Постанова

від 28.03.2017 по справі 910/11365/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" березня 2017 р. Справа№ 910/11365/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Гаврилюка О.М.

Коротун О.М.

за участю представників сторін

від відповідача: Собуцька Я.Ю. - представник за дов. №08-03-25/44-16 від 16.05.2016 року;

від відповідача : Коробейко Н.П. - представник за дов. б/н від 17.01.2017 року,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Промбуд"

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2016 року

у справі № 910/11365/16 (суддя: Цюкало Ю.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Промбуд"

про стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Промбуд" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 40000,0 грн, як відшкодування шкоди в порядку регресу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що страхувальником позивача було завдано майнової шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась через порушення правил дорожнього руху особою, яка перебуває у трудових відносинах з відповідачем.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.07.2016 року у справі № 910/11365/16 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Промбуд" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта", грошові кошти: 40 000,00 грн страхового відшкодування та 1 378,00 грн судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Альянс Промбуд" звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 20.07.2016 року у справі № 910/11365/16 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального права, зокрема відповідач не був належним чином повідомлений про розгляд справи.

Крім того, скаржник вказав, що суд першої інстанції безпідставно встановив наявність трудових відносин між відповідачем та ОСОБА_4

Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 23.02.2017 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Промбуд" було прийнято до провадження.

28.03.2017 року відповідач підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати.

У відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні позивач заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2017 року по справі №910/11365/16 залишити без змін а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Промбуд" без задоволення.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2016 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Промбуд" - без задоволення, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

28.07.2014 року між позивачем (страховик) та відповідачем (страхувальник) було укладено поліс № АІ/1849121 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - договір страхування).

Об'єктом Договору страхування є автомобіль "ГАЗ", державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

Вказаний транспортний засіб страховик прийняв на страхування на випадок заподіяння шкоди третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором (полісом).

Відповідний страховий випадок настав 16.03.2015 року по проспекту Л. Курбаса, 2-ж у м. Києві, коли водій ОСОБА_4, керуючи автомобілем "ГАЗ", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, не врахував дорожню обстановку, не дотримався безпечної дистанції до автомобіля "Шевролет", держаний реєстраційний номер НОМЕР_2, що рухався попереду, внаслідок чого здійснив з ним зіткнення, що призвело до пошкодження транспортних засобів, після чого самовільно залишив місце дорожньо-транспортної пригоди.

В результаті ДТП автомобіль "Шевролет", держаний реєстраційний номер НОМЕР_2, було пошкоджено, що підтверджується довідкою, виданою органами МВС України (копія довідки в справі).

15.04.2015 року до позивача з заявою про страхове відшкодування звернувся громадянин ОСОБА_5, який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_3 є власником пошкодженого транспортного засобу "Шевролет", держаний реєстраційний номер НОМЕР_2.

23.07.2015 року між позивачем та громадянином ОСОБА_5 з метою врегулювання страхового випадку (дорожньо-транспортна пригода), що мав місце 16.03.2015 року за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АІ №1849121 від 28.07.2014 року було укладено угоду про припинення зобов'язання переданням відступного, якою погоджено суму страхового відшкодування у розмірі 40 000,00 грн та порядок її виплати.

Як вбачається з матеріалів справи, за наслідками вказаної дорожньо-транспортної пригоди позивачем було перераховано на користь ОСОБА_5 страхове відшкодування в розмірі 40 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №43259 від 03.08.2015 року та реєстром №18035 від 03.08.205 року (наявні в матеріалах справи).

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскільки позивачем на підставі полісу № АІ/1849121 від 28.07.2014 року було сплачено потерпілій стороні страхове відшкодування у сумі 40 000,00 грн, до нього перейшло право вимоги до відповідача на підставі п. 33-1.1 ст. 33-1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв'язку із чим просить стягнути з відповідача 40 000,00 грн страхового відшкодування.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно зі ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Пунктом 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно із ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Частинами 1, 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 31.03.2016 року у справі № 759/4556/15-п встановлено, що дорожньо-транспортна пригода відбулась внаслідок порушення водієм ОСОБА_4 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 року. Останнього визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.ст. 122-4, 124 Кодексу про адміністративні правопорушення України. Крім того, вказаною постановою, а також протоколом про адміністративне правопорушення № 179630 від 18.05.2015 року, встановлено, що водій ОСОБА_6 після спричинення ДТП самовільно залишив місце дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до абз. 2 п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 6 від 27.03.1992 року "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Абзацом 3 зазначеного пункту передбачено, що не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор і т. ін.).

Пунктом 5 вищезазначеної постанови встановлено, що при розгляді справ про відшкодування шкоди суди повинні мати на увазі, що відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації.

Як вбачається з матеріалів справи, громадянин ОСОБА_4 на час ДТП перебував у договірних відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "Альянс Промбуд", про що свідчить угода про виконання роботи від 13.03.2015 року укладена між ним та позивачем, за якою ОСОБА_4 керував транспортним засобом ГАЗЕЛЬ (який йому не належить) для перевезення вантажів по місту Києву. В цих відносинах Товариство з обмеженою відповідальністю "Альянс Промбуд" виступало замовником, а ОСОБА_4 - виконавцем. При цьому, суд враховує, що відповідач застрахував відповідальність виконавця свого замовлення.

