Рішення

від 15.09.2016 по справі 910/13202/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.09.2016Справа №910/13202/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Капітал»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Гренатек»

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Товариство з обмеженою відповідальністю «Нео-Синтезгаз»

Про стягнення 91 000,00 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: Тарантаєв І.А. представник за довіреністю № б/н від 01.07.16.

Від відповідача: Ходак В.В. представник за довіреністю № б/н від 18.03.16.

Від третьої особи: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Капітал» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гренатек» (далі - відповідач) про стягнення 91 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.16. порушено провадження у справі № 910/13202/16, на підставі ст. 27 ГПК України залучено до участі в розгляді даної справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Нео-Синтезгаз» (далі - третя особа), призначено справу до розгляду на 02.08.16.

01.08.16. позивачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

За результатами судового засідання 02.08.16. розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України було відкладено на 15.09.16., про що судом було прийнято відповідну ухвалу.

В судовому засіданні 15.09.16. відповідачем було підтримано подане ним 15.09.16. через відділ діловодства суду клопотання про витребування в порядку ст. 38 ГПК України від позивача та Національної комісії, що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг завірену копію журналу обліку договорів факторингу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Капітал» за період з березня 2016 року.

Клопотання обґрунтовано тим, що в 2012 році Національна комісія, що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг видала позивачу дозвіл на надання послуг у сфері факторингу, з огляду на що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Капітал» зобов'язане вести журнал обліку договорів факторингу. За твердженням заявника для отримання відповіді про легальність договору факторингу від 18.03.16., укладеного між позивачем та третьою особою необхідно отримати копію зазначеного журналу обліку.

Позивач проти задоволення клопотання відповідача про витребування доказів заперечував.

Розглянувши в судовому засіданні 15.09.16. клопотання відповідача про витребування доказів суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.

Право сторони у справі на подачу клопотання про витребування доказів у разі неможливості їх надати самостійно регулюються приписами ст. 38 ГПК України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 38 ГПК України визначено, що сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. Це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання.

Виходячи зі змісту ст. 32 ГПК України, належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору.

В пункті 2.1 постави Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що у разі неможливості самостійно подати необхідні для розгляду справи докази сторона, прокурор, третя особа вправі звернутися до господарського суду, в тому числі й апеляційної інстанції, з клопотанням про витребування доказів; при цьому обґрунтування такої неможливості покладається на особу, що заявляє відповідне клопотання.

Відповідачем не подано доказів звернення до позивача та Національної комісії, що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг з проханням надати копію витребовуваного журналу.

Далі, суд відзначає, що предметом спору в даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за Договором № 08-14 від 11.02.14. поставки нафтопродуктів. При цьому, наявність права вимагати від позивача сплати грошових коштів позивач обґрунтовує укладенням між ним та третьою особою Договору факторингу № 1/11Ф від 18.03.16.

Крім того, дійсність Договору факторингу № 1/11Ф від 18.03.16. не є предметом розгляду даної справи.

В судовому засіданні 15.09.16. відповідачем було підтримано подане ним 15.09.16. через відділ діловодства суду клопотання про виклик в судове засідання для дачі пояснень директора третьою особи та витребування відомості про хід та стадії трьох кримінальних проваджень.

Клопотання обґрунтовано сумнівами відповідача у легальності Договору факторингу № 1/11Ф від 18.03.16.

Позивач проти задоволення клопотання відповідача в судовому засіданні 15.09.16. заперечував.

Розглянувши в судовому засіданні 15.09.16. зазначене клопотання, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на викладене далі.

Відповідач не позбавлений права звернутись з окремим позовом до суду щодо правомірності Договору факторингу № 1/11Ф від 18.03.16., оскільки вказане не є предметом розгляду даної справи, а наявність кримінальних проваджень стосовно третьої особи не стосується предмету спору в даній справі про стягнення заборгованості, при тому, що заявником не вказано предмету таких кримінальних проваджень. Крім того, суд враховує викладене при відмові в задоволенні клопотання про витребування доказу (журналу обліку) та додатково відзначає наступне.

Відповідно до ст. 30 ГПК України, в судовому процесі можуть брати участь посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи. Ці особи мають право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, брати участь в огляді та дослідженні доказів.

Тобто, у вказаній статті мова йде про посадових осіб і працівників згаданих суб'єктів, які не беруть участь у справі як сторони або треті особи. Посадові ж особи та працівники сторін і третіх осіб дають суду пояснення як представники, виходячи з процесуального статусу сторін та третіх осіб та їх зацікавленості у результаті розгляду справи.

