Постанова

від 06.09.2016 по справі 910/24467/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" вересня 2016 р. Справа№ 910/24467/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Разіної Т.І.

Пашкіної С.А.

при секретарі судового засідання: Сотніковій І.О.,

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явились

від відповідача: Максименко К.М. - договір про надання правової допомоги б/н від 01.04.2015.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Алнікс" на рішення господарського суду міста Києва від 06.06.2016 року

у справі № 910/24467/15 (суддя Марченко О.В.)

за позовом Приватної організації „Українська ліга авторський та суміжних

прав"

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Алнікс"

про стягнення 45 215,22 грн.

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року ПО «Українська ліга авторських і суміжних прав» звернулася до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з ТОВ «Алнікс» 45 215,22 грн., яка складається з 26 450,00 грн. заборгованості у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору № КБР-К-16/03/11 від 16.03.2011 року, 3 472,94 грн. пені; 889,53 грн. 3% річних та 14 402,75 грн. втрат від інфляції.

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.11.2015 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.01.2016 року, позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позиача 20 850,00 грн. заборгованості; 10 981,68 грн. втрат від інфляції; 2 564,97 грн. пені; 752,28 грн. 3% річних. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.03.2016 судові рішення попередніх судових інстанцій з даної справи скасовано; справу №910/24467/15 передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Підставами для скасування рішення місцевого і постанови апеляційного господарських судів зі справи стало те, що судом першої інстанції у порушення приписів статті 43 ГПК України не надано оцінку усій сукупності доказів, які містяться у матеріалах справи, а саме, реєстру платіжних документів по фільтру від 13.08.2015 року з 01.01.2011 року по 13.08.2015 року, наданого безпосередньо позивачем, та не звернув уваги на те, що у зазначеному реєстрі є інформація про здійснення відповідачем платежів протягом 2013-2014 років, які з нез'ясованих мотивів ні позивачем, ані судом з суми заборгованості не виключені.

Крім того зазначено про залишення судами поза увагою тієї обставини, що зазначений реєстр стосується двох договорів, а відтак не з'ясовано, за яким саме договором та які суми сплачувались відповідачем.

До того ж в порушення приписів статті 65 ГПК України судом не витребувано у відповідача належних доказів на підтвердження виконання зобов'язання, а саме копій платіжних доручень, якими здійснювалась оплата за договором, а також не встановлення фактичного періоду прострочення та суму основної заборгованості, що унеможливлює здійснення подальшого правильного нарахування штрафних санкцій, заявлених до стягнення позивачем.

Частиною першою статті 111-12 ГПК України встановлено, що вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

За наслідками нового розгляду в суді першої інстанції, рішенням господарського суду міста Києва від 06.06.2016 року, з урахуванням ухвал про виправлення описки від 16.06.2016 року та від 18.07.2016 року, позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 16 544,00 основного боргу, 9 782,77 втрат від інфляції, 770,89 грн. 3% річних, 2 043,25 грн. пені. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, ТОВ «Алнікс» звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 06.06.2016 року та прийняти нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, а також стягнути з позивача на користь відповідача 5 224,00 судового збору та 10 000,00 грн. за послуги адвоката, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на відсутність, на його думку, порушеного права позивача згідно ст. 1000 ЦК України, відсутність у позивача права звернення до суду з даним позовом та невірність розрахунку суми заборгованості.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.08.2016 року колегією суддів у складі головуючого-судді Остапенка О.М., суддів: Пашкіної С.А., Разіної Т.І. апеляційну скаргу ТОВ «Алнікс» прийнято до провадження та призначено до розгляду на 06.09.2016 року за участю повноважних представників сторін.

Представник відповідача в судовому засіданні 06.09.2016 року вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, скасувати рішення господарського суду міста Києва від 06.06.2016 року та прийняти нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, а також стягнути з позивача на користь відповідача 5 224,00 судового збору та 10 000,00 грн. за послуги адвоката.

Представники позивача в судове засідання не з'явились, причини неявки суду не повідомили. Про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи не направляли.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

06.09.2016 року було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Алнікс» слід відмовити, а рішення господарського суду міста Києва від 06.06.2016 року - залишити без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно із частиною 2 статті 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом, 16.03.2011 року між ПО «Українська ліга авторських і суміжних прав» (УЛАСП) та ТОВ «Алнікс» (користувач) укладено Договір № КБР-К-16/03/11, умовами якого передбачено, що УЛАСП є організацією, що має повноваження надавати дозвіл на використання об'єктів авторського права та здійснювати збір винагороди (роялті) за використання об'єктів суміжних прав способом публічного виконання на підставі свідоцтва про реєстрацію в якості організації колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права від 24.01.2011 року №19/2011, виданого Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України, та договору доручення від 20.01.2011 року №ЛУ-01/20/11 з єдиною в Україні уповноваженою організацією колективного управління по збору і розподілу винагороди за використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм та зафіксованих в них виконань - об'єднання підприємств «Українська ліга музичних прав» (преамбула Договору).

