Постанова

від 05.09.2016 по справі 922/1673/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" вересня 2016 р. Справа №922/1673/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В., суддя Хачатрян В.С.,

при секретарі судового засідання Довбиш А.Ю.,

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1, за довіреністю №163 від 01.04.2016р.,

відповідача - ОСОБА_2, за довіреністю від 01.03.2016р.,

третьої особи - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.1771Х/1-41) на рішення господарського суду Харківської області від 06.06.2016р. у справі №922/1673/15,

за позовом Публічного акціонерного товариства "Український ОСОБА_3" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Укрбізнесбанк" ОСОБА_4, м.Донецьк,

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Сосонівка-Агро", с. Сосонівка, Нововодолазький р-н, Харківська обл.,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватне підприємство "Реал-Ком", м. Харків,

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Публічне акціонерне товариство "Український ОСОБА_3" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Український ОСОБА_3" звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Сосонівка-Арго", в якій просить суд стягнути з відповідача, як з солідарного боржника, заборгованість за договором про надання кредиту овердрафт №9-14-ХРК від 06.02.2014р. на користь позивача у сумі 5525035,64 грн., з яких: прострочена заборгованість по кредиту - 5083790,00 грн., прострочена заборгованість за відсотками - 441 245,64 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що свої зобов'язання за кредитним договором позивач виконав у повному обсязі, проте позичальником зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконані, у зв'язку з чим за позичальником перед банком утворилась заборгованість, яка станом на 13.03.2015р. складає: прострочена заборгованість по кредиту - 5083790,00 грн. та прострочена заборгованість за відсотками - 441245,64 грн.; станом на 13.03.2015р. заборгованість за кредитним договором поручителем сплачена не була.

Рішенням господарського суду Харківської області від 26.05.2015р. у задоволенні позову відмовлено. Оскаржуване рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що у зв'язку з укладенням між банком та позичальником 24.10.2014р. додаткової угоди №2 до договору про надання кредиту овердрафт від 06.02.204р. відбулась зміна умов основного зобов'язання, що призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя без надання на це згоди останнього. На підставі викладеного, господарський суд дійшов висновку, що порука відповідно до частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України припинилась.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 29.07.2015р. вказане рішення господарського суду від 26.05.2015р. скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено. Стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Сосонівка-Агро" на користь Публічного акціонерного товариства "Український ОСОБА_3" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Укрбізнесбанк" заборгованість за договором про надання кредиту овердрафт №9-14-ХРК від 06.02.2014р. в сумі 5525035,64 грн. з яких: прострочена заборгованість по кредиту - 5083790,00 грн., прострочена заборгованість за відсотками - 441245,64 грн. Зокрема, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що збільшення обсягу відповідальності поручителя шляхом укладення сторонами додаткової угоди №2 не відбулось, у зв'язку з чим посилання господарського суду першої інстанції на частину 1 статті 559 Цивільного кодексу України як підставу припинення договору поруки є помилковими.

Постановою Вищого господарського суду України від 09.03.2016р. вищезазначені судові рішення у справі №922/1673/15 скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Вищий господарський суд в своїй постанові погодився з висновком господарського суду апеляційної інстанції про те, що в даному випадку не відбулось збільшення відповідальності поручителя у зв'язку з укладенням сторонами додаткової угоди № 2. Разом з тим, суд касаційної інстанції вказав, що судами попередніх інстанцій не досліджено того, що позивач повинен довести, що відповідач порушив зобов'язання щодо сплати заборгованості у встановлений договором поруки строк, що порушує права і охоронювані законом інтереси позивача; господарський суд повинен перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Після повернення справи на новий розгляд, господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішення від 06.06.2016р. у справі №922/1673/15 (суддя О.О. Ємельянова) позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

