Постанова

від 06.09.2016 по справі 910/5942/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" вересня 2016 р. Справа№ 910/5942/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Гончарова С.А.

Іоннікової І.А.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 06.09.2016 року

розглянувши апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва на рішення господарського суду міста Києва від 13.07.2016 року

у справі № 910/5942/16 (суддя: Андреїшина І.О.)

за позовом Заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 3

в інтересах держави в особі Київської міської ради

до товариства з обмеженою відповідальністю «Барс 2000»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Департамент земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

1) фізична особа-підприємець ОСОБА_2

2) товариство з обмеженою відповідальністю «ДЕ ЛЮКС»

3) комунальне підприємство «Київтранспарксервіс»

про повернення земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Київської міської ради звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Барс 2000» про повернення земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що земельна ділянка використовується товариством з обмеженою відповідальністю «Барс 2000» без правовстановлюючих документів на землю та зайнята самовільно.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.07.2016 року у справі № 910/5942/16 відмовлено у задоволенні позову Київської місцевої прокуратури № 3 про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 13.07.2016 року заступник прокурора міста Києва звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 13.07.2016 року по справі № 910/5942/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги заявник стверджує, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам чинного законодавства України, місцевим господарським судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.08.2016 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду за участю уповноважених представників сторін.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції 06.09.2016 року прокурор та представники Київської міської ради надали суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, підтримали подану апеляційну скаргу на підставі доводів зазначених у ній та просили оскаржуване рішення господарського суду міста Києва скасувати, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Представник товариства з обмеженою відповідальністю «Барс 2000» у судовому засіданні 06.09.2016 року також надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, заперечив проти задоволення апеляційної скарги на підставі доводів зазначених у відзиві на скаргу. Представник відповідача вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Представник просив відмовити в задоволенні скарги, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

При цьому, представники Департаменту земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, ФОП ОСОБА_2, ТОВ «Де Люкс» та КП «Київтранспарксервіс» у судове засідання 06.09.2016 року не з'явились. Про час та місце розгляду справи треті особи були повідомлені належним чином на підтвердження чого в матеріалах справи містяться повідомлення про вручення поштових відправлень. Про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи викладене, заслухавши думку прокурора та представників позивача та відповідача, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки треті особи про дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, участь представників сторін що не з'явились, у судовому засіданні 06.09.2016 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи та витребування додаткових доказів не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення по справі.

Також, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.2 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а продовження зазначеного строку розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України без клопотання сторони по справі, не передбачено ГПК України.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне вказати про те, якщо представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. Такої ж правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України зокрема у своїй постанові від 07.07.2016 року по справі 910/21819/15.

До того ж суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Разом з тим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на виконання доручення Київської місцевої прокуратури № 3 від 11.03.2016 р. № 1023вих16, спеціалістами Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) проведені обстеження земельної ділянки за адресою: м. Київ, Деснянський район, АДРЕСА_1, за результатами якого був складений акт обстеження земельної ділянки № 16-0506-03 від 14.03.2016

У графі «результати обстеження» акту зазначено, що під час обстеження з виїздом на місце встановлено, що земельна ділянка на АДРЕСА_1 (поруч з земельною ділянкою ПАТ «Отіс» на АДРЕСА_2) у Деснянському районі м. Києва площею близько 0,01 га використовується під розміщення та експлуатацію споруд автомобільного газозаправочного пункту «Барс 2000».

У базі міського земельного кадастру земельна ділянка, на якій розміщений автомобільний газозаправочний пункт, не обліковується.

Як зазначає прокурор, рішення щодо передачі будь-яким юридичним чи фізичним особам земельної ділянки під розміщення та експлуатацію АГЗП у власність (користування) Київська міська рада за поданням Департаменту земельних ресурсів, не приймала. Інформація про оформлення речових прав на земельну ділянку, передбачених ст. 126 Земельного кодексу України, в Департаменті земельних ресурсів відсутня. При цьому вбачається порушення вимог земельного законодавства, а саме: самовільне зайняття земельної ділянки під розміщення та експлуатацію АГЗП".