Відповідно до п. 2.1 Договору, УЛАПС надає користувачу, на умовах, визначених Договором, право (невиключну ліцензію) на публічне використання оприлюднених музичних творів, публічне виконання фонограм, а також зафіксованих у фонограмах виконань у кафе «Угорський дім», що розташоване за адресою: м. Київ, пров. Нестерівський, 10, кількість місць - 40, а користувач зобов'язується виплачувати винагороду (роялті) УЛАПС відповідно до Договору та Закону України «Про авторське право і суміжні права» (далі - Закон);

Користувач зобов'язується перерахувати на поточний рахунок УЛАПС винагороду (роялті), що складає 2% від доходу користувача, отриманого від його діяльності за останній період, за який здана звітність, не пізніше ніж за 5 днів до початку місяця, за який здійснюється платіж (пункт 2.3 Договору).

Пункт 2.5 Договору встановлено, що у разі затримки платежів, користувач зобов'язується виплатити УЛАПС пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (далі - НБУ), що діяла у період, за який сплачується пеня.

Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 16.03.2012 року, а в частині невиконаних фінансових зобов'язань, фінансових санкцій, та будь-яких інших зобов'язань до їх повного виконання (пункт 4.1 Договору).

В силу пункт 4.2 Договору у випадку, якщо жодна із сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії Договору протягом місяця до настання зазначеної в пункті 4.1 дати припинення дії Договору, він вважається пролонгованим ще на один календарний рік і так кожного разу; таке повідомлення має бути надіслане засобами поштового зв'язку (рекомендованим листом), при цьому належним доказом повідомлення є квитанція відділу поштового зв'язку із зазначенням вказаних у Договорі поштових реквізитів сторони, на адресу якої направлено лист.

Додатковою угодою від 29.02.2012 року № 1 до Договору сторони погодили, що у період з 01.03.2012 року по 31.08.2012 року загальна сума щомісячної винагороди, встановлена пунктом 1.2 додатку № 2 до Договору, становить 400,00 грн.; за закінченням вказаного періоду, а саме з 01.09.2012 року, сума щомісячної винагороди становитиме 1 000,00 грн., відповідно до пункту 1.2 додатку № 2 до Договору (пункт 1 додаткової угоди від 29.02.2012 року №1 до Договору).

Відповідно до додаткової угоди від 01.01.2014 року № 2 сторони виклали пункти 1.1 та 1.2 додатку № 2 до Договору в такій редакції:

- розмір щомісячної винагороди нараховується відповідно до Закону, але в будь-якому випадку має складати не менше 700,00 грн. за кожен заклад користувача, вказаний у відповідних додатках до Договору (пункт 1.1додатку №2 до Договору);

- загальна сума щомісячної винагороди становить 700,00 грн.; вказана сума щомісячно перераховується користувачем на розрахунковий рахунок УЛАПС відповідно до умов Договору (пункт 1.2 додатку №2 до Договору).

Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідачем мали бути здійснені платежі за 54 місяці, натомість останній оплатив тільки перші 27 місяців.

Разом з тим, як встановлено судом, у період з березня 2011 року по грудень 2014 року відповідач здійснював часткові оплати за Договором, що підтверджується такими платіжними дорученнями: від 06.04.2011 року № 2901 на суму 554,00 грн., з яких за Договором сплачено 231,00 грн.; від 29.04.2011 року № 2922 на суму 2 000,00 грн., з яких за Договором сплачено 1 000,00 грн.; від 03.06.2011 року № 2947 на суму 2 000,00 грн., з яких за Договором сплачено 1 000,00 грн.; від 17.08.2011 року № 2984 на суму 2 000,00 грн., з яких за Договором сплачено 1 000,00 грн.; від 29.03.2012 року № 3212 на суму 4 000,00 грн., з яких за Договором сплачено 2 000,00 грн.; від 29.03.2012 року № 3213 на суму 800,00 грн., з яких за Договором сплачено 400,00 грн.; від 26.06.2012 року № 3313 на суму 2 400,00 грн., з яких за Договором сплачено 1 200,00 грн.; від 27.10.2012 року № 3477 на суму 1 600,00 грн., з яких за Договором сплачено 800,00 грн.; від 13.12.2012 року № 3541 на суму 4 000,00 грн., з яких за Договором сплачено 2 000,00 грн.; від 28.12.2012 року № 3575 на суму 2 000,00 грн., з яких за Договором сплачено 1 000,00 грн.; від 23.12.2013 року № 4013 на суму 17 850,00 грн., з яких за Договором сплачено 8 925,00 грн. (враховуючи бухгалтерську довідку відповідача від 20.05.2016 року № 20-05/02); від 31.03.2014 року № 4137 на суму 2 000,00 грн., з яких за Договором сплачено 1 000,00 грн. (враховуючи бухгалтерську довідку відповідача від 20.05.2016 року №20-05/02); від 28.04.2014 року № 4174 на суму 800,00 грн.; від 26.05.2014 року № 4202 на суму 1 000,00 грн.; від 10.06.2014 року № 4226 на суму 1 000,00 грн.; від 24.06.2014 року № 4252 на суму 1 000,00 грн.; від 22.07.2014 року № 4281 на суму 1 000,00 грн.; від 26.08.2014 року № 4319 на суму 1 000,00 грн.; від 06.10.2014 року № 4380 на суму 1 000,00 грн.