При обґрунтуванні прийнятого рішення господарський суд зазначив, що звернення позивача 20.03.2015р. із позовом до господарського суду про стягнення із поручителя (боржника) заборгованості за надання кредиту овердрафту №9-14-ХРК від 06.02.2014р. у розмірі 5525035,64 грн. та 13.03.2015р. звернення із позовом до Дзержинського районного суду м. Харків про солідарне стягнення з ОСОБА_5 та Приватного підприємства "Реал-Ком" заборгованості за кредитним договором №9-14-ХРК від 06.02.2014р. у сумі 5525035,64 грн., про що свідчить копія позовної заяви вих. №18.015/1786 від 13.03.2015р. та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (із відтиском поштового штемпеля від 23.03.2015р.) та ухвала суду у справі 638/4006/15-ц є пред'явленням вимоги до поручителя та боржника як звернення із вимогою у відповідності до статті 554 Цивільного кодексу України та пункту 4.3. кредитного договору та 2.1. договору поруки.

Таким чином, суд першої інстанції вважає, що позивач реалізував своє право на звернення із позовом до суду про виконання боржником зобов'язань за кредитним договором №9-14-ХРК від 06.02.2014р. та договором поруки №9-14-ХРК/ПОР 3 від 06.02.2014р., і з моменту пред'явлення даної вимоги до поручителя, останній стає солідарним боржником щодо зобов'язань за кредитним договором № 9-14-ХРК від 06.02.2014р.

При цьому, господарський суд першої інстанцій дійшов висновку, що положеннями статті 559 Цивільного кодексу України стосовно припинення поруки з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, не може застосовуватися до правовідносин, у яких обов'язок поручителя щодо виконання зобов'язання винило до ліквідації боржника, а саме 20.03.2015р., оскільки у відповідності до приписів статей 554 Цивільного кодексу України поручитель став солідарним боржником за даним зобов'язанням та мав виконати свої зобов'язання щодо погашення боргу у відповідності до пункту 2.1 договору поруки в триденний термін з дня отримання вимоги від позивача (позовної заяви), що виконано не було.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 06.06.2016р. скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволені позову відмовити в повному обсязі.

Відповідач вважає, що судом при прийнятті оскаржуваної постанови невірно була застосована правова позиція Верховного Суду України, оскільки вказана правова позиція була застосована в справах, які містять інші підстави позову.

Також, відповідач зазначає, що для визнання боржником таким, що прострочив, необхідною умовою є надсилання кредитором вимоги. Невиконання боржником зобов'язання після спливу триденного строку, встановленого п.2.1. договору поруки може свідчити про наявність між ними спору. Однак, відповідач вказує, що позивач не направляв ані боржнику, ані поручителю такої вимоги. Таким чином, відповідач вважає, що відсутні порушення прав кредитора, які і відсутні підстави для звернення до суду за захистом порушених прав.

Крім того, відповідач вказує, що оскільки у правовідносинах між ПАТ "Український ОСОБА_3" та СТОВ "Сосонівка-Агро" по договору поруки №9-14-ХРК/ПОРЗ від 06.02.2014р. на сьогоднішній день не має рішення суду про стягнення з СТОВ "Сосонівка-Агро" на користь ПАТ "Український ОСОБА_3" заборгованості за кредитним договором №9-14-ХРК від 06.02.2014р., та у зв'язку з державною реєстрацією припинення ПП "Реал-Ком" у зв'язку з визнанням її банкрутом, зобов'язання за вказаним кредитним договором є припиненими, що є підставою для припинення договору поруки.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 02.07.2016р. апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 19.07.2016р.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.07.2016р., у зв'язку із знаходженням на лікарняному судді Медуниці О.Є., сформовано склад колегії суддів: головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В., суддя Хачатрян В.С.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 19.07.2016р., з метою повного, всебічного, об'єктивного встановлення фактичних обставин справи, розгляд справи відкладено на 05.09.2016р.

Від позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу (вх.№8648 від 05.09.2016р.), в яких просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення без змін.