У листі Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації) № 057023-4856 від 14.03.2016 р. зазначено, що рішень щодо передачі будь-яким юридичним чи фізичним особам земельних ділянок на АДРЕСА_1, АДРЕСА_3, АДРЕСА_4 у Деснянському районі під розміщення та обслуговування автомобільних газозаправних пунктів у власність (користування) Київська міська рада за поданням Департаменту земельних ресурсів, не приймала. Документи, що посвідчують право користування (власності) земельними ділянками, передбачені ст. 126 Земельного кодексу України, станом на 31.12.2012 в Департаменті земельних ресурсів не зареєстровані.

Також, до позову приєднано лист Київської місцевої прокуратури № 3 від 24.03.2016 № 1204вих-16 на ім'я Київської міської ради, в якому вказується, що Київською місцевою прокуратурою № 3 здійснюється процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 12015100030012046 від 07.10.2015 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197 Кримінального кодексу України (самовільне зайняття земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її законному володільцю або власнику). Також, листом повідомлялося, що в ході досудового розслідування вказаного кримінального провадження прокуратурою встановлено порушення вимог земельного законодавства посадовими особами ТОВ «Брас-2000» при використанні земельної ділянки по АДРЕСА_1 (поруч із земельною ділянкою ПАТ «Отіс» на АДРЕСА_2) у Деснянському районі м. Києва. Київською міською радою заходи представницького характеру, спрямована на захист інтересів держави самостійно не вживалися, у зв'язку з чим, прокуратура дійшла висновку про необхідність звернення до суду з позовом відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Вказуючи на обставини відсутності у відповідача необхідних правовстановлюючих документів на підтвердження права землекористування зі особливим призначенням (для розміщення автомобільного газозаправного пункту), що встановлені актом обстеження земельної ділянки № 16-0506-03 від 14.03.2016, позивач та прокурор у справі просять суд задовольнити позов, зобов'язавши відповідача повернути позивачеві земельну ділянку, площею 0,01 га, що розташована по АДРЕСА_1 (поруч із земельною ділянкою ПАТ «Отіс» на АДРЕСА_2) у Деснянському районі м. Києва як самовільно зайняту.

Таким чином на думку Київської місцевої прокуратури № 3 міста Києва товариством з обмеженою відповідальністю «Барс 2000» використовується земельна ділянка площею 0,01 га, що розташована по АДРЕСА_1 (поруч із земельною ділянкою ПАТ «Отіс» на АДРЕСА_2) у Деснянському районі м. Києва як самовільно зайнята без оформлення документів, передбачених ст. 125,126 Земельного кодексу України.

Однак, з такими доводами скаржника, судова колегія апеляційного господарського суду погодитися не може виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 13 Конституції України, земля, її надра, атмосфера, повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади.

Відповідно до статті 14 Конституції України, статті 1 Земельного кодексу України, статті 2 Закону України «Про охорону земель» земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до статті 2 Земельного кодексу України до земельних відносин належать відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Оскільки, земельна ділянка належить до комунальної власності міста, виключно Київська міська рада має право розпоряджатися нею.

Згідно з ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (ч. 1 ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України).

Статтею 123 Земельного кодексу України визначено порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування та, зокрема, встановлено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди землі (стаття 124 вказаного Кодексу).

Способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади, щодо регулювання земельних відносин є прийняття рішення сесії.

Згідно з ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про землеустрій» (в редакції 22.05.2003 року), проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом.

Документація із землеустрою розробляється у вигляді програм, схем, проектів, спеціальних тематичних карт, атласів, технічної документації (ч. 1 ст. 25 Закону України «Про землеустрій»).

Відповідно до п. и) ч. 2 ст. 25 Закону України «Про землеустрій», видом документації із землеустрою, зокрема, є технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

За приписами статей 125, 126 Земельного кодексу України, право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється. Право власності та право постійного користування на земельну ділянку посвідчується державними актами, а право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Відповідно до статті 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» визначені правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, та передбачено, що цей Закон спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля (преамбула Закону).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», у якій міститься визначення термінів, самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Заперечуючи проти позовних вимог прокурора щодо самовільного зайняття земельної ділянки, позивач вважає необґрунтованим посилання прокурора на акт обстеження земельної ділянки № 16-0506-03 від 14.03.2016 р., як на належний доказ самовільного зайняття ним земельної ділянки. Під час складання вказаного акту не запрошувались ні представники КП «Київтранспарксервіс», за яким закріплений паркувальний майданчик за даною адресою, ні представники товариства з обмеженою відповідальністю «Барс 2000». Акт не містить найменування юридичної особи, щодо якої проводилася перевірка, її місцезнаходження або будь-які інші фактичні дані, відомості, інформація, з якої можливо було ідентифікувати відповідача, установити, що перевірка проводилася за фактом самовільного використання земельної ділянки саме ТОВ «Барс 2000». Крім того, такий акт не містить підпису керівника або уповноваженого представника відповідача, щодо якого, за твердженнями сторони позивача, було складено цей акт перевірки, не містить пояснень перевіреної особи з приводу виявлених порушень або ж відмітки про відмову відповідача від підписання акту. Також в акті відсутня вказівка про необхідність усунення порушень земельного законодавства та не визначено строку для такого усунення.

