Постанова

від 05.12.2016 по справі 910/11960/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" грудня 2016 р. Справа№ 910/11960/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

за участю представників:

від позивача - Сатирь Л.В., представник за довіреністю №77 від 15.10.2015р.;

від відповідача - Мартова Т.В., представник за довіреністю №1-11 від 18.01.2016,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "СТОЛИЧНИЙ МЛИН" на рішення господарського суду міста Києва від 08.09.2016р. у справі №910/11960/16 (суддя Павленко Є.В.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРАГРОІНВЕСТ-2007" до товариства з обмеженою відповідальністю "СТОЛИЧНИЙ МЛИН" про стягнення 77 182, 71 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРАГРОІНВЕСТ-2007" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "СТОЛИЧНИЙ МЛИН" про стягнення 23 639,45 грн. пені, 10 704,66 грн. трьох процентів річних та 42 838,60 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.09.2016р. у справі №910/11960/16 позовні вимоги задоволено повністю: вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 23 639,45 грн. пені, 10 704,66 грн. трьох процентів річних та 42 838,60 грн. інфляційних втрат.

При ухваленні рішення по даній справі суд виходив з того, що несвоєчасність виконання відповідачем рішення господарського суду міста Києва від 21 грудня 2015 року у справі №910/29511/15 є підставою для стягнення із боржника у зв'язку з цим пені, річних та інфляційних.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 08.09.2016р. у справі №910/11960/16 скасувати та прийняти нове, яким зменшити розмір пені до 1 000 грн. та розстрочити виконання рішення на шість місяців рівними частинами.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для зменшення розміру пені та розстрочення виконання рішення суду.

У судовому засіданні 05.12.2016 року представник апелянта - відповідача у справі, підтримав вимоги за апеляційною скаргою та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник позивача надав пояснення, яким просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між товариством з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРАГРОІНВЕСТ-2007" (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Столичний Млин" (покупець) 28.07.2015 року було укладено договір купівлі-продажу № 94/5, у відповідності до умов якого постачальник зобов'язався поставити покупцю товар - пшеницю 2, 3 класу, жито, а продавець зобов'язався прийняти і оплатити зазначений товар.

Між сторонами 28.07.2015 р. було укладено протокол погодження ціни за умовами якого сторони погодили встановити наступні ціни на зерно, що поставлятиметься: пшениця 3 кл. - 3400,00 грн. за тонну, обсягом поставки 550 тонн.

Відповідно до зазначеного протоколу, поставка зерна здійснюється на умовах СРТ, в тому числі витрати щодо подання вагонів, прибирання вагонів, станційні збори, техобслуговування вагонів та інші витрати. У разі, якщо покупець оплачує такі витрати самостійно, продавець зобов'язаний компенсувати покупцю дані витрати за вимогою останнього на підставі виставленого рахунку.

Термін дії даної угоди встановлюється з 28 липня 2015 р. і діє по 3 серпня 2015 р.

Оплата протягом 5 банківських днів з моменту поставки.

На виконання умов договору купівлі-продажу позивачем відповідачу було поставлено пшеницю третього класу у кількості 537,01 тонн на загальну суму 1 825 834,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 61 від 29.07.2015 р. заліковою вагою 87,92 тонни на суму 298 828,00 грн., видатковою накладною № 62 від 30.07.2015 р. заліковою вагою 208,08 тонни на суму 707 472,00 грн. та видатковою накладною № 63 від 31.07.2015 р. заліковою вагою 241,01 тонни на суму 819 434,00 грн.

Разом з тим, відповідач у строк вставлений в умовах договору - до 07.08.2015 р. (протягом 5 банківських днів) з моменту останньої поставки оплатив поставлений товар частково на суму 450 000,00 грн., а саме 05.08.2015 р. - 200 000,00 грн. (платіжне доручення № 3697 від 05.08.2015 р.), 07.08.2015 р. - 250 000,00 грн. (платіжне доручення № 3741 від 07.08.2015 р.).

В подальшому, але з порушенням строків оплати, передбачених договором, ТОВ "Столичний млин" було сплачено на рахунок ТОВ "ІНТЕРАГРОІНВЕСТ" суму у розмірі 635 834,00 грн.

Враховуючи те, що відповідачем не було оплачено решту суми заборгованості у розмірі 740 000,00 грн., позивач звернувся до суду з позовом про її стягнення.

Також, окрім суми основного боргу, позивачем було пред'явлено до стягнення 42 000,15 грн. пені, 5 118,51 грн. три відсотки річних та 1 480,00 грн. інфляційних, які були нараховані до 18.11.2015 (до моменту подання позову).

Рішенням господарського суду міста Києва від 21 грудня 2015 року у справі №910/29511/15 позов задоволено частково та вирішено стягнути з відповідача 740 000,00 грн. основного боргу, 42 000,00 грн. пені, 5 118,15 грн. трьох процентів річних, 1 217,54 грн. інфляційних втрат, нарахованих до 18 листопада 2015 року.

Так, судом першої інстанції були встановлені обставини порушення відповідачем грошового зобов'язання в частині своєчасної та повної оплати отриманого від позивача товару.