В обґрунтування своєї позиції по справі позивач зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано керувався вказівками Верховного Суду України, викладеними у справі №6-170цс13 в постанові від 17.09.2014р. та у справі №6-53цс14, згідно з якими словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців підряд від дня настання строку виконання основного зобов'язання слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної заяви, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

Позивач зазначає, що банк реалізував своє право на стягнення заборгованості шляхом звернення до суду 19.03.2015р., тоді як ухвала господарського суду Харківської області про ліквідацію ПП "Реал-Ком" винесена лише 29.10.2015р. При цьому позивач вказує, що рішення суду лише встановлює це право і є підставою для примусового стягнення заборгованості.

Щодо позовних вимог по суті, позивач вказує, що судами всіх інстанцій встановлено, що позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі належним чином, позичальник свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав. Внаслідок невиконання зобов'язань по слпаті суми кредиту за договором про надання кредиту овердрафт №9-14-ХРК від 06.02.2014р. утворилась заборгованість яка станом на 13.03.2015р. складає 5525035,64 грн.

В судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду 05.09.2016р. представник відповідача підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати. Представник позивача проти задоволення скарги заперечував, оскаржуване рішення просив залишити без змін.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, враховуючи явку сторін, а також надання ними пояснень з приводу заявлених вимог та заперечень, судова колегія дійшла висновку про можливість закінчення розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм чинного законодавства, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

06.02.2014р. між Публічним акціонерним товариством "Український ОСОБА_3" (банк) та Приватним підприємством "Реал-Ком" (позичальник) укладено договір про надання кредиту овердрафту №9/14-ХРК (кредитний договір), відповідно до умов якого банк здійснює платежі позичальника на суму, що перевищує залишок грошових коштів на поточному рахунку №26004032342401 в ПАТ "Укрбізнесбанк", в межах встановленого ліміту кредитування за кредитним овердрафтом за наявності вільних грошових коштів і періодом повного погашення заборгованості за основним боргом з утворенням кредитового сальдо на кінець банківського дня кожні 60 календарних днів. Сума ліміту кредитування встановлюється сторонами у розмірі 5100000,00 грн.

Сума процентів за користування кредитом "овердрафт" складає 19,5% річних відповідно до п. 3.1 договору.

Відповідно до п. 3.3. кредитного договору, позичальник зобов'язався повернути отриманий кредит "овердрафт" не пізніше 05.08.2014р.

Пунктом 3.5 сторони погодили, що боржник зобов'язався у разі невиконання умов та зобов'язань за договором сплатити банку відсотки у розмірі 39% річних на суму простроченої заборгованості до моменту її погашення.

Пунктом 4.3. кредитного договору передбачено, що банк має право вимагати від позичальника дострокового розірвання кредитного договору та/або дострокового погашення суми кредиту, процентів, комісій, неустойки та збитків.

Також, 06.02.2014р. з метою забезпечення своєчасного та повного виконання за кредитним договором, між Публічним акціонерним товариством "Український ОСОБА_3" та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Сосонівка-Арго" (поручитель) було укладено договір поруки №9-14-ХРК/ПОР 3, відповідно до умов якого поручитель зобов'язався солідарно нести відповідальність перед банком за виконання зобов'язань за договором про надання кредиту овердрафт №9-14-ХРК від 06.02.2014р., укладеного між ПАТ "Укрбізнесбанк" та ПП "Реал-Ком" на суму 5100000,00 грн. зі сплатою 19,5% річних, з встановленим строком погашення до 05.08.2014р.

У відповідності до розділу III договору поруки, договір вступає у дію з моменту його підписання, а припиняється його дія у момент повного виконання ПП "Реал-Ком" боргових зобов'язань перед банком.

Згідно п. 4.1. договору поруки у разі невиконання або неналежного виконання ПП "Реал-Ком" зобов'язань за кредитним договором, боржник та поручитель відповідають перед банком як солідарні боржники.

