Ухвала

від 13.09.2016 по справі 918/374/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

УХВАЛА

"13" вересня 2016 р. Справа № 918/374/15

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Торчинюка В.Г., розглянувши скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" на дії відділу державної виконавчої служби Корецького районного управління юстиції

стягувач: Корецька районна рада

боржник: Публічне акціонерне товариство "Укртелеком"

орган виконання судового рішення: ОСОБА_1 державної виконавчої служби Корецького районного управління юстиції Рівненської області (надалі - ДВС України)

у справі № 918/374/15

за позовом прокурора Корецького району Рівненської області в інтересах держави в особі Корецької районної ради

до відповідачів ОСОБА_1 освіти Корецької районної державної адміністрації

та Публічного акціонерного товариства "Укртелеком"

про визнання недійсним договору оренди та зобов'язання повернути нежитлове приміщення

В засіданні приймали участь:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: ОСОБА_2 за довіреністю від 4 травня 2016 року № 302;

від ДВС України: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Корецького району Рівненської області в інтересах держави в особі Корецької районної ради звернувся до господарського суду Рівненської області із позовною заявою до ОСОБА_1 освіти Корецької районної державної адміністрації та Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" про визнання недійсним договору оренди та зобов'язання повернути нежитлове приміщення.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 18 травня 2015 року (суддя Політика Н.А.) позов задоволено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28 липня 2015 року рішення господарського суду Рівненської області від 18 травня 2015 року залишено без змін.

На виконання вказаного рішення 05 листопада 2015 року господарським судом Рівненської області видано наказ.

22 липня 2016 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду уповноважений представник Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" подав скаргу на дії ДВС України, в якій просив суд визнати неправомірним дії головного державного виконавця Кащука В.В., щодо винесення постанов від 12 липня 2016 року про стягнення виконавчого збору та про накладення штрафу, також рішення начальника Корецького районного відділу ДВС України щодо визнання незаконною постанови про закінчення виконавчого провадження.

Ухвалою суду від 22 липня 2016 року призначено розгляд скарги у судове засідання на 16 серпня 2016 року.

Ухвалою суду від 16 серпня 2016 року розгляд скарги відкладено на 30 серпня 2016 року.

Ухвалою суду від 30 серпня 2016 року розгляд скарги відкладено на 13 вересня 2016 року.

13 вересня 2016 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду уповноважений представник скаржника подав клопотання, в якому просив суд визнати дії начальника Корецького районного відділу ДВС України щодо винесення постанови про перевірку виконавчого провадження від 11 липня 2016 року в частині визнання незаконною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 31 травня 2016 року, а також зобов'язання державного виконавця вчинити дії, передбачені статтями 28 та 75 Закону України "Про виконавче провадження" неправомірними, а постанову про перевірку виконавчого провадження від 11 липня 2016 року в даних частинах скасувати.

Суд приймає заяву боржника, як заяву про зміну предмету позову (зміна вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача).

Аналогічна позиція викладена в пункті 3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (надалі - постанова) ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову;

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог;

- об'єднання позовних вимог;

- зміну предмета або підстав позову.

З зазначеної заяви суд вбачає, що відповідач 2 не зазначає про пункти 2 та 3 прохальної частини скарги на дії ДВС України у заяві про зміну предмету позову.

Водночас, відповідно частини 1 статті 78 ГПК України відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами.

Оскільки в матеріалах справи відсутні будь які письмові заяви або клопотання скаржника, в яких би останній зазначав про відмову від скарги в частинах 2 та 3, відтак суд вбачає, що заява про зміну предмету позову подана ПАТ "Укртелеком", стосується виключно пункту 1 прохальної частини скарги на дії ДВС України.

У відповідності до частини 4 статті статті 22 ГПК України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Як вбачається з матеріалів справи, суд перейшов до розгляду скарги по суті 13 вересня 2016 року про що зазначено в протоколі судового засідання від 13 вересня 2016 року.