Проте, Товариство з обмеженою відповідальністю «Нео-Синтезгаз» є учасником судового процесу в даній справі, а саме, третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Крім того, суд не вбачає необхідності у витребування від директора третьої особи письмових пояснень по справі та виклику його в судове засідання в порядку ст. 30 ГПК України, оскільки третя особа не позбавлена можливості скористатись своїм правом та надати суду письмові пояснення по суті даного спору з наданням відповідних доказів. При цьому судом враховано, що відповідно до вимог ст. 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника.

В судовому засіданні 15.09.16. відповідачем було підтримано подане ним 15.09.16. через відділ діловодства суду клопотання про залучення до участі в розгляді даної справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк».

Клопотання обґрунтовано тим, що рішенням Господарського суду Київської області у справі № 911/3230/14 було стягнуто з третьої особи на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» грошові кошти, внаслідок чого в межах виконавчого провадження було накладено арешт на рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю «Нео-Синтезгаз». За висновками відповідача, передача третьою особою позивачу права вимоги до відповідача за Договором № 08-14 від 11.02.14. поставки нафтопродуктів шляхом укладення Договору факторингу № 1/11Ф від 18.03.16. свідчить про ухилення третьої особи від виконання рішення у справі № 911/3230/14.

Позивач проти задоволення клопотання відповідача в судовому засіданні 15.09.16. заперечував.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або ініціативи господарського суду.

Метою участі третіх осіб у справі є обстоювання ними власних прав і законних інтересів, на які може справити вплив рішення чи ухвала суду (п. 1.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Предмет спору в даній справі не стосується жодних прав та обов'язків Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк», а тому клопотання відповідача про залучення до участі в розгляді даної справи третьої особи задоволенню не підлягає.

В судовому засіданні 15.09.16. відповідачем було підтримано подане ним 15.09.16. через відділ діловодства суду клопотання про призначення в даній справ комплексної судової економіко-правової експертизи, на вирішення якої поставити питання щодо того, чи відповідає зміст Договору факторингу № 1/11Ф від 18.03.16. конструкції договору факторингу та чи виникло у позивача право грошової вимоги до відповідача за вказаним Договором факторингу № 1/11Ф від 18.03.16.

Клопотання обґрунтовано тим, що на думку заявника Договір факторингу № 1/11Ф від 18.03.16. не є договором факторингу.

Позивач проти задоволення клопотання відповідача в судовому засіданні 15.09.16. заперечував.

Відповідно до приписів ст. 43 ГПК України, суд зобов'язаний всебічно, повно та об'єктивно досліджувати обставини справи, для вирішення справи по суті.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Так, відповідно до приписів ст. ст. 41, 42 ГПК України призначення експертизи на вимогу учасників процесу не є обов'язком суду, а є його правом; висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за загальними правилами, встановленими статтею 43 ГПК України.

Зокрема, суд звертає увагу на те, що судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування (п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/2651 від 27.11.06. "Про деякі питання призначення судових експертиз", п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.12. «Про деякі питання практики призначення судової експертизи»).

З системного аналізу положень ст. 34 ГПК України слідує, що допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

При цьому, відповідач, яким ставиться питання про призначення експертизи, не звертався до суду з доказами, які б ставили б під сумнів надані позивачем докази, він, як відзначалось судом, не позбавлений права звернутись з окремим позовом до суду щодо питань правомірності укладення такого договору факторингу.

Крім того, неприпустимим є поставлення на вирішення експертизи правових питань.

Отже, мотиви у вказаному клопотанні ґрунтуються лише на припущеннях, а клопотання є таким, що задоволенню не підлягає.

В судовому засіданні 15.09.16. позивачем підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні 15.09.16. проти позову заперечував.

Третя особа в судове засідання 15.09.16. не з'явилась, про дату, час та місце проведення судового засідання була повідомлена належним чином, оскільки інформацію про дату, час та місце проведення судового засідання було розміщено на сторінці Господарського суду міста Києва на офіційному веб-порталі «Судова влада в Україні» в мережі Інтернет в розділі «Новини та події».

Зважаючи на те, що неявка представника третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/13202/16.

В судовому засіданні 15.09.16. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

11.02.14. між третьою особою (далі - Постачальник) та відповідачем (далі - Покупець) було укладено Договір № 08-14 поставки нафтопродуктів (зрідженого газу пропан-бутан) (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Постачальник зобов'язався постачати та передавати зріджений газ пропан-бутан (далі - товар), а Покупець зобов'язався приймати товар і оплачувати його на умовах Договору.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 6.1 з моменту його підписання і діє до 31.12.13., а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами своїх договірних зобов'язань.

Згідно з п. 5.5 Договору приймання-передача товару і перехід права власності здійснюється в пункті поставки товару з оформленням відповідного акту приймання-передачі чи видаткової накладної.

