Ухвала

від 07.11.2016 по справі 922/1673/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

07 листопада 2016 року Справа № 922/1673/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Губенко Н.М.,

Іванової Л.Б.

перевіривши касаційну скаргу Виконуючого обов'язки уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.09.2016

у справі № 922/1673/15 господарського суду Харківської області

за позовом Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Укрбізнесбанк"

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Сосонівка-агро"

за участю третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Приватного підприємства "Реал-Ком"

про стягнення коштів у розмірі 5 525 035,64 грн.

ВСТАНОВИВ:

Виконуючий обов'язки уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Український Бізнес Банк" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.09.2016 у справі № 922/1673/15.

Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність повернення касаційної скарги з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 111 ГПК України до касаційної скарги додаються докази надсилання її копії іншій стороні у справі.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 111 3 ГПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом, якщо до скарги не додано доказів надсилання її копії іншій стороні (сторонам) у справі.

Згідно з ст. 27 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог, користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки сторін, крім права на зміну підстави і предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову або визнання позову.

Відповідно до п. 6 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 24.10.2011 № 11 "Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ 1 Господарського процесуального кодексу України" треті особи користуються правами і несуть обов'язки сторони у справі. Тому якщо до касаційної скарги не додано доказів надіслання її копії третім особам, то така касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом (п. 3 ч. 1 ст. 111 3 ГПК).

Скаржником не дотримано вказаних вимог, оскільки до матеріалів касаційної скарги не додано доказів надсилання її копії третій особі у справі - Приватному підприємству "Реал-Ком".

Відповідно до ч. 4 ст. 111 ГПК України до касаційної скарги додаються докази сплати судового збору.

01.09.2015 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору", яким внесено зміни до Закону України "Про судовий збір".

За приписами підпункту 5 пункту 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставку судового збору за подання касаційної скарги на рішення господарського суду встановлено в розмірі 120% ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви .

Підпунктом 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" (у редакції, яка була чинною на час подання позовної заяви - 23.03.2015) ставку судового збору за подання позовної заяви майнового характеру було встановлено: 2 відсотки ціни позову , але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Згідно з підпунктом 2 пункту 2 ч. 2 ст. 4 даного Закону ставкою судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру було встановлено: 1 розмір мінімальної заробітної плати (за станом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду).

При цьому законом передбачено сплату судового збору з апеляційних чи касаційних скарг на рішення суду виходячи з розміру ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, незалежно від того, чи оскаржується все рішення (постанова) суду в цілому, чи його частина.

Отже, за подання касаційної скарги на оскаржуване судове рішення скаржник повинен був сплатити судовий збір у розмірі 87 696,00 грн. , оскільки позовні вимоги у даній справі заявлялися у загальному розмірі 5 525 035,64 грн.

Як вбачається з матеріалів касаційної скарги, до неї не додано доказів сплати судового збору, проте наявне клопотання в.о. уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Український Бізнес Банк" про відстрочку сплати судового збору.

В обґрунтування наведеного скаржник посилається, на те що ПАТ "Український Бізнес Банк" знаходиться у важкому фінансовому становищі, у зв'язку з введенням у ПАТ "Український Бізнес Банк" з 24.04.2015 ліквідаційної процедури, тому у банку немає коштів на сплату судового збору.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

За змістом положень ст. 8 Закону України "Про судовий збір" питання про відстрочення та розстрочення судом сплати судового збору, зменшення розміру судового збору або звільнення від його сплати з підстав майнового стану сторони вирішується судом в кожному конкретному випадку залежно від обставин справи та обґрунтованості доводів сторони належними і допустимими доказами на підтвердження того, що майновий стан сторони перешкоджає сплаті нею судового збору в установленому порядку і розмірі, а також на засадах рівності всіх учасників судового процесу (в тому числі й органів державної влади) перед законом і судом (п. 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.11.2015 № 01-06/2093/15 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про судовий збір" (зі змінами та доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 22.05.2015 № 484-VIII)").

Єдиною підставою для вчинення господарським судом дій, зазначених у статті 8 Закону, є врахування ним майнового стану сторін. Отже, за приписами зазначеної норми, звільнення від сплати судового збору може мати місце за наявності виключних обставин.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду. Фонд є економічно самостійною установою , має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в Національному банку України, а також рахунки в цінних паперах у депозитарних установах - державних банках.

Згідно з ст. 4 вказаного закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Отже, виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, є завданням Фонду гарантування вкладів, у зв'язку з чим посилання в.о. уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Український Бізнес Банк" на скрутне фінансове становище банку не може бути підставою для звільнення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від сплати судового збору.

Посилання скаржника у клопотанні про розстрочення плати судового збору щодо права на доступ до правосуддя, відхиляються Вищим господарським судом з огляду на наступне:

Пунктом 2 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 4 2 ГПК України закріплено принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Як роз'яснено в абзаці 3 п. 3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.13 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, отже, в тому числі й органів державної влади, то самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися підставою для звільнення від такої сплати.

Отже, як органи державної влади, що утримуються за рахунок держбюджету, так і суб'єктів господарювання та громадян поставлено законом у рівні умови в частині обов'язку сплачувати судовий збір, у зв'язку з чим, вибіркове надання господарським судом суб'єктивних переваг одним учасникам процесу перед іншими учасниками судового процесу шляхом звільнення чи відстрочення (розстрочення) сплати судового збору призведе до порушення вказаного конституційного принципу, що є неприпустимим.

Крім того, згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

П. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

В рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" та від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України" зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Отже, обмеженням права на доступ до суду, зокрема, є визначений в ГПК України обов'язок заявника при зверненні до суду сплачувати судовий збір. Невиконання заявником наведених вимог процесуального законодавства наділяє суд правом не приймати до розгляду та повертати позовну заяву (в т.ч. касаційну скаргу) заявнику.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі Креуз проти Польщі, no. 28249/95 від 19.06.2001 зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду.

Враховуючи викладене клопотання скаржника про відстрочення від сплати судового збору не підлягає задоволенню.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст.111 3 ГПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом, якщо до скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Враховуючи викладене та керуючись п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 111 3 ГПК України, Вищий господарський суд України, -

УХВАЛИВ:

Клопотання Виконуючого обов'язки уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк" про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.09.2016 у справі № 922/1673/15 відхилити.

Касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.09.2016 у справі № 922/1673/15 повернути Виконуючому обов'язки уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк".

Головуючий суддя: В. Картере Судді: Н. Губенко Л. Іванова