07.05.2014р. між банком та позичальником було укладено додаткову угоду №1 до договору про надання кредиту овердрафт №9-14-ХРК від 06.02.2014р., в якій були внесені зміни до пунктів 1.1, 3.1, 3.5, 3.16, 3.21, 3.22, 8.3 договору. Даною додатковою угодою було змінено період повного погашення заборгованості за основним боргом з утворенням кредитного сальдо на кінець банківського дня з 06 лютого 2014 року по 06 травня 2014 року - кожні 60 календарних днів, та з 07 травня 2014 року - кожні 0 календарних днів. Також, було змінено сплату відсоткової ставки річних на 23% та за невиконання умов та зобов'язань за договором, було змінено сплату відсотків у розмірі 46% річних.

07.05.2014р. між банком та поручителем було укладено додаткову угоду №1 до договору поруки №9-14-ХРК/ПОР 3 від 06.02.2014 р., в якій були внесені зміни до п. 1.1. договору поруки, а саме було змінено сплату відсоткової ставки річних на 23,0%. Також було доповнено договір поруки п. 2.6., в якому зазначено, що поручитель ознайомлений зі змістом додаткової угоди від 07.05.2014р. до договору про надання кредиту овердрафт №9-14-ХРК від 06.02.2014р. та всі умови додаткової угоди №1 йому відомі, зрозумілі та узгоджені.

24.10.2014р. між банком та позичальником укладено додаткову угоду №2 до основного договору, якою внесені зміни лише у п.3.5 кредитного договору, який стосується розміру процентів річних на суму простроченої заборгованості, а саме: "У разі невиконання зобов'язань, визначених п.3.3 цього договору, позичальник сплачує банку проценти у розмірі 46% річних на суму простроченої заборгованості до моменту її погашення. Починаючи з 06.08.2014р. позичальник сплачує банку проценти у розмірі 24% річних на суму простроченої заборгованості до моменту її погашення".

А отже, з аналізу внесених змін додатковою угодою №2 до кредитного договору та встановлених касаційною інстанцією у даній справі висновків, розмір відсотків за користування кредитом не був змінений, а розмір відсотків, який підлягає нарахуванню на прострочену заборгованість зменшився з 46% до 24% з 06.08.2014р.

Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог зазначав, що свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі належним чином, проте позичальником зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконані, у зв'язку з чим за позичальником перед банком утворилась заборгованість, яка станом на 13.03.2015р. складає 5525035,64 грн., з яких: прострочена заборгованість по кредиту - 5083790,00 грн. та прострочена заборгованість за відсотками - 441245,64 грн.

У зв'язку з чим позивач звернувся до господарського суду з позовом у даній справі до відповідача, як поручителя позичальника за кредитним договором про стягнення заборгованості.

Переглядаючи справу в касаційному порядку Вищий господарський суд України у постанові 09.03.2016р. вказав, що для правильного вирішення справи господарські суди повинні були встановити чи дотримався позивач умов визначених у п. 2.1 укладеного сторонами договору поруки, та визначити момент, з якого права або охоронювані законом інтереси позивача є порушеними відповідачем.

Відповідно до статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Переглянувши у апеляційному порядку прийняту місцевим господарським судом постанову в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку встановлені договором.

Відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісячно до дня повернення позики.

Під виконанням сторонами зобов'язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, "основне зобов'язання" - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов'язки сторін кредитного договору

Згідно зі статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Згідно з ч.ч. 1, 2 статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Частинами 1, 2 статті 554 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Згідно з п. 4.1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014р. №1 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів" пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення, так і вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору).

Якщо основним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то строк пред'явлення кредитором вимоги до поручителя має обчислюватися з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі.

При цьому сама лише умова договору поруки про дію поруки до повного виконання позичальником та/або поручителем своїх зобов'язань за договором не може розглядатися судом як установлення строку дії поруки; термін має визначатися календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (наприклад, після закінчення певного строку, починаючи від дати виконання зобов'язання за кредитним договором).

Відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань подання кредитором позовної заяви, адресованої господарському суду (а не боржнику) і надсилання останньому як відповідачеві копії такої заяви є складовими судової процедури, а не цивільних правовідносин, і відповідні дії не можуть розглядатися як вимога у розумінні зазначеної норми ЦК України.