Так, як встановлено судом апеляційної інстанції, згідно змісту рішення Київської міської ради «Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві» від 23.06.2011 № 242/5629 визначено, серед іншого, перелік адрес паркувальних майданчиків, які закріплені за КП «Київтранспарксервіс», до якого включено спірна земельна ділянка по АДРЕСА_1.

Згідно з п.п. 17.3.2 Правила благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 року № 1051/1051 (Правила паркування транспортних засобів у м. Києві) особливі умови користування земельними ділянками, на яких розташовані спеціально обладнані та відведені місця, полягають в розробці та погодженні в установленому цими Правилами порядку схем організації дорожнього руху, згідно з якими у оператора виникає право надання платних послуг паркування транспортних засобів та не потребує розроблення проектів відведення цих земельних ділянок.

23.07.2010 наказом Державного комітету України із земельних ресурсів № 548 затверджено Класифікацію видів цільового призначення земель, згідно з якою спірна у справі земельна ділянка підлягає віднесенню до земель транспорту і класифікується як підрозлід 12 секції "J".

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Земельного кодексу України до земель автомобільного транспорту належать землі під спорудами та устаткуванням енергетичного, гаражного і паливороздавального господарства, автовокзалами, автостанціями, лінійними виробничими спорудами, службово-технічними будівлями, станціями технічного обслуговування, автозаправними станціями, автотранспортними, транспортно-експедиційними підприємствами, авторемонтними заводами, базами, вантажними дворами, майданчиками контейнерними та для перечеплення, службовими та культурно-побутовими будівлями й іншими об'єктами, що забезпечують роботу автомобільного транспорту.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції 31.12.2014 року комунальне підприємство «Київтранспарксервіс» та фізична особа-підприємець ОСОБА_2 уклали договір № ДНП-2015-01/19 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування, за яким КП «Київтранспарксервіс» зобов'язалося за плату надати фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 право на організацію та експлуатацію 20-ти місць для платного паркування транспортних засобів, а також два спеціальних місяця для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: м. Київ, Деснянський район, АДРЕСА_2 в межах ІІІ територіальної зони м. Києва, а також для здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхнього автотранспорту. Вказаний договір укладено строком з 01.01.2015 року по 31.12.2017 року.

В подальшому, 01.04.2016 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 та ТОВ «Де Люкс» уклали договір № 01/04/16-Ч, за яким фізична особа-підприємець ОСОБА_2 зобов'язалася надати ТОВ «Де Люкс» в строкове платне користування сім місць для паркування на паркувальному майданчику за адресою: АДРЕСА_2 у м. Києві, а ТОВ «Де Люкс» зобов'язалося прийняти вказані місця, своєчасно сплачувати плату за користування та своєчасно повернути місця фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 після припинення дії цього договору, що укладений строком дії з 01.04.2016 року по 31.12.2017 року.

02.04.2016 року ТОВ «Де Люкс» та відповідач уклали договір № 01Ч-Б-ДЛ, за яким ТОВ «Де Люкс» надало, а відповідач прийняв у строкове платне користування та експлуатацію сім місць для паркування транспортних засобів на паркувальному майданчику за адресою: АДРЕСА_2 у м. Києві з метою встановлення АГПЗ модульного типу та операторської. Строк дії такого договору визначено до 31.12.2016 року.

Розділом 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 року «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» визначені положення щодо відповідальності за порушення земельного законодавства та у пункті 3.1 визначено, що відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Разом з тим, у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.

Самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від порушення порядку надання земельної ділянки у власність чи у користування (неправильне оформлення правовстановлювального документа, ухвалення рішення про надання земельної ділянки всупереч чинному законодавству або неуповноваженим органом чи особою, у завищеному розмірі або особі, яка не має права на отримання конкретної земельної ділянки, тощо).

Таким чином, як вірно зазначив суд першої інстанції, відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, та лише відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Разом з тим, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що скаржником, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не було надано суду доказів самовільного використання саме відповідачем земельної ділянки. Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач займає спірну земельну ділянку на підставі договору укладеного з товариством з обмеженою відповідальністю «Де-Люкс», останнє займало земельну ділянку на підставі договору оренди з ФОП ОСОБА_2, а ФОП ОСОБА_2 на підставі договору оренди з КП «Київтранспарксервіс», яке в свою чергу закріплене за ним рішенням Київської міської ради «Про внесення змін до таблиці №1 до додатка 5 до рішення Київської міської ради від 23.06.2011р. №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві та акцизного податку».

Крім того, як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції ТОВ «Де-Люкс» повідомлений Мінрегіоном листом вих. № 7/18-11760 від 01.10.2015 р., що для розміщення газового автомобільного заправного пункту модульного типу на автостоянках, яких є об'єктом підвищеної небезпеки та екологічно небезпечним об'єктом, згідно з розділом 4 ДБН В.1.2.7-2008 «Основні вимоги до будівель і споруд. Пожежна безпека» необхідне розроблення відповідної Концепції забезпечення пожежної безпеки з погодження організаційних заходів щодо безпечної експлуатації об'єкта в установленому порядку.

Крім того, Департаментом містобудування та архітектури розглянуто запит ТОВ "Де-Люкс" від 17.02.2016 № 01-01-03-16 щодо погодження розміщення газового автомобільного заправного пункту модульного типу та операторної на паркувальних майданчиках повідомлено, що газовий автомобільний заправний пункт модульного типу виконаний цілісним заводським виробом і при його розміщенні на території автостоянки без ознак будівництва не передбачено отримання вихідних даних для проектування об'єкту містобудування, дозвільних документів на виконання будівельних робіт, і, відповідно введення в експлуатацією інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю, тоді як для розміщення автомобільного заправного комплексу на автостоянках, який є об'єктом підвищеної небезпеки та економічно небезпечним об'єктом, необхідним є розроблення відповідної Концепції забезпечення пожежної безпеки.

Матеріалами справи підтверджується, що газовий автомобільний заправний пункт модульного типу, що використовується відповідачем на спірній земельній ділянці знаходиться під охороною Комунальної аварійно-рятувальної служби «Київська служба порятунку» Київської міської ради та Аварійно-рятувального загону спеціального призначення ГУ ДСНС України у м. Києві згідно з договором від 01.04.2016 № ОПП/АО/101 для виконання, за необхідності, комплексу аварійно-рятувальних робіт у разі виникнення загроз безпеки, надзвичайних ситуацій.

Тобто, як вірно встановлено судом першої інстанції ТОВ «Де-Люкс» зверталось до уповноважених органів з метою погодження розміщення газового автомобільного заправного пункту модульного типу та операторної на території паркувального майданчика.

При цьому, судова колегія вважає за необхідне вказати на те, що наданий суду акт обстеження земельної ділянки № 16-0506-03 від 14.03.2016 р. складено без участі представника автомобільного газозаправного пункту, доказів того, що саме відповідач займає земельну ділянку, площею 0, 01 га на вул.. Червоногвардійській, 22-А матеріали справи не містять.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову прокурора щодо зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю «Барс-2000» повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 0,01 га, що розташована по АДРЕСА_2 у Деснянському районі м. Києва, яка використовується під розміщення споруд автомобільних газозаправних пунктів, привівши її у належний стан. Судом апеляційної інстанції встановлено, що спірна земельна ділянка використовується відповідачем не самовільно, а на підставі договору оренди.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції ані прокурором, ані позивачем не було подано належних та переконливих доказів на підтвердження заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення заступника прокурора міста Києва викладені у апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 13.07.2016 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги заступника прокурора міста Києва слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 13.07.2016 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 49, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва на рішення господарського суду міста Києва від 13.07.2016 року у справі № 910/5942/16 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 13.07.2016 року у справі № 910/5942/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/5942/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді С.А. Гончаров

І.А. Іоннікова