Так, з аналізу правовідносин які склалися між сторонами, вбачається, що до даних відносин підлягає застосуванню ст. 1172 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. Замовник відшкодовує шкоду, завдану іншій особі підрядником, якщо він діяв за завданням замовника. Підприємницькі товариства, кооперативи відшкодовують шкоду, завдану їхнім учасником (членом) під час здійснення ним підприємницької або іншої діяльності від імені товариства чи кооперативу.

Крім загальних підстав, необхідних для виникнення деліктної відповідальності за даною нормою необхідні спеціальні обов'язкові підстави: для першого випадку - виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків; у другому випадку - виконання підрядником завдання замовника; у третьому - здійснення підприємницької або іншої діяльності від імені товариства чи кооперативу.

Правовий зв'язок юридичної або фізичної особи з працівником втілюється у трудових відносинах та у відносинах служби (працівники Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України і військовослужбовців Збройних сил України та інших військових формувань) незалежно від характеру - постійні, тимчасові, сезонні або виконання іншої роботи за трудовим договором (ч. 1 п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди ); замовника з підрядником у цивільно-правових відносинах; підприємницьких товариств, кооперативів з учасниками (членами) у відносинах членства.

Покладення обов'язку відшкодувати шкоду на юридичну або фізичну особу пояснюється тим, що працівник у даному випадку юридично втілює його волю. Тобто юридична або фізична особа реалізує свою цивільну праводієздатність, зокрема, деліктоздатність, через дії працівників. Отже, дії працівників юридичне сприймаються як дії самої юридичної або фізичної особи. Цим же пояснюється відповідальність замовника за шкоду, завдану підрядником, якщо при цьому останній діяв за завданням замовника, а також підприємницьких товариств або кооперативів за шкоду, завдану їх учасниками (членами) під час здійснення ними підприємницької або іншої діяльності. Так, учасники (члени), згідно ст. 1116 Цивільного кодексу, займаються підприємницькою діяльністю від імені товариства, а члени кооперативу, відповідно ст. 163 Цивільного кодексу України, спільно здійснюють виробничу або іншу господарську діяльність, яка базується на їхній власній трудовій участі.

У разі завдання шкоди працівником, підрядником, учасником (членом) діями (хуліганство, бійки, пустощі тощо), які за своїм змістом не випливають з його трудового (службового) становища, не тягнуть відповідальності юридичної або фізичної особи. Відшкодування здійснює сама особа, яка завдала шкоди, на загальних підставах деліктної відповідальності (ст. 1166 Цивільного кодексу України).

Тобто, працівник, підрядник, учасник (член), які завдали шкоди, відповідають перед юридичною або фізичною особою, замовником, підприємницьким товариством або кооперативом у регресному порядку, якщо мають місце, передбачені ст. 1166 Цивільного кодексу України, підстави відповідальності. Розмір відшкодування визначається законодавством, яке регулює відносини працівника, підрядника та учасника (члена) підприємницького товариства або кооперативу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

За приписами підпункту 38.1.1 пункту 38.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду у разі, якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником); якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху.

З огляду на викладене та враховуючи положення ст.ст. 993, 1172, 1187, 1191 Цивільного кодексу України, ст. 38.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", зважаючи на встановлену Святошинським районним судом м. Києва винність громадянина ОСОБА_4 в спричиненні ДТП, що мало місце 16.03.2015 року, а також виконання останнім на час вчинення ДТП завдання замовника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Промбуд", приймаючи до уваги те, що водій після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди, суд першої інстанції хоча й помилився щодо оцінки певних обставин, проте дійшов правомірного висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, що відповідач не був належним чином повідомлений про розгляд справи, з огляду на наступне.

Так, ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.06.2016 року про порушення провадження у справі, розгляд даної справи було призначено на 20.07.2016 року, відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи 20.07.2017 року, що підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, а саме поштовим повідомленням № 39 (аркуш справи 3).

Відповідачем дане поштове повідомлення було отримано 14.07.2017 року про що свідчить відмітка представника відповідача, тоді як справа була призначена на 20.07.2017 року, тобто представник відповідача мав достатньо часу для підготовки до справи, але не подав суду першої інстанції клопотань, відзиву, тощо.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених ст. 69 цього кодексу, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Судом не встаноалено обставин, що перешкоджали розгляду справи.

Апелянт, всупереч вимог вказаної норми закону, не надав суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та в цілому їм надано належну правову оцінку.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає ст. ст. 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для скасування чи зміни рішення, в тому числі, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.

За таких обставин, рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2016 року у справі №910/11365/16 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Промбуд" - задоволенню не підлягає.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Промбуд" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2016 року у справі №910/11365/16 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/11365/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Гаврилюк

О.М. Коротун