 139, 198, 201 Податкового кодексу України та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», дійшли правильного висновку, що наведеними правовими нормами, в першу чергу, регламентовано пряму взаємозалежність правильності врахування платником податку у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагента товарів (робіт, послуг) від підтвердження проведених господарських операцій належним чином оформленими первинними документами.

Разом з тим, поза увагою судів залишено те, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені.

Між тим, суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи даний спір, жодних висновків щодо достовірності чи не достовірності даних, вказаних в первинних документах, або про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства чи навпаки, не зробили, а лише обмежилися висновками про їх наявність та про те, що податкова накладна, виписана ТОВ «Ентхілл», не мала недоліків, порядок її заповнення відповідає чинному на момент виписки законодавству та підписав її директор підприємства ОСОБА_2, який був відповідальним за фінансово-господарську діяльність в періоді, який перевірявся.

Поза увагою судів залишено те, що для формування податкового кредиту мають значення, як податкові накладні, так інші первинні документи, які видаються на підтвердження реально вчиненої операції, зважаючи на що при оцінці правильності їх врахування позивачем у податковому обліку, слід дослідити усі первинні документи, пов'язані з виконанням спірного договору, та відповідно до специфіки господарських операцій підтверджують їх реальність, обставини, які б підтверджували рух активів у процесі здійснення господарських операцій позивача з контрагентом, а також встановлення наявності зв'язку між фактом придбання товарів, робіт, послуг з понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку та використання цих товарів у господарській діяльності.

Так судами встановлено, що 22.02.2012 КВП «Енергомонтаж» (генпідрядник) та ТОВ «Ентхілл» (субпідрядник) уклали договір субпідряду №220212, відповідно до умов якого субпідрядник зобов'язується на свій ризик, своїми засобами та з своїх матеріалів виконати у визначений цим договором строк роботи з ремонту квартири АДРЕСА_1 згідно з ДБН 1.1-1-2000 відповідно до умов цього договору та договірної ціни, а генпідрядник зобов'язується надати фронт робіт, передати затверджену проектну документацію, прийняти та оплатити виконані роботи.

Однак, судами не була надана оцінка тій обставині, що вступна частина названого договору містить посилання на підписанта договору з боку ТОВ «Ентхілл» - ОСОБА_1, проте згідно розділу 13 цього договору його підписано ОСОБА_3 чи ОСОБА_3, відношення якого (якої) до даного підприємства не встановлено.

Також, судами було встановлено, що названий договір КВП «Енергомонтаж» уклало на реалізацію договору підряду від 08.11.2011 № 24/1, укладеного з Підприємством з іноземними інвестиціями «МЄКАС інвестментс Л.В.», та його фактичне виконання ТОВ «Ентхілл» підтверджується договірною ціною на ремонт, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, довідкою форми №КБ-3 про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, актом приймання виконаних будівельних робіт форми № КБ-2в, податковою накладною.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи, усі перелічені судами первинні документи, окрім податкової накладної були підписані ОСОБА_1

По-друге, договором субпідряду №220212 від 22.02.2012 встановлена договірна ціна на виконання будівельних робіт в розмірі 172271,47 грн., а договором підряду № 24/1 від 08.11.2011 - 1220924,21 грн.

Водночас, договірна ціна до договору субпідряду №220212 від 22.02.2012 складає 1220924,21 грн. Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати форми №КБ-3 складена на суму 172271,49 грн. Акт приймання виконаних будівельних робіт форми № КБ-2в підписано на суму робіт в розмірі 1220924,21 грн., при цьому звертається увага, що його зміст та вартість робіт повністю ідентичні акту приймання виконаних будівельних робіт форми № КБ-2в, підписаному з Підприємством з іноземними інвестиціями «МЄКАС інвестментс Л.В.».

Відповідно поза увагою залишена і необхідність надання належної оцінки суперечності, що вбачається в первинній документації, на підставі якої ведеться бухгалтерський облік за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в свою чергу, на даних якого базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність.

Ненадання належної оцінки суперечності доказів, що підтверджують одні й ті самі обставини дає підстави стверджувати про неповноту встановлення всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення даної справи. А також про те, що висновки судів ґрунтуються виключно на припущеннях, оскільки зроблені без дослідження усіх належних та допустимих доказів.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що з метою підтвердження реальності спірних господарських операцій, судам попередніх інстанцій необхідно встановити не лише наявність або відсутність відповідних первинних документів, але й дослідити їх форму та зміст, фактичне здійснення оподатковуваних операцій позивачем з контрагентом, наявність у останніх умов для здійснення господарської діяльності.

Відтак, колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись або спростувати, як висновки податкового органу стосовно суті порушення, так і перевірити висновки судів попередніх інстанцій, оскільки дослідження та відсутність належної оцінки доказів, виключає можливість перевірки касаційним судом правильності судових актів.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, що входять до предмета доказування, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області задовольнити частково.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08.08.2013 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2016 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.

3. Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді І.О.Бухтіярова І.В.Приходько