Відповідно до приписів статей 435, 440, 441, 443 ЦК України, статей 7, 15, 31-33 Закону: право на використання твору належить автору або іншій особі, яка одержала відповідне майнове право у встановленому порядку (за договором, який відповідає визначеним законом вимогам); використання твору здійснюється лише за згодою автора або особи, якій передано відповідне майнове право (за виключенням випадків, вичерпний перелік яких встановлено законом); розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення і використання твору встановлюються в авторському договорі або у договорах, що укладаються за дорученням суб'єктів авторського права організаціями колективного управління з особами, які використовують твори.

Частиною п'ятою статті 32 Закону передбачено, що право на передачу будь-яким особам невиключних прав на використання творів мають організації колективного управління, яким суб'єкти авторського права передали повноваження на управління своїми майновими авторськими правами.

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За приписами статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частинами першої та другої статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Отже, з'ясувавши, що позивач є організацією колективного управління; між позивачем та відповідачем укладено Договір, за яким користувачу надано дозвіл на публічне виконання оприлюднених музичних творів, публічне виконання фонограм, а також зафіксованих у фонограмах виконань, що не суперечить чинному законодавству України; сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов Договору, - господарський суд дійшов вірного висновку, що Договір є укладеними в належній формі.

Доводи скаржника про те, що позивач не має права збирати винагороду у зв'язку з тим, що укладений між позивачем та організацією колективного управління "Українська ліга музичних прав" договір доручення від 20.01.2011 року №ЛУ-01/20/11 припинений, а також те, що авторами музичних творів не надано Організації прав на збирання винагороди від їх імені, колегією суддів відхиляються з огляду на таке.

Статтею 45 Закону передбачено, що суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами особисто, через свого повіреного або через організацію колективного управління.

Згідно з частиною четвертою статті 47 цього Закону особи, які використовують твори, виконання, програми мовлення, примірники фонограм (відеограм), зобов'язані надавати організаціям колективного управління точний перелік використаних (усіх) творів, виконань, примірників фонограм (відеограм), програм мовлення разом з документально підтвердженими даними про одержані прибутки від їх використання та повинні виплачувати організаціям колективного управління винагороду в передбачений термін і в обумовленому розмірі.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 48 Закону повноваження на колективне управління майновими правами передаються організаціям колективного управління авторами та іншими суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів, укладених у письмовій формі; організації колективного управління можуть управляти на території України майновими правами іноземних суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів з аналогічними іноземними організаціями, в тому числі й про взаємне представництво інтересів.

Разом з тим, за змістом пункту «в» частини сьомої статті 48 Закону наявною є можливість певного управління організацією колективного управління майновими правами й осіб, які не передали організації повноважень відповідно до частини третьої цієї статті.

Так, частинами п'ятою і шостою статті 48 Закону встановлено, що:

- на основі одержаних повноважень організації колективного управління надають будь-яким особам шляхом укладання з ними договорів невиключні права на використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав;

- організація колективного управління має право вимагати від осіб, які використовують об'єкти авторського права і суміжних прав, надання їм документів, що містять точні відомості про використання зазначених об'єктів, необхідні для збирання і розподілу винагороди.

За приписами пункту "в" частини першої статті 49 цього Закону до функцій організацій колективного управління належать збір, розподіл і виплата зібраної винагороди за використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав, правами яких вони управляють, а також іншим суб'єктам прав відповідно до цього Закону.

Відповідно до приписів частини другої цієї статті суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав, які не передали організаціям колективного управління повноважень на управління своїми правами, в тому числі щодо збирання винагороди, мають право вимагати від організацій колективного управління, які таку винагороду за використання їхніх творів і об'єктів суміжних прав зібрали, виплати цієї винагороди, а також вимагати вилучення своїх творів і об'єктів суміжних прав із дозволів на використання, які надаються організаціями колективного управління шляхом укладання договорів з особами, які використовують ці об'єкти.