Так, зі змісту частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України та частини першої статті 555 Цивільного кодексу України вбачається, що законодавець допускає як звернення з вимогою до поручителя, так і пред'явлення позову до нього.

Статтею 555 Цивільного кодексу України встановлюються різні права та обов'язки поручителя у разі пред'явлення до нього вимоги або позову.

Таким чином, пред'явлення вимоги, яка передбачена частиною четвертою статті 559 Цивільного кодексу України, слід відрізняти від вимоги, що визначається як позов. Поручитель має отримати, відповідно кредитор зобов'язаний пред'явити вимоги до поручителя, а вже після цього вирішувати питання щодо судового вирішення цього спору, оскільки сам факт отримання такої вимоги поручителем спонукає його у добровільному порядку виконати зобов'язання, визначене договором поруки.

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Для визнання боржника таким, що прострочив виконання зобов'язання, необхідною умовою є надсилання кредитором вимоги.

Згідно з частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з п.4.3. кредитного договору банк має право вимагати від позичальника дострокового розірвання кредитного договору та/або дострокового погашення суми кредиту, процентів, неустойок та збитків.

Відповідно до п. 2.1 договору поруки поручитель зобов'язується у разі невиконання або неналежного виконання боржником своїх зобов'язань перед банком за кредитним договором, в триденний термін з моменту отримання письмового повідомлення банку про це погасити заборгованість боржника по сумі платежів (сума кредиту, відсотків за користування кредитом та комісій) і штрафних санкцій в разі їх застосування до боржника.

Також, пунктом 2.4 договору поруки сторони узгодили, що поручитель безвідклично доручає, банк бере на себе зобов'язання, а разі невиконання поручителем п. 2.1 цього договору, здійснювати, метою виконання поручителем своїх зобов'язань за цим договором, списання грошових коштів з усіх рахунків поручителя, відкритих в ПАТ "Укрбізнесбанк" на дату списання у сумах зазначених у відповідних вимогах.

Таким чином, звертаючись до суду, з вимогою про стягнення з відповідача суми заборгованості за кредитним договором, як з солідарного боржника за кредитним договором, позивач повинен був попередньо надіслати відповідачеві відповідну письмову вимогу відповідно до умов п.2.1 договору поруки.

Однак, з матеріалів справи не вбачається, а позивачем не підтверджується, що відповідна вимога надсилалась відповідачу у встановленому пунктом 2.1. порядку.

Отже, позивачем, в порушення статті 33 Господарського процесуального кодексу України не надано доказів того, що відповідач порушив зобов'язання щодо сплати заборгованості у встановлений договором поруки строк, що б порушувало права і охоронювані законом інтереси позивача. Таким чином, суд встановив відсутність підстав для правового захисту позивача.

Судова колегія також враховує висновок, викладений в постановах Верховного Суду України від 17.09.2014р. у справі №6/170цс13 та у справі №6-53цс14, відповідно до якого звернення кредитора з позовом до поручителя про стягнення заборгованості за основним договором, слід вважати пред'явленням письмової вимоги до нього.

Разом з тим, сторонами на підставі положень 629 Цивільного кодексу України встановлено інші правовідносини ніж ті, що викладенні у вказаних постановах суду, відповідно до яких порядок виникнення зобов'язань за договором поруки визначений п. 2.1, 2.4 вказаного договору.

Окрім цього, статтею 609 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема, за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Згідно з частиною 1 статті 559 Цивільного кодексу України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

За положеннями ст. ст. 559, 609 Цивільного кодексу України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншими ушкодженням здоров'я або смертю.

Згідно з наданим Верховним Судом України аналізом застосування судами законодавства, яке регулює поруку як вид забезпечення виконання зобов'язання, відповідно до змісту статей 559, 598 Цивільного кодексу України припинення зобов'язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, при якому в силу передбачених законом обставин суб'єктивне право і кореспондуючий йому обов'язок перестають існувати.