Отже, в силу ст. 35 Господарського процесуального кодексу України вказані обставини є преюдиціальними та не потребують повторного доведення.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначав, що відповідач повністю сплатив суму заборгованості лише 12 травня 2016 року (платіжне доручення від 10 травня 2016 року № 7933 на суму 70 000,00 грн. та платіжне доручення від 12 травня 2016 року № 7950 на суму 730 160,88 грн.), чим допустив прострочення виконання грошового зобов'язання.

У зв'язку з цим, позивачем було нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 23 639,45 грн., 3% річних в сумі 10 704,66 грн. та інфляційні в сумі 42 838, 60 грн.

При цьому, початком нарахування вказаних пені, відсотків та інфляційних позивачем було визначено 19.11.2015.

Судом першої інстанції вказані вимоги задоволено повністю.

Колегія суддів вважає обґрунтованим вказаний висновок місцевого господарського суду, з огляду на наступне.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум пені, інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Положеннями ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 5.3 договору передбачено, що у випадку порушення умов вказаних в п. 3.4 покупець сплачує продавцю пеню у розмірі облікової ставки НБУ за кожний банківський день прострочення від вартості неоплаченої партії зерна.

Враховуючи те, що відповідачем було прострочено виконання грошового зобов'язання, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду в частині задоволення вимоги про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "СТОЛИЧНИЙ МЛИН" пені в сумі 23 639,45 грн., нарахованої за період з 19 листопада 2015 року по 7 лютого 2016 року.

Також, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені до 10%, з огляду на наступне.

Частина 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право, ухвалюючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Пунктом 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Крім цього, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до частини другої статті 617 Цивільного кодексу України, не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність у боржника необхідних коштів.

У даному випадку, суд апеляційної інстанції, враховуючи, що розмір санкцій не перевищує розмір збитків та недоведеність відповідачем поважності причин неналежного виконання перед позивачем грошових зобов'язань за договором, а також винятковості обставин на які посилається апелянт, вважає обґрунтованою відмову у зменшенні відповідачу розміру пені, а тому доводи апелянта у вказаній частині відхиляються колегією суддів за необґрунтованістю.

Крім цього, колегія суддів погоджується із задоволенням місцевим господарським судом вимог позивача про стягнення з відповідача трьох відсотків річних та інфляційних, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена вказаною статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних від простроченої суми, здійснюється незалежно від наявності відповідного положення в договорі.

З урахуванням того, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 10 704,66 грн., нарахованих з 19 листопада 2015 року по 12 травня 2016 року та інфляційних в сумі 42 838, 60 грн., нарахованих з грудня 2015 року по квітень 2016 року.

Крім цього, колегія суддів також погоджується з відмовою у розстроченні виконання рішення, про що просив відповідач, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 7.1.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Пунктом 7.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" передбачено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Аналогічна за змістом норма міститься у п.1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Положеннями ст. 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинно виконуватися у встановлений строк.

Згідно п. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст. 124 Конституції України, ст. ст. 4-5, 115 Господарського процесуального кодексу України та ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" судові рішення є обов'язковими до виконання усіма органами, громадянами та юридичними особами на всій території України.

Тому, вирішуючи питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансований стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів в економіці держави та інші обставини справи, які б свідчили про можливість надання відповідачу розстрочки виконання судового рішення.

Судом першої інстанції при залишенні без задоволення заяви про розстрочку виконання рішення правомірно враховано наведене та зроблено вірний висновок.

Крім того, слід також враховувати, що відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідальність боржника означає можливість стягнення суми невиконаного грошового зобов'язання у тому числі із застосуванням заходів примусового характеру передбачених законодавством.

Тобто, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин.

Окрім того, частина 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до частини другої статті 617 Цивільного кодексу України, не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність у боржника необхідних коштів.

Тяжкий його фінансовий стан також не є підставою для відстрочення виконання рішення.

Такої ж правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, про що зазначено, зокрема, у постановах від 20.03.2007 р. по справі №16/242/06, від 24.03.2009р. по справі №10/1994 та багатьох інших.

Отже, скрутне фінансове становище відповідача, не звільняє його від обов'язку виконання своїх зобов'язань та відповідно підставою для розстрочення виконання рішення бути не може.

Наведені відповідачем обставини не засвідчують неможливості або ускладнення виконання рішення місцевого господарського суду в даній справі і не є винятковими в розумінні статті 121 ГПК України. Ці обставини лише вказують на те, що виконання судового рішення по даній справі негативно впливає на фінансовий стан відповідача.

Також, слід зазначити, що обґрунтовуючи свій тяжкий стан, відповідач не надав доказів того, що він в змозі виконувати рішення з розстрочкою, тобто сплачувати протягом півроку щомісяця саме вказану суму та не має можливості виконати рішення повністю.

З огляду на викладене, відмова суду першої інстанції у наданні розстрочки виконання рішення є обґрунтованою.

Отже, доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції та не доводять їх протилежність, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "СТОЛИЧНИЙ МЛИН" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 08.09.2016р. у справі №910/11960/16 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Матеріали справи №910/11960/16 повернути до господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

М.А. Руденко