З огляду на вищевикладене та враховуючи те, що заява про зміну предмету позову подана позивачем до початку розгляду справи по суті, відтак суд її задовольняє.

У судовому засіданні 13 вересня 2016 року уповноважений представник скаржника наполягав на задоволенні скарги з підстав зазначених в останній.

Прокурор Корецького району Рівненської області, ДВС України та ОСОБА_1 освіти Корецької районної державної адміністрації не забезпечили явку уповноважених представників у судове засідання 13 вересня 2016 року, хоча про дату, місце та час судового засідання були повідомлені належним чином.

У відповідності до частини 2 статті 121-2 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) визначено, що неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.

Враховуючи те, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду скарги по суті, суд вважає за можливе розглянути скаргу без участі представників стягувача, ДВС України та відповідача 1.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника боржника, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується скарга на дії ДВС України, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду скарги і вирішення її по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до пункту 2 статті 1 Закону України "Про державну виконавчу службу" завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

Згідно з статтею 2 Закону України "Про державну виконавчу службу" правову основу діяльності державної виконавчої служби становлять Конституція України, цей Закон, інші закони та нормативно-правові акти, що прийняті на їх виконання.

Частиною статті 7 Закону України "державну виконавчу службу" визначено, що працівник органу державної виконавчої служби зобов'язаний сумлінно виконувати службові обов'язки, не допускати в своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України та законами України.

Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. (частина 1 статті 2 Закону України "Про виконавче провадження".

Згідно статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

З вищезазначених норм права суд вбачає, що у своїй діяльності ДВС України керується виключно нормами права, чинного законодавства України та проводить своєчасне виконання рішень суду.

Скаржник у своїй скарзі від 20 липня 2016 року № 58/20 просив суд визнати дії начальника Корецького районного відділу ДВС України щодо винесення постанови про перевірку виконавчого провадження від 11 липня 2016 року в частині визнання незаконною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 31 травня 2016 року та зобов'язання державного виконавця вчинити дії, передбачені статтями 28 та 75 Закону України "Про виконавче провадження" неправомірними, а постанову про перевірку виконавчого провадження від 11 липня 2016 року в даних частинах скасувати.

Матеріалами справи стверджено, що постановою від 01 квітня 2016 року ДВС України було відкрите виконавче провадження по виконанню наказу Господарського суду Рівненської області від 05 листопада 2015 року № 918/374/15 (а.с. 19), яким для боржника надано п'ятнадцятиденний строк для добровільного виконання.

13 квітня 2016 року боржник звернувся в ДВС України із заявою про відкладення провадження виконавчих дій (в межах надано строку для добровільного виконання рішення, а.с. 20), за результатом розгляду якої була винесена постанова про відкладення провадження виконавчих дій до 29 квітня 2016 року (а.с. 22).

29 квітня 2016 року постановою ДВС України поновлено виконавче провадження з примусового виконання наказу від 05 листопада 2015 року № 918/347/15 (а.с. 23).

Також, матеріали справи містять повторну заяву боржника про відкладення провадження виконавчих дій (а.с. 25), в якій ДВС України відмовила листом від 04 травня 2016 року № 596/02-35/2, вказуючи на відсутність підстав для надання додаткової відстрочки (а.с. 24).

06 травня 2016 року ДВС України було винесено постанову про залучення працівників міліції до проведення виконавчих дій, яку призначено на 31 травня 2016 року (а.с. 27).

Водночас, матеріалами справи стверджено, що 26 травня 2016 року між користувачем (боржником) та балансоутримувачем було складено акт приймання-передачі майна, відповідно до якого боржник в добровільному порядку, самостійно вивільнив орендоване приміщення (а.с. 35).

Вищезазначені обставини підтвердив у своєму акті державного виконання від 31 травня 2016 року і сам державний виконавець, який констатував, що приміщення вивільнене у відповідності до вищезазначеного акту (а.с. 27).

