Ухвала

від 09.03.2017 по справі 922/1673/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

09 березня 2017 року Справа № 922/1673/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Губенко Н.М.,

Іванової Л.Б.

перевіривши касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.09.2016

у справі № 922/1673/15 господарського суду Харківської області

за позовом Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Укрбізнесбанк"

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Сосонівка-агро"

за участю третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Приватного підприємства "Реал-Ком"

про стягнення коштів у розмірі 5 525 035,64 грн.

ВСТАНОВИВ:

Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Український Бізнес Банк" втретє звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.09.2016 у справі № 922/1673/15.

Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність повернення касаційної скарги з огляду на наступне.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 07.11.2016 касаційну скаргу позивача повернуто скаржнику на підставі п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 111 3 ГПК України. Цією ж ухвалою відмовлено виконуючому обов'язки уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ПАТ "Український Бізнес Банк" у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.01.2017 касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Український Бізнес Банк" повторно повернуто скаржнику на підставі п. 4 ч. 1 ст. 111 3 ГПК України, зокрема відмовлено скаржнику у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.09.2016.

25.01.2016 скаржник знову звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.09.2016 у справі № 922/1673/15.

Зі змісту втретє поданої касаційної скарги вбачається, що скаржником не усунено недоліків зазначених в ухвалах Вищого господарського суду України від 07.11.2016 та від 17.01.2017, оскільки до касаційної скарги також не додано доказів, що підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку та розмірі. Проте, скаржником заявлено клопотання про відстрочення сплати судового збору.

Як вбачається зі змісту поданого клопотання, скаржник вказує на те, що ПАТ "Український Бізнес Банк" знаходиться у важкому фінансовому становищі у зв'язку з введенням у ПАТ "Український Бізнес Банк" з 24.04.2015 ліквідаційної процедури, тому у банку немає коштів на сплату судового збору. Витрати на ліквідацію ПАТ "Український Бізнес Банк" здійснюються виключно в межах кошторису витрат, затвердженого фондом гарантування вкладів фізичних осіб. Сума грошових коштів, яка передбачена кошторисом для сплати судового збору, витрачена.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України" зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Загальні вимоги, яким має відповідати касаційні скарга встановлені ст. 111 ГПК України, відповідно до якої, зокрема, до касаційної скарги додаються докази сплати судового збору.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Креуз проти Польщі" від 19.06.2001 зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду.

Правові засади справляння, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір".

Розглянувши втретє доводи клопотання скаржника щодо відстрочення сплати судового збору, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відмову у його задоволенні з огляду на наступне.

Положеннями частини 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

У пункті 3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" роз'яснено, що єдиною підставою для вчинення господарським судом дій, зазначених у статті 8 Закону, є врахування ним майнового стану сторін. Клопотання про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до господарського суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі.

При цьому, вказаною статтею передбачено право суду, а не обов'язок щодо відстрочки, розстрочки або звільнення заявника від сплати судового збору.

З аналізу положень чинного законодавства вбачається, що єдиною підставою для вчинення господарським судом дій, зазначених у статті 8 Закону, є врахування ним майнового стану сторін. При цьому, обґрунтування пов'язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення у здійсненні оплати судового збору у встановлених законом розмірах і в строки, покладається на заінтересовану сторону.

Згідно з п. 8 ч.2 ст. 4, ч. 4 ст. 44 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом ліквідації банків, здійснює Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Ч. 1 ст. 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку, зокрема вживає у встановленому законодавством порядку заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" оплата витрат, пов'язаних із здійсненням ліквідації, проводиться позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат, затвердженого Фондом.

Відповідно до пункту 6.8 глави 6 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 № 2, до таких витрат, зокрема, належать витрати на сплату судового збору.

Отже, як вбачається з вимог Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, саме до повноважень Фонду належить затвердження відповідного кошторису витрат , в тому числі включення до цього кошторису витрат на оплату судового збору.

Разом з тим, скаржник звертаючись втретє з відповідним клопотання про відстрочення сплати судового збору, не надав жодних доказів того, що його майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті ним судового збору у встановленому порядку і розмірі, зокрема, як самого кошторису так і доказів відсутності у затвердженому кошторисі видатків на сплату судового збору, відсутності залишків коштів на рахунках банку та можливості здійснювати платежі тощо.

Враховуючи положення ст. 129 Конституції України, якою визначено одну із засад судочинства - рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, та оскільки позивачем в порушення приписів ст.ст. 33, 34 ГПК України не надано доказів відсутності коштів, передбачених на сплату судового збору, Вищий господарський суд України відхиляє заяву про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Відповідно до ст. 110 ГПК України касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням місцевого господарського суду чи постановою апеляційного господарського суду законної сили.

У даному разі оскаржувана постанова апеляційної інстанції згідно з частиною третьою ст. 105 ГПК України набрала законної сили 05.09.2016, а строк її оскарження в касаційному порядку (з урахуванням приписів ст. 51 ГПК України) закінчився 26.09.2016. Касаційну ж скаргу було подано до суду 25.01.2017, тобто з пропуском встановленого строку для її подання.

Як вбачається з клопотання про поновлення строку, скаржником в обґрунтування поважності пропуску строку на оскарження постанови Харківського апеляційного господарського суду від 05.09.2016 вказується на ту обставину, що пропуск строку стався по незалежним від позивача причинам. Зокрема через те, що скаржник декілька разів звертався з клопотанням про відстрочення сплати судового збору, а Вищий господарський суд України ухвалами від 07.11.2016 та 17.01.2017 відхиляв ці клопотання.

Відповідно до ст. 53 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Отже, у кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені в обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку. Клопотання чи заява про відновлення процесуального строку повинна містити роз'яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості.

Враховуючи ту обставину, що касаційну скаргу подано втретє з порушенням вимог Розділу ХІІ 1 ГПК України, а також положення ст.ст. 43, 53 ГПК України, Вищий господарський суд України не визнає причини такого пропуску встановленого законом процесуального строку для подання касаційної скарги поважними та відмовляє в задоволенні клопотання про відновлення цього строку.

Враховуючи викладене та керуючись п. 4, п. 5 ч. 1 статті 111 3 ГПК України, Вищий господарський суд України, -

УХВАЛИВ:

Клопотання Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк" про відновлення строку подання касаційної скарги у справі № 922/1673/15 відхилити.

Клопотання Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк" про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.09.2016 у справі № 922/1673/15 відхилити.

Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.09.2016 у справі № 922/1673/15 повернути скаржнику.

Головуючий суддя: В. Картере Судді: Н. Губенко Л. Іванова