За своєю правовою природою Договір є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Факт поставки товару третьою особою та одержання товару відповідачем підтверджується видатковими накладними, які містять підписи представників сторін та скріплені їх печатками, а саме: № 116 від 12.02.14. на суму 971 670,70 грн., № 117 від 12.02.14. на суму 666 892,80 грн., № 125 від 15.02.14. на суму 971 670,70 грн., № 127 від 16.02.14. на суму 1 281 324,00 грн., № 130 від 18.02.14. на суму 977 280,96 грн., на загальну суму 4 868 839,16 грн.

Таким чином, судом встановлено, що третьою особою поставлено за вищезгаданими накладними товар, а відповідачем його прийнято, проте, не оплачено, внаслідок чого у відповідача утворився борг на суму 4 868 839,16 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 4.1 Договору оплата здійснюється на підставі рахунку-фактури і додаткової угоди на умовах 100% оплати вартості кожної партії товару не пізніше 30 (тридцяти календарних днів з моменту прибуття товару на станцію призначення, якщо інше не передбачено додатковою угодою.

Отже, строк оплати товару за Договором на підставі означених накладних є таким, що настав в березні 2014 року.

Крім того, 18.03.16. між позивачем (далі - Фактор) та третьою особою (далі - Клієнт) було укладено Договір факторингу № 1/11Ф (далі - Договір факторингу), за умовами якого (п. 1.1) Фактор зобов'язався передати грошові кошти в сумі 1 220 000,00 грн. в розпорядження Клієнта, а Клієнт зобов'язався відступити Факторові своє право грошової вимоги за Договором до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гренатек» (далі - Боржник) в розмірі 4 8 4 8 839,16 грн. (далі - вимога).

Фактор передає Клієнтові грошові кошти в строк до 30.04.16. шляхом перерахування на розрахунковий рахунок (п. 1.2 Договору факторингу).

Факт перерахування позивачем третій особі (її повіреному - Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інноваційна фінансова компанія») грошових коштів за Договором факторингу підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 204 від 21.04.16.

Актом приймання-передачі документів від 18.03.16. третя особа передала позивачу документи за Договором факторингу.

Статтею 512 Цивільного кодексу України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Виходячи зі змісту статті 1077 Цивільного кодексу України, за наведеним у цій нормі визначенням договору факторингу, цей договір спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів, за умови відступлення іншою стороною свого права грошової вимоги. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Таким чином, у випадку правової конструкції договору факторингу має місце двостороннє зобов'язання сторін (з однієї сторони - надання грошових коштів у розпорядження, а з другої сторони - відступлення права грошової вимоги та здійснення оплати).

Відповідно до ч. 1 ст. 1078 Цивільного кодексу України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Таким чином, предметом договору факторингу може бути тільки грошова вимога.

Згідно з частиною 3 статті 1079 ЦК України, фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Отже, відповідно до вимог статей 1077, 1079 Цивільного кодексу України та статей 4, 5, 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фактор, на момент укладення договору факторингу, повинен мати статус фінансової установи та отримати дозвіл на надання фінансової послуги факторингу.

Позивач є фінансовою компанією, видом діяльності якого є надання фінансових послуг, що також відображено у його організаційно-правовій формі.

Отже, Договір факторингу № 1/11Ф від 18.03.16. відповідає вимогам ст. ст. 1077, 1078, 1079 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 статті 513 Цивільного кодексу України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Статтею 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно повідомлення № 11/06 від 14.06.16., відповідача було повідомлено про укладення між позивачем і третьою особою Договору факторингу та про необхідність сплатити наявну заборгованість позивачу.

Спір у справі виник в зв'язку з неоплатою відповідачем позивачу вартості поставленого товару.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже, з огляду на викладене вище в сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач зобов'язаний сплатити позивачу грошові кошти в сумі 4 848 839,16 грн. (сума, вказана в п. 1.1 Договору факторингу) за накладними № 116 від 12.02.14., № 117 від 12.02.14., № 125 від 15.02.14., № 127 від 16.02.14., № 130 від 18.02.14. за Договором.

Проте, позивачем пред'явлено до стягнення лише частину заборгованості в розмірі 91 000,00 грн., яка і підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гренатек» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Капітал», а позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України судовий збір в розмірі 1 378,00 грн. покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гренатек» (04053, м. Київ, Киянівський провулок, будинок 3-7, офіс П-10; ідентифікаційний код 38467949) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Капітал» (03151, м. Київ, вул. Ушинського, б. 40; ідентифікаційний код 38214484) 91 000 (дев'яносто одну тисячу) грн. 00 коп. - заборгованості, 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. - судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 20.09.16.

Суддя Т.М. Ващенко