Рішення

від 20.07.2016 по справі 910/11365/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.07.2016Справа №910/11365/16

За позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Промбуд»

про стягнення грошових коштів

Суддя Цюкало Ю.В.

У засіданні брали участь:

від позивача: Собуцька Я.Ю. - за довіреністю від 16.05.2016р.;

від відповідача: не з'явились.

У судовому засіданні 20 липня 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

У червні 2016 року до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Промбуд» (відповідач) про стягнення 40 000,00 грн. страхового відшкодування.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що страхувальником позивача було завдано майнової шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась через порушення правил дорожнього руху особою, яка перебуває у трудових відносинах з відповідачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.06.2016 року суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі №910/11365/16. Розгляд справи призначено на 20.07.2016 року.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

28.07.2014 року між позивачем (страховик) та відповідачем (страхувальник) укладено поліс № АІ/1849121 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (надалі - Договір або Договір страхування).

Об'єктом Договору страхування є автомобіль "ГАЗ", державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

Вказаний транспортний засіб страховик прийняв на страхування на випадок заподіяння шкоди третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором (полісом).

Відповідний страховий випадок настав 16.03.2015 року по проспекту Л. Курбаса, 2-ж у м. Києві, коли водій ОСОБА_2, керуючи автомобілем «ГАЗ», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, не врахував дорожню обстановку, не дотримався безпечної дистанції до автомобіля «Шевролет», держаний реєстраційний номер НОМЕР_2, що рухався попереду, внаслідок чого здійснив з ним зіткнення, що призвело до пошкодження транспортних засобів, після чого самовільно залишив місце дорожньо-транспортної пригоди.

В результаті ДТП автомобіль «Шевролет», держаний реєстраційний номер НОМЕР_2, було пошкоджено, що підтверджується довідкою, виданою органами МВС України (копія довідки в справі).

15.04.2015 року до позивача з заявою про страхове відшкодування звернувся громадянин ОСОБА_3, який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_3 є власником пошкодженого транспортного засобу «Шевролет», держаний реєстраційний номер НОМЕР_2.

23.07.2015 року між позивачем та громадянином ОСОБА_3 з метою врегулювання страхового випадку (дорожньо-транспортна пригода), що мав місце 16.03.2015 року за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії НОМЕР_4 від 28.07.2014 року укладено угоду про припинення зобов'язання переданням відступного, якою погоджено суму страхового відшкодування у розмірі 40 000,00 грн. та порядок її виплати.

За наслідками вказаної дорожньо-транспортної пригоди позивачем було перераховано на користь ОСОБА_3 страхове відшкодування в розмірі 40 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №43259 від 03.08.2015 року та реєстром №18035 від 03.08.205 року.

Позивач стверджує, що оскільки ним на підставі Полісу № АІ/1849121 від 28.07.2014 року сплачено потерпілій стороні страхове відшкодування у сумі 40 000,00 грн., до нього перейшло право вимоги до відповідача на підставі п. 33-1.1 ст. 33-1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв'язку із чим просить стягнути з відповідача 40 000,00 грн. страхового відшкодування.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно зі ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно із ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Частинами 1, 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Постанови Святошинського районного суду міста Києва від 31.03.2016 року у справі № 759/4556/15-п встановлено, що дорожньо-транспортна пригода відбулась внаслідок порушення водієм ОСОБА_2 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001р. Останнього визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.ст. 122-4, 124 Кодексу про адміністративні правопорушення України.

Крім того, вказаною постановою, а також протоколом про адміністративне правопорушення № 179630 від 18.05.2015 року, встановлено, що водій ОСОБА_4 після спричинення ДТП самовільно залишив місце дорожньо-транспортної пригоди.

В абзаці 2 пункту 4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 6 від 27.03.1992р. "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" встановлено, що під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Абзацом 3 зазначеного пункту передбачено, що не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор і т. ін.).

Пунктом 5 вищезазначеної постанови встановлено, що при розгляді справ про відшкодування шкоди суди повинні мати на увазі, що відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації.

У відповідності до ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Громадянин ОСОБА_2 на час ДТП перебував з Товариством з обмеженою відповідальністю «Альянс Промбуд» у трудових відносинах та працював на посаді водія, про що свідчить угода про виконання роботи від 13.03.2015 року, укладена між ним та позивачем, а також встановлено постановою Святошинського районного суду міста Києва від 31.03.2015 року у справі № 759/4556/15-п.

Частиною 1 статті 1191 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

За приписами підпункту 38.1.1 пункту 38.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду у разі, якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником); якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

У відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень. Положеннями статті 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи положення ст.ст. 993, 1172, 1187, 1191 Цивільного кодексу України, ст. 38.1 Закону України Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", зважаючи на встановлену Святошинським районним судом м. Києва винність громадянина ОСОБА_2 в спричиненні ДТП, що мало місце 16.03.2015 року, а також перебування останнього на час вчинення ДТП у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Альянс Промбуд», приймаючи до уваги те, що водій після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку із чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 40 000,00 грн. страхового відшкодування.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 1 378, 00 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Промбуд» (03191, м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 58-А, нежиле приміщення 126, ідентифікаційний код 38218059) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (02081, м. Київ, вулиця Здолбунівська, будинок 7-Д, ідентифікаційний код 00034186), грошові кошти: 40 000,00 (сорок тисяч гривень) страхового відшкодування та 1 378,00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень) судового збору. Видати наказ.

3. Копію даного рішення направити відповідачу у справі № 910/11365/16.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 15.09.2016 року.

СуддяЮ.В. Цюкало