Тим самим, надавши організаціям колективного управління можливість дозволяти використання об'єктів авторського права, які й не перебувають в їх управлінні (але не вилучені з нього в установленому порядку), законодавець врахував специфіку діяльності суб'єктів господарювання, які здійснюють постійне використання великої кількості різноманітних об'єктів авторського права, завчасне визначення переліку яких (із встановленням правовласників та одержанням необхідного дозволу від кожного з них) є надмірно складним або взагалі неможливим (телерадіоорганізації; особи, що здійснюють ретрансляцію телерадіопрограм; власники закладів, де відбувається публічне виконання творів, тощо).

При цьому саме такий підхід, з одного боку, забезпечує дотримання прав суб'єктів авторського права (як щодо дозволу на використання творів, так і стосовно отримання винагороди), а, з іншого - дозволяє суб'єктам господарювання здійснювати використання необмеженого переліку творів (зокрема, музичних) без порушення майнових авторських прав, уклавши відповідний договір з однією організацією колективного управління.

Таким чином, оскільки позивач відповідно до чинного законодавства Україна має право надавати дозвіл на публічне виконання оприлюднених музичних творів, публічне виконання фонограм, а також зафіксованих у фонограмах виконань, та здійснювати збір винагороди (роялті) за таке використання без укладення відповідних договорів із авторами музичних творів, а доказів на підтвердження заперечень з боку таких авторів відповідачем суд не подано, то доводи відповідача безпідставні та необґрунтовані.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У статті 204 ЦК України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Зібрані у справі докази свідчать, що станом на час розгляду спору по суті Договір є чинним, доказів протилежного Товариством не подано.

Судом встановлено, що відповідно до пунктів 1.1 та 1.2 додатку № 2 до Договору сторонами погоджено суму щомісячної винагороди, яка відповідно до пункту 2.3 договору повинна перераховуватися на розрахунковий рахунок УЛАСП не пізніше ніж за 5 днів до початку місяця за який здійснюється платіж.

Згідно зі статтею 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання в силу припису статті 525 ЦК України не допускається.

За визначенням, наведеним підпункті 14.1.225 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України, роялті (винагорода) - це будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торгівельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Виходячи з наведеного, за здійснення публічного виконання оприлюднених фонограм, а також зафіксованих у фонограмах виконань, публічну демонстрацію відеограм, а також зафіксованих у відеограмах виконань відповідач зобов'язався виплачувати винагороди (роялті) позивачу відповідно до умов Договору, що і передбачено пунктом 2.1 Договору.

Судом встановлено, що позивачем допущено помилки у розмірі нарахування щомісячної винагороди.

Як вбачається з позовної заяви, позивачем здійснено розрахунок винагороди на підставі додаткової угоди №1 до Договору, відповідно до якої загальна сума щомісячної винагороди становить 1 000,00 грн., проте умови додаткової угоди № 2 до Договору Організацією не враховано.

Таким чином, здійснивши власний розрахунок, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо стягнення з відповідача на користь позивача 16 544,00 грн. роялті, розрахованої з урахуванням умов додаткових угод № 1 і № 2 до Договору.

Крім основної заборгованості позивач просить стягнути з відповідача 3 472,94 грн. пені.

У частині першій статті 546 ЦК України зазначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини перші і третя статті 549 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 343 Господарського кодексу України та статтями 1 і 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 2.5 Договору передбачено, що у разі затримки платежів, користувач зобов'язується виплатити УЛАПС пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За приписом частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Здійснивши власний перерахунок заявлених до стягнення сум, судом вірно визначено суми пені та періоди її нарахування.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 889,53 грн. 3% річних і 14 402,75 грн. втрат від інфляції.

Згідно з пунктом 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних і втрат від інфляції та періоди їх нарахування, господарський суд міста Києва дійшов правомірного висновку про неправильність їх нарахувань.

В той же час, здійснивши власний розрахунок, судом першої інстанції вірно визначено суми 3% річних і втрат від інфляції та періоди їх нарахування.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції прийнято відповідно до норм чинного законодавства, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставні та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а відтак підстав для її задоволення та скасування оскаржуваного рішення не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватної організації «Українська ліга авторських і суміжних прав» на рішення господарського суду міста Києва від 06.06.2016 року у справі № 910/24467/15 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 06.06.2016 року у справі № 910/24467/15 залишити без змін.

3. Копію постанови суду надіслати сторонам.

4. Справу № 910/24467/15 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Головуючий суддя О.М. Остапенко

Судді Т.І. Разіна

С.А. Пашкіна