Рішення

від 08.09.2016 по справі 910/11960/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.09.2016Справа №910/11960/16

Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участі секретаря судового засідання Коновалова С.О., розглянувши матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРАГРОІНВЕСТ-2007" (далі - Підприємство) до товариства з обмеженою відповідальністю "СТОЛИЧНИЙ МЛИН" (далі - Товариство) про стягнення 77 182,71 грн.,

за участі представників:

позивача: Сатиря Л.В., за довіреністю від 15 жовтня 2015 року № 77,

відповідача: Шелестової Н.Г., за довіреністю від 2 лютого 2016 року № 1-50,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У червні 2016 року Підприємство звернулось до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом, посилаючись на те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 21 грудня 2015 року в справі № 910/29511/15, яке набрало законної сили, стягнуто з відповідача на користь Підприємства суму основного боргу за договором купівлі-продажу № 97/п від 28 липня 2015 року (далі - договір) в розмірі 740 000,00 грн., 42 000,15 грн. пені, 5 118,15 грн. трьох процентів річних, а також 1 217,54 грн. інфляційних втрат. Оскільки Товариство сплатило вказану суму основного боргу з порушенням встановленого договором строку оплати, позивач, посилаючись на положення статей 526, 549, 550, 625, 629, 638 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та норми статей 173-175 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просив суд стягнути з відповідача 23 639,45 грн. пені, три проценти річних у розмірі 10 704,66 грн. та 42 838,60 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 2 липня 2016 року порушено провадження у справі № 910/11960/16 та призначено її розгляд на 15 липня 2016 року.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 15 липня 2016 року відклав розгляд справи на 25 серпня 2016 року.

Ухвалою суду від 25 серпня 2016 року продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів за клопотанням представника позивача. У судовому засіданні було оголошено перерву до 8 вересня 2016 року.

Під час судового засідання 8 вересня 2016 року представник позивача просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечував, надавши пояснення, аналогічні тим, що викладені у відзиві, які ґрунтуються на неможливості своєчасної сплати заборгованості, яка виникла через порушення контрагентами відповідача строків розрахунку за поставлену Товариством продукцію. Також, представник відповідача подав до суду заяви від 22 серпня 2016 року, в яких просив зменшити розмір пені до 10 % та розстрочити виконання рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих учасниками процесу документів їх оригіналам, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

28 липня 2015 року між сторонами було укладено договір, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити покупцю товар - пшеницю 2, 3 класу, жито, а продавець - прийняти і оплатити зазначений товар.

Також між сторонами було укладено протокол погодження ціни, за умовами якого було встановлено, що вартість пшениці 3 класу складає 3 400,00 грн. за тонну, обсяг поставки - 550 тонн.

Термін дії даної угоди встановлювався з 28 липня 2015 року по 3 серпня 2015 року (пункт 6.1 договору).

Оплата мала бути проведена протягом 5 банківських днів з моменту поставки (пункт 3.4 правочину).

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу пшеницю третього класу у кількості 537,01 тонн на загальну суму 1 825 834 грн., що підтверджується видатковою накладною від 29 липня 2015 року № 61 заліковою вагою 87,92 тонни на суму 298 828 грн., видатковою накладною від 30 липня 2015 року № 62 заліковою вагою 208,08 тонни на суму 707 472 грн. та видатковою накладною від 31 липня 2015 року № 63 заліковою вагою 241,01 тонни на суму 819 434,00 грн.

Відповідно до розрахунку позивача оплату за поставлений товар відповідач здійснив частково в розмірі 1 085 834,00 грн.

У подальшому з порушенням строків оплати, передбачених договором, Товариством було сплачено на рахунок Підприємства суму в розмірі 635 834,00 грн.

Господарський суд міста Києва у своєму рішенні від 21 грудня 2015 року в справі № 910/29511/15 встановив, що факт наявності заборгованості Товариства перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у зв'язку з чим задовольнив позовні вимоги Підприємства в повному обсязі та стягнув з відповідача 740 000,00 грн. основного боргу, 42 000,00 грн. пені, 5 118,15 грн. трьох процентів річних, 1 217,54 грн. інфляційних втрат, нарахованих до 18 листопада 2015 року.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29 березня 2016 року в даній справі вказане судове рішення суду першої інстанції було залишено без змін.

Згідно з частиною 3 статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).

Аналогічна правова позиція викладена в пункті 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Отже, судові рішення, прийняті в справі № 910/29511/15, мають преюдиціальне значення для вирішення даного спору, а встановлені ними факти не потребують повторного доведення.