31 травня 2015 року ДВС України були винесені постанови: про стягнення з боржника виконавчого збору у сумі 1 360 грн. 00 коп., про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій в сумі 172 грн. 86 коп. та про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання наказу від 05 листопада 2015 року № 918/374/15, пунктом 2 якої виведено в окреме виконавче провадження постанова про виконавчий збір на суму 1 360 грн. 00 коп. та постанова про стягнення витрат на проведення виконавчих дій на суму 172 грн. 86 коп.

Ухвалою суду від 19 липня 2016 року визнано недійсною постанову ВП №50688363 від 31 травня 2016 року про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій.

Крім того, постановою від 11 липня 2016 року начальником Корецького районного відділу ДВС ОСОБА_3 на підставі частини 2 статті 83 Закону України "Про виконавче провадження" проведено перевірку виконавчого провадження ВП № 50688363.

Зазначеною постановою начальник відділу скасував Постанову про закінчення виконавчого провадження від 31 травня 2016 року ВП № 50688363 та зобов’язав державного виконавця дотриматися вимог статтей 28, 49, 75 Закону України "Про виконавче провадження" стягнути з боржника виконавчий збір та накласти штраф за невиконання рішення суду без поважних причин.

12 липня 2016 року ДВС України винесені постанови про відновлення виконавчого провадження № 50688363, про стягнення з ПАТ "Укртелеком" виконавчого збору в сумі 2 040 грн., про накладення штрафу на ПАТ "Укртелеком" в сумі 680 грн. 0 коп. за невиконання зазначених вимог без поважних причин.

З приводу постанови про перевірку виконавчого провадження суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 83 Закону України "Про виконавче провадження" (надалі - закон) визначено, що начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, визнати недійсним складений державним виконавцем акт, зобов'язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно частини 5 тієї ж статті постанови, зазначені в частинах другій - четвертій цієї статті, можуть, бути оскаржені в десятиденний строк з дня їх винесення у порядку, встановленому цим Законом.

За частиною 1 статті 31 закону копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

З матеріалів справи судом встановлено, що постанова про перевірку виконавчого провадження була надіслана боржнику 02 серпня 2016 року із супровідним листом від 27 липня 2016 року №1248/02-15-16/01.

З зазначеного вбачається, що начальником ДВС України ОСОБА_3 було порушено норми статті 31 та 83 закону, оскільки невчасне надіслання постанови, призвело до порушення прав боржника (право на оскарження постанови в 10-денний термін).

Також суд зазначає, що частиною 2 стататті 83 закону, яка зазначалася вище, чітко вказано, що начальнику відділу надано право скасувати постанову або інший процесуальний документ під час виконання рішень.

Згідно пункту 8 частини 1 статті 49 закону визначено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Як зазначалося вище, постановою від 31 травня 2016 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

З зазначеного суд вбачає, що начальнику ДВС України не надано право перевіряти завершені виконавчі провадженні, тому посилання в постанові від 11 липня 2016 року про перевірку виконавчого провадження на статтю 83 закону є неправомірним.

Крім того, згідно частини 3 статті 49 закону про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

З зазначеного суд вбачає, що начальник відділу ДВС України затверджував постанову про закінчення виконавчого провадження, а отже був ознайомлений зі змістом останньої 31 травня 2016 року.

Наданий строк на оскарження в 10 днів закінчився 09 червня 2016 року.

Отже, начальником відділу ДВС України було винесено постанову про перевірку виконавчого провадження з порушенням законом передбачених строків.

Враховуючи зазначене, суд вважає дії начальника Корецького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області ОСОБА_3, щодо винесення постанови від 11 липня 2016 року про перевірку виконавчого провадження в частині визнання незаконною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 31 травня 2016 року та зобов'язання державного виконавця вчинити дії, передбачені статтями 28 та 75 Закону України "Про виконавче провадження" неправомірними, а постанову про перевірку виконавчого провадження від 11 липня 2016 року в даних частинах є недійсною, а скарга в цій частині підлягає задоволенню.