Термін "порука", застосований законодавцем у частині 1 статті 559 Цивільного кодексу України, використовується в розумінні зобов'язальних правовідносин поруки, з припиненням яких втрачає чинність договір поруки.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що припинення юридичної особи у зв'язку з визнанням її банкрутом є підставою для припинення поруки, тому що зобов'язання за кредитним договором припинилося.

При цьому, для правильного вирішення спірних відносин між сторонами також має значення правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду України від 25.11.2015р. у справі № 6-172цс15.

Так, згідно з частиною п'ятою статті 11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України статті 14 Цивільного процесуального кодексу України однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.

За статтею 14 Цивільного процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ. Організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Таким чином, положення статті 559 Цивільного кодексу України стосовно припинення поруки з припиненням забезпеченого нею зобов'язання не може застосовуватися до правовідносин, у яких обов'язок поручителя щодо виконання зобов'язання за основним договором виник з рішення суду, а не лише з договору поруки.

Правовий аналіз зазначених норм матеріального права свідчить про те, що припинення основного зобов'язання внаслідок ліквідації юридичної особи - боржника за цим зобов'язанням не припиняє поруки, якщо кредитор реалізував своє право на стягнення заборгованості до припинення юридичної особи - боржника.

Отже, за умови якщо право на стягнення з поручителя заборгованості (шляхом звернення до суду з позовом, за результатами розгляду справи за яким ухвалено судове рішення про стягнення цієї заборгованості з поручителя) було реалізоване кредитором до ліквідації боржника, то ліквідація останнього не свідчить про припинення зобов'язання поручителя.

Відповідно до статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Харківської області від 29.10.2015р. у справі № 922/4001/15, яку залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.12.2015р. у справі № 922/4001/15 та постановою Вищого господарського суду України від 15.03.2016р., затверджений наданий суду ліквідаційний звіт та ліквідаційний баланс; ліквідовано юридичну особу Приватне підприємство "Реал-Ком" код 34392875 зареєстроване як юридична особа 20.07.2006р. за №14801020000027856 за адресою: 61171, м. Харків, Шосе Салтівське АДРЕСА_1; припинено провадження у справі, визнати вимоги, визначені в мажах судової процедури, погашеними; провадження по справі припинено.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 статті 39 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (в редакції станом на момент набрання судового рішення законної сили) у разі, якщо після завершення ліквідаційної процедури в процесі банкрутства, яка встановлена законом, судом постановлене рішення про ліквідацію юридичної особи-банкрута, суд, що виніс відповідне рішення, в день набрання ним законної сили направляє його державному реєстратору за місцезнаходженням юридичної особи-банкрута для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи. Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи є датою припинення юридичної особи.

Як вбачається з матеріалів справи, державним реєстратором до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 09.11.2015р. внесено запис про державну реєстрацію припинення ПП "Реал-Ком" за судовим рішенням.

Згідно з частиною 1 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Таким чином, на час прийняття місцевим господарським судом рішення у справі №922/1673/15 юридична особа - боржник за договором кредиту овердрафт №9-14-ХРК від 06.02.2014р., в установленому Законом порядку визнана припиненою, та, у відповідності до вимог статті 609 Цивільного кодексу України припинилось зобов'язання боржника.

З огляду на вказану обставину, а також вищевикладені висновки Верховного Суду України, на підставі частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України має місце припинення поруки за договором від 06.02.2014р. №9-14-ХРК/ПОР 3, укладеного з відповідачем у забезпечення кредитних зобов'язань боржника (ПП "Реал-Ком"), у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Сосонівка-Арго" заборгованості за кредитним договором не підлягають задоволенню.

Пунктом 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. N6 "Про судове рішення" визначено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 вказаної Постанови).

За наведених вище підстав, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Сосонівка-агро" підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Харківської області від 06.06.2016р. у справі №922/1673/15 скасуванню.

Керуючись ст.ст. 91, 99, 101, п. 2 ст. 103, п. 3 ч.1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Сосонівка-Агро" задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 06.06.2016р. у справі №922/1673/15 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 09 вересня 2016 року.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов

Суддя В.С. Хачатрян