Звертаючись з даним позовом до суду, Підприємство зауважило, що відповідач повністю сплатив суму заборгованості лише 12 травня 2016 року (платіжне доручення від 10 травня 2016 року № 7933 на суму 70 000,00 грн. та платіжне доручення від 12 травня 2016 року № 7950 на суму 730 160,88 грн.), чим допустив прострочення виконання грошового зобов'язання.

За приписами статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно з частиною 3 вказаної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Пунктом 5.3 договору передбачено, що у випадку порушення умов вказаних в п. 3.4 покупець сплачує продавцю пеню у розмірі облікової ставки НБУ за кожний банківський день прострочення від вартості неоплаченої партії зерна.

Оскільки розмір вказаної штрафної санкції, нарахованої позивачем за період з 19 листопада 2015 року по 7 лютого 2016 року, є арифметично вірним, відповідає положенням закону, позовна вимога про стягнення з Товариства пені в сумі 23 639,45 грн. підлягає задоволенню в повному обсязі.

Водночас суд відмовив у задоволенні заяви Підприємств про зменшення розміру штрафних санкцій з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно з приписами статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно братись до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Зі змісту вищезазначених приписів чинного законодавства вбачається, що при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), необхідно об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина 2 статті 34 ГПК України).

З огляду на викладене та враховуючи відсутність передбачених законом виняткових обставин для зменшення розміру штрафних санкцій, беручи до уваги значний період прострочення виконання Товариством своїх зобов'язань, їх значний розмір, спричинення позивачу негативних наслідків, які полягали у погіршенні його майнового стану, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вищенаведеного клопотання Товариства.

Також на підставі статті 625 ЦК України Підприємство просило суд стягнути з відповідача три проценти річних в сумі 10 704,66 грн., нараховані з 19 листопада 2015 року по 12 травня 2016 року, а також 42 838,60 грн. втрат від інфляційних процесів, нарахованих за той самий період.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що заявлений позивачем до стягнення розмір трьох процентів річних та інфляційних втрат є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства і не суперечить положенням договору, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача вищевказаних сум підлягають задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позову Підприємства в повному обсязі.

Суд зазначає, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, слід враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Такої ж правової позиції дотримується Пленум Вищого господарського суду України у пункті 7.2 його постанови від 17 жовтня 2012 року № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України".

Пунктом 6 частини 1 статті 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Проте наведені заявником підстави для розстрочення виконання судового рішення (тяжке фінансове становище, систематичне порушення грошових зобов'язань контрагентами відповідача та фактичне погашення суми основного боргу перед позивачем) не є тими виключними обставинами, які давали б можливість для розстрочення виконання судового рішення, оскільки такий незадовільний майновий стан відповідача утворився, зокрема, внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу якихось об'єктивних, незалежних від нього обставин.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України. За приписами статті 115 ГПК України рішення господарського суду, що набрали законної сили, виконуються у порядку, встановленому цим Кодексом і Законом України "Про виконавче провадження".

Слід також враховувати, що за змістом частини 1 статті 229 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за невиконання грошового зобов'язання боржник несе відповідальність, якщо таке виконання стало неможливим внаслідок його винних дій чи бездіяльності, а не внаслідок дії непереборної сили, випадку тощо. Відповідальність боржника означає можливість стягнення за рахунок майна боржника суми невиконаного грошового зобов'язання. Тобто боржник може бути звільнений від відповідальності за невиконання своїх договірних зобов'язань лише в силу об'єктивних факторів.

Окрім того, частина 2 статті 218 ГК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до частини 2 статті 617 ЦК України, статті 218 ГК України не вважається винятковим випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язань, відсутність у боржника необхідних коштів.

В силу приписів статті 96 ЦК України юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.

Таким чином, наведені заявником обставини не засвідчують неможливості або ускладнення виконання прийнятого у даній справі рішення.

Крім того, вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, суд зобов'язаний враховувати інтереси не лише боржника, а й стягувача. Разом із тим, стягувач також є суб'єктом господарювання, здійснює підприємницьку діяльність та зобов'язаний оплачувати роботу своїх працівників.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що Товариство не довело належними та допустимим доказами наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення, у зв'язку із чим його заява про розстрочення виконання задоволенню не підлягає.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Столичний Млин» (04080, місто Київ, вулиця Межигірська, будинок 83, ідентифікаційний код 37175801) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРАГРОІНВЕСТ-2007» (08751, Київська область, Обухівський район, село Красна Слобідка, вулиця Леніна, будинок 58, ідентифікаційний код 35471549) 23 639 (двадцять три тисячі шістсот тридцять дев'ять) грн. 45 коп. пені, 10 704 (десять тисяч сімсот чотири) грн. 66 коп. три відсотки річних, 42 838 (сорок дві тисячі вісімсот тридцять вісім) грн. 60 коп. інфляційних втрат, а також 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 15 вересня 2016 року

Суддя Є.В. Павленко