Судом враховані роз'яснення, викладені у пункті 9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" (надалі - постанова), за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Щодо неправомірності дій головного державного виконавця ДВС України по винесенню постанови про стягнення виконавчого збору від 12 липня 2016 року ВП № 50688363 в сумі 2 040 грн. 00 коп. суд зазначає наступне.

Також, у відповідності до статті 17 закону примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Згідно частини 1 статті 51 закону у разі якщо постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або керівником відповідного органу державної виконавчої служби або якщо до державного виконавця надійшло рішення суду про скасування заходів до забезпечення позову, а також у разі повернення виконавчого документа з іншого відділу державної виконавчої служби, виконавче провадження підлягає відновленню протягом трьох робочих днів з дня надходження рішення суду, виконавчого документа чи постанови керівника відповідного органу державної виконавчої служби.

Частиною 4 тієї ж статті визначено, що у разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), якому повернуто виконавчий документ, зобов'язаний у тримісячний строк з дня надходження відповідної постанови пред'явити його до виконання.

З зазначеного суд вбачає, що усі виконавчі дії повинні вчинятися на підставі виконавчого документа, який знаходиться у виконавчій службі, а після закінчення виконавчого провадження такий документ або повертається стягувачу або органу який його видав і в разі поновлення виконавчого провадження ДВС України повинно дочекатися повернення оригіналу виконавчого документу, а тоді вчиняти відповідні дії та виносити постанови.

Водночас ДВС України не надано належних та допустимих доказів, які б вказували на те, що оригінал виконавчого документа знаходився в ДВС України при винесенні постанов про поновлення виконавчого провадження і накладення штрафу.

Крім того, у відповідності до статті 28 закону у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

З зазначеного суд вбачає, що в даному випадку розмір виконавчого збору повинен визначатися у відсотковому співвідношенні від ціни повернутого майна.

Матеріали справи містять довідку відповідача - 1 з якої вбачається, що вартість майна яке поверталося за виконавчим документом становить 16 804 грн. 88 коп. (а.с. 36).

За таких обставин, розмір виконавчого збору, визначений ДВС України у постанові від 12 липня 2016 року в сумі 2 040 грн. 00 коп. є не вірним, та такий який суперечить вимогам чинного законодавства, яке зазначалося вище.

Відтак, постанова про стягнення з боржника виконавчого збору від 12 липня 2016 року ВП № 50688363в сумі 2 040 грн. 00 коп. є недійсною.

Що стосується посилань скаржника на неправомірність дій ДВС України по винесенню постанови про стягнення виконавчого збору, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 25 закону у постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Згідно статті 27 закону у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Пунктом 3.7.1. Інструкції з організації примусового виконання рішень затвердженої наказом Міністерства Юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802 визначено, що постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю на наступний день після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення. У постанові про стягнення виконавчого збору визначається розмір виконавчого збору, що підлягає стягненню, зазначений у частині першій статті 28 Закону. Примусове стягнення виконавчого збору здійснюється відповідно до вимог Закону.

За таких обставин державний виконавець не може на власний розсуд визначати розмір виконавчого збору та дату винесення такої постанови.

Виконавче провадження було відкрито в квітні 2016 року в той час, як постанова про стягнення з боржника виконавчого збору винесена 12 липня 2016 року, після наданого законом терміну на винесення такої постанови.

Отже, суд визнає неправомірними дії головного державного виконавця Кащука В.В. щодо винесення постанови від 12 липня 2016 року про стягнення з боржника виконавчого збору, отже скарга в цій частині підлягає до задоволення.

Що стосується дій ДВС України по винесенню постанови від 12 липня 2016 року про накладення штрафу, суд зазначає наступне.

Згідно частини 1 та 2 статті 75 закону після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.

Статтею 89 закону передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

З зазначених вище норм права суд вбачає, що ДВС України надано право на винесення постанов про накладення штрафу, у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення.

Водночас, матеріалами справи стверджено, що постановою від 01 квітня 2016 року ДВС України було відкрите виконавче провадження по виконанню наказу Господарського суду Рівненської області від 05 листопада 2015 року № 918/374/15 (а.с. 19), яким для боржника надано п'ятнадцятиденний строк для добровільного виконання.

13 квітня 2016 року боржник звернувся в ДВС України із заявою про відкладення провадження виконавчих дій (в межах надано строку для добровільного виконання рішення, а.с. 20), за результатом розгляду якої була винесена постанова про відкладення провадження виконавчих дій до 29 квітня 2016 року (а.с. 22).

29 квітня 2016 року постановою ДВС України поновлено виконавче провадження з примусового виконання наказу від 05 листопада 2015 року № 918/347/15 (а.с. 23).

Також, матеріали справи містять повторну заяву боржника про відкладення провадження виконавчих дій (а.с. 25), в якій ДВС України відмовила, листом від 04 травня 2016 року № 596/02-35/2, вказуючи на відсутність підстав для надання додаткової відстрочки (а.с. 24).

З зазначеного суд вбачає, що боржник не мав змоги виконати рішення суду у передбачені постановою строки у зв'язку з об'єктивними причинами, викладеними у заявах про відкладення провадження виконавчих дій.

Крім того, ухвалою суду від 19 липня 2016 року між тими ж сторонами було встановлено, що боржник виконав наказ господарського суду Рівненської області від 05 листопада 2015 року № 918/374/15 в добровільному порядку 26 травня 2016 року, водночас поза межами строку наданого на добровільне виконання, крім того ДВС України не вчинила жодних дій, щодо виконання рішення суду.

Відповідно до статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, матеріалами справи стверджено, що боржник виконав наказ суду в добровільному порядку, водночас поза межами встановленого строку на добровільне виконання при цьому повідомивши ДВС України про об'єктивні обставини, які утруднюють виконання рішення у визначені строки.

За таких обставин суд не вбачає підстав для застосування до боржника передбачених статтями 75 та 89 закону санкції у вигляді стягнення штрафу.

Враховуючи зазначене вимоги, щодо визнання неправомірними дій державного виконавця Кащука В.В. щодо винесення 12 липня 2016 року постанови про накладення штрафу є правомірними, а постанова від 12 липня 2016 року про накладення штрафу - нечинною.

Враховуючи усе зазначене вище, суд задовільняє скаргу в повному обсязі.

Відповідно до частини 3 статті 122-2 ГПК України за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві, боржникові та органові виконання судових рішень. Ухвалу може бути оскаржено у встановленому цим Кодексом порядку.

Керуючись статтями 86, 121-2 ГПК України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Задовольнити скаргу на дії Корецького районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Рівненській області від 20 липня 2016 року № 58/20.

2. Визнати дії начальника Корецького районного відділу ДВС України, щодо винесення постанови про перевірку виконавчого провадження від 11 липня 2016 року в частині визнання незаконною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 31 травня 2016 року та зобов'язання державного виконавця вчинити дії, передбачені статтями 28 та 75 Закону України "Про виконавче провадження" неправомірними, а постанову про перевірку виконавчого провадження від 11 липня 2016 року в даних частинах - недійсною.

3. Визнати неправомірними дії головного державного виконавця Кащука В.В., щодо винесення постанови від 12 липня 2016 року про стягнення з боржника виконавчого збору, а постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 12 липня 2016 року ВП № 50688363в сумі 2 040 грн. 00 коп. - недійсною.

4. Визнати неправомірними дії головного державного виконавця Кащука В.В., щодо винесення 12 липня 2016 року постанови про накладення штрафу, а постанову від 12 липня 2016 року ВП № 50688363 про накладення штрафу - недійсною.

5. Ухвалу направити сторонам по справі та ДВС України.

Суддя Торчинюк В.Г.