Ухвала

від 21.09.2016 по справі 2а-15527/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" вересня 2016 р. м. Київ К/800/46320/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Бухтіярової І.О., Олендера І.Я.,

секретар судового засідання Шевчук П.О.,

за участю:

представника відповідача - Панасюк Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Штраус Україна»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2013 року

у справі № 2а-15527/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Штраус Україна»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Штраус Україна» (далі - позивач) звернулось до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000432201 від 30 липня 2012 року у повному обсязі.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 січня 2013 року позов був задоволений повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі ДПС від 30 липня 2012 року № 0000432201.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2013 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 січня 2013 року було скасовано. Прийнято нову постанову, якою у задоволені позову відмовлено.

В касаційній скарзі ТОВ «Штраус Україна», посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2013 року і залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 січня 2013 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС провела документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Штраус Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Продукт-менеджмент» за період з 01 січня 2011 року по 31 січня 2011 року, за результатами якої був складений акт № 4882/22-417/31513464 від 12 липня 2012 року.

За висновками акта перевірки позивачем були порушені вимоги пункту 198.6 статті 198, підпунктів 201.4, 201.6, 201.7, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за січень 2011 року на загальну суму 319036,00 грн.

Зокрема, у акті перевірки було вказано, що позивач неправомірно сформував податковий кредит січня 2011 року по господарських операціях з ТОВ «Продукт-менеджмент» (згідно договору поставки № 1040 від 20 квітня 2009 року), оскільки: на адресу податкового органу надійшов акт ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 08 квітня 2011 року № 611/23-4/36434801 «Про неможливість проведення документальної перевірки ТОВ «Продукт-менеджмент» з питань правомірності нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість за січень 2011 року», в якому було вказано, що: у вказаного товариства відсутні необхідні умови для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів; товариство має стан 23 - місцезнаходження не встановлено. Вказані обставини слугували підставою для висновку податкового органу про те, що угоди, укладені між позивачем та ТОВ «Продукт-менеджмент», не спричиняють реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними.

30 липня 2012 року ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000432201, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123, пункту 7 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України збільшила ТОВ «Штраус Україна» суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на 319037,00 грн., у тому числі 319036,00 грн. - за основним платежем, 1,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржувалось позивачем в адміністративному порядку, за наслідками якого його скарги були залишені без задоволення, а оспорюване повідомлення - без змін.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що позивач правомірно включив до податкового кредиту січня 2011 року податок на додану вартість, сплачений у складі вартості придбаних у ТОВ «Продукт-менеджмент» послуг, оскільки реальність господарських операцій між позивачем та вказаним суб'єктом господарювання підтверджена належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, виданими належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником податку на додану вартість, які податковим органом під час проведення перевірки не перевірялись, з урахуванням того, що висновки, викладені у акті ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 08 квітня 2011 року № 611/23-4/36434801 «Про неможливість проведення документальної перевірки ТОВ «Продукт-менеджмент» з питань правомірності нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість за січень 2011 року», були спростовані поданими позивачем доказами.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції і відмовляючи у задоволені позовних вимог, виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження реальності укладення договору з ТОВ «Продукт-менеджмент», з урахуванням того, що первинні документи надані позивачу його контрагентом складені з порушенням вимог податкового законодавства.

Однак, погодитись з такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів не може, з огляду на наступне.

Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно положень абзацу 1 пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За приписами абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для висновків податкового органу про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «Продукт-менеджмент», слугували обставини, викладені в акті ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 08 квітня 2011 року № 611/23-4/36434801 «Про неможливість проведення документальної перевірки ТОВ «Продукт-менеджмент» з питань правомірності нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість за січень 2011 року».

Разом з цим, пунктом 4.4 розділу 4 Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом ДПА України № 236 від 22 квітня 2011 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), встановлено, що у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою), відповідальний підрозділ не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складає Акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання (далі - Акт) (додаток 3), реєструє його у Журналі реєстрації довідок про результати проведення зустрічної звірки (актів про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, неявки для підписання, відмови від писання Довідки про результати проведення зустрічної звірки) (далі - Журнал реєстрації довідок/актів) (додаток 4) та вживає відповідних заходів, передбачених актами ДПС України.

З наведеного слідує, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання складається не за результатами проведення зустрічної звірки чи перевірки суб'єкта господарювання, а у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, з огляду на що зазначений акт може бути лише носієм інформації щодо наявності фактів, які унеможливлюють проведення зустрічної звірки та не може містити інформацію щодо фінансово-господарських відносин суб'єктів господарювання.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Продукт-менеджмент» підтверджується: актами приймання-передачі виконаних робіт, видатковими накладними, податковими накладними, виписками банку, товарно-транспортними накладними (т. 1 арк. справи 83-99), які надавались позивачем під час проведення перевірки, що знайшло своє відображення у пункті 3 акту перевірки..

Також, ТОВ «Продукт-менеджмент» були надані належні докази щодо наявності у нього належних умов для здійснення його господарської діяльності, а саме: копії договорів оренди, укладених ТОВ «Продукт-менеджмент» з юридичними особами, щодо оренди нежитлових приміщень, акти здачі-приймання виконаних робіт, банківські виписки, баланс на 31 березня 2011 року, звіт про фінансові результати за 1 квартал 2011 року, оборотно-сальдові відомості, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків податку, і сум утриманого з них податку за 1 квартал 2011 року, відомості про нарахування заробітку (доходу) застрахованим особам, інші документи фінансової звітності (т. 2 арк. справи 130-131, 137-207).

Крім іншого, матеріали справи містять витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, з якого вбачається, що станом на 15 січня 2013 року ТОВ «Продукт-менеджмент» було належним чином зареєстрованою юридичною особою, знаходилось за місцезнаходженням, відомості про юридичну особу мали статус «підтверджено» (т.2 арк. справи 134-135).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що обставини викладені у акті ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 08 квітня 2011 року № 611/23-4/36434801 «Про неможливість проведення документальної перевірки ТОВ «Продукт-менеджмент» з питань правомірності нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість за січень 2011 року» щодо відсутності у ТОВ «Продукт-менеджмент» основних фондів, виробничих активів, технічного персоналу для надання транспортно-експедиційних послуг не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи.

Також, матеріали справи містять первинні бухгалтерські документи, які підтверджують факт реалізації позивачем придбаних у ТОВ «Продукт-менеджмент» товарів іншим суб'єктами господарювання (т.1 арк. справи 251-256, т.2 арк. справи 11-66).

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про неправомірність оспорюваного податкового повідомлення-рішення та наявність підстав для його скасування.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Штраус Україна» задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2013 року скасувати, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 січня 2013 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

---

Л.І. Бившева

Судді:

---

І.О. Бухтіярова

---

І